Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №160/27314/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

22 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 160/27314/25

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Південно-Східної митниці на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року (суддя 1-ї інстанції Златін С.В.) в адміністративній справі №160/27314/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська торгівельна компанія «Флагман» до Південно-Східної митниці про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

23.09.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська торгівельна компанія «Флагман» звернулось до суду із позовною заявою до Південно-Східної митниці, в якій просило суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 22.04.2025 року № UA110130/2025/000154/1.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач без відповідних правових підстав відмовив у визначенні митної вартості товарів за основним методом – за ціною договору, оскільки надані позивачем документи не містили розбіжностей та ознак підробки, містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Відповідач не надав доказів понесення інших витрат на транспортування товару позивачем. Вартість товару вказана саме у інвойсі, який надавався до митного оформлення.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року позов задоволено.

Відповідачем на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у її задоволенні.

В силу пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 04.12.2024 між позивачем та компанією Fuzhou Jingjiu International Trading Co. Ltd укладено контракт № 04122024, у відповідності до умов якого Fuzhou Jingjiu International Trading Co. Ltd зобов`язався поставити товар, а позивач зобов`язався його оплатити.

Умови поставки товару: FOB Fuzhou (Китай).

На підставі поставки товару позивачем подано до митного органу митні декларації, до яких були додані документи на підтвердження митної вартості товарів.

У відповідності до ч. 3 статті 53 Митного кодексу України від 13.03.2012, відповідачем запропоновано позивачу надати додаткові документи.

Документи були витребувані від позивача у зв`язку з тим, що документи надані позивачем містили розбіжності відповідно до обраного методу визначення митної вартості, а саме:

- вартість товару, яка вказана у інвойсі та проформі-інвойсі відрізняється та вказана за рулон та метр продукції відповідно;

- банківський платіжний документ не містить підписів та печаток банку;

- прайс-лист має суб`єктивний характер;

- у документах, які підтверджують вартість транспортування не зазначені витрати на перевантаження вантажу до кордону України.

Про витребування додаткових документів відповідачем зроблено відповідну відмітку у митній декларації позивача із посиланням саме на ч.3 ст. 53 МК України.

Консультації між позивачем та митним органом проведено у електронній формі; копії повідомлень податкового органу містяться у матеріалах справи разом із доказами їх направлення декларанту.

Рішенням про коригування митної вартості товарів від 22.04.2025 №UA110130/2025/000154/1 відповідачем визначено митну вартість товару із застосуванням другорядного методу - 2-ґ (резервного), відповідно до статті 64 МК України, на підставі раніше визнаної митним органом вартості аналогічних товарів з урахуванням країни виробництва та експорту, опису, призначення і обсягу ввезення (товар №1 за ЕМД від 30.01.2025 № 25UA401020003645U2), у розмірі 1,93 дол. США за 1 кг з урахуванням усіх складових.

Вважаючи зазначене рішення протиправним, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги дійшов висновку про їх обґрунтованість, оскільки надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомостей щодо ціни, що була сплачена за ці товари. У відповідача були в наявності всі документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару за ціною договору.

Суд апеляційної інстанції погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Митного кодексу України (далі МК України) митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною 1 ст. 51 МК України визначено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

За змістом ч. 2 ст. 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 52 МК України передбачено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право надавати митному органу (за наявності) додаткові відомості у разі потреби уточнення інформації.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Згідно з ч. 3 ст. 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Відповідно до ч.6 ст.54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Згідно з ч.1 статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Відповідно до частини першої статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Приписами частин другої та третьої статті 57 МК України визначено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Апеляційний суд зазначає, що обов`язок доведення митної ціни товару лежить на позивачі. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.

Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Необхідність витребування додаткових документів передусім є способом упевнитися у тому, що декларант правильно визначив митну вартість.

При цьому витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість перевірити правильність визначення задекларованої митної вартості, а не весь перелік, передбачений статтею 53 Митного кодексу України.

Зауваження митного органу щодо розбіжностей у вартості товару, зазначеній в інвойсі та проформі-інвойсі (зокрема, визначення ціни за рулон та за метр) були обґрунтовано відхилені судом першої інстанції, оскільки саме інвойс є належним документом, що підтверджує митну вартість товару, тоді як проформа-інвойс має лише попередній, інформаційний характер і не є остаточним розрахунковим документом чи зобов`язанням до оплати.

Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність тверджень митного органу щодо відсутності у поданих для митного оформлення документах відомостей про витрати на перевантаження товару до кордону України.

Як встановлено матеріалами справи, відповідно до умов контракту №04122024 від 04.12.2024 сторони погодили умови поставки FOB Fuzhou (Інкотермс 2010), за якими після завантаження товару на судно всі подальші витрати та ризики покладаються на покупця (декларанта). При цьому витрати на транспортування до кордону України підтверджені належними доказами, зокрема довідкою про транспортні витрати, договором перевезення, рахунком та заявкою на перевезення.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що Митний кодекс України не встановлює вичерпного переліку документів для підтвердження таких витрат, у зв`язку з чим вони можуть підтверджуватися будь-якими належними доказами.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про відхилення даного доводу є обґрунтованим.

