Постанова від 22 квітня 2026 р. у справі №520/29626/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2026 р. Справа № 520/29626/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 року (ухвалене суддею Кухар М.Д.) в справі № 520/29626/25

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства внутрішніх справ України

третя особа - Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях

про визнання бездіяльності протиправною та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Міністерства внутрішніх справ України, в якому просила: визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України, яка полягає у не оформленні ОСОБА_1 подання про призначення пенсії за формою, установленою Порядком, визначеним постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 р. №3-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15.02.2007 р. за № 135/1340; визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства внутрішніх справ України щодо повернення пенсійних матеріалів ОСОБА_1 без реалізації, оформлене листом №42032/51-2025 від 20.10.2025 р.; зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України оформити ОСОБА_1 подання про призначення пенсії за формою, установленою Порядком, визначеним постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 р. №3-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 15.02.2007 р. за № 135/1340, та направити до органу, що призначає пенсії.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 р. залишено без задоволення адміністративний позов.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивачка посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (в подальшому - Закон №2262-ХІІ), Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", Закону України "Про Національну поліцію", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Позивачка вважає, що на момент звільнення 31.05.2025 р. вона набула права на призначення пенсії, оскільки її вислуга років для призначення пенсії складає 25 років 01 місяць (без врахування періоду призупинення трудового договору), 26 років 06 місяців (враховуючи період призупинення трудового договору). Призупинення трудового договору з нею у період з 01.07.2022 р. по 30.11.2023 р. на підставі наказу Харківського національного університету внутрішніх справ №11 о/с - не тягне за собою припинення трудових відносин, тому її стаж фактично є безперервним, що підтверджується трудовою книжкою, розрахунком вислуги років та іншими матеріалами справи.

Відповідач подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги позивачки підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 з 1998 року проходила службу в органах внутрішніх справ на наступних посадах: з 01.12.1998 р. по 10.05.2005 р. на посаді помічника слідчого відділу по розслідуванню злочинів у сфері економіки слідчого управління УМВС України в Харківській області; з 10.05.2005 р. по 08.09.2006 р. на посаді помічника слідчого відділу розслідування ДТП слідчого управління ХМУ УМВС України в Харківській області; з 08.09.2006 р. по 16.01.2007 р. на посаді слідчого слідчого відділу Ленінського РВ ГУМВС України в Харківській області; з 16.01.2007 р. по 27.11.2007 р. на посаді старшого інспектора по зв`язкам з населенням та громадськими формуваннями ВДІМ Київського РВ ГУМСВ України в Харківській області; з 27.11.2007 р. по 01.11.2010 р. на посаді старшого інспектора по роботі з населенням та громадськими формуваннями сектору ДІМ Київського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області; з 01.11.2010 р. по 22.11.2013 р. на посаді ад`юнкта ад`юнктури та докторантури Харківського національного університету внутрішніх справ; з 22.11.2013 р. по 06.02.2014 р. на посаді інспектора СВ Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області; з 06.02.2014 р. по 06.11.2015 р. на посаді інспектора відділу планування навчального процесу навчально-методичного центру Харківського національного університету внутрішніх справ.

Згідно з пунктом 9 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ ОСОБА_1 з 06.11.2015 р. звільнена з органів внутрішніх справ України за п. 64 «з» (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерств, центральні органи виконавчої влади (установи, організації).

У подальшому в період з 2015 року до 2025 року позивачка перебувала на наступних посадах: з 07.11.2015 р. по 29.02.2016 р. на посаді фахівця відділення планування навчального процесу навчально-методичного відділу Харківського національного університету внутрішніх справ; з 29.02.2016 р. по 17.05.2016 р. на посаді провідного фахівця відділення практичного навчання навчально-методичного відділу Харківського національного університету внутрішніх справ; з 17.05.2016 р. по 25.05.2018 р. на посаді провідного фахівця відділення практичного навчання відділу організації освітнього процесу Харківського національного університету внутрішніх справ; з 25.05.2018 р. по 30.06.2022 р. на посаді провідного фахівця відділення практичного навчання навчально-методичного відділу Харківського національного університету внутрішніх справ.

У період з 01.07.2022 р. по 30.11.2023 р. на підставі наказу Харківського національного університету внутрішніх справ №211 о/с від 17.06.2022 р. дію трудового договору призупинено без виплати заробітної плати.

З 01.12.2023 р. дію трудового договору позивача відновлено на підставі наказу Харківського національного університету внутрішніх справ №572 о/c від 28.11.2023 р.

Після відновлення дії трудового договору позивачка продовжила працювати на наступних посадах: з 01.12.2023 р. по 01.08.2024 р. на посаді методиста відділення практичного навчання навчально-методичного відділу Харківського національного університету внутрішніх справ; з 01.08.2024 р. по 31.05.2025 р. на посаді провідного фахівця відділення практичного навчання відділу організації освітнього процесу Харківського національного університету внутрішніх справ.

