Постанова від 22 квітня 2026 р. у справі №520/21124/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2026 р.Справа № 520/21124/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. ,

за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С.

представника позивача Осадчої В.В.

представника відповідача Кухарєвої І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської митниці на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2025 (суддя: Ніколаєва О.В., м. Харків, повний текст складено 26.09.2025) по справі № 520/21124/24

за позовом ОСОБА_1

до Харківської митниці

про поновлення на посаді,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківської митниці (далі по тексту – відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Харківської митниці від 27.06.2024 №162 о «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Харків-товарний» Харківської митниці.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що оскаржуваний наказ є незаконним. Вказував, що відповідач прийняв наказ про звільнення ОСОБА_1 , не врахувавши переважного права на залишенні на роботі та не запропонувавши йому іншу рівнозначну посаду державної служби.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2025 по справі № 520/21124/24 позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Харківської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України (вулиця Короленка, будинок 16-Б, місто Харків, Харківська область, 61003, код ЄДРПОУ: 44017626) про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано наказ Харківської митниці «Про звільнення ОСОБА_1 » від 27.06.2024 №162-о.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Харків-товарний» Харківської митниці з 29.06.2024.

Стягнуто з Харківської митниці середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 29.06.2024 (наступний день звільнення) по 25.09.2025 (день ухвалення судового рішення) у розмірі 288 425,60 грн. (двісті вісімдесят вісім тисяч чотириста двадцять п`ять гривень 60 копійок).

Рішення суду у частині поновлення на посаді (роботі) допущено до негайного виконання.

Рішення суду у частині стягнення середнього заробітку у межах платежу за місяць у розмірі 20 280,00 грн. (двадцять тисяч двісті вісімдесят гривень 00 копійок) допущено до негайного виконання.

Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин у справі та порушення норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2025 по справі № 520/21124/24 та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовної заяви в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 № 85 «Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів», гранична чисельність працівників територіальних органів Держмитслужби підлягала скороченню.

Харківська митниця зазначила, що з попередженням про можливе наступне звільнення ОСОБА_1 ознайомлений 27.05.2024, а звільнено його з займаної посади оскаржуваним наказом 27.06.2024, що свідчить про дотримання Харківською митницею 30-денного терміну, визначеного частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII.

Також, звертає увагу, що процедура звільнення державного службовця у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент виникнення спірних правовідносин урегульована нормами Закону №889-VIII, що виключає застосування до спірних правовідносин положень Кодексу законів про працю України.

Крім того, вказує, що митним органом зобов`язання стосовно працевлаштування ОСОБА_1 (пропонування наявної роботи за відповідною професією чи спеціальністю) виконано в повному обсязі.

Зазначає, що визначальним критерієм для залишення на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста «Харків-товарний» ОСОБА_1 при скороченні чисельності штату працівників став рівень кваліфікації працівника та продуктивність його праці, що було проаналізовано.

Вказав, що у зв`язку з відсутністю вакантних рівнозначних або нижчих посад в митниці у період з моменту вручення попередження 27.05.2024 до дати звільнення з посади 28.06.2024 та відсутністю рівнозначних вакантних посад підкатегорії посад державної служби «В1» або нижчих посад у штатному розписі Харківської митниці на момент звільнення ОСОБА_1 28.06.2024 забезпечити його працевлаштування відповідно до його кваліфікації не виявлялось можливим.

Отже, наказ від 27.06.2024 №162-о «Про звільнення ОСОБА_1 » прийнято Харківською митницею вмотивовано, обґрунтовано, враховуючи наведені критерії, які уважно приймались суб`єктом владних повноважень при вирішенні питання щодо звільнення позивача.

Рішення щодо звільнення ОСОБА_1 прийнято з дотриманням норм законодавства, враховуючи «правову визначеність», а саме вказівку на чітку та однозначну причину та підстави звільнення.

Позивач, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить суд залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2025 року по справі № 520/21124/24 - без змін.

Згідно з ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судовим розглядом встановлено, що наказом Державної митної служби України «Про затвердження граничної численності працівників територіальних органів Держмитслужби» від 23.05.2023 №212 затверджено граничну численність працівників територіальних органах Держмитслужби, зокрема численність Харківської митниці - 376 посад.

Наказом Державної митної служби України «Про внесення змін до наказу Держмитслужби від 23.05.2023 № 212» від 01.04.2024 №441 внесено зміни до граничної чисельності працівників територіальних органів Держмитслужби та затверджено чисельність працівників територіальних органах Держмитслужби, зокрема граничну численність Харківської митниці - 280 посад.

Наказом Державної митної служби в особі відокремленого підрозділу Харківської митниці від 27.06.2024 №162-о позивача звільнено з посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Харків-товарний» відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частин 1 та 4 статті 87, 89 Закону України «Про державну службу», частини 4 статті 40 Кодексу Законів про працю в України, керуючись статтею 116 КЗпП, статтею 24 Закону України «Про відпустки», наказом Державної митної служби України «Про затвердження граничної чисельності працівників територіальних органів Держмитслужби» від 23.05.2023 №212 зі змінами, внесеними наказом Державної митної служби України «Про внесення змін до наказу Держмитслужби від 23.06.2023 №212» від 01.04.2024 №441, пунктом 21 контракту 318 про проходження державної служби від 30.06.2023.

Позивач, вважаючи зазначений наказ протиправним, звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті оскаржуваного наказу «Про звільнення позивача» від 27.06.2024 №162-о відповідач діяв необґрунтовано, без врахування всіх обставин справи та всупереч вимогам чинного законодавства.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначені Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі по тексту - Закон України №889-VIII).

Згідно з пунктом 1 статті 1 Закону України №889-VIII, державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Нормами статті 5 Закону України №889-VIII передбачено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно з частиною п`ятою статті 22 Закону України №889-VIII (зі змінами, внесеними згідно з Законом України №117-IX), у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Відповідно до частини першої статті 83 Закону України №889-VIII, державна служба припиняється: 4) за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону) (пункт 4 частини першої статті 83 зі змінами, внесеними згідно з Законами України від 19.09.2019 №117-IX, від 23.02.2021 № 1285-IX).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України №889-VIII, (зі змінами, внесеними згідно з Законом України №117-IX), підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Відповідно до абзацу 1 частини третьої статті 87 Закону України №889-VIII (у редакції, викладеній у Законі України №440-ІХ, який прийнятий 14.01.2020 та набрав чинності 13.02.2020), суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності).

У разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат (частина четверта статті 87 Закону України №889-VIII (у редакції, викладеній у Законі України №440-ІХ).

Відповідно до частини третьої статті 87 Закону України №889-VIII (у редакції, викладеній у Законі України №1285-ІХ, який прийнятий 23.02.2021 та набрав чинності 06.03.2021), суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Колегія суддів зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

У свою чергу ретроспективний аналіз положень Закону України №889-VIII дає підстави для висновку, що процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення передбачала різні редакції.

Так, редакція норми статті 87 Закону України №889-VIII станом на день попередження позивача про звільнення та на день його звільнення з державної служби визначала підставу для звільнення державного службовця (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу), особливості її застосування (попередження про наступне вивільнення одночасно направляється з пропозицією рівнозначної посади або як виняток нижчої посади відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей) і наслідок відмови від запропонованих посад (у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої статті 87).

При цьому, вказівка на застосування загальної процедури вивільнення працівників, установленої законодавством про працю, відсутня.

Колегія суддів зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин процедура звільнення повністю була врегульована приписами Закону України №889-VIII, що виключає застосування до спірних правовідносин положень Кодексу законів про працю України, окрім врахування переважного права на залишення на роботі, передбаченого законодавством про працю, про що вказано в абзаці другому частини третьої статті 87 Закону України №889-VIII.

Системний аналіз наведених приписів Закону України №889-VIII вказує, що, як на день попередження позивача про звільнення, так і на день його звільнення, підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення були:

- скорочення чисельності або штату державних службовців;

- скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців;

- реорганізація державного органу.

При цьому, у разі звільнення державного службовця з підстав, визначених у пункті 1 частини першої статті 87 Закону України №889-VIII, роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. І лише, якщо державний службовець відмовляється від такого переведення, роботодавець звільняє такого державного службовця.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2023 у справі №380/10238/21, суб`єкт призначення або керівник державної служби зобов`язаний не лише попередити державного службовця про наступне звільнення, а й одночасно з цим запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби, відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. Враховується і переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суд.

Колегія суддів зазначає, що спірні правовідносини у даній справі виникли у зв`язку зі звільненням позивача наказом відповідача від 27.06.2024 №162-о з посади головного державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста "Харків-товарний", з 28.06.2024. Підстава: попередження про наступне звільнення у зв`язку зі скороченням чисельності або штату державних службовців позивача від 27.05.2024.

Надаючи оцінку спірному наказу, колегія суддів зазначає наступне.

Як зазначено вище, згідно з частиною 3 статті 87 Закону України «Про державну службу», суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Як вбачається з матеріалів справи, попередження про можливе наступне звільнення у зв`язку зі скороченням чисельності або штату державних службовців позивача датовано 27.05.2024.

На переконання колегії суддів, попередження від 27.05.2024 про можливе звільнення, з посиланням на листи Енергетичної митниці від 02.04.2024 №7.6-1/12/7/1546, Вінницької митниці від 05.04.2024 №7.12-1/12-02/7/2490, Одеської митниці від 05.04.2024 №7.10-1/12-01/7/6299, від 22.04.2024 №7.10-1/12-01/7/7147, від 22.05.2024 №7.10-1/12-01/7/9000, Координаційно-моніторингової митниці від 11.04.2024 №7.9-1/12/7/1188, Київської митниці від 17.04.2024 №7.8-1/12-02/7/6802, Львівської митниці від 17.04.2024 №7.4-1/12-01/7/11258, Закарпатської митниці від 26.04.2024 №7.7-1/12-01/7/3306, від 26.04.2024 №7.7-1/12-01/7/3308, Миколаївської митниці від 30.04.2024 №7.7-1/12/7/1294 слід сприймати критично, оскільки вказане носило інформативний характер. Таке попередження вказувало лише на перелік листів територіальних органів ДМС України. Переліку запропонованих позивачу різнозначних чи нижчих посад таке попередження не містило.

Колегія суддів відхиляє посилання відповідача на те, що позивача було ознайомлено з наявністю вакантних посад, зокрема, листами: Енергетичної митниці від 02.04.2024 №7.6-1/12/7/1546, Вінницької митниці від 05.04.2024 №7.12-1/12-02/7/2490, Одеської митниці від 05.04.2024 № 7.10-1/12-01/7/6299, від 22.04.2024 №7.10-1/12-01/7/7147, від 22.05.2024 №7.10-1/12-01/7/9000, Координаційно-моніторингової митниці від 11.04.2024 №7.9-1/12/7/1188, Київської митниці від 17.04.2024 №7.8-1/12-02/7/6802, Львівської митниці від 17.04.2024 №7.4-1/12-01/7/11258, Закарпатської митниці від 26.04.2024 №7.7-1/12-01/7/3306, від 26.04.2024 №7.7-1/12-01/7/3308, Миколаївської митниці від 30.04.2024 №7.7-1/12/7/1294 оскільки вказані листи було надано для ознайомлення 09.04.2024, 12.04.2024, 18.04.2024, 23.04.2024, 29.04.2024, 30.04.2024, 22.05.2024, відповідно, тобто раніше, ніж відбулось попередження позивача про наступне звільнення та без відповідного взаємозв`язку з останнім. Тож, такі листи мали інформативний характер та вказували на можливість скласти заяву на переведення на роботу до інших структурних підрозділів митної служби, що не пов`язано з можливим звільненням.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що у відомостях (листах) ознайомлення не вказано з чим саме були ознайомлені працівники, зокрема, позивач, а лише міститься посилання на листи територіальних митниць невідомого змісту. З усіх 14 представлених відповідачем відомостей, тільки в 5 з них вказано «про наявність вакантних посад», але не конкретизовано перелік цих посад.

Колегія суддів зауважує, що встановлена законодавством можливість скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури, штатного розпису (змінами в організації виробництва і праці) державної установи (організації) не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників (пропонування наявної роботи за відповідною професією чи спеціальністю), які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють можливе вивільнення працівників.

За приписів частини 1 статті 40, частин 1, 3 статті 492 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України, роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 09.10.2019 у справі №821/595/16, від 31.03.2020 у справі №826/6148/16, від 11.06.2020 у справі №826/19187/16, від 26.05.2021 у справі №140/90/20, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 у справі №800/538/17, від 26.01.2023 у справі №160/336/20.

Отже, суб`єкт призначення або керівник державної служби зобов`язаний не лише попередити державного службовця про наступне звільнення, а й одночасно з цим запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідачем у даній справі не було доведено належним чином відсутність вакантних посад, які могли бути запропоновані позивачу.

Тож відповідач, як роботодавець, повинен був запропонувати позивачу всі наявні вакантні посади, які відповідають зазначеним вимогам, що існують в державній установі, незалежно від того, в якому структурному підрозділі позивач працював, та які були актуальними на день попередження про майбутнє звільнення, а також вакансії, які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення, а не ті, які були актуальними за декілька місяців до надісланого попередження про наступне звільнення.

Вказане свідчить про недотримання відповідачем його законодавчо встановлених обов`язків щодо працівника, якого попереджено про майбутнє звільнення.

При цьому, колегія суддів вважає такими, що не відповідають дійсності доводи відповідача про те, що позивач 27.05.2024 відмовився від запропонованих йому посад, про що особисто зазначив у попередженні, оскільки попередження від 27.05.2024 не містило переліку рівнозначних чи нижчих посад, які могли б бути запропоновані позивачу, а, відтак, і відмовитися від незазначених посад він не міг.

Отже, наведені висновки додатково вказують на те, що відповідач мав запропонувати рівнозначну посаду позивачу, і повинен був це зробити з моменту вручення попередження 27.05.2024, однак такий обов`язок не виконав, що спростовує відповідні доводи Харківської митниці про відсутність вакантної, рівнозначної посади чи нижчої посади державної служби, на яку можливим було б здійснити переведення позивача.

