Постанова від 22 квітня 2026 р. у справі №520/22606/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Ніколаєва О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2026 р. Справа № 520/22606/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Ральченка І.М.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Катунова В.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 26.01.26 по справі № 520/22606/25

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 АДРЕСА_1 , в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нерозгляду по суті скарги від 2 червня 2025 року, зокрема в частині перевірки обставин, пов`язаних із рапортом від 25 березня 2025 року, адвокатськими запитами від 25 березня 2025 року та 1 квітня 2025 року, довідкою від 26 жовтня 2024 року №08/1096-Г, та ненадання відповіді на них;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 провести повну перевірку викладених у скарзі обставин по суті, витребувати необхідні документи та надати мотивовану відповідь Позивачу протягом 30 днів з дня набрання рішенням суду законної сили.

В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначав, що представником позивача направлено на адресу Адміністрації Державної прикордонної служби України скаргу, яка передана за належністю до відповідача, однак останній повернув скаргу без розгляду по суті, що, на думку позивача, порушує права та законні інтереси військовослужбовця.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо неналежного розгляду скарги ОСОБА_1 від 02.06.2025.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути по суті скаргу ОСОБА_1 від 02.06.2025, з урахуванням висновків суду у даній справі.

У решті позовних вимог-відмовлено.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що позивач, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав як військовослужбовця та вимагаючи належного розгляду скарги, приховав від суду той факт, що з 03.09.2025 він самовільно залишив військову частину та ухиляється від виконання обов`язків військової служби. Цей факт підтверджується витягом з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 06.09.2025 № 964-ОС.

Крім того, на переконання представника відповідача повернення останньої скарги (від 02.06.2025) без розгляду є законним, та обґрунтовано положеннями статті 16 Закону України «Про звернення громадян», оскільки позивач (через адвоката) не додав копій документів, на які посилався (рапорти, запити). Вимога ІНФОРМАЦІЯ_3 про необхідність подання цих документів була не проявом бездіяльності, а такою, що в повній мірі передбачена та відповідає вимозі статті 16 Закону України «Про звернення громадян» й змісту самої скарги.

Позивач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 21.03.2025 начальником НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України видано наказ №335-ОС про призначення позивача на посаду заступника начальника третьої прикордонної застави третього відділу прикордонної служби (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування в порядку просування по службі.

Про факт видання наказу Позивачу стало відомо 22.03.2025. Позивач висловив незгоду з таким призначенням, вважаючи його необґрунтованим та таким, що не враховує його особисті обставини, стан здоров`я та інші фактори, передбачені законодавством та 24.03.2025 позивач подав звернення № ДЕ-18630888 до відповідача з клопотанням про перевірку законності наказу. Відповідач розглянув це звернення та надав відповідь від 31.03.2025 №08/Д-188/161, у якій підтвердив законність призначення, посилаючись на службову необхідність.

Позивач 11.04.2025 подав звернення №ДЕ-18708183 з проханням надати на попереднє звернення на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскільки перша відповідь не була отримана вчасно. Відповідач надав відповідь від 01.05.2025 №08/Д-269/226 разом із копією попередньої відповіді.

Надалі 06.05.2025 позивач подав звернення №ДЕ-18630888/2, де знову виклав аналогічні обставини та просив переглянути рішення. Відповідач надав відповідь від 08.05.2025 №08/Д-292/250, підтвердивши попередню позицію.

Також позивачем 25.03.2025 подано рапорт до НОМЕР_1 прикордонного загону з вимогою надати обґрунтування призначення та скасувати наказ; через адвоката були надіслані адвокатські запити від 25 березня 2025 року та 1 квітня 2025 року до того ж загону щодо надання копій документів, пов`язаних із наказом, а також довідки від 26 жовтня 2024 року №08/1096-Г, яка стосується стану здоров`я позивача. На жоден з цих документів не було надано відповіді, що становить пряму бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Позивач 02.06.2025 подав скаргу до Адміністрації Державної прикордонної служби України, яка була передана за належністю до відповідача 18.07.2025. У скарзі оскаржувався наказ №335-ОС, а також викладалися доводи про протиправну бездіяльність, пов`язану з ненаданням інформації, нереагуванням на рапорт та адвокатські запити, а також інші обставини, включаючи можливе порушення процедури призначення за станом здоров`я. До скарги не були додані копії рапорту, адвокатських запитів та довідки, оскільки вони перебувають у розпорядженні позивача, але їх існування було чітко описано.

Відповідач розглянув скаргу, вказавши що скарга в частині оскарження наказу не підлягає розгляду як повторна та подана з порушенням строків згідно зі статтею 17 Закону України «Про звернення громадян». Щодо інших обставин (рапорт, адвокатські запити, довідка) відповідач повернув скаргу без розгляду по суті, мотивуючи це відсутністю доказів їх подання та копій, що, на думку відповідача, унеможливлює перевірку та свідчить про недотримання частини шостої статті 16 Закону України «Про звернення громадян».

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо нерозгляду скарги по суті протиправною, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку, про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог частково шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо неналежного розгляду скарги позивача від 02.06.2025; зобов`язання відповідача повторно розглянути по суті скаргу позивача від 02.06.2025.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права на звернення урегульовано Законом України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 № 393/96 (далі - Закон № 393/96).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 393/96 визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

За змістом статті 3 Закону № 393/96 під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Відповідно до статті 4 Закону № 393/96 передбачено, що до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Відповідно до статті 5 Закону № 393/96 звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону № 393/96 звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення (частина 3 статті 7 Закону № 393/96).

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України Про звернення громадян органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Статтею 19 Закону України "Про звернення громадян" визначено обов`язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг, серед яких, зокрема, обов`язок об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Відповідно до частини третьої статті 15 Закону України №393/96-ВР відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Колегія суддів аналізуючи приписи Закону України «Про звернення громадян», зауважує, що законодавець, передбачаючи обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування пересилати за належністю звернення громадян іншому (відповідному) органу чи посадовій особі, мав на меті забезпечити заявник об`єктивний та всебічний розгляд його заяви.

Разом з тим, вказаний обов`язок органів державної влади та місцевого самоврядування щодо пересилання звернення може бути реалізований виключно за сукупністю таких умов:

1) питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень;

2) звернення пересилається лише відповідному, а не будь - якому органу чи посадовій особі за належністю, тобто тому органу, до повноваження якого входить вирішення питань, що порушені у зверненні;

3) пересилання повинно відбутися в термін не більше п`яти днів ;

4) про факт пересилання обов`язково повідомляється громадянин, який подав звернення.

Статтею 16 Закону України «Про звернення громадян» встановлено, що скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

З матеріалів справи встановлено, що відповідач розглянув скаргу від 02.06.2025, яку отримано за належністю 18.07.2025, у законодавчо встановлені строки - 23.07.2025, вказавши що скарга в частині оскарження наказу не підлягає розгляду як повторна та подана з порушенням строків згідно зі статтею 17 Закону України «Про звернення громадян».

Вимоги рапорту ОСОБА_1 від 25.03.2025 до Військової частини НОМЕР_2 про переміщення на іншу посаду, на переконання колегії суддів, нерозривно поєднанні з незгодою позивача з наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 21.03.2025 № 225-ОС про призначення старшого лейтенанта ОСОБА_2 (НОМЕР_3), призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, заступником начальника третьої прикордонної застави третього відділу прикордонної служби (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування, на що відповідачем було зазначено, що скарга в частині оскарження наказу № 225-ОС від 21.03.2025 не підлягає розгляду як повторна та подана з порушенням строків згідно зі статтею 17 Закону України «Про звернення громадян».

На переконання колегії суддів, питання, порушені у рапорті ОСОБА_1 від 25.03.2025, вже були предметом розгляду відповідача, за результатами чого останнім неодноразово надавалися відповіді та відповідні роз`яснення, а саме: за зверненням від 24.03.2025, розглянутим 31.03.2025, надано відповідь № 08/Д-188/161 (по суті переміщення); за зверненням від 11.04.2025, розглянутим 01.05.2025, надано відповідь № 08/Д-269/226; за зверненням від 06.05.2025, розглянутим 08.05.2025, надано відповідь № 08/Д-292/250; крім того, за зверненням від 06.05.2025, розглянутим 14.05.2025, відповідачем надано додаткове роз`яснення № 08/Д-305/264, що в сукупності свідчить про належне реагування на порушені питання та відсутність підстав вважати їх такими, що залишилися невирішеними.

Доводи скарги представника позивача від 02.06.2025 щодо ненадання ОСОБА_1 посвідчення Учасника бойових дій, спростовуються довідкою Військової частини НОМЕР_2 від 16.02.2026 № 08/347, відповідно до якої старшому лейтенанту ОСОБА_3 було встановлено статус учасника бойових дій (рішення № 145224/25).

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги скарги представника позивача від 02.06.2025 про визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нерозгляду рапотру позивача від 25.03.2025 до Військової частини НОМЕР_2 та щодо ненадання ОСОБА_1 посвідчення Учасника бойових дій є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Щодо ненадання відповіді на адвокатські запити від 25 березня 2025 та від 01.04.2025, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктами 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Суб`єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

За правилами пунктів 1, 7 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення, а також спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.

Водночас під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Представником позивача у цій справі є Хорошилов Іван Сергійович, який здійснює індивідуальну адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії №3794, виданого Радою адвокатів Полтавської області 23.03.2021.

Спірні правовідносини у справі виникли внаслідок ненадання ІНФОРМАЦІЯ_1 відповіді на адвокатські запити від 25 березня 2025 та від 01.04.2025, умотивований посиланням на норми Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Колегія суддів зазначає, що ключовим у розв`язанні питання юрисдикційної належності цього спору є те, чи є запитувана в адвокатському запиті позивача інформація публічною.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 12 Закону України «Про доступ до публічної інформації» встановлено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; 4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них; 5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради (частина перша статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Згідно зі статтею 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до КАС України.

У той же час, відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правничої допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правничої допомоги, зокрема звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб).

Правове регулювання відносин щодо внесення і розгляду адвокатського запиту визначено статтею 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», зокрема, детально регламентовано перелік адресатів, до яких може бути направлено адвокатський запит, вимоги до такого запиту, питання строків розгляду адвокатських запитів та порядку відшкодування витрат.

Так, адвокатським запитом є письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об`єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правничої допомоги клієнту.

До адвокатського запиту додаються посвідчені адвокатом копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги. Вимагати від адвоката подання разом з адвокатським запитом інших документів забороняється.

Адвокатський запит не може стосуватися надання консультацій і роз`яснень положень законодавства.

Надання адвокату інформації та копій документів, отриманих під час здійснення кримінального провадження, здійснюється в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом.

Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов`язані не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом.

У разі якщо адвокатський запит стосується надання значного обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, строк розгляду адвокатського запиту може бути продовжено до двадцяти робочих днів з обґрунтуванням причин такого продовження, про що адвокату письмово повідомляється не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання адвокатського запиту.

У разі якщо задоволення адвокатського запиту передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як десять сторінок, адвокат зобов`язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк. Розмір таких витрат не може перевищувати граничні норми витрат на копіювання та друк, встановлені Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Відмова в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом, крім випадків відмови в наданні інформації з обмеженим доступом.

Отже, питання права на отримання запитуваної інформації перебуває у площині двох законів - Закону України «Про доступ до публічної інформації» та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Верховний Суд, зокрема, у постановах від 21.03.2024 у справі №640/7688/21 та від 29.05.2025 у справі №580/4827/24 за результатами аналізу вищенаведених положень чинного законодавства дійшов таких висновків щодо правозастосування:

- якщо говорити про запит на отримання публічної інформації у сенсі Закону України «Про доступ до публічної інформації», то запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. При цьому, розпорядниками такої інформації є суб`єкти, названі у статті 13 цього Закону;

- якщо ж йдеться про адвокатський запит у розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», то на відміну від запиту на отримання публічної інформації, такий може бути адресований як суб`єктам владних повноважень та юридичним особам, так і приватним особам;

- основною відмінністю між запитом на отримання публічної інформації (1) і адвокатським запитом (2) є те, що перший - може стосуватися будь-якої публічної інформації, незалежно від того, стосується вона запитувача чи ні, а другий - інформації, необхідної адвокату для надання правової допомоги клієнту. Тобто метою звернення адвоката з адвокатським запитом є виключно належне виконання договору про надання правової допомоги. Це узгоджується з приписами статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», якою передбачено обов`язок адвоката додавати до адвокатського запиту посвідчені ним копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

При цьому, як неодноразово у своїх постановах вказувала Велика Палата Верховного Суду, сам по собі адвокатський запит не є запитом про надання публічної інформації, оскільки може бути адресований не лише розпорядникам публічної інформації, визначеним Законом України «Про доступ до публічної інформації», а більш широкому колу суб`єктів (постанови ВП ВС від 29.04.2020 у справі №826/2106/17, від 16.01.2019 у справі №686/23317/13-а).

Колегія суддів зауважує, що Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не містить заборони запитувати в адвокатському запиті публічну інформацію, якщо це необхідно для захисту інтересів клієнта. Тобто, адвокатський запит може стосуватися й надання публічної інформації. Але, у такому разі адвокат у запиті, крім посилання на відповідні статті Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», зобов`язаний послатися й на відповідні статті Закону України «Про доступ до публічної інформації», як на підставу для отримання інформації, яка підпадає під визначення публічної, а також дотриматися вимог останнього й звернути увагу суб`єкта, якому адресовано адвокатський запит, на його статус розпорядника публічної інформації.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.08.2022 у справі №520/13981/21.

Також варто звернути увагу на те, що за змістом статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» відмова в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом, крім випадків відмови в наданні інформації з обмеженим доступом.

Поряд із цим, за змістом статей 10, 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відмова особі в доступі до інформації про неї, приховування, незаконне збирання, використання, зберігання чи поширення інформації можуть бути оскаржені. Рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

Таким чином, окрім уже згаданих відмінностей запиту на отримання публічної інформації і адвокатського запиту, вони відрізняються також і наслідками відмови в отриманні запитуваної інформації.

З матеріалів справи встановлено, що що запитувана в адвокатських запитах від 25 березня 2025 та від 01.04.2025, інформація стосується приватноправових відносин між адвокатом і клієнтом ( ОСОБА_1 ).

Так, адвокат не вказує, що запитувана ним інформація є публічною у розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Станом на день звернення до суду з позовною заявою Хорошилов Іван Сергійович відповіді на адвокатські запити від 25 березня 2025 та від 01.04.2025 на отримав.

Отже, фактично у цьому випадку має місце ненадання відповіді ІНФОРМАЦІЯ_1 на адвокатські запити позивача від 25 березня 2025 та від 01.04.2025, а не відмова у наданні позивачу доступу до публічної інформації.

Колегія суддів звертає увагу, що обґрунтування щодо порушень відповідачем вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» позовна заява не містить.

Зазначене у сукупності не дає можливості вважати такі адвокатські запити одночасно й запитом на отримання публічної інформації.

Відтак, у спірному випадку не йдеться про спір фізичної особи із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації, що не заперечує й сам позивач.

За таких обставин, колегія суддів не знаходить правових підстав вважати, що захист прав позивача у спірних правовідносинах може бути реалізований у порядку адміністративного судочинства, оскільки спірні правовідносини не є публічно-правовими у розумінні КАС України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, необхідно тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів, а також спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №9901/296/19, від 20.11.2019 у справі №808/2167/18 та від 11.06.2020 у справі №640/22536/19.

Таким чином, за наслідками дослідження матеріалів даної справи, з урахуванням суб`єктного складу сторін, предмету, та підстав позову, а також правових норм, якими регулюються спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що наявні підстави для закриття провадження в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нерозгляду по суті скарги від 2 червня 2025 року, в частині ненадання відповіді на адвокатські запити від 25 березня 2025 року та 1 квітня 2025 року у даній справі, з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства та будь-якого іншого судочинства, такий позов взагалі не може розглядатися судами.

Позовні вимоги про зобов`язання відповідача провести повну перевірку викладених у скарзі обставин по суті, витребувати необхідні документи та надати мотивовану відповідь позивачу протягом 30 днів з дня набрання рішенням суду законної сили задоволенню не підлягають як похідні від основних вимог, у задоволенні яких відмовлено.

Аргументи апеляційної скарги представника відповідача про те, що позивач самовільно залишив військову частину та ухиляється від виконання обов`язків військової служби, колегія суддів не бере до уваги, оскільки предметом розгляду у цій справі є правомірність дій відповідача щодо нерозгляду по суті скарги від 2 червня 2025 року.

Інші доводи і заперечення сторін по справі, з урахуванням наведеного, на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За правилами ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Згідно з ч.1 ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, внаслідок чого рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нерозгляду по суті скарги від 2 червня 2025 року, в частині ненадання відповіді на адвокатські запити від 25 березня 2025 року та 1 квітня 2025 року.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 319, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 по справі № 520/22606/25 скасувати.

Провадження у справі № 520/22606/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нерозгляду по суті скарги від 2 червня 2025 року, в частині ненадання відповіді на адвокатські запити від 25 березня 2025 року та 1 квітня 2025 року - закрити.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач І.М. Ральченко

Судді З.Г. Подобайло В.В. Катунов