Щодо твердження відповідача про неналежність поданого позивачем прайс-листа як доказу митної вартості, суд апеляційної інстанції також вважає його необґрунтованими та погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність його відхилення.

Колегія суддів зазначає, що сам по собі адресний характер прайс-листа та його орієнтація на конкретного покупця не свідчать про його недійсність чи невідповідність вимогам законодавства, оскільки Митний кодекс України не встановлює обов`язкових вимог до форми чи змісту таких документів і не забороняє використання комерційних пропозицій, сформованих для конкретного контрагента.

Крім того, прайс-лист оцінюється у сукупності з іншими документами (інвойсом, контрактом, платіжними документами), а тому його індивідуалізований характер не впливає на можливість використання як джерела інформації про ціну товару.

Посилання митного органу на «загальносвітову практику» не ґрунтується на нормах права, що підлягають застосуванню у даних правовідносинах, а відтак не може бути підставою для невизнання поданих документів.

Також суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість доводів митного органу щодо неналежності поданої позивачем платіжної інструкції, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи.

Як вбачається з наданої платіжної інструкції від 16.12.2024 №164 (SWIFT MT103), документ містить усі необхідні реквізити для ідентифікації платежу та його зв`язку з оцінюваним товаром, зокрема: суму платежу (11 945,00 дол. США), платника (ТОВ «УТК Флагман»), отримувача (FUZHOU JINGJIU INTERNATIONAL TRADING CO., LTD), банківські реквізити сторін, а також призначення платежу із посиланням на контракт від 04.12.2024 №04122024, що повністю відповідає вимогам частини 2 статті 53 МК України про можливість ідентифікації операції.

Посилання відповідача на відсутність підписів і печаток банку є безпідставним, оскільки поданий документ сформований у форматі SWIFT (MT103), який є міжнародно визнаним стандартом банківських переказів і не передбачає наявності рукописних підписів чи відбитків печаток. Натомість його достовірність підтверджується електронними банківськими системами та унікальними реквізитами транзакції (зокрема, SWIFT-повідомленням, референсом платежу тощо).

Крім того, сам документ містить відмітку про підписання з використанням електронного підпису, що відповідає вимогам нормативно-правових актів Національного банку України щодо електронних розрахункових документів. Відтак твердження митного органу про відсутність «поміток» є формальним та не враховує специфіку електронного документообігу.

За встановлених обставин, суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що надана платіжна інструкція є належним і допустимим доказом факту оплати товару, а тому безпідставно не була врахована митним органом при визначенні митної вартості.

З приводу інших запитуваних митницею під час проведення консультації додаткових документів, суд апеляційної інстанції зазначає, що виписки з бухгалтерської документації, каталоги, специфікації, виробника товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини в силу положень частини 3 статті 53 Митного кодексу України також є додатковими документами та надаються декларантом за наявності виключно у разі, якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Отже, як свідчать встановлені обставини справи, по суті вказані відповідачем зауваження в оскаржуваному рішенні носять формальний характер, що у їх сукупності та окремо кожне не вказує на наявність підстав для коригування заявленої декларантом вартості товарів.

Скаржником не доведено, що подані позивачем до митного оформлення документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, та не надано доказів, які б підтверджували відсутність підстав для визначення митної вартості за заявленою ціною договору.

Суд апеляційної інстанції повторно зазначає, що ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

В свою чергу, зі змісту матеріалів справи вбачається, що наданих позивачем документів було достатньо для визначення митної вартості товарів і цей перелік відповідає правилам ч. 1 ст. 53 МК України. Таким чином, доводи скаржника про необхідність застосування другорядного (резервного) методу для визначення митної вартості товару, свого підтвердження не знайшли.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів не відповідає вимогам пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України, оскільки не містить наявної в митного органу інформації (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішень про коригування митної вартості, заявленої декларантом, та у них відсутнє належне обґрунтування числового значення митної вартості товару, скоригованої відповідачем, та фактів, які вплинули на таке коригування. Відповідач не виконав обов`язку щодо наведення у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, містять аналогічні доводи відзиву на позов та носять характер припущень.

Колегія суддів відхиляє доводи Південно-Східної митниці щодо розміру витрат позивача на правничу допомогу, оскільки суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що заявлена сума 8000,00 грн не відповідає критеріям розумності та співмірності. Відтак, з урахуванням заперечень відповідача, характеру спору, його нескладності та наявності усталених правових позицій Верховного Суду з цього питання, суд першої інстанції вірно зменшив розмір витрат на правничу допомогу до 4000,00 грн.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, підстави для скасування судового рішення відсутні.

Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Південно-Східної митниці залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року в адміністративній справі №160/27314/25 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повне судове рішення складено 22 квітня 2026 року.

Головуючий - суддя Н.І. Малиш

суддя Н.П. Баранник

суддя А.А. Щербак