Крім того, колегія суддів зауважує, що процедура вивільнення працівників у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників передбачає обов`язок роботодавця врахувати переважне право працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці на залишення на роботі.

Так, відповідно до частин 1, 2, 3 статті 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; 11) працівникам, які є членами пожежно-рятувальних підрозділів для забезпечення добровільної пожежної охорони не менше року.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Для виявлення працівників, які підлягають у першу чергу залишенню на роботі при скороченні штатів, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом складання відповідної довідки у довільній формі з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі.

Аналогічні правові висновки щодо застосування норм Кодексу законів про працю України викладені у постановах Верховного Суду від 11.07.2018 у справі №816/1232/17, від 27.02.2020 у справі №620/1941/19, від 11.03.2020 у справі №813/1220/16, які враховуються судом у силу вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Результати моніторингу виконання ключових показників результативності, ефективності та якості службової діяльності за III-IV квартал 2023 року та I-II квартали 2024 позивача, надані відповідачем до суду, стосуються лише позивача та не містять порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, яким була надана перевага, і тих, які підлягають звільненню.

З наданих відповідачем звітів про чисельність працівників Харківської митниці станом на 01.06.2024 та станом на 01.07.2024 судом встановлено, що станом на 01.06.2024 чисельність працівників категорії «В» складала 284 особи, а станом на 01.07.2024 - 192 особи. Тобто, на момент звільнення позивача з роботи (служби) чисельність працівників категорії «В» складала 284 особи.

Тож, відповідач повинен був провести аналіз продуктивності праці і кваліфікації всіх працівників категорії «В», включно з позивачем, з метою встановлення осіб, які мають переважне право на залишення на роботі. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації, провести аналіз наявності у таких працівників підстав, передбачених частиною 2 статті 42 КЗпП України, для визначення переважного права.

Проте, доказів виконання відповідачем вимог частин 1, 2 статті 42 КЗпП України, суду не надано.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що при визначенні переважного права на залишенні на роботі, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Колегія суддів наголошує, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відтак відповідач у межах спірних правовідносин був зобов`язаний дотриматися визначеної законом процедури звільнення позивача, що у порушення норм чинного законодавства не було зроблено останнім.

Частина 6 статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікованої Україною 17.07.1997, набула чинності для України 11.09.1997), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті оскаржуваного наказу «Про звільнення позивача» від 27.06.2024 №162-о відповідач діяв необґрунтовано, без врахування всіх обставин справи, та всупереч вимогам чинного законодавства.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не було доведено (доказано) правомірності власного рішення – оскаржуваного наказу, яке (який) є предметом оскарження у даній справі.

Доводи відповідача про те, що Харківська митниця діяла у повній відповідності до вимог Закону України №889-VIII, Кодексу законів про працю України, з дотриманням прав позивача є такими, що не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуваний наказ Харківської митниці «Про звільнення ОСОБА_1 » від 27.06.2024 №162-о є протиправним, а, отже, такий належить скасувати.

Порушення відповідачем установленого законом порядку звільнення позивача свідчить про незаконність такого звільнення, що у силу частин 1 і 2 статті 235 КЗпП України є підставою для поновлення його на попередній роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Верховний Суд України в постанові від 16.10.2012 у справі №21-267а12 дійшов висновку, що працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи. Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи. При цьому повноваження суду при вирішенні трудового спору щодо поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця.

Враховуючи приписи частини 1 статті 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі. Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений у частині 1 статті 235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

За таких умов та на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів має достатньо правових підстав для поновлення позивача на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Харків-товарний» Харківської митниці, тобто, на тій посаді і в тому органі, звідки його звільнено.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до наказу Харківської митниці Держмитслужби «Про звільнення ОСОБА_1 » від 27.06.2024 №162-о, позивача звільнено з займаної посади 28.06.2024 у зв`язку зі скороченням чисельності або штату державних службовців відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 та частини 4 статті 87, статті 89 Закону України «Про державну службу», частини 4 статті 40 КЗпП України.

Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника згідно з частиною 1 статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі по тексту – Порядок №100).

Відповідно до пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 №13, при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Згідно з постановою КМ України №100 від 08.02.1995 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати», середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 вказаного Порядку №100, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пункту 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної та розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 пункту 8 цього Порядку №100).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим із дотриманням вимог законодавства (абз. 3 пункту 8 вказаного Порядку №100).

Також, відповідно до пункту 4 зазначеного Порядку №100, якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

За таких обставин, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу слід стягнути з відповідача Харківської митниці.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Беручи до уваги наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ..

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін (п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України).

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківської митниці залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2025 по справі № 520/21124/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя С.П. Жигилій

Судді Т.С. Перцова Я.М. Макаренко