Рішення від 21 квітня 2026 р. у справі №610/1679/25 — Балаклійський районний суд Харківської області

Р І Ш Е Н Н Я (заочне)

Іменем України

610/1679/25 2/610/195/2026 22 квітня 2026 року

Балаклійський районний суд Харківської області у складі:

судді: Стригуненка В.М.

за участю

секретаря: Ворони І.О.,

розглянувши у місті Балаклія Ізюмського району Харківської області у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період прострочення виконання рішення суду,

в с т а н о в и в:

16.05.2025 до суду надійшов вказаний позов, в якому позивач просить стягнути з відповідача на його користь інфляційні втрати у сумі 8038,35 гривень та три відсотка річних у розмірі 1684,49 гривень за період з 10.12.2019 по 15.05.2025, а також судові витрати.

В обґрунтування позову вказує про те, що за рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 09.12.2019 було стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдані збитки в порядку регресу в сумі 10329,97 грн та судові витрати, яке відповідач в повному обсязі виконав лише 16.05.2025. Отже відповідач прострочив виконання зобов`язання, тому позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Позивач просив розглянути справу за його відсутності, не заперечував проти заочного розгляду справи (а.с. 33-34).

Відповідач про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином за зареєстрованим місцем проживання (перебування) (а.с. 19), проте на пошту за отриманням судової повістки і в судове засідання не з`явився (а.с. 35-36), причини неявки суду не повідомив, відзиву на позовну заяву та заяви про розгляд справи за його відсутності не подав.

Тому, суд ухвалив провести розгляд справи за їх відсутності за наявними матеріалами справи.

Судом встановлені такі обставини і визначені відповідні до них правовідносини.

За рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 09 грудня 2019 року, яке набрало законної сили 09.01.2020, стягнуто з ОСОБА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 завдані збитки в порядку регресу в сумі 10329,97 грн, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5700 гривень та 768,40 гривень судового збору (а.с. 5-6, 38-40).

Постановою старшого державного виконавця Балаклійського ВДВС в Ізюмському районі Харківської області СМУ МЮ від 26.09.2023 було відкрито виконавче провадження № 72869284 з примусового виконання виконавчого листа № 610/2998/19, виданого 08.09.2023, про стягнення з ОСОБА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 завданих збитків в порядку регресу в сумі 10329,97 грн, витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5700 гривень та 768,40 гривень судового збору, всього 16798,37 грн, яке за постановою старшого державного виконавця Балаклійського ВДВС в Ізюмському районі Харківської області СМУ МЮ від 16.05.2025 було закінчено, оскільки вимоги виконавчого документу виконано у повному обсязі (а.с. 7, 8, 9).

Спір у цій справі виник внаслідок несвоєчасної сплати відповідачем стягнутих на підставі рішення суду грошових коштів.

За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди .

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини п`ятої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Відтак, норми розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

У рішенні суду визнано грошове зобов`язання ОСОБА_2 , визначено його розмір; це зобов`язання належним чином не виконано, тому в цьому випадку вимоги частини другої статті 625 ЦК України підлягають застосуванню, оскільки позивач не повинен нести збитків від знецінення грошових коштів, які стягнуті на його користь на захист порушеного права.

Такий правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у якій відступлено від правових висновків, зроблених Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України "Про виконавче провадження", і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України); та від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Зазначена позиція підтверджена у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18), від 31 липня 2024 року у справі № 161/11703/22 (провадження № 61-11958св23), від 23 квітня 2025 року у справі № 161/13011/23 (провадження № 61-5082св24).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

З матеріалів справи вбачається, що за рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 19 грудня 2019 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдані збитки в порядку регресу в сумі 10329,97 грн.

Рішення набрало законної сили 09.01.2020, і з того часу зобов'язання ОСОБА_2 відшкодувати збитки стало конкретизоване і визначене. І з указаного часу воно мало бути виконане.

Однак виконано воно було фактично лише 16 травня 2025, коли було закінчено виконавче провадження, інші відомості в суду відсутні та сторонами надані не були.

За правилом ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 на підставі частини другої статті 625 ЦК України у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду просив стягнути з ОСОБА_2 інфляційні втрати у сумі 8038,35 грн та 3% річних за користування грошовими коштами у сумі 1684,49 грн за період з 10.12.2019 по 15.05.2025, на підставі зроблених ним розрахунків.

Разом з тим, визначаючи час прострочення виконання грошового зобов`язання, суд виходить з того, що обов`язок зі сплати заборгованості у відповідача виник з наступного дня після набрання рішенням законної сили, а не з наступного для після його ухвалення, як помилково вважає позивач, та по день фактичного виконання рішення суду.

Таким чином, установивши, що рішення суду відповідач вчасно не виконав, суд приходить до висновку про наявність підстав, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період з 10.01.2020 до 15.05.2025, а позовні вимоги за період з 10.12.2019 по 09.01.2020задоволенню не підлягають.

Крім того, суд зазначає, що визначене пунктом 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України звільнення від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, стосується лише грошових зобов`язань, що виникли з договору кредиту (позики).

Натомість грошове зобов`язання в даній справі виникло з відшкодування шкоди (збитків) в порядку регресу, тобто є позадоговірним, а не позикою (кредитом), і до спірних правовідносин не підлягає застосуванню пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Суд зробив свої розрахунки вказаних компенсаційних відшкодувань за період з 10.01.2020 до 15.05.2025.

Розрахунок 3% річних

Розрахунок 3% здійснюється за формулою: сума санкції = С x 3% x Д : 365 (366), де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення.

3 % річних = 10329,97 грн (сума заборгованості) x 3% x 1943 дні : 365 днів = 1649,68 грн.

Розрахунок інфляційних втрат

Розраховується за формулою: Інфляційні нарахування = Сума боргу ? Сукупний індекс інфляції / 100% - Сума боргу, де:

сума боргу – сума простроченого боргу.

сукупний індекс інфляції – добуток щомісячних індексів за відповідний період.

Сукупний індекс інфляції становить 179,061%.

Інфляційні нарахування = 10329,97 грн (сума боргу) х 179,061% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 10329,97 грн (сума боргу) = 8167 грн.

Таким чином, внаслідок несвоєчасного виконання рішення суду з відповідача підлягає стягненню 9816,68 гривень, що складається з: інфляційних втрат у сумі 8167 грн та трьох відсотків річних 1649,68 грнза період з 10.01.2020 до 15.05.2025, що відрізняється від вимог позивача та в загальному розмірі є навіть дещо більшим за визначений період.

Позивач також просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 4000 грн.

У відповідності до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

01.11.2022 між фізичною особою-підприємцемОСОБА_1 та адвокатом Самойленком П.М. укладено договір про надання правової допомоги № 01/11/22(а.с. 11, 16).

Згідно з додатковою угодою від 13.03.2025 № 88 до вказаного договору про надання правової допомоги визначається детальний перелік послуг, що надаються адвокатом клієнту по справі, яка пов`язана зі стягненням з ОСОБА_2 суми інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми боргу, а також розмір та порядок оплати клієнтом адвокату гонорару та фактичних витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги. Сторони за цією додатковою угодою домовились, що вартість послуг (гонорар) адвоката становить 4000 грн (а.с. 12).

Відповідно до акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 13.03.2025 адвокатом були надані клієнту послуги на загальну суму 4000 грн (а.с. 13), яка була сплачена позивачем на користь адвоката Самойленка П.М. 13.03.2025, що підтверджується платіжною інструкцією (а.с. 14).

Із огляду на викладене, суд вважає, що наявні підстави для відшкодування витрат на правничу допомогу, які є фактично понесеними.

Суд зауважує, що при розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідач клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не подавав.

Отже не вважав їх неспівмірними.

При цьому зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

З урахуванням наведеного, оскільки відповідач з клопотанням про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу не звертався, суд доходить висновку про відсутність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу з власної ініціативи.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 444/3403/20, який суд враховує відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Дослідивши матеріали справи та зміст поданих позивачем документів, суд вважає співмірним наданий адвокатом обсяг послуг з їх вартістю 4000 грн, враховуючи фактичний вид правової допомоги (аналіз судової практики та обговорення з клієнтом правової позиції по справі (1 година) - 300 грн, складання позовної заяви, підготовка розрахунку та документів до позовної заяви (3 години) - 2500 грн, подання позовної заяви через систему "Електронний суд" (1 година) - 700 грн, авансування послуг адвоката для здійснення супроводу та контролю судової справи - 500 грн), складністю справи, затраченим часом на надання таких послуг.

Внаслідок задоволення позову судові витрати на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 81, 137, 141, 258, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України

у х в а л и в:

1)Позов задовольнити частково.

2)Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) інфляційні втрати у сумі 8167 гривень і 3% річних у сумі 1649,68 гривень, а всього - 9816,68 гривень.

3)В іншій частині позову відмовити.

4)Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) 968,96 гривень судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000 гривень.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення до Харківського апеляційного суду через Балаклійський районний суд Харківської області шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_2 .

Суддя Стригуненко В.М.