Постанова від 22 квітня 2026 р. у справі №520/5339/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2026 р. Справа № 520/5339/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2026, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/5339/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач, апелянт) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – В/Ч НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність В/Ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 26.11.2023 по 11.06.2024 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- зобов`язати В/Ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 26.11.2023 по 31.12.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- зобов`язати В/Ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2024 по 11.06.2024 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- визнати протиправною бездіяльність В/Ч НОМЕР_1 щодо непроведення перерахунку, ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 11.06.2024 із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

- зобов`язати В/Ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 11.06.2024 із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

- визнати протиправною бездіяльність В/Ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 35 діб щорічної основної відпустки за 2023-2024 роки, з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження служби, передбаченої Постановою КМУ № 168 від 28.02.2022;

- зобов`язати В/Ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 35 діб щорічної основної відпустки за 2023-2024 роки, з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження служби, передбаченої Постановою КМУ №168 від 28.02.2022;

- визнати протиправною бездіяльність В/Ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 14 діб щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2024 рік, передбачену статтею 16 Закону України № 504/96-ВР від 15.11.1996 «Про відпустки» та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України № 3551-ХII від 22.10.1993 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження служби, передбаченої Постановою КМУ №168 від 28.02.2022;

- зобов`язати В/Ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 14 діб щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2024 рік, передбачену статтею 16 Закону України № 504/96-ВР від 15.11.1996 «Про відпустки» та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України № 3551-ХII від 22.10.1993 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження служби, передбаченої Постановою КМУ №168 від 28.02.2022;

- визнати протиправною бездіяльність В/Ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць за період з 31.12.2023 по 01.02.2024 та з 26.04.2024 по 26.05.2024 за час перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустці для лікування після поранення;

- зобов`язати В/Ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць за період з 31.12.2023 по 01.02.2024 та з 26.04.2024 по 26.05.2024 за час перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустці для лікування після поранення;

-визнати протиправною бездіяльність В/Ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги по звільненню у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260;

- зобов`язати В/Ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу по звільненню у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260.

17.03.2026 ухвалою Харківського окружного адміністративного суду позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано позивачу термін - десять календарних днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з цим позовом із зазначенням інших обґрунтованих та поважних причин його пропуску із наданням доказів у підтвердження поважності таких причин.

01.04.2026 ухвалою Харківського окружного адміністративного суду у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до суду відмовлено, позовну заяву ОСОБА_1 до В/Ч НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії повернуто позивачу.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2026, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що суд першої інстанції дійшовши висновку про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, повинен був залишити позов без руху та вжити всіх заходів щодо надання можливості позивачу подати до суду клопотання про його поновлення із зазначенням інших підстав такого пропуску. Проте, таких дій судом першої інстанції вчинено не було, чим порушено вимоги ч. 1 ст. 123 КАС України, що призвело до передчасних висновків про повернення позову.

Також апелянт вказав, що 27.12.2023 він отримав ВОСП правого плеча, ВОСП грудної клітки справа, ВОСП лівої гомілки з вогнепальним переломом великогомілкової кістки, ВОСП лівої стопи з вогнепальним переломом ІІ-ІІІ-ІV плесневої кістки, правобічний пневмоторакс, що підтверджується Первинною медичною картою (форма 100), яка міститься в матеріалах справи. Відповідно до свідоцтва про хворобу № 54 від 07.05.2024 апелянт знаходився на обстежені і лікуванні: військова частина НОМЕР_2 з 31.12.2023 по 12.01.2024; Державна установа «Інститут патології хребта та суглобів ім. проф. М.І. Ситенка Академії медичних наук України» з 12.01.2024 по 01.02.2024; військова частина НОМЕР_2 з 26.04.2023 по теперішній час (на момент видачі свідоцтва). Відповідно до витягу з наказу командира В/Ч НОМЕР_1 № 167 від 11.06.2024 ОСОБА_1 , звільненого наказом командира В/Ч НОМЕР_1 (по особовому складу) від 29.05.2024 № 34-РС у відставку за підпунктом «б» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за станом здоров`я та направлено на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 11.06.2024 виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення. Позивач тривалий час не мав розрахунку щодо виплат під час звільнення. 27.02.2026 представником позивача було направлено запит до відповідача щодо отримання розрахунку грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення позивача на момент звільнення. Відповідно до листа В/Ч НОМЕР_1 № 690/262/ВихЗПІ від 09.03.2026 надано картки особового рахунку ОСОБА_1 за період з 2023 по 2024 роки з інформацією щодо всіх виплат грошового забезпечення В/Ч НОМЕР_1 , довідку про нараховану та виплачену індексацію за період проходження військової служби у В/Ч НОМЕР_1 та розрахунок при звільненні. Таким чином, про порушення своїх прав позивач дізнався після отримання листа В/Ч НОМЕР_1 № 690/262/ВихЗПІ від 09.03.2026.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Згідно зі статтею 294, частиною 2 статті 312 КАС України розгляд апеляційної скарги проведено в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до витягу з наказу командира В/Ч НОМЕР_1 № 167 від 11.06.2024 ОСОБА_1 , звільненого наказом командира В/Ч НОМЕР_1 (по особовому складу) від 29.05.2024 № 34-РС з військової служби у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров`я) п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та направлено на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 11.06.2024 виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення.

З огляду на відсутність повного розрахунку при звільненні представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом від 27.02.2026 для отримання інформації щодо розрахунку грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_1 на момент звільнення.

Листом від 09.03.2026 № 690/262/ВихЗПІ відповідачем надано позивачу інформацію щодо нарахованих та виплачених сум грошового забезпечення при звільненні, картки особового рахунку ОСОБА_1 за період з 2023 по 2024 роки з інформацією щодо всіх виплат грошового забезпечення В/Ч НОМЕР_1 , довідку про нараховану та виплачену індексацію за період проходження військової служби у В/Ч НОМЕР_1 та розрахунок при звільненні.

Вважаючи порушеними свої права щодо виплати належного розміру грошового забезпечення позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2026 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано позивачу термін - десять календарних днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з цим позовом із зазначенням інших обґрунтованих та поважних причин його пропуску із наданням доказів у підтвердження поважності таких причин.

В зазначеній ухвалі суд першої інстанції вказав, що позивач пропустив встановлений законодавством тримісячний строк звернення до адміністративного суду з даним позовом, а у доданому до позову клопотанні про поновлення строку не навів поважних причин пропуску цього строку, як не навів і доводів того, що отримуючи щомісяця відповідне грошове забезпечення він виявляв належну зацікавленість та вчиняв активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено нарахування грошового забезпечення, чи був здійснений правильний розрахунок, з яких складових складається його грошове забезпечення, як обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових.

18.03.2026 представником позивача було подано клопотання про поновлення строку звернення до суду.

Повертаючи позовну заяву суд першої інстанції виходив з того, що позивача було звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу частини 11.06.2024, однак до суду з позовом ОСОБА_1 звернувся лише 11.03.2026, тобто з пропуском встановленого законодавством тримісячного строку звернення до адміністративного суду з таким позовом. Суд першої інстанції зазначив, що в поданому представником позивача на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху клопотанні про поновлення строку звернення до суду зазначені ті ж обставини, які зазначались представником позивача у клопотанні, яке було долучено до позовної заяви. Інших обґрунтованих та поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду позивачем не зазначено та відповідних доказів поважності таких причин не надано. Також суд першої інстанції вказав, що позивач оскаржує бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому у повному обсязі грошового забезпечення та інших його складових при звільненні з військової служби 11.06.2024. Отже, до спірних правовідносин застосовується тримісячний строк звернення до адміністративного суду з даним позовом, передбачений саме частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України ( жалі - КЗпП України)..

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про повернення позовної заяви, з огляду на таке.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Реалізація цього права передбачає, зокрема, дотримання порядку, визначеного процесуальним законом, в тому числі щодо строків звернення до адміністративного суду.

