Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №160/32909/24 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

22 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 160/32909/24

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року (суддя 1-ї інстанції Турова О.М.) в адміністративній справі №160/32909/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

12.12.2024 ОСОБА_1 звернулась до суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі – відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі – відповідач-2), в якому просила:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не зарахування до загального страхового стажу, який дає право на пенсію ОСОБА_1 , періодів роботи, вказаних в трудовій книжці серії НОМЕР_1 з 17.06.1991 р. по 25.11.1992р., періодів з 30.06.2000 р. по 31.12.2003 р., з 12.01.2004 р. по 01.02.2004 р. та скасувати Рішення №047250007708 від 24.09.2024 року Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи, вказані в трудовій книжці серії НОМЕР_1 , з 17.06.1991 р. по 25.11.1992 р., періоди з 30.06.2000 р. по 31.12.2003 р., з 12.01.2004 р. по 01.02.2004 р. та призначити пенсію за віком з моменту виникнення права - з 24.03.2024р.

В обґрунтування позовної заяви зазначається, що 17.09.2024 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком згідно зі ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV), проте оскаржуваним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №047250007708 від 24.09.2024 року позивачеві протиправно відмовлено у призначенні такої пенсії, з посиланням на відсутність у останнього необхідного загального страхового стажу, передбаченого ст.26 Закону №1058-IV (29 років), в той час як страховий стаж позивача становить лише 19 років 11 місяців 09 днів. Разом з цим, оскаржуваним рішенням відповідача-1 також відмовлено у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 17.06.1991р. по 25.11.1992 року, з посиланням на те, що у трудовій книжці дата наказу на звільнення виправлена та це виправлення не завірено належним чином, хоча це не відповідає дійсності і вказані виправлення належним чином завірені у трудовій книжці; періоду догляду за дитиною до 3-х років ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ), оскільки в свідоцтві про народження відсутній штемпель про видачу паспорта, тож факт догляду дитини до досягнення нею 3-річного віку необхідно підтвердити паспортом або ІD-карткою. Також без будь-яких пояснень пенсійним органом не враховано запис №21 в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 (період роботи з 30.06.2000 р. по 31.12.2003 р.), записи №22 та №23 на сторінках цієї трудової книжки 14-15. Так, запис №21 та запис №22 на сторінках 14-15 частково зараховано: запис №22 від 12.01.2004р. про період з 12.01.2004р. по 16.03.2005р., а згідно з розрахунком стажу (форма РС-право) зараховано не з 12.01.2004, а з 01.02.2004, тобто безпідставно не зараховано 19 днів роботи позивача. Водночас, на думку позивача, оскільки він має відповідні записи щодо спірних періодів роботи у трудовій книжці, яка є основним документом про трудову діяльність працівника, що підтверджує його стаж роботи, то вказані записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу, тим більше, що вони скріплені підписами уповноважених осіб та печатками підприємств, де працював позивач, при цьому, такі записи робилися не позивачем, а уповноваженим органом (посадовою особою) роботодавців, що виключає вину позивача у їх неточності, нерозбірливості чи наявності виправлень, а, отже, позивач має право на зарахування спірних періодів до його загального трудового (страхового стажу) та, відповідно, на призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону №1058-IV.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненський області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком №047250007708 від 24.09.2024 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, місцезнаходження: вул. Олександра Борисенка, 7, м. Рівне, 33028) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 ), який дає право на призначення пенсії за віком, періоди роботи з 17.06.1991р. по 25.11.1992р., з 01.07.2000р. по 31.12.2003р. та з 12.01.2004р. по 31.01.2004р. згідно з даними трудової книжки серії НОМЕР_1 від 03.08.1981р.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, місцезнаходження: вул. Олександра Борисенка, 7, м. Рівне, 33028) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 ) від 17.09.2024р. про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні, згідно з вимогами чинного законодавства.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено та здійснено розподіл судових витрат у справі.

Відповідачем-1 на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачці правомірно відмовлено у призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 Закону №1058-IV. Зокрема, до страхового стажу не зараховано період роботи з 17.06.1991 по 25.11.1992 через неналежне оформлення запису в трудовій книжці (виправлення дати наказу без належного засвідчення), а також окремі періоди роботи після 2000 року - у зв`язку з відсутністю відомостей про сплату страхових внесків у реєстрі застрахованих осіб. У зв`язку з цим загальний страховий стаж позивачки є недостатнім (менше 29 років), що і стало підставою для відмови у призначенні пенсії.

Позивач та відповідач-2 правом подання відзивів на апеляційну скаргу не скористались.

В силу пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 17.09.2024 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком згідно зі ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

До вказаної заяви позивачем надано пакет документів на підтвердження загального трудового і страхового стажу, зокрема: копію трудової книжки серії НОМЕР_1 від 03.08.1981р.

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.

За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії від 17.09.2024р. Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області рішенням №047250007708 від 24.09.2024 року відмовило позивачеві у призначенні пенсії за віком згідно зі ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу, встановленого ст.26 Закону №1058-IV, - 29 років, в той час як страховий стаж позивача становить лише 19 років 11 місяців 09 днів, що є недостатнім. Також вказаним рішенням відмовлено у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 17.06.1991 по 25.11.1992, з посиланням на те, що у трудовій книжці дата наказу на звільнення виправлена та це виправлення не завірено належним чином; періоду догляду за дитиною до 3-х років ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ), оскільки в свідоцтві про народження відсутній штемпель про видачу паспорта, тож факт догляду дитини до досягнення нею 3-річного віку. необхідно підтвердити паспортом або ІD-карткою.

Крім цього, з розрахунку стажу ОСОБА_1 (форма РС-право) встановлено, що до страхового стажу позивача також не зараховано періоди роботи з 01.07.2000 по 31.12.2003 та з 12.01.2004 по 31.01.2004.

Незгода позивача з вищевказаним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №047250007708 від 24.09.2024 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком згідно зі ст.26 Закону №1058-IV, а також з не зарахуванням пенсійним органом спірних періодів роботи до страхового стажу позивача, зумовила звернення останньої до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про їх обґрунтованість, проте частково задовольнив позовні вимоги, не перебираючи на себе дискреційних повноважень пенсійного органу.

Позивачем означене рішення суду першої інстанції не оскаржується.

Переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає таке.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частина третя статті 4 Закону № 1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За змістом частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).

Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

За приписами статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Наведені норми права свідчать про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а, від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17.

Як вбачається з матеріалів справи, у межах спірних правовідносин позивачем заявлено позовні вимоги щодо відмови у призначенні пенсії за віком рішенням від 24.09.2024, а також щодо не зарахування до страхового стажу періодів її трудової діяльності з 17.06.1991 по 25.11.1992, з 01.07.2000 по 31.12.2003 та з 12.01.2004 по 31.01.2004.

З оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та апеляційної скарги вбачається, що як на підставу для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком, скаржник посилається на відсутність у позивача необхідного страхового стажу, визначеного частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV. Скаржник наголошує, що до страхового стажу позивача правомірно не зараховано періоди роботи за записами в трудовій книжці:

- з 17.06.1991 по 25.11.1992, оскільки виправлена дата наказу про звільнення;

- з 01.07.2000 по 31.12.2003 та з 12.01.2004 по 31.01.2004 оскільки відсутня інформація про нарахування та сплату страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Щодо наявності у позивача права на зарахування до страхового стажу періоду роботи з 17.06.1991 по 25.11.1992, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність доводів пенсійного органу стосовно виправлення дати звільнення у трудовій книжці, оскільки обов`язок щодо її належного ведення покладається на роботодавця, а не на працівника.

Так, на момент заповнення трудової книжки позивача була чинна Інструкція «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях», що затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 року № 162 (далі - Інструкція №162).

Відповідно до п.2.2 розділу 2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. В трудову книжку вносяться: дані про робітника: прізвище, ім`я та по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність.

Пунктом 2.3. розділу 2 Інструкції №162 передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагороди і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні в день звільнення і повинні повністю відповідати тесту наказу (розпорядження).

З кожним записом, що вноситься на підставі наказу (розпорядження) в трудову книжку про прийом на роботу, переводах на іншу постійну роботу і звільнення, адміністрація зобов`язана ознайомити власника цієї книжки під підпис в особовій картці (п.2.4. розділу 2 Інструкції).

Відповідні вимоги щодо заповнення трудових книжок містяться і в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 (далі - Інструкція № 58).

Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення.

Згідно з п.2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Відповідно до п. 4.1 Інструкції №58, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналізуючи вищевказані норми, суд доходить до висновку, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок працівників та внесення в них достовірних відомостей саме на роботодавців, також на керівників підприємств (роботодавців) покладено і обов`язок по заміні печаток і штампів цих підприємств.

Приписами пункту 18 Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС №656 від 06.09.1973 «Про трудові книжки робітників та службовців» визначено, що відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.

Крім того, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Отже з наведених норм слідує, що обов`язок щодо ведення трудових книжок працівників, у тому числі внесення до них достовірних відомостей, покладено саме на роботодавця. На керівників підприємств (роботодавців) також покладається обов`язок щодо належної організації ведення трудових книжок, у тому числі використання печаток і штампів підприємства.

Колегія суддів наголошує, що працівник не несе відповідальності за правильність оформлення та заповнення трудової книжки, оскільки відповідні записи вносяться уповноваженими працівниками підприємства, а не самим працівником. Обов`язок щодо ведення трудових книжок (їх заповнення, внесення відповідних записів, засвідчення печаткою підприємства або відділу кадрів, внесення виправлень чи змін до записів) законодавством покладено на адміністрацію підприємства (власника або уповноважений ним орган).

Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи чи організації. Отже, недотримання правил ведення трудових книжок може спричиняти негативні наслідки для осіб, відповідальних за їх оформлення, однак не може покладатися на працівника та впливати на реалізацію його прав, зокрема права на зарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.

Також, колегія суддів звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідної тривалості, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав дії відповідача-1 в цій частині позовних вимог протиправними, оскільки останній фактично переклав відповідальність за належне оформлення документів підприємства на позивача, що є непропорційним заявленій меті підтвердження страхового стажу та не відповідає вимогам обґрунтованості, добросовісності й розсудливості.

Щодо доводів скаржника про правомірність незарахування до страхового стажу позивача періоду її роботи з 01.07.2000 по 31.12.2003 та з 12.01.2004 по 31.01.2004 у зв`язку з відсутністю інформації про сплату страхових внесків, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки обов`язок щодо нарахування та сплати страхових внесків, а також відповідальність за їх несвоєчасну або неповну сплату покладено законом на страхувальника, при цьому такі внески підлягають сплаті незалежно від його фінансового стану.

Верховний Суд у постановах від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а (2а/208/245/16), від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 20.03.2019 у справі № 688/947/17 та інших неодноразово звертав увагу, що несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, а також не внесення відомостей по спеціальному стажу не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.

В контексті обставин цієї справи та доводів скаржника, покладених ним в основу рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком та апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції враховує й те, що за частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV органи пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Отже, у разі виникнення сумнівів щодо підтвердження наявності у позивача необхідного страхового стажу пенсійний орган, з урахуванням конкретних обставин цієї справи, був наділений правом звернутися до підприємств, на яких працювала позивачка, із вимогою про надання додаткових документів, а також здійснити перевірку достовірності поданих відомостей та умов праці, що мають значення для визначення права на пенсію.

Водночас матеріали справи не містять доказів вчинення скаржником таких дій, а саме звернення із відповідними запитами чи проведення перевірки достовірності поданих документів, що свідчить про невикористання суб`єктом владних повноважень наданих йому законом повноважень для належного з`ясування обставин, необхідних для прийняття рішення щодо призначення позивачу пенсії.

З огляду на викладене, з урахуванням наведених законодавчих норм, висновків Верховного Суду та встановлених обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, у зв`язку з чим ефективним способом захисту порушених прав та інтересів позивача є саме зобов`язання пенсійного органу зарахувати до страхового стажу останньої спірні періоди роботи з повторним розглядом її заяви від 17.09.2024 про призначення пенсії.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Розподіл судових витрат не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року в адміністративній справі №160/32909/24 – залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повне судове рішення складено 22 квітня 2026 року.

Головуючий - суддя Н.І. Малиш

суддя Н.П. Баранник

суддя А.А. Щербак