Вирок від 22 квітня 2026 р. у справі №336/11507/25 — Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 336/11507/25

Пр. 1-кп/336/718/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2026 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участі секретарки судового засідання ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Запоріжжі кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025082050001373 від 14.07.2025, яке надійшло до суду на підставі обвинувального акта, складеного відносно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження смт Комишуваха Оріхівського району Запорізької області, громадянина України, який отримав середню спеціальну освіту, працевлаштованого на посаді токаря ПрАТ "Запорізький електровозоремонтний завод", не одруженого, на утриманні дітей та інших осіб не має, адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , раніше не судимого:

за ознаками вчинення кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.286 КК України, -

за участі сторін кримінального провадження: з боку обвинувачення: прокурора ОСОБА_4 , з боку захисту: обвинуваченого ОСОБА_3 , захисниці обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 , -

ВСТАНОВИВ:

Судом встановлено, що 14 липня 2025 року, приблизно о 18 годині 40 хвилин, водій ОСОБА_3 , керуючи технічно справним автомобілем «ЗАЗ Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснював рух по проїзній частині вул. Ігоря Сікорського зі сторони просп. Моторобудівників в напрямку вул. Солідарності в м. Запоріжжі, зі швидкістю не менш 62,9 - 65,7 км/год., що перевищує максимально дозволену швидкість руху в населеному пункті міста Запоріжжя - 50 км/год. В цей час неповнолітній велосипедист ОСОБА_6 , керуючи технічно справним велосипедом «Crossfire», здійснював рух по регульованому світлофором перехресті з вул. Січових стрільців, в напрямку справа наліво, по ходу напрямку руху автомобіля «ЗА3 Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_2 .

В свою чергу, водій автомобіля «ЗАЗ Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_1 , - ОСОБА_3 , рухаючись із перевищенням швидкості в населеному пункті міста Запоріжжя - 50 км/год., діючи з кримінально протиправною недбалістю, маючи можливість своєчасно виявити зміну напрямку руху неповнолітнього велосипедиста ОСОБА_6 , а також маючи об?єктивну можливість уникнути зіткнення шляхом своєчасного застосування заходів гальмування, за умови руху із дозволеною швидкістю в населеному пункті, відповідних заходів не вжив, внаслідок чого передньою правою частиною керованого ним транспортного засобу контактував із лівою бічною частиною велосипеду «Crossfire».

Своїми діями водій ОСОБА_3 порушив вимоги п.п. 12.3, 12.4, 12.9 б Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України N1306 від 10.10.2001, зі змінами та доповненнями, відповідно до яких: ??п. 12.3: у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об?їзду перешкоди; ??п. 12.4.: у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 50 км/год.; ??п. 12.9б: водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4, 12.5, 12.6 та 12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31 або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «й» пункту 30.3 цих Правил. Порушення водієм ОСОБА_3 вимог п.п. 12.4, 12.9б Правил дорожнього руху України, з технічної точки зору знаходяться у причинному зв`язку з подією дорожньо-транспортної пригоди.

В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди неповнолітній велосипедист ОСОБА_6 , як видно з висновку експерта N459П від 23.07.2025, отримав тілесні ушкодження, а саме: ??у виді закритої черепно - мозкової травми: лінійного перелому лівої тім?яної кістки, забою головного мозку, підапоневротичної гематоми тім?яної ділянки ліворуч, садна лобної ділянки, які у сукупності кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження; ??у виді рани в правій поперековій ділянці та множинні садна тулуба та кінцівок в лівій поперековій ділянці, садно в ділянці правого стегна, гематома в ділянці правої стопи, що кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення беззаперечно визнав, надав покази, які повністю відповідають фактичним обставинам, що викладені в обвинувальному акті, підтвердивши їх, зокрема, дату, час, місце й спосіб його скоєння, порушення 12.4, 12.9б Правил дорожнього руху України, що призвело до ДТП та отримання неповнолітнім потерпілим ОСОБА_6 тяжких тілесних ушкоджень, у скоєному щиро розкаявся.

Так, обвинувачений показав суду, що 14.07.2025, приблизно о 18-40 годині, він керував справним автомобілем «ЗАЗ Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснював рух по проїзній частині вул. Ігоря Сікорського зі сторони просп. Моторобудівників в напрямку вул. Солідарності в м. Запоріжжі, зі швидкістю, що була більше ніж 50 км/год, точної швидкості не пам`ятає. В цей час неповнолітній велосипедист ОСОБА_6 , керуючи велосипедом, рухався по регульованому світлофором перехрестю з вул. Січових стрільців, в напрямку справа наліво, по ходу напрямку руху автомобіля «ЗА3 Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_2 . Внаслідок порушення вказаних вище вимог ПДР України, водій не зміг уникнути зіткнення із велосипедистом, зконтактувавши передньою правою частиною керованого ним транспортного засобу із лівою бічною частиною велосипеду, яким керував потерпілий. Після удару потерпілий потрапив на лобове скло його автівки. Оточуючі свідки викликали поліцію та швидку допомогу, власне він перебував у стресовому стані.

На переконання ОСОБА_3 , як він показав під час допиту, життя дитини є найбільшим пріоритетом, відповідно, у скоєному він щиро розкаюється, зробив для себе висновки, дуже шкодує про вчинений злочин.

Обвинувачений на запитання захисниці також підкреслив, що неодноразово вибачився перед потерпілим, відшкодував моральну шкоду в узгодженому із потерпілою стороною розмірі, відвідував дитину у лікарні, адже хвилювався про стан здоров`я хлопця.

Неповнолітній потерпілий ОСОБА_6 та його законний представник ОСОБА_7 в судове засідання не з`явились, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, згідно з заявою, вх.№ 4378/26 від 09.02.2026, що скерована засобами поштового зв`язку, ОСОБА_7 зазначає, що будь-яких претензій морального та матеріального характеру до обвинуваченого ОСОБА_3 ані законний представник, ані його син не мають, позаяк обвинувачений повністю та добровільно відшкодував ще під час досудового розслідування завдану шкоду. Крім того, після ДТП ОСОБА_3 неодноразово приходив до сина у лікарню, щиро цікавився станом здоров`я. Відповідно, потерпіла сторона просить проводити розгляд справи за відсутності вказаних у заяві осіб.

Також, як видно із заяви, ОСОБА_7 просить взяти до уваги, що злочин є необережним, тому просить застосувати до обвинуваченого покарання, не пов`язане з позбавленням волі, не застосовувати додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами. Законний представник потерпілого наголошує, що, будучи водієм, розуміє нагальність наявності відповідного права для вирішення життєвих проблем, особливо у теперішній час.

Судом визнано за можливе з урахуванням добровільної позиції учасників кримінального провадження здійснювати розгляд за відсутності неповнолітнього потерпілого та його законного представника потерпілого. Суд врахував в даному випадку приписи ст.2 КПК України щодо виконання завдань кримінального провадження із забезпечення розгляду справи.

Судом визначено порядок дослідження доказів у даному провадженні з урахуванням позиції обвинуваченого з приводу беззаперечного визнання винуватості у вчиненні злочину. Так, судом здійснено дослідження письмових доказів, долучених сторонами, а також допит обвинуваченого. Під час дослідження доказів суд дослідив, зокрема, відомості щодо відсутності стану сп?яніння у водія, щодо речових доказів, вжитих заходів забезпечення, приналежності транспортного засобу обвинуваченому, понесених процесуальних витрат, а також матеріали, які характеризують особу обвинуваченого.

Зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створюючи необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, суд під час розгляду провадження всебічно сприяв змагальності сторін, які мали можливість самостійно обстоювати їхні правові позиції, права, свободи, захищати законні інтереси, передбачені КПК України, відповідно, сторони не були позбавлені права та можливості подавати до суду речі, документи, інші докази, заявляти клопотання, а також реалізувати інші права.

Розгляд провадження здійснювався із застосуванням норми ч.3 ст.349 КПК України, за згодою всіх учасників судового провадження. Так, судом не досліджувався весь наявний обсяг доказів щодо фактичних обставин кримінального провадження, оскільки вони ніким не оспорюються. При цьому судом з`ясовано, що учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин, що їх позиція є добровільною та істинною, а також їм роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку. Обвинувачений, якому роз`яснено зміст наведеної вище норми, подав до суду відповідну письмову заяву про її застосування від 22.04.2026.

Судом встановлено, що за даними висновка судово-медичної експертизи ОСОБА_6 (висновок №1459п КУ «ЗО СМЕ» ЗОР) від 23.07.2025, виявлені у потерпілого закрита черепно - мозкова травми: лінійний перелом лівої тім?яної кістки, забій головного мозку, підапоневротична гематома тім?яної ділянки ліворуч, садно лобної ділянки, у сукупності кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження; рана в правій поперековій ділянці та множинні садна тулуба та кінцівок: садно в лівій поперековій ділянці, садно в ділянці правого стегна, гематома в ділянці правої стопи, кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження. Дані ушкодження утворились від дії тупого предмета (предметів), давність їх утворення може не суперечити терміну, вказаному в обставинах справи, утворення їх в результаті ДТП не виключається.

За даними висновка щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, наданого КНП «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціально значущих хвороб» ЗОР, на підставі даних, що містяться в акті медичного огляду особи, що керує транспортним засобом №5163 від 14.07.2025 (о 22-20 годині) у ОСОБА_3 ознак сп`яніння за результатами огляду не виявлено.

Фактичні обставини вчинення ДТП також підтверджені дослідженим судом протоколом огляду місця ДТП від 14.07.2025, складеним слідчим СВ Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_8 , із схемою та фотознімками, за даними якого на місці події зафіксовані обстановка на місці події, зокрема, сліди гальмування транспортного засобу під керуванням ОСОБА_3 , взаємне розташування транспортних засобів після події, завдані механічні пошкодження.

За даними висновка Запорізького НДЕКЦ №СЕ-19/108-25/21308-ІТ від 31.10.2025, за результатами проведення інженерно-транспортної експертизи (дослідницької частини), велосипедист ОСОБА_6 перед початком маневру не переконався в тому, що це буде безпечно. Унаслідок здійсненого ним маневру відбувся контакт із автомобілем «ЗАЗ Lanos», тому в діях велосипедиста ОСОБА_6 вбачається невідповідність вимогам п. 10.1 ПДР, яка з технічної точки зору перебуває у причинному зв`язку з подією ДТП.

Разом з цим, порушення водієм ОСОБА_3 вимог п.п. 12.4, 12.9б Правил дорожнього руху України, з технічної точки зору знаходяться у причинному зв`язку з подією дорожньо-транспортної пригоди. У цій ДТП водій автомобіля «ЗАЗ Lanos» ОСОБА_3 мав технічну можливість запобігти наїзду на велосипедиста ОСОБА_6 , рухаючись у населеному пункті із максимально дозволеною швидкістю 50,0 км/год та застосовуючи своєчасне екстрене гальмування. Велосипедист ОСОБА_6 у цій дорожньо-транспортній ситуації мав технічну можливість запобігти контакту з вказаним автомобілем, виконавши вимоги п. 10.1 ПДР.

Крім того, як встановлено судом, за даними посвідчення водія НОМЕР_3 , а також свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 від 21.12.2021, ОСОБА_3 за встановлених вище обставин керував приналежним йому транспортним засобом, д.н.з. НОМЕР_2 , маючи право керування відповідної категорії.

Дослідивши визначений обсяг доказів та надавши їм належну оцінку, вислухавши покази обвинуваченого, встановивши фактичні обставини події, суд вважає, що винуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) при вище викладених обставинах повністю доведена, та кваліфікує його дії за ч.2 ст.286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяли потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.

При цьому, суд враховує, що основним безпосереднім об`єктом цього кримінального правопорушення є безпека руху й експлуатації автомобільного та деяких інших видів транспорту, перелік яких наведений у примітці до ст. 286 КК, і його додатковим обов`язковим об`єктом виступає життя і здоров`я особи.

Так, об`єктивну сторону кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України утворює, в даному випадку, діяння – порушення водієм правил безпеки дорожнього руху, а саме невиконання дій, які особа може і зобов`язана вчинити відповідно до вимог ПДР України (п.12.4, 12.9б), затверджених Постановою КМУ від 10 жовтня 2001 р. № 1306, тобто, що пов`язано із невиконанням вказаних нормативних приписів. Також до об`єктивної сторони в даному випадку віднесено наслідки діяння – у вигляді спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, а також причинний зв`язок між діянням та даним наслідком.

Із суб`єктивної сторони кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.286 КК України характеризується необережною виною (злочинною недбалістю) стосовно наслідків.

Крім цього, слід враховувати, що за змістом ст.286 КК України, цей злочин належить до злочинів із матеріальним складом. А тому ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння, є не будь-яке з порушень правил безпеки дорожнього руху, а лише ті з них, які створюють реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків, передбачених у частинах даної статті, і перебувають з ними у причинному зв`язку.

Таким чином, в даній справі, з урахуванням показів обвинуваченого, який беззаперечно визнав свою провину, суд дійшов висновку про те, що за умови виконання пп. 12.4, 12.9б Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України N1306 від 10.10.2001 зі змінами та доповненнями, ОСОБА_3 подія ДТП не відбулася б, як наслідок, невідповідність вказаним вимогам дій водія перебуває у причинному зв`язку із настанням події дорожньо-транспортної пригоди, а також настанням суспільно-небезпечних наслідків у вигляді спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень.

Так, обвинувачений, керуючи технічно справним транспортним засобом, з урахуванням дорожніх умов, прямуючи ділянкою дороги, на якій сталась подія, мав враховувати її особливості, кількість учасників дорожнього руху тощо, обравши безпечний швидкісний режим та пильно слідкуючи за дорожньою обстановкою. Разом з цим, суд враховує й висновки експерта щодо наявності невідповідності в діях неповнолітнього потерпілого вимогам п. 10.1 ПДР України.

За змістом ч.1 ст.65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч.2 ст.53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Разом з цим, дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.

Поняття суддівського розсуду або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66-67 КК України), визначенні «інші обставини справи» або ж «інші обставини кримінального провадження», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК України, тощо; індивідуалізація покарання – конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта (постанова Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №373/870/22, провадження №51-4235 км 22).

Так, діяння, передбачене ч.2 ст.286 КК України згідно зі ст.12 КК України віднесено до тяжких злочинів.

Відповідно до ст.66 КК України обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. За усталеною правозастосовною практикою щире каяття є відвертою негативною оцінкою винуватою особою своєї протиправної поведінки. Суд, при цьому, не вважає добровільне відшкодування моральної шкоди обставиною, що передбачена ст.66 КК України та в даному випадку має місце, позаяк учасниками кримінального провадження підтверджено виключно відшкодування моральної шкоди, а не завданих збитків, про завдання яких даних у справі немає.

Згідно зі ст.67 КК України обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

Суд, призначаючи покарання, враховує вік й відомості про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має постійне місце проживання та роботи, сталі соціальні зв`язки, під наглядом лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває.

За змістом службової характеристики ОСОБА_3 від 17.02.2026 за підписом начальника електромашинного цеху ПрАТ «Запорізький електровозоремонтний завод» ОСОБА_9 , ОСОБА_3 виявив себе за час роботи старанним виконавцем своїх обов`язків, невідкладних завдань, досконало засвоїв свою роботу, повністю оволодів технічним процесом. Посадові повноваження та вказівки керівництва виконує професійно. За час роботи зарекомендував себе як кваліфікований, відповідальний працівник, має високу працездатність, повагу в колективі, порушення трудової дисципліни відсутні.

За даними характеристики голови правління ОСББ «Швейник 41» ОСОБА_10 від 19.02.2026, ОСОБА_3 мешкає за вказаною адресою з 1987 року, скарг не надходило, конфліктних ситуацій за його участі не зафіксовано. Проживає із жінкою ОСОБА_11 , донькою ОСОБА_12 . Характеристика також вказує на активну участь родини у громадському житті, ввічливість у побуті, дотримання загальноприйнятних норм та правил. Суд також враховує, що за даними виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого ФОП ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , датованої 18.12.2025, у засвідченій копії, відповідно до рекомендацій лікаря слід уникати скупчень людей, переохолоджень, стресових ситуацій, тривалого перебування стоячи. ОСОБА_3 пояснив, що із вказаною особою мешкає однією сім`єю без реєстрації шлюбу, тому наявність права керування для нього принципово важливою для здійснення підтримання здоров`я дружини.

Під час призначення покарання судом береться до уваги вчинення обвинуваченим одного епізоду кримінального правопорушення, спосіб вчинення злочину, необережна форма вини, наслідки, що настали. Суд зважує на посткримінальну поведінку особи, який повністю визнав свою провину у вчиненні злочину, надавши чіткі та послідовні покази, сприяв здійсненню розслідування та судовому розгляду справи. Крім того, обвинувачений примирився із потерпілою стороною та щиро розкається у скоєному, здійснив відшкодування завданої моральної шкоди. Зазначене свідчить про те, що він зробив належні висновки для себе та бажає стати на шлях виправлення.

Слід врахувати й думку законного представника потерпілого щодо призначення покарання обвинуваченому. Так, ОСОБА_7 просить не позбавляти волі обвинуваченого, а також права керування транспортними засобами.

Таким чином, за результатами розгляду справи, беручи до уваги тяжкість та фактичні обставини вчиненого правопорушення, вищенаведені чинники, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі відповідно до санкції ч.2 ст.286 КК України, на мінімально допустимий строк, тобто, тривалістю 3 (три) роки відповідно до санкції вказаної норми. Альтернативного виду покарання санкцією статті не передбачено.

Судом не встановлено підстав, - ані нормативних, ані фактичних для застосування положень ст.69 КК України.

В питанні призначення покарання обвинуваченому суд виходить з того, що застосування статті 75 КК України полягає у наданні засудженій особі можливості протягом іспитового строку підтвердити можливість її виправлення і інтеграції у суспільство без відбування призначеного покарання.

Так, на переконання суду, виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, тому необхідно звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням, призначивши іспитовий строк згідно зі ст.75 КК України тривалістю два роки, якщо протягом цього строку він не вчинить нового злочину і виконає покладені обов`язки, передбачені п.1,2 ч.1 ст.76 КК України.

Щодо додаткового покарання суд зауважує, що його призначення відповідно до ч.2 ст.286 КК України не є обов?язковим.

Щодо додаткового покарання, зважаючи на ставлення винного до наслідків скоєного, відшкодування ним моральної шкоди, думку потерпілої сторони, відсутність відомостей про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за правопорушення, пов`язані з керуванням транспортних засобів, об`єктивно доведений факт керування ним автомобілем у тверезому стані, а також стан здоров`я та встановлені лікарем обмеження, які стосуються ОСОБА_11 , суд вважає за можливе не позбавляти обвинуваченого права керувати транспортними засобами.

Визначене судом покарання, на переконання суду, буде свідчити про справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, відповідатиме тяжкості кримінального правопорушення, не буде становити «особистий надмірний тягар для особи», сприятимеме його виправленню і попередженню скоєння нових кримінальних правопорушень.

Конституційний Суд України у рішенні від 02.11.2004 №15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

У рішенні ЄСПЛ у справі «Scoppola v. Italy» (№2) (Заява №10249/03) від 17.09.2009, констатовано, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Так, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ч.1 ст.50 КК України).

Відповідно, визначене покарання є необхідним й достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень, тобто, відповідає меті, передбаченій ст.50 КК України, із дотриманням принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання; перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою ОСОБА_3 , адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

Протягом кримінального провадження потерпілий має право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом (п.10 ч.1 ст.56 КПК України). Ця шкода, зокрема, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні (ч.2 ст.127 КПК України), якщо його пред`явлено до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння (ч.1 ст.128 КПК України).

Разом з цим, в даному провадженні цивільного позову не подано. Відповідно до розписки, складеної від імені законних представників неповнолітнього потерпілого – ОСОБА_7 та ОСОБА_14 , які відповідно до даних засвідченої копії свідоцтва про народження НОМЕР_5 від 18.06.2009, є батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 відшкодував 50 000,00 гривень в рахунок завданої моральної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП 14.07.2025 їх дитині. Будь-яких претензій матеріального та морального характеру вказані особи, включаючи неповнолітнього ОСОБА_6 , не мають.

Відповідно до п.2 ч.4 ст.374 КПК у резолютивній частині вироку, окрім іншого, зазначається рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження.

За приписами ч.4 ст.174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Суд встановив, що ухвалами Дніпровського районного суду м.Запоріжжя у справах №334/5728/25, пр.1-кс/334/1843/25 від 18.07.2025 та №334/5728/25, пр.1-кс/334/1844/25 від 18.07.2025 вжито захід забезпечення у вигляді арешту майна – транспортних засобів, водії якого є учасниками ДТП в даному провадженні. Вказані судові рішення набрали законної сили 24.07.2025 (веб-посилання татексти судових рішень: https://reyestr.court.gov.ua/Review/128956712; https://reyestr.court.gov.ua/Review/128956707).

Проте арешт, накладений на рухоме майно відповідно до зазначених вище судових рішень, підлягає скасуванню, оскільки вжитий як захід забезпечення кримінального провадження та в подальшому його збереження не є необхідним.

Інші заходи забезпечення кримінального провадження під час досудового розслідування та судового розгляду справи не застосовувались, про їх застосування сторонами не заявлено.

Відповідно до ст.118 КПК України до процесуальних витрат відносяться витрати пов`язані із залученням експертів. За змістом ч.2 ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Оскільки проведення по справі експертиз здійснювалося за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділялися експертній установі з Державного бюджету України, документально підтверджені процесуальні витрати, які складаються з витрат на проведення судових експертиз, мають бути стягнуті з обвинуваченого на користь держави.

Так, витрати на залучення експерта у кримінальному провадженні підтверджені наявними довідками про витрати, а саме, за проведення судових експертиз: висновок №СЕ-19/108-25/17851-ІТ – 2 674,20 гривень; №СЕ-19/108-25/16190-ІТ – 4 457,00 гривень; №СЕ-19/108-25/21308-ІТ – 7 131,20 гривень, всього – 14 262,40 гривень.

Суд також вважає за необхідне розглянути питання щодо речових доказів по справі з урахуванням положень ст.100 КПК України.

Відповідно до ч.15 ст.615 КПК України, враховуючи умови дії воєнного стану, після складання та підписання повного тексту вироку суд вважає за доцільне обмежитися проголошенням його резолютивної частини у судовому засіданні з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись ст. 2-3, 7, 17, 55-56, 84-86, 89, 91-95, 98-102, 104-105, 127-128, 131, 349, 367-371, 373-374, 376, 392, 394, 395, 615 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_3 винуватим у пред`явленому йому обвинуваченні у скоєнні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.

У відповідності до ст.75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання, якщо він протягом 1 (одного) року іспитового строку не вчинить нового злочину, а також виконає обов`язки, передбачені п.1,2 ч.1 ст.76 КК України:

- періодично з`являтиметься для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомлятиме уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

Стягнути з ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_6 , на користь держави процесуальні витрати на проведення судових експертиз у сумі 14 262,40 гривень (чотирнадцять тисяч двісті шістдесят дві гривні 40 копійок).

Скасувати арешт рухомого майна, накладений відповідно до ухвал слідчого судді Дніпровського районного суду м.Запоріжжя у справах №334/5728/25, пр.1-кс/334/1843/25 від 18.07.2025 та №334/5728/25, пр.1-кс/334/1844/25 від 18.07.2025.

Речовий доказ – автомобіль «ЗАЗ Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що перебуває на території спеціального майданчика тимчасового тримання транспортних засобів ГУНП в Запорізькій області за адресою: м.Запоріжжя, вул. Привокзальна, буд.13, - повернути ОСОБА_3 за приналежністю.

Речовий доказ – велосипед «Crossfire», що перебуває на території спеціального майданчика тимчасового тримання транспортних засобів ГУНП в Запорізькій області за адресою: м. Запоріжжя, вул. Привокзальна, буд.13, - повернути ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_7 .

Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч.3 ст.349 цього Кодексу.

Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду шляхом подання через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку негайно після його проголошення.

Роз`яснити, що обвинувачений, захисник, потерпілий, представник мають право подати клопотання про помилування, ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Копію вироку після його проголошення негайно вручити прокурору та іншим учасникам справи, присутнім під час проголошення вироку, не пізніше наступного дня після ухвалення - учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.

Відповідно до ч.15 ст.615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку проголосити його резолютивну частину з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Суддя ОСОБА_1