Згідно зі статтею 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

За змістом абзацу 1 частини 1 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Норми статті 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2024 у справі № 990/156/23.

Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі – Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Тобто, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Однак після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що суд першої інстанції дійшовши висновку про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, повинен був залишити позов без руху та вжити всіх заходів щодо надання можливості позивачу подати до суду клопотання про його поновлення із зазначенням інших підстав такого пропуску. Проте, таких дій судом першої інстанції вчинено не було, чим порушено вимоги ч. 1 ст. 123 КАС України, що призвело до передчасних висновків про повернення позову.

Колегія суддів вважає такі доводи апелянта необґрунтованими, адже матеріалами справи підтверджується, що спочатку ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2026 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, в якій, зокрема, надано оцінку клопотанню позивача про поновлення строку звернення до суду, яке було долучено до позовної заяви, та надано ОСОБА_1 десятиденний строк для надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з цим позовом із зазначенням інших обґрунтованих та поважних причин його пропуску із наданням доказів у підтвердження поважності таких причин.

Щодо посилання апелянта на отримання поранення, перебування на лікуванні та те, що він дізнався про порушення своїх прав лише після отримання листа В/Ч НОМЕР_1 № 690/262/ВихЗПІ від 09.03.2026 колегія суддів зазначає таке.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху суд першої інстанції надаючи оцінку зазначеному доводу вказав, що позивач не довів, що, отримуючи щомісяця відповідне грошове забезпечення, виявляв належну зацікавленість та вчиняв активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено нарахування грошового забезпечення чи був здійснений правильний розрахунок, з яких складових складається його грошове забезпечення, як обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових. При цьому і в цій ухвалі, і в ухвалі про повернення позовної заяви суд першої інстанції посилався на положення частини 2 статті 233 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при обрахунку строку звернення до суду з цим позовом підлягають застосуванню положення частини 2 статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, однак щодо початку обрахунку такого строку зазначає таке.

Відповідно до витягу з наказу командира В/Ч НОМЕР_1 № 167 від 11.06.2024 ОСОБА_1 , звільненого наказом командира В/Ч НОМЕР_1 (по особовому складу) від 29.05.2024 № 34-РС з військової служби у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров`я) п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та направлено на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 11.06.2024 виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення, а з позовом позивач звернувся до суду 11.03.2026.

За змістом частини 2 статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відповідно до правової позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову, який передбачений частиною 2 статті 233 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX), слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні), зокрема, грошового атестата.

Апелянт посилається на те, що про порушення своїх прав він дізнався з листа відповідача № 690/262/ВихЗПІ від 09.03.2026, до якого були додані картки особового рахунку ОСОБА_1 за період з 2023 по 2024 роки з інформацією щодо всіх виплат грошового забезпечення В/Ч НОМЕР_1 , довідку про нараховану та виплачену індексацію за період проходження військової служби у В/Ч НОМЕР_1 та розрахунок при звільненні.

При цьому, з матеріалів справи не вбачається, а судом першої інстанції цього встановлено не було на підставі належних, допустимих та достовірних доказів, коли саме позивачу було вручено грошовий атестат або інший письмовий документ, в якому детально зазначено усі суми, які були нараховані та виплачені апелянту при звільненні, адже саме з цього моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, обчислюється тримісячний строк для подання адміністративного позову.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без руху, а в подальшому і повернення позовної заяви.

Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується положеннями статті 322 КАС України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини, а саме рішенням «Серявін та інші проти України», та пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Враховуючи вищезазначене, дослідивши фактичні обставини та питання права, які лежать в основі цієї справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.

Відповідно до статті 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при постановленні ухвали про повернення позовної заяви було допущено порушення норм процесуального права, що є підставою для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2026 з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 294, 308, 311 312, 320, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2026 року по справі № 520/5339/26 - скасувати.

Справу № 520/5339/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.В. Любчич

Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк