Вирок від 22 квітня 2026 р. у справі №456/1072/26 — Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/1072/26

Провадження № 1-кп/456/322/2026

ВИРОК

іменем України

23 квітня 2026 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря: ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Стрий обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026141130000025 від 06.01.2026 відносно

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Стрий Львівської області, громадянина України, українця, із середньою спеціальною освітою, непрацюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

за ч. 4 ст. 186 КК України,

в с т а н о в и в :

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

06 січня 2026 року, близько 10 години 20 хвилин, ОСОБА_4 перебував у приміщенні магазину «Andi», що знаходиться за адресою: м. Стрий, проспект В`ячеслава Чорновола, 19, Львівської області, де перебуваючи у торговому залі, звернувся до продавця ОСОБА_6 з проханням продемонструвати йому товар. У процесі огляду та примірки одягу у нього виник умисел на протиправне заволодіння чужим майном.

Надалі, ОСОБА_4 , розуміючи, що його дії носять відкритий характер для продавця, реалізовуючи свій злочинний умисел на грабіж, усвідомлюючи суспільно-небезпечні наслідки свого діяння і бажаючи їх настання, шляхом вільного доступу, з корисливих спонукань з метою власної наживи, в умовах воєнного стану, будучи в стані алкогольного сп`яніння, відкрито викрав з торгівельного залу магазину «Andi» чоловічу демісезонну куртку «BAMBINI» чорного кольору із сірими рукавами, вартістю 797,00 гривень, яку одягнув на себе, та, усвідомлюючи, що його злочинні дії викрито, не реагуючи на численні зауваження продавця ОСОБА_6 , відштовхнув останню та покинув приміщення магазину з викраденим майном, за яке не розплатився, що належить потерпілій ФОП ОСОБА_7 , яким розпорядився на власний розсуд.

Внаслідок вчиненого кримінального правопорушення ОСОБА_4 завдав матеріальної шкоди потерпілій ФОП ОСОБА_7 на суму 797,00 гривень.

Таким чином, ОСОБА_4 вчинив відкрите викрадення чужого майна (грабіж), в умовах воєнного стану, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 186 КК України.

Стаття (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за вищезазначене кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

ч.4 ст. 186 КК України – грабіж, вчинений у великих розмірах чи в умовах воєнного або надзвичайного стану, -

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

Правова позиція сторони обвинувачення.

Правова позиція сторони обвинувачення відображена в обвинувальному акті, що був складений слідчою СВ Стрийського РУП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_8 та затверджений прокурором Стрийської окружної прокуратури ОСОБА_3 23 лютого 2026 року.

З огляду на обвинувальний акт прокурор вважає встановленим те, що обвинувачений ОСОБА_4 вчинив відкрите викрадення чужого майна (грабіж), в умовах воєнного стану, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 186 КК України.

Зважаючи на повне визнання обвинуваченим своєї вини, прокурор в судовому засіданні просить суд здійснювати розгляд кримінального провадження на підставі ч.3 ст.349 КПК України.

В судових дебатах прокурор просить врахувати в якості обставин, що пом`якшують покарання активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та щире каяття, обставину що обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння, врахувати, що обвинувачений вину визнав повністю, попросив вибачення в потерпілої в судовому засіданні, заву потерпілої про відсутність претензій до ОСОБА_4 та відшкодування шкоди, особу обвинуваченого, просить суд призначити ОСОБА_4 покарання у виді семи років позбавлення волі.

Правова позиція потерпілого.

Потерпіла ОСОБА_7 в судовому засіданні під час допиту показала, що 06.01.2026 їй зателефонувала ОСОБА_6 і розповіла про те, що в магазин прийшов чоловік, який міряв одяг, в подальшому штовхнув її та вибіг з магазину, потерпіла повідомила їй про необхідність виклику поліції. Зазначила, що має матеріальні претензії до обвинуваченого, оскільки, як повідомила їй слідча, стан вилученої куртки є незадовільним та реалізувати її неможливо.

В подальшому, 07.04.2026 потерпілою ОСОБА_7 подано письмову заяву, в якій повідомлено, що претензій матеріального характеру до ОСОБА_4 не має, шкода їй відшкодована, просить судовий розгляд проводити без її участі та суворо не карати.

Правова позиція сторони захисту.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою провину у вчиненому кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 4 ст. 186 КК України визнав повністю. Зокрема, показав, що 06.01.2026 близько обіду зайшов в магазин «Andi» в примірочну, де приміряв одну куртку, в подальшому йому принесли іншу, після цього він вибіг із магазину, в цей час продавець йому кричала. Перебував в стані алкогольного сп`яніння, оскільки з п`ятої години ранку почав вживати алкоголь. Після цього пішов в столову, де їв та вживав алкогольні напої. Через 20-30 хвилин приїхав слідчий, якому віддав куртку. Шкоду не відшкодував, оскільки не знав хто є потерпілим. В судовому засіданні попросив вибачення в потерпілої ОСОБА_7 . Визнає, що вчинив погано. Також повідомив, що утримує трьох дітей.

В судових дебатах обвинувачений повідомив, що кається у скоєному, просить суворо не карати.

В судових дебатах захисник просить суд врахувати, що обвинувачений визнав свою вину як протягом досудового розслідування так і під час судового розгляду, шкодує про вчинене, раніше не судимий. Просить застосувати ст. 69 та ст. 75 КК України, призначивши меншу міру покарання та покарання не пов`язане з позбавленням волі.

Межі судового розгляду кримінального провадження.

Суд з`ясував, що обставини справи ніким із учасників судового провадження не оспорюються і кожен з них правильно розуміє зміст цих обставин. Суд також впевнився у добровільності їх позиції та роз`яснив процесуальні наслідки зазначених дій, передбачені ч.2 ст. 394 КПК України. З урахуванням думки всіх учасників процесу, на підставі ч.3 ст. 349 КПК України судом було визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих обставин, які ніким не оспорюються і судовий розгляд було обмежено допитом обвинуваченого, потерпілої, дослідженням документів, що стосуються речових доказів та особи обвинуваченого.

Оскільки обвинувачений визнає свою вину повністю, погоджується з кваліфікацією вчиненого ним діяння, а прокурор не висловлює жодних заперечень щодо встановлених обставин, які надані на підтвердження винуватості обвинуваченого, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 доведена повністю і кваліфікує його дії за ч. 4 ст. 186 КК України.

Висновки суду.

Таким чином суд вважає доведеним:

факт відкритого викрадення ОСОБА_4 чужого майна (грабіж), в умовах воєнного стану, тобто вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.

Обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Мотиви призначення покарання.

Відповідно до ч.2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

При призначенні покарання обвинуваченому слід суворо дотримуватися принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, маючи на увазі, що метою покарання засудженого є його виправлення, виховання та соціальна реабілітація, запобігання вчиненню нових злочинів, а з врахуванням того, що позбавлення волі є одним із найсуворіших покарань, тому таке покарання слід призначати до реального відбування, тільки тоді, коли у суду є достатнє переконання, що звільнення особи від відбування такого, не сприятиме виправленню засудженого.

Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 559/1037/16-к).

Крім того, розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження (правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №759/7784/15-к та від 18.09.2019 у справі № 166/1065/18.)

При призначенні покарання обвинуваченому слід суворо дотримуватися принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, маючи на увазі, що метою покарання засудженого є його виправлення, виховання та соціальна реабілітація, запобігання вчиненню нових злочинів, а з врахуванням того, що позбавлення волі є одним із найсуворіших покарань, тому таке покарання слід призначати до реального відбування, тільки тоді, коли у суду є достатнє переконання, що звільнення особи від відбування такого, не сприятиме виправленню засудженого.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченому, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, які зазначені в обвинувальному акті, а також добровільне відшкодування завданого збитку, що підтверджується заявою потерпілої ОСОБА_7 від 07.04.2026 року.

Обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченому, суд визнає вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння.

Судом досліджено матеріали справи, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_4 , а саме:

- відповідно до вимоги від 06.01.2026, ОСОБА_4 притягався раніше до кримінальної відповідальності, востаннє вироком Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 03.05.2023 за ч.4 ст.185 КК України до 5 років позбавлення волі, згідно ст.75 КК України встановлено іспитовий строк тривалістю 1 рік 6 місяців, 23.01.2025 знятий з обліку Стрийським РВ №2 ДУ пробації у Л/обл. у зв`язку із відбуттям терміну іспитового строку;

- згідно довідки №6 від 07.01.2026, виданої КНП «Територіальне медичне об`єднання «Стрийська міська об`єднана лікарня», ОСОБА_4 під наглядом лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває;

- згідно характеристики Стрийського РУП від 07.01.2026 ОСОБА_4 проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , за час проживання за вказаною адресою скарг зі сторони сусідів стосовно його поведінки в Стрийське РУП ГУНП у Львівській області не поступало.

Підстав для врахування факту перебування дітей на утриманні обвинуваченого суд не вбачає, оскільки, окрім показів обвинуваченого дана обставина не підтверджена жодними доказами. Так, обвинувачений зазначив, що в нього на утриманні перебуває троє дітей. Однак, стороною захисту долучено до матеріалів справи копії лише двох свідоцтв про народження ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , згідно яких батьком дітей записано ОСОБА_11 , а не ОСОБА_4 . Інших доказів на підтвердження даної обставини стороною захисту не надано.

У кримінальних провадженнях № 205/7091/16-к у постанові від 17 жовтня 2019 року, № 206/5073/15-к у постанові від 12 вересня 2018 року, Верховний Суд наголосив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

У кримінальному провадженні № 167/341/16-к у постанові від 24 травня 2018 року, Верховний суд вказав, що загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин,що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання або призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом застосовуючи ст. 69 КК.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції частини статті Особливої частини КК України або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання.

При цьому нормами ст. 69 КК України, положення якої покликані гуманізувати закон про кримінальну відповідальність передбачено призначення покарання «нижче нижчого». Але застосування даної норми може відбуватись лише за наявності певних обставин, а саме наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного.

У справі № 629/2739/18від 03.02.2021 ККС ВС послався на те, що положення ч. 1 ст. 69 КК України надають повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК України; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи. Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.

Враховуючи вищезазначене, ступінь суспільної небезпеки скоєного кримінального правопорушення, обставини справи, з урахуванням вимог закону та передбачених цим законом санкцій, ставлення обвинуваченого до вчиненого, повне визнання ним вини, незначний розмір завданої шкоди та її відшкодування, наявність пом`якшуючих покарання обставин (щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування завданого збитку), та однієї обставини, яка обтяжує покарання (вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння), суд приходить до висновку, що покарання достатнє для перевиховання та виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 , а також для запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень в майбутньому слід призначити у виді позбавлення волі на строк в межах санкції передбаченої ч. 4 ст. 186 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України.

Суд, вважає за необхідне, зарахувати ОСОБА_4 на підставі ч. 5 ст. 72 КК України строк попереднього ув`язнення під час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі з 06.01.2026 по 23.04.2026.

При цьому, враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, який на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, наявність пом`якшуючих покарання обставин, щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відшкодування завданої потерпілому шкоди та відсутність претензій, посткримінальну поведінку обвинуваченого, який засуджує свою протиправну поведінку та попросив вибачення в потерпілої, позитивну характеристику обвинуваченого за місцем проживання, відсутність судимості в силу ст. 89 КК України, суд приходить до переконання, що виправлення ОСОБА_4 можливе без реального відбування покарання та на підставі ст. 75 КК України він підлягає звільненню від відбування призначеного за цим вироком покарання з випробуванням, із покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Також, суд враховує й те, що дії обвинуваченого отримали кваліфікацію за ч. 4 ст. 186 КК України за ознакою його вчинення «в умовах воєнного стану», при цьому обстановка, в якій він вчинив злочин, не характеризувалась, як така, що пов`язана з воєнними діями або він використав умови воєнного стану при його вчиненні (грабіж в зоні проведення активних бойових дій тощо).

На думку суду, дане покарання буде достатнім, сприятиме виправленню ОСОБА_4 , відповідатиме принципам розумності, справедливості, а також інтересам держави в даний час.

Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку.

Запобіжний захід слід змінити на такий, що не пов`язаний із триманням під вартою, у зв`язку із застосуванням ст.75 КК України, а саме на особисте зобов`язання.

Цивільний позов у справі не заявлено.

Процесуальні витрати в кримінальному провадженні відсутні.

Питання про скасування арешту майна слід вирішити в порядку ст.174 КПК України.

Долю речових доказів слід вирішити в порядку ст.100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 368-371, 373- 374 КПК України, суд

у х в а л и в :

ОСОБА_4 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 186 КК України, і призначити йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді п`яти років позбавлення волі.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_4 строк попереднього ув`язнення під час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі з 06.01.2026 по 23.04.2026.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки.

Згідно з п. 1, 2 ч.1 ст. 76 КК України зобов`язати ОСОБА_4 повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання та періодично з`являтися у вказані органи для реєстрації.

До набрання вироком законної сили змінити ОСОБА_4 , запобіжний захід з тримання під вартою на особисте зобов`язання, поклавши на нього обов`язки: прибувати до прокурора та суду за першою вимогою; не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає без дозволу прокурора або суду; повідомляти прокурора або суд про зміну свого місця проживання, роботи.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_4 , що в разі невиконання перерахованих обов`язків, до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Контроль за виконанням особистого зобов`язання покласти на прокурора.

Звільнити обвинуваченого ОСОБА_4 з-під варти негайно в залі суду.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області у справі №456/39/26 від 14.01.2026 на куртку демісезонну «BAMBINI» чорного кольору із сірими рукавами.

Речові докази:

-DVD-R диск з відеозаписом з камер відео нагляду «Безпечна Стрийщина» за 06.01.2026 залишити при матеріалах кримінального провадження;

- куртку демісезонну «BAMBINI» чорного кольору із сірими рукавами повернути ОСОБА_4 .

Вирок може бути оскаржено сторонами до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Стрийський міськрайонний суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України, вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Після проголошення вироку учасники судового провадження мають право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження, обвинувачений та його захисник - подати клопотання про помилування.

Головуючий суддя ОСОБА_1