31.05.2025 р. ОСОБА_1 , провідного фахівця відділення практичного навчання відділу організації освітнього процесу Харківського національного університету внутрішніх справ, звільнено за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України) на підставі наказу ХНУВС №187 о/c від 26.05.2025 р.

20.08.2025 р. позивачка звернулась до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях із заявою про призначення пенсії за вислугу років.

21.08.2025 р. Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях направлено до відділу координації пенсійних питань МВС України за вих. №31/32/16-17005-2025 від 21.08.2025 р. пенсійні матеріали для призначення пенсії ОСОБА_1 , у зв`язку із досягненням вислуги років, що дає право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з урахуванням вимог пункту 15 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію».

Листом начальника відділу координації пенсійних питань Міністерства внутрішніх справ України №42032/51-2025 від 20.10.2025 р. з посиланням, зокрема на ч. 3 ст. 17 Закону №2262-ХІІ, повідомлено, що за результатами розгляду листа №31/32/16-17005-2025 від 21.08.2025 р. з доданими документами ОСОБА_1 щодо оформлення подання про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до Закону №2262-ХІІ, надіслані матеріали повернуто без реалізації, оскільки ОСОБА_1 не має права на пенсію за вислугу років на умовах, визначених Законом №2262-ХІІ, так як, відповідно до наказу ХНУВС від 17.06.2022 р. №211 о/c, у зв`язку з військовою агресією росії проти України, відповідно до ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», з ОСОБА_1 на певний час було призупинено дію трудового договору, а на момент призупинення дії трудового договору ОСОБА_1 не набула права на призначення пенсії, з урахуванням умов п. «ж» ст. 1-2 Закону №2262-ХІІ.

Позивачка, вважаючи протиправною бездіяльність відділу координації пенсійних питань Міністерства внутрішніх справ України, яка полягає у неоформленні ОСОБА_1 подання на пенсію за вислугу років та не направленні його до органів Пенсійного фонду України, а також дії щодо повернення пенсійних матеріалів позивачки без реалізації, звернулася до суду з цим позовом.

Залишаючи позов без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що на момент призупинення дії трудового договору позивачка не набула права на призначення пенсії, з урахуванням умов п. «ж» ст. 1-2 Закону № 2262-ХІІ, тому підстав для оформлення позивачці подання на пенсію за вислугу років та направлення його до органу Пенсійного фонду України в МВС України немає.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 15 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що працівники міліції, які на день набрання чинності цим Законом мали календарну вислугу не менше 5 років та продовжили службу в Міністерстві внутрішніх справ України або поліції (їх територіальних органах, закладах та установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями (в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах), після досягнення вислуги років, що дають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", мають право на пенсійне забезпечення згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Відповідно до абз. 1 п. «а» ст. 12 Закону №2262-ХІІ, пенсія за вислугу років призначається особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах «б» - «д», «ж», «з» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.

Згідно з п. «ж» ст. 1-2 Закону №2262-ХІІ, право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п`ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) державні службовці та працівники навчальних, медичних закладів та науково-дослідних установ Міністерства внутрішніх справ України або поліції з числа колишніх працівників міліції, які станом на день опублікування Закону України «Про Національну поліцію» проходили службу в органах внутрішніх справ та мали календарну вислугу не менше п`яти років і продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ України або поліції (їх територіальних органах, закладах та установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України «Про державну службу», а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах.

Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону №2262-ХІІ, до вислуги років осіб, зазначених у пункті «ж» статті 1-2 цього Закону, додатково зараховується час безперервної роботи (з дня призначення після звільнення зі служби в органах внутрішніх справ (міліції) на посадах у Міністерстві внутрішніх справ України або Національній поліції (їх територіальних органах, закладах та установах), що заміщуються державними службовцями, а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах.

Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб визначений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 р. №393 (в подальшому - Порядок №393).

Відповідно до п. 1 Порядку №393, для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, зазначеним у пунктах «б»- «д», «ж» і «з» статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються служба в органах внутрішніх справ та в Національній поліції.

Крім того, до вислуги років також зараховується час роботи в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і в закладах вищої освіти із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Службі судової охорони, Національному антикорупційному бюро, Бюро економічної безпеки, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі.

Пунктом 1-1 Порядку №393 визначено, що вислуга років для призначення пенсії обчислюється за даними послужного списку особової справи військовослужбовця, особи, яка має право на пенсію за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», інших документів (витягів з наказів, бойових донесень, журналів бойових дій (оперативних завдань, ведення оперативної обстановки), вахтових журналів, польотних листів, книг служби, наказів про залучення до відповідних заходів, довідок військових частин, архівних установ, відомостей про виконання розвідувальних заходів).

Відповідно до абз. 1, 2 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 р. №2136-ІХ (в подальшому - Закон №2136-ІХ), призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

Під час та за період призупинення дії трудового договору роботодавець не зобов`язаний виплачувати працівнику заробітну плату, здійснювати гарантійні та компенсаційні виплати (крім сум, які належали такому працівнику на день призупинення дії трудового договору) і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і трудовим договором (у тому числі надавати, оплачувати та компенсувати будь-які відпустки, дні відпочинку, допомогу по тимчасовій непрацездатності, подавати відповідні заяви-розрахунки, передбачені законодавством про загальнообов`язкове державне соціальне страхування).

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин (абз. 6 ч. 1 ст. 13 Закону №2136-ІХ).

Як вбачається з листа начальника відділу координації пенсійних питань Міністерства внутрішніх справ України №42032/51-2025 від 20.10.2025 р., матеріали для оформлення подання про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, відповідно до Закону №2262-ХІІ, повернуті без реалізації, з посиланням, зокрема на ч. 3 ст. 17 Закону №2262-ХІІ, оскільки, відповідно до наказу ХНУВС від 17.06.2022 р. №211 о/c, у зв`язку з військовою агресією росії проти України, відповідно до ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», з ОСОБА_1 на певний час було призупинено дію трудового договору.

Суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач безпідставно повернув без реалізації вищезазначені матеріали, оскільки на час призупинення дії трудового договору позивачки її трудові відносини з роботодавцем не припинялися та не розривалися, тобто ці трудові відносини є безперервними в розумінні ч. 3 ст. 17 Закону №2262-ХІІ.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення Міністерства внутрішніх справ України щодо повернення пенсійних матеріалів ОСОБА_1 без реалізації, оформлене листом №42032/51-2025 від 20.10.2025 р., обгрунтована та підлягає задоволенню.

Одночасно позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності Міністерства внутрішніх справ України, яка полягає у не оформленні ОСОБА_1 подання про призначення пенсії за формою, установленою Порядком, визначеним постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 р. №3-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15.02.2007 р. за № 135/1340 задоволенню не підлягає, оскільки відповідачем вчинялися дії, щодо розгляду заяви позивачки про призначення пенсії.

Щодо позовної вимоги про зобов?язання Міністерства внутрішніх справ України оформити ОСОБА_1 подання про призначення пенсії за формою, установленою Порядком, визначеним постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 р. №3-1 “Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15.02.2007 р. за № 135/1340 та направити до органу, що призначає пенсії, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5 встановлено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

За наслідками аналізу вказаних положень, можна дійти висновку, що дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України, критеріям, за загальним правилом, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Водночас, зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що підставою повернення пенсійних матеріалів позивачки без реалізації, було лише висновок відповідача про відсутність безперервного стажу. Однак, відповідачем не надано оцінки іншим пенсійним матеріалам.

Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає що позовна вимога в частині зобов`язання Міністерство внутрішніх справ України оформити ОСОБА_1 подання про призначення пенсії за формою, установленою Порядком, визначеним постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 р. №3-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 15.02.2007 р. за № 135/1340, та направити до органу, що призначає пенсії підлягає частковому задоволенню шляхом зобов`язання Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 20.08.2025 р., з урахуванням висновків суду.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення, у разі неправильного застосування норм матеріального права.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає необхідним скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 р., та ухвалити постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково, а саме: визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства внутрішніх справ України щодо повернення пенсійних матеріалів ОСОБА_1 без реалізації, оформлене листом №42032/51-2025 від 20.10.2025 р.; зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 20.08.2025 р., з урахуванням висновків суду; в іншій частині позову відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Судовим розглядом встановлено, що при поданні адміністративного позову позивачкою сплачений судовий збір в розмірі 1937,92 грн., та за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір в розмірі 2325,50 грн.

Враховуючи, що за наслідками судового розгляду позов задоволено частково, судові витрати за подання адміністративного позову в розмірі 968,96 грн. та за подання апеляційної скарги в розмірі 1162,75 грн., а всього 2131,71 грн. підлягають стягненню на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства внутрішніх справ України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 в справі № 520/29626/25 скасувати.

Ухвалити постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства внутрішніх справ України щодо повернення пенсійних матеріалів ОСОБА_1 без реалізації, оформлене листом №42032/51-2025 від 20.10.2025 р.

Зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 20.08.2025 р., з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства внутрішніх справ України судовий збір за подання адміністративного позову в розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок та за подання апеляційної скарги в розмірі 1162 (одна тисяча сто шістдесят дві) гривні 75 копійок, а всього 2131 (дві тисячі сто тридцять одна) гривня 71 копійка.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич