Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №520/32402/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2026 р. Справа № 520/32402/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.08.2025, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 27.08.25 по справі № 520/32402/24

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (далі - відповідач, ГУ ДСНС у Харківській області апелянт), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ГУ ДСНС у Харківській області щодо не нарахування та невиплати йому компенсації втрати доходу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» (далі-Порядок №159) , у зв`язку з несвоєчасною сплатою індексації грошового забезпечення;

- зобов`язати ГУ ДСНС у Харківській області здійснити йому нарахування та виплату, за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення, компенсації втрати частини доходу за період з 01.01.2016 по 27.09.2024 відповідно до Порядку №159.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.08.2025 позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність ГУ ДСНС у Харківській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати доходу відповідно до Порядку №159 у зв`язку з несвоєчасною сплатою індексації грошового забезпечення.

Зобов`язано ГУ ДСНС у Харківській області здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату, за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення, компенсації втрати частини доходу за період з 01.01.2016 по 27.09.2024 відповідно до Порядку №159.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що законодавцем передбачене обов`язкове досудове врегулювання спору у правовідносинах щодо виплати компенсації втрати частини доходів шляхом подання заяви до уповноваженого органу, причому виключно відмову останнього за наслідком розгляду такого звернення особа може оскаржити у судовому порядку. Судом першої інстанції не встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату компенсації втрати доходів громадян, та до матеріалів справи не додано доказів відповіді (відмови у виплаті компенсації) на вказану заяву або факту отримання останньої відповідачем

Апелянт зауважив, що нарахування та виплата суми індексації грошового забезпечення є первинною подією щодо компенсації втрати частини доходу, яка нараховується та виплачується після та за результатом нарахування та виплати суми доходу.

Вказав, що індексація грошового забезпечення не була нарахована позивачу, тому відсутні підстави для нарахування йому компенсації. Отже, вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати є передчасними та такими, що не підлягають задоволенню.

Позивач правом на подання відзиву не скористався.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та відповідно до ст.308 КАС України в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено обставини, які не оспорено сторонами.

ОСОБА_1 проходив службу в ГУ ДСНС у Харківській області.

Звільнений зі служби на підставі наказу ГУ ДСНС України в Харківській області від 04.05.2017 №215о/с (а.с.5).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суд від 02.08.2024 у справі №520/12745/24, що набрало законної сили 03.09.2024, зобов`язано ГУ ДСНС України у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016 - 04.05.2017 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року.

На виконання зазначеного судового рішення у справі №520/12745/24 ГУ ДСНС України в Харківській області була нарахована та виплачена ОСОБА_1 індексація грошового забезпечення 27.09.2024, що підтверджується копією платіжної інструкції №5149 від 26.09.2024 (а.с.10,13).

Позивач через свого представника звернувся до відповідача з заявою від 18.11.2024 про надання інформації, на яку ГУ ДСНС України у Харківській області листом № 65050-10997/65190 від 21.11.2024 повідомило наступне. Положеннями ст.1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» визначено, що головними підставами для нарахування та виплати втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплат є наявність одночасно порушення строків виплат та вини власника або уповноваженого органу. Керуючись ст.1 цього Закону, Головне управління не вбачає своєї вини у своєчасній виплаті сум індексації, оскільки не є головним розпорядником бюджетних коштів.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати доходу згідно з Порядком №159 у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що виплата індексації грошового забезпечення позивача на виконання судового рішення у справі №520/12745/24 відбулась 27.09.2025. Враховуючи, що відповідач здійснив виплату індексації грошового забезпечення з порушенням строків, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на одержання компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, нарахованої на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі №520/12745/24 за період з 01.01.2016 по 27.09.2024 згідно з Порядком №159.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком №159.

Відповідно до ст.1 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі ст.2 цього Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян та інші.

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 Закону №2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

За змістом ст.ст.3,4 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Колегія суддів зазначає, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати (грошового забезпечення), індексації грошових доходів громадян, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення)). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Відповідно до ст.6 Закону №2050-ІІІ, пункту 7 Порядку №159 компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, а саме: власних коштів - підприємствами, установами та організаціями, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднаннями громадян; коштів відповідного бюджету - підприємствами, установами та організаціями, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Враховуючи наведене вище, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Основною умовою для виплати громадянину компенсації, що передбачена статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (грошового забезпечення). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Крім того, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд України у справі № 6-58цс11, справі №21-2003а16, про це зазначено Верховним Судом у справах №336/4675/17, №523/1124/17, №521/940/17, №240/11882/19, №280/8933/24.

Таким чином, у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення , така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.

Згідно зі ст.7 Закону №2050-ІІІ, пункту 8 Порядку №159 відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Колегією суддів встановлено, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2024 у справі №520/12745/24 , 27.09.2025 відповідачем нараховано та виплачено позивачу заборгованість із індексації грошового забезпечення у розмірі 36135,13 грн, що підтверджується довідкою розрахунком індексації №590 від 14.08.2024 та копією платіжної інструкції №5149 від 26.09.2024 (а.с.10,13).

При цьому, під час виплати заборгованості з грошового забезпечення станом на 27.09.2024 відповідачем не вирішено питання щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків їх виплати відповідно до Закону №2050-ІІІ.

Колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі 560/8194/20 від 02 квітня 2024 року, серед іншого, дійшов висновку про те, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-III не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акту індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Згідно з висновками судової палати зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-III, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно з Законом №2050-III і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, необхідно розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

Враховуючи наявність факту невиплати позивачу грошового забезпечення у повному обсязі з 01.01.2016, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення з 01.01.2016 до дня фактичної виплати заборгованості із грошового забезпечення - 27.09.2024 (дата виплати заборгованості із грошового забезпечення у повному обсязі).

Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 29.03.2023 у справі № 120/9475/21-а, а також правовій позиції Верховного Суду у зразковій справі, викладеній у постанові від 11.04.2025 у справі №280/8933/24.

З приводу доводу апелянта щодо необхідності обов`язкового досудове врегулювання спору у правовідносинах щодо виплати компенсації втрати частини доходів шляхом подання заяви до уповноваженого органу, відмову якого особа може оскаржити у судовому порядку, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.

Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті.

При цьому, реалізація особою права на звернення до суду із позовом чи заявою (клопотанням) повинна здійснюватися з дотримання встановленого законодавством процесуального порядку, зокрема, з дотриманням вимог КАС України.

Разом з тим, слід звернути увагу, що за приписами ч. 1 ст. 17 КАС України сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом.

Колегія суддів зазначає, що досудове врегулювання спору полягає у вчиненні сукупності дій, за допомогою якого юридичний конфлікт вирішується без звернення до суду шляхом досягнення угоди між сторонами або відмови однієї або обох сторін від взаємних претензій. Застосування або незастосування інституту досудового врегулювання спорів є виключним правом особи, за винятком встановлених у законі випадків.

У свою чергу, колегія суддів зауважує, що Кодекс адміністративного судочинства України не містить норм щодо обов`язковості досудового врегулювання спорів, які виникають у зв`язку з компенсацією громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Постановою Верховного Суду у справі №560/8194/20 від 02.04.2024 висловлено правову позицію суть якої полягає в тому, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись органами у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

Крім того, колегія суддів зазначає, що 18.11.2024 представником позивача направлявся адвокатський запит за вхідним номером № 65/19178 до ГУ ДСНС України у Харківській області з приводу здійснення виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Відповідач листом № 65050-10997/65190 від 21.11.2024, копія якого наявна в матеріалах справи, повідомив позивачу , що не вбачає своєї вини у своєчасній невиплаті сум індексації, оскільки не є головним розпорядником бюджетних коштів.

Даний факт спростовує твердження апелянта про відсутність звернення позивача до відповідача з приводу виплати компенсації за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення.

Доводи апелянта про те, що вимоги позивача є передчасними, оскільки індексація грошового забезпечення не була нарахована позивачу, а тому відсутні підстави для нарахування компенсації, спростовуються матеріалами справи, а саме: рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.08.2024 у справі №520/12745/24, що набрало законної сили 03.09.2024 , яким відповідача було зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016 -04.05.2017 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року, копією платіжної інструкції №5149 від 26.09.2024, згідно з якою відповідачем на виконання судового рішення у справі №520/12745/24 було виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в сумі 36135,13 грн. Проте, як зазначалось вище, під час виплати заборгованості з грошового забезпечення станом на 27.09.2024 відповідачем протиправно не вирішено питання про виплату позивачеві компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків їх виплати відповідно до Закону №2050-ІІІ.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені всі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. 242, 311, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року у справі № 520/32402/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Любчич

Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін