Рішення від 22 квітня 2026 р. у справі №520/23633/25 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2026 р. № 520/23633/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Панова М.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та виключенні зі списків особового складу частини з 20.06.2025 по останній день затримки розрахунку при звільненні - 16.07.2025 включно, виходячи із розміру середньоденного грошового забезпечення за два останні місяці служби перед звільненням;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні та виключенні зі списків особового складу ОСОБА_1 , виходячи із розміру середньоденного грошового забезпечення за два останні місяці служби перед звільненням у розмірі 55 228,16 грн.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому статтею 257 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу подати до суду відзив на адміністративний позов.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та виключенні зі списків особового складу частини з 20.06.2025 по останній день затримки розрахунку при звільненні - 16.07.2025 включно, виходячи із розміру середньоденного грошового забезпечення за два останні місяці служби перед звільненням, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 257 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до Електронного кабінету, яка міститься в матеріалах справи.

Представником відповідача надано до суду відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що діяв в межах повноважень та згідно норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, виходячи з наступного.

З позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 (далі - позивач) з серпня 2022 року по червень 2025 року проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_1 (далі - відповідач).

Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 13 червня 2025 року № 444 відповідно до пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» позивача було звільнено з військової служби у відставку, і наказом командира військової частини НОМЕР_1 ( по особовому складу) від 19.06.2025 № 159 с з 19 червня 2025 року було виключено з списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

На день звільнення позивача відповідач остаточного повного розрахунку з позивачем не провів.

Остаточний фінансовий розрахунок відповідач провів з позивачем лише 16 липня 2025 року, перерахувавши на його картковий рахунок заборгованість по грошовому забезпеченню у сумі 134614 гривень 82 копійки, вихідну допомогу разом з компенсацією за невикористані дні відпустки у сумі 1469545 гривень 52 копійки та заборгованість по компенсації за піднайом житла в сумі 2133 гривень 51 копійка, що підтверджується випискою по грошовим надходженням на картку позивача від 16.07.2025 №VSR6L11E9I9LHUNP.

Тобто, відповідачем належні при виключенні зі списків особового складу частини суми грошового забезпечення сплачені позивачу не в день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення – 19.06.2025, а лише 16.07.2025, тобто із затримкою у 26 днів.

Тому, період з 20.06.2025 по 16.07.2025 позивач вважає періодом затримки розрахунку з ним при виключенні його зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

З аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність. Однак, вказаною нормою, починаючи з 19.07.2022 року (дата набрання чинності Закону № 2352-IX) передбачено обмеження, згідно з яким максимальний період за який можлива виплата середнього заробітку складає 6 місяців.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення, однак не більше ніж за 6 місяців такого прострочення.

Суд враховує, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Судом встановлено, що позивач з серпня 2022 року по червень 2025 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 13 червня 2025 року № 444 відповідно до пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» позивача було звільнено з військової служби у відставку, і наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу від 19.06.2025 року № 159 с, з 19 червня 2025 року було виключено з списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Судом встановлено, що з позивачем в день звільнення не було проведено остаточного розрахунку при звільненні у повному обсязі, а такий розрахунок здійснено лише 16.07.2025, у зв`язку з чим наявні підстави для застосування до відповідача наслідків статті 117 КЗпП України за період з 20.06.2025 по 15.07.2025.

Розраховуючи відповідну суму середнього заробітку, суд зазначає наступне.

Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.

Відповідно до наданої відповідачем довідки №625/6/474 від 19.06.2025 про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії вбачається, що за квітень 2025 року грошове забезпечення позивача становило 48407,00 грн, за травень 2025 року - 48407,00 грн

Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача склало 1587,11 грн. ((48407,00 + 48407,00)/61).

Як вже було встановлено судом, позивач має право на виплату з боку відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 20.06.2025 по 15.07.2025.

Отже, розмір середнього заробітку позивача за спірний період (26 календарних днів) становить 41 264,86 грн (1587,11 грн х 26 день).

Так, з метою належного та ефективного захисту прав позивача в спірних правовідносинах, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та виключенні зі списків особового складу частини з 20.06.2025 по останній день затримки розрахунку при звільненні - 15.07.2025 включно, виходячи із розміру середньоденного грошового забезпечення за два останні місяці служби перед звільненням та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні та виключенні зі списків особового складу ОСОБА_1 , виходячи із розміру середньоденного грошового забезпечення за два останні місяці служби перед звільненням у розмірі 41 264,86 грн.

Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Отже, враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та виключенні зі списків особового складу частини з 20.06.2025 по останній день затримки розрахунку при звільненні - 15.07.2025 включно, виходячи із розміру середньоденного грошового забезпечення за два останні місяці служби перед звільненням.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні та виключенні зі списків особового складу ОСОБА_1 , виходячи із розміру середньоденного грошового забезпечення за два останні місяці служби перед звільненням у розмірі 41 264,86 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати в загальному розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн 48 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М.Панов