Рішення від 22 квітня 2026 р. у справі №460/15847/25 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

23 квітня 2026 року м. Рівне№460/15847/25

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Поліщук О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі – відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі – відповідач-2), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі – відповідач-3), у якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-3 про відмову в призначенні пенсії від 25.04.2025 № 172450009596;

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-2 про відмову в призначенні пенсії від 14.05.2025 № 172450009596;

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-1 від 23.07.2025 № 13637-12838/Л-02/8-1700/25 від 23.07.2025 про відмову у включенні періоду підприємницької діяльності до страхового стажу;

зобов`язати відповідача-1 зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи: з 01.01.1992 по 09.08.1994 на території Республіки Казахстан; з 01.11.1994 по 15.06.1996 у колгоспі; з 15.06.2001 по 24.02.2004 провадження підприємницької діяльності, а також здійснити повний перерахунок страхового стажу позивача з урахуванням зазначених періодів;

зобов`язати відповідача-1 призначити позивачу пенсію за віком з дати первинного звернення до органів Пенсійного фонду України - 18.042025, а також нарахувати та виплатити позивачу суму недоотриманої пенсії, починаючи з 18.04.2025 по день винесення судового рішення.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН.

За змістом позовної заяви вимоги позивача ґрунтуються на тому, що в квітні та травні 2025 року він через вебпортал звернувся до Пенсійного фонду України із заявами про призначення пенсії за віком, які за принципом екстериторіальності було скеровано до відповідача-2 та відповідача-3 для розгляду по суті. Відповідачі рішеннями відмовили позивачу в призначенні пенсії у зв`язку з недостатністю страхового стажу. Так, до страхового стажу позивача не були зараховані періоди роботи в Республіці Казахстан з 01.01.1993 по 09.08.1994, період роботи в колгоспі з 01.11.1994 по 15.06.1996 та період здійснення підприємницької діяльності з 15.06.2001 по 24.02.2004. Такі дії пенсійних органів позивач вважає протиправними, оскільки він працював у Казахстані у період до припинення дії Угоди між країнами СНД про пенсійне забезпечення, тому спірний період повинен бути зарахований. Крім того, період роботи позивача в колгоспі має бути зарахований з огляду на те, що ним було надано пенсійному органу трудову книжку з відповідними записами. В свою чергу, спірний період ведення позивачем підприємницької діяльності має бути зарахований до його страхового стажу з огляду на те, що облікові справи платників податків зберігались на території, яка на сьогодні перебуває на тимчасово окупованій території, а також в силу того, що в ІКС ДПС містяться відомості про державну реєстрацію та припинення підприємницької діяльності, перебування на спрощеній системі оподаткування у спірний період. Таким чином, на думку позивача, відповідачі безпідставно не зарахували спірні періоди до страхового стажу та, як наслідок, протиправно відмови йому в призначенні пенсії за віком, а тому просить позов задовольнити в повному обсязі.

18.09.2025 засобами поштового зв`язку до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач-3 заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає, що згідно поданих документів страховий стаж позивача становить 22 роки 11 місяців 14 днів, яких є недостатньо для призначення пенсії. Вказує, що за результатами розгляду заяви позивача до страхового стажу не враховано період роботи згідно записів трудової книжки з 01.01.1992 по 09.08.1994 на території Казахстану, оскільки на осіб, які працювали на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав після 01.01.1992 не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні/перерахунку пенсії стажу роботи та заробітку на її території. Зазначає, що також до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) по 31.12.1991. Крім того, до страхового стажу позивача не зараховано період роботи в колгоспі з 01.11.1994 по 15.06.1996, оскільки трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі). У випадку відсутності трудової книжки колгоспника або у разі відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж колгоспника підтверджується довідкою господарства, в якому набуто стаж або довідкою правонаступника, а у разі ліквідації господарства колгоспний стаж підтверджується довідками архівних установ. Водночас, позивачем вказаних довідок надано не було. Також не зараховано період здійснення підприємницької діяльності з 15.06.2001 по 24.02.2004 у зв`язку з тим, що позивачем не надано визначених законодавством торгового патенту, патенту про сплату фіксованого розміру прибуткового податку або довідки про сплату страхових внесків, а також доказів перебування у спірний період на спрощеній системі оподаткування. З огляду на вказане, просить відмовити в задоволенні позову повністю.

18.09.2025 через підсистему "Електронний Суд" від Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач-1 заперечує щодо задоволення позовних вимог з мотивів тотожних, наведеним у відзиві відповідачем-3. Також зауважує, що страховий стаж позивача на підставі поданих документів становить 23 роки 01 місяць 14 днів. До страхового стажу позивача не зараховано період з 01.11.1994 по 15.06.1996 роки, оскільки відсутні відомості про кількість відпрацьованих вихододнів та встановлений мінімум трудової участі. Крім того, починаючи з 01.01.1966, кожний рік роботи зараховується до стажу як повний за умови виконання членом колгоспу встановленого мінімуму трудової участі в колективному господарстві, в іншому випадку - за фактичною тривалістю. Проте, довідка із зазначенням інформації про встановлений та вироблений позивачем мінімум трудової участі в колгоспі відсутня. Щодо незарахування періоду роботи в Казахстані вказує, що з 19.06.2023 обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а в подальшому незалежних державах, та врахування нарахованої на території заробітної плати здійснюється відповідно до законодавства України з урахуванням двосторонніх угод/ договорів. На сьогоднішній день двосторонньої угоди країни Казахстан не укладено. Також покликається на те, що як фізична особа-підприємець позивач перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Херсонській області з 21.06.2001 по 24.02.2004. За даними архівних електронних баз даних Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області у період з 01.07.2001 по 31.12.2003 позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування (єдиний податок), що підтверджується наявністю коштів, які щомісячно надходили від розмежування сплаченої суми єдиного податку. За період здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2004 по 24.02.2004 інформація щодо нарахованих та сплачених страхових внесків, перебування на спрощеній системі оподаткування в картках фізичної особи підприємця в електронних базах Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області відсутня. В реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відомості за період здійснення позивачем підприємницької діяльності з 2001 по 2004 роки відсутні. З огляду на вказане, просить суд відмовити в задоволенні позову повністю.

19.09.2025 через підсистему "Електронний Суд" від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач-2 також заперечує щодо задоволення позовних вимог з мотивів тотожних, наведеним у відзивах відповідачем-1 та відповідачем-3.

ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

Інших заяв та клопотань, які мають значення для вирішення спору до суду не надходило.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Ухвалою суду від 05.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ЗМІСТ ПРАВОВІДНОСИН.

Розглянувши матеріали, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, судом встановлено наступне.

18.04.2025 ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України звернувся із заявою про призначення пенсії за віком.

На підставі пункту 4.2 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, за принципом екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії від 18.04.2025 направлено для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.

25.04.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області прийнято рішення № 172450009596, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Підставою для відмови в призначенні пенсії слугувало те, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , дата заповнення 19.08.1985, не враховано періоди роботи: з 01.01.1992 по 09.08.1994 на території Казахстану, оскільки відповідно до статті 24-1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. З 19.06.2023 для України припинено дію Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 в м. Москві, а інших міжнародних договорів з Казахстаном не заключено. Також не враховано період роботи з 01.11.1994 по 15.06.1996 в колгоспі, який необхідно підтвердити довідкою про вироблений мінімум встановлених вихододнів в колгоспному господарстві.

06.05.2025 позивач повторно звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, яка за принципом екстериторіальності була направлена для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

14.05.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення № 172450009596, яким позивачу повторно відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". При прийнятті спірного рішення відповідач-2 констатував, що страховий стаж заявника становить 23 роки 01 місяць 14 днів. Необхідний страховий стаж визначений пунктом 4 частини першої статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" становить 25 років. При цьому, за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки: з 01.01.1992 по 09.08.1994 на території Казахстану у зв`язку з припиненням участі Казахстану з 19.06.2023 в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992; з 01.11.1994 по 15.06.1996 в колгоспі, оскільки відсутня інформація про встановлений мінімум трудової участі та фактично відпрацьовані трудодні.

23.06.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про включення періоду підприємницької діяльності з 15.06.2001 по 24.02.2004 до його страхового стажу.

Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області листом від 23.07.2025 № 13637-12838/Л-02/8-1700/25 у відповідь на заяву повідомив позивача про те, що спірним рішенням відповідача-2 від 14.05.2025 № 172450009596 до страхового стажу не враховано, зокрема, періоди ведення підприємницької діяльності з 15.06.2001 по 23.02.2004, оскільки документами передбаченими Порядком № 637 (квитанціями про сплату єдиного податку, патентами тощо) та індивідуальними відомостями про застраховану особу не підтверджено інформацію про сплату страхових внесків. Вказане рішення про відмову у призначенні Вам пенсії за віком правомірне та не суперечить нормам чинного законодавства. Водночас, до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області надіслано лист Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 08.07.2025 № 1700-0504-9/50324 з проханням підтвердити факт реєстрації та сплати внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування позивачем як фізичною особою-підприємцем за період з 15.06.2001 по 23.02.2004. Враховуючи зазначене, підстави для зарахування до страхового стажу позивача періоду підприємницької діяльності з 15.06.2001 по 23.02.2004 відсутні.

Позивач, не погоджуючись з рішеннями про відмову в призначенні пенсії, діями щодо незарахування спірних періодів трудової діяльності до страхового стажу та, відповідно, вважаючи такі рішення та дії протиправними, звернувся до суду з цим позовом.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Суд зауважує, що з огляду на предмет спору та зміст спірних правовідносин, ключовим питанням у цій справі є набуття позивачем страхового стажу достатнього для призначення пенсії за віком за нормами статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"

Вирішуючи вказане питання, суд виходить з такого.

З 01.04.1992 введено в дію в повному обсязі Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі – Закон № 1788-XII). Згідно з Преамбулою, цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій; Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих; Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

З 01.01.2004 набрав чинності Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV). Згідно з Преамбулою, цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Частина третя статті 4 Закону № 1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

При цьому розмір пенсії особи яка звернулась за нею визначається індивідуально залежно від набутого стажу та отриманого заробітку, з якого у свою чергу сплачувались страхові внески.

Відтак, приписи статті 26 Закону № 1058-IV пов`язують набуття особою права на призначення пенсії за віком з досягненням такою особою відповідного пенсійного віку та наявністю у неї необхідного страхового стажу.

Згідно з абзацом 1 частини першої статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Також частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Таким чином, суд констатує, що до страхового стажу зараховується період трудової діяльності особи, протягом якого вона підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.

При цьому, оскільки спірні періоди трудової діяльності, які позивач просить зарахувати до страхового стажу існували до набрання чинності Законом № 1058-IV, то такі мають зараховуватись до страхового стажу в порядку та на умовах, визначених Законом № 1788-XII, що був чинним на той момент.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі – Порядок № 637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Також пунктом 2 Порядку № 637 встановлено, що у разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Аналіз вказаних вище норм права дає суду підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж, набутий до 01.01.2004, є трудова книжка особи. При цьому, лише у разі відсутності в особи трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів чи показань свідків.

Зі змісту оскаржуваних рішень від 25.04.2025 № 172450009596 та від 14.05.2025 № 172450009596 слідує, що відповідач-2 та відповідач-3 на підставі трудової книжки серії НОМЕР_1 , дата заповнення 19.08.1985, не зарахували до страхового стажу періоди роботи:

з 01.01.1992 по 09.08.1994 на території Казахстану у зв`язку з припиненням участі Казахстану з 19.06.2023 в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992;

з 01.11.1994 по 15.06.1996 в колгоспі, оскільки відсутня інформація про встановлений мінімум трудової участі та фактично відпрацьовані трудодні.

При цьому, у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 , дата заповнення 19.08.1985, містяться наступні відомості:

запис № 5 від 06.02.1986 – прийнятий водієм 3 класу (підстава: наказ № 19 від 06.02.1989);

запис № 6 від 01.09.1989 – переведений електрослюсарем в МТМ (підстава: рішення відомість);

запис № 7 від 09.08.1994 – звільнений з радгоспу за статтею 32 КЗоТ Казахстанської ССР за власним бажанням (підстава: наказ № 40 від 09.08.1994);

запис № 8 від 01.11.1994 – прийнятий в члени колгоспу ім. Кірова в якості тракториста (підстава: наказ № 10 від 06.12.1994);

запис № 9 від 15.06.1996 – виведений з членів колгоспу на підставі поданої заяви (підстава: (номер наказу нечитабельний) від 15.06.1996).

Суд зауважує, що на час первинного заповнення трудової книжки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 № 162 (далі – Інструкція № 162).

Згідно з пунктом 1.2 Інструкції № 162, прийом на роботу без трудової книжки не допускається.

Відповідно до пунктів 2.2, 2.3 Інструкції № 162, (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.

З аналізу наведених правових норм слідує, що документами, які підтверджують періоди роботи особи для зарахування до її страхового стажу, є трудова книжка із записом про характер виконуваної роботи, а у разі відсутності в трудовій книжці таких відомостей або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи - довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Оцінюючи позицію відповідачів, викладену у відзивах та спірних рішеннях щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи на території Казахстану з 01.01.1992 по 09.08.1994 у зв`язку з виходом України та Казахстану з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, суд зазначає таке.

Частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

За змістом частини першої статті 24-1 Закону № 1058-IV, періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29.06.2004 № 1906-IV, укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід`ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

13.03.1992 було підписано Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка базується на територіальному принципі (далі - Угода) між Азербайджаном, російською федерацією, білоруссю, Таджикистаном, Вірменією, Туркменістаном, Казахстаном, Узбекистаном, Киргизстаном, Україною та Молдовою.

Відповідно до статті 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.

Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Статтею 5 Угоди (яка була чинною в періоди роботи позивача) передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Частиною другою статті 6 Угоди передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якої з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу. Статтею 3 Угоди також передбачено, що всі витрати, пов`язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.

Отже, наведенні положення Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, гарантуючи захист прав громадян у сфері пенсійного забезпечення, стосуються призначення пенсії та передбачають, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються лише при призначенні пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14.11.2019 у справі № 676/6166/16-а, від 16.04.2020 у справі № 555/2250/16-а, від 17.06.2020 у справі № 646/1911/17, від 21.02.2020 у справі № 291/99/17 та від 06.07.2020 у справі № 345/9/17.

Суд звертає увагу, що Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення".

При цьому, Україна вжила заходів щодо денонсації Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 лише в листопаді 2022, і вказана угода припинила свою дію для України 19.06.2023. Тобто в періоди роботи позивача на території Казахстану не було введено заборон на працевлаштування її громадян на території Казахстану, а також визнавала для пенсійного забезпечення в Україні трудовий стаж та заробіток за вказані періоди роботи, здобуті на території Казахстану.

Відтак, відповідачі безпідставно не зарахували спірний період роботи з 01.01.1992 по 09.08.1994 до страхового стажу позивача, у зв`язку з тим, що між Україною та Республікою Казахстан відсутні будь-які угоди щодо пенсійного забезпечення.

Відповідні висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 28.01.2025 у справі № 620/3530/22, а також від 30.10.2025 у справі № 300/6020/23.

За наведеного, суд дійшов висновку, що прийняті відповідачами рішення від 25.04.2025 № 172450009596 та від 14.05.2025 № 172450009596 в частині незарахування спірного періоду роботи на території Казахстану є протиправними, а спірний період має бути зарахований до страхового стажу позивача.

Щодо незарахування до страхового стажу періоду роботи в колгоспі з 01.11.1994 по 15.06.1996, то суд зауважує наступне.

Як вже встановлено судом, у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 , дата заповнення 19.08.1985, містяться про період роботи позивача в колгоспі з 01.11.1994 по 15.06.1996.

Інших доказів щодо вказаного періоду роботи позивач відповідачам та суду не надав.

Відповідно до частин першої, другої статті 56 Закону № 1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Отже, для зарахування до страхового стажу періоду роботи та членства у колгоспі визначено певні умови та порядок.

Так, за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, то враховується час роботи за фактичною тривалістю, якщо ж виконував встановлений мінімум трудової участі або не виконував з поважних причин, то зараховується весь період роботи.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 року № 310 (надалі - Основні Положення).

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).

Згідно з пунктом 6 Основних Положень, всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.

За наведеного, суд вважає, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).

У випадку відсутності трудової книжки колгоспника або у разі відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж колгоспника підтверджується довідкою господарства, в якому набуто стаж або довідкою правонаступника. У разі ліквідації господарства колгоспний стаж підтверджується довідками архівних установ.

Суд наголошує, що трудової книжки колгоспника чи довідки, яка б містила дані про встановлений мінімум трудової участі позивача в колгоспі ім. Кірова та його виконання, чи причини невиконання позивач не надав.

Відтак, суд позбавлений можливості констатувати виконання позивачем річного мінімуму трудової участі або причини невиконання встановленого мінімуму трудової участі, а відтак і вирішувати питання про зарахування спірного періоду до страхового стажу.

Отже, відповідачі правомірно не зарахували до страхового стажу період роботи позивача з 01.11.1994 по 15.06.1996 в колгоспі імені Кірова, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають до задоволення.

Щодо зарахування до страхового стажу періоду підприємницької діяльності з 15.06.2001 по 24.02.2004, то повторно зауважує, що частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 3-1 розділу XV Закону № 1058-IV, до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності; з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

За змістом підпункту 2 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (далі – Порядок № 22-1), період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патенту, або патенту про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 637 (у редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії), періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).

Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 14 Закону № 1058-IV встановлено, що страхувальниками відповідно до цього Закону є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об`єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 4-1, 10, 14 статті 11 цього Закону.

Згідно з частиною першою статті 15 Закону № 1058-IV, платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.

Персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування регламентовано приписами статті 21 Закону № 1058-IV.

Персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування (частина перша статті 21 Закону № 1058-IV).

Відповідно до частини п`ятої статті 21 Закону № 1058-IV центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, фонди загальнообов`язкового державного соціального страхування надають Пенсійному фонду інформацію для ведення персоніфікованого обліку в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, та Пенсійним фондом за погодженням з фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.

Відомості про фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, подаються безпосередньо зазначеними особами.

Відповідно до статті 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва" № 727/98 від 03.07.1998, спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується, зокрема, для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Згідно з розділом II пункту 2.1 Порядку № 22-1, період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно надається довідка про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення зміни до пункту 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній" № 793 від 03.10.2018 внесено зміни до пункту 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993, пункт 4 доповнено абзацом наступного змісту: Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.

На підставі аналізу наведених правових норм суд дійшов висновку про те, що до страхового стажу включаються період здійснення особою підприємницької діяльності за таких умов:

- до 01 травня 1993 року час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків;

- до 01 січня 1998 року підтверджується спеціальним торговим патентом, патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків;

- з 01 січня 1998 року до 01 січня 2004 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців, якщо вони підтверджені довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності та застосування спрощеної системи оподаткування; сплатою фіксованого податку (патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян); спеціальним торговим патентом; свідоцтвом про сплату єдиного податку; довідкою, виданою податковою інспекцією про перебування особи на обліку як суб`єкта підприємницької діяльності із зазначенням системи оподаткування та інформації про сплату податку; а з 01 липня 2000 - додатково лише за умови сплати страхових внесків;

- з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів, що підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК).

Належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж, можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме: до 01 липня 2000 року - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 року - довідка із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.

З листа відповідача-1 від 23.07.2025 № 13637-12838/Л-02/8-1700/258 судом встановлено, що як фізична особа-підприємець позивач перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Херсонській області з 21.06.2001 по 24.02.2004. За даними архівних електронних баз даних Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області у період з 01.07.2001 по 31.12.2003 позивач перебував на спрощеній системі оподаткування (єдиний податок), що підтверджується наявністю коштів, які щомісячно надходили від розмежування сплаченої суми єдиного податку: у 2001 році – 210,00 грн, у 2002 році — 504,00 грн, у 2003 році — 504,00 грн. За період здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2004 по 24.02.2004 інформація щодо нарахованих та сплачених страхових внесків, перебування на спрощеній системі оподаткування в картках фізичної особи- підприємця в електронних базах Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області - відсутня. В реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відомості за період здійснення Вами підприємницької діяльності з 2001 по 2004 роки відсутні.

Водночас, з матеріалів справи судом також з`ясовано, що позивач перебував на обліку в Чаплинській ДПІ ГУ ДПС як фізична особа-підприємець з 15.06.2001 по 24.02.2004, що підтверджується листом Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 19.06.2025 № 2735/6/21-22-12-01-04.

У вказаному листі також повідомлено, що інформація щодо системи оподаткування, реєстрації платником податку на додану вартість чи платником єдиного податку відсутня. Облікові справи платників податків, які перебували на обліку в Чаплинській ДПІ зберігалися в приміщенні адміністративної будівлі Чаплинської ДПІ ГУ ДПС за адресою: Херсонська область, Чаплинський район, смт. Чаплинка, вул. Радянська, буд. 3, яка знаходиться на окупованій території. Доступ до адміністративної будівлі відсутній.

Суд звертає увагу, що особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях України визначає Закон України від 15 квітня 2014 № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (далі - Закон № 1207-VII).

Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 1207-VII, окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими російською федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією російської федерації) починаючи з 7 квітня 2014 року. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України

Дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (частина третя статті 1 Закону № 1207-VII).

Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, відповідно до якого Чаплинська селищна територіальна громада є тимчасово окупованими територіями.

При цьому, суд зауважує, що чітко визначеною позицією законодавця є можливість зарахування до страхового стажу період провадження підприємницької діяльності з 01.01.1998 по 31.12.2003, при цьому, на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а не на підставі довідки про сплачені страхові внески.

Також суд наголошує, що відповідачами не надано суду жодних належних, допустимих та достатніх доказів, які свідчать про те, що позивач у періоди з 15.06.2001 по 24.02.2004 не проводив сплату страхових внесків, а також жодних доказів про застосування фінансових санкцій до позивача за несплату страхових внесків, відповідачем також не надано.

На переконання суду, позивач не має відповідати за незбереження органами Пенсійного Фонду документів про нарахування страхових внесків/ збору на загальнообов`язкове державне страхування, а відсутність належних, достатніх та допустимих доказів наявності заборгованості позивача перед податковим та пенсійним органами.

Факт реєстрації припинення підприємницької діяльності підтверджують сплату позивачем всіх необхідних платежів під час провадження підприємницької діяльності. Оскільки, адміністрування сплати страхових внесків (єдиного внеску) покладено на відповідний державний орган, то особа не може нести відповідальність за наповнення реєстру застрахованих осіб.

Верховний Суд у постанові від 31.01.2025 у справі № 120/8471/23 зробив висновок, що "орган пенсійного фонду, відмовивши у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду здійснення ним підприємницької діяльності з підстав відсутності відомостей про сплату страхових внесків, не скористався наданими йому законодавством інструментами, спрямованими на надання допомоги у зборі необхідних даних, не вчинив жодних заходів щодо перевірки та підтвердження факту здійснення підприємницької діяльності з 02.10.2000 по 31.03.2004 й не витребував в уповноважених суб`єктів відповідних документів та інших відомостей для визначення права на пенсію, а також не запропонував позивачу усіх можливих способів отримання такої інформації.

Загальновідомою є й обставина окупації населеного пункту постійного місця проживання позивача - міста Маріуполя Донецької області внаслідок збройної агресії російської федерації й остання об`єктивно може впливати на можливість збору позивачем та подання ним всіх документів, необхідних для призначення пенсії.

Тому, незарахування до страхового (трудового) стажу позивача відповідного періоду ведення підприємницької діяльності у зв`язку із (можливо) перебуванням підтверджуючих первинних документів на окупованій території, не буде пропорційним та порушить баланс між конституційним правом позивача на соціальне забезпечення та завданням органу пенсійного фонду щодо перевірки підстав для призначення пенсії".

Таким чином, суд констатує, що позивач позбавлений можливості підтвердити спірний стаж ведення підприємницької діяльності додатковими документами, оскільки такі можуть бути видані лише на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Більше того, частиною першою, другою статті 4 Закону № 1207-VII передбачено, що на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину адміністративної межі та лінії зіткнення між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону № 1207-VII, у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.

Згідно з статтею 18 Закону № 1207-VII закріплено, що громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Згідно з підпунктом 2 пункту 6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 № 28-2, Головне управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань.

Тобто законодавець не тільки наділив відповідачів правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, а й зобов`язав витребовувати в установленому законодавством порядку відомості, необхідні для здійснення покладених на Головне управління Фонду завдань та сприяти особам, що звернулись за призначенням пенсії, в одержанні відсутніх у них документів для призначення пенсії.

Отже, у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави самостійного витребовування документів, необхідних для перевірки трудового стажу позивача, проведення перевірки, зустрічної перевірки для з`ясування спірних обставини.

В контексті цього, суд зауважує, що відповідач-1 в листі від 23.07.2025 № 13637-12838/Л-02/8-1700/258 повідомляє про те, що до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області надіслано лист Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 08.07.2025 № 1700-0504-9/50324 з проханням підтвердити факт реєстрації та сплати внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування позивачем як фізичною особою-підприємцем за період з 15.06.2001 по 23.02.2004.

При цьому, з матеріалів справи слідує, що позивач під час здійснення підприємницької діяльності у спірний період перебував на обліку в Чаплинській ДПІ ГУ ДПС як фізична особа-підприємець, а отже ніякого відношення до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області не мав.

За наведеного, суд вважає, що пенсійним органом не вжито всіх наявних можливостей для належного та об`єктивного розгляду заяви позивача про зарахування спірного періоду підприємницької діяльності до страхового стажу позивача.

Водночас, матеріали справи свідчать про вчинення позивачем дій, спрямованих на отримання додаткових доказів щодо здійснення ним підприємницької діяльності, систему оподаткування та її розмір, а саме зі змісту поданого представником позивача адвокатського запиту від 15.06.2025 № 182 слідує, що представник просив, серед іншого, надати інформацію про перебування позивача на обліку, підтвердження факту реєстрації, відомості про систему оподаткування, інформацію про наявність або відсутність податкового боргу.

Проте, на його запит була отримана відповідь (лист Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 19.06.2025 № 2735/6/21-22-12-01-04) перебування облікових справ платників податків в адміністративній будівлі, яка знаходиться на окупованій території.

В свою чергу, пенсійний орган, відмовивши у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду здійснення ним підприємницької діяльності з підстав відсутності відомостей про сплату страхових внесків, не скористався наданими йому законодавством інструментами, спрямованими на надання допомоги у зборі необхідних даних, не вчинив жодних заходів щодо перевірки та підтвердження факту здійснення підприємницької діяльності з 15.06.2001 по 24.02.2004 й не витребував в уповноважених суб`єктів відповідних документів та інших відомостей для визначення права на пенсію, а також не запропонував позивачу усіх можливих способів отримання такої інформації.

Відтак, суд дійшов висновку, що протиправність дій відповідача-1 щодо відмови в зарахуванні до страхового стажу позивача спірного періоду підприємницької діяльності.

При цьому, на переконання суду, оскільки чинним законодавством передбачено можливість зарахування до страхового стажу періоду провадження підприємницької діяльності з 01.01.1998 по 31.12.2003 на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, то зарахуванню до страхового стажу позивача підлягає період з 15.06.2001 по 31.12.2003.

Разом з цим, вирішуючи даний спір по суті, суд звертає увагу на тому, що призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень Пенсійного фонду України.

Відповідно до частини першої статті 58 Закону № 1058-IV, пенсійний фонд є органом, який, зокрема, здійснює керівництво та управління солідарною системою, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій.

Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

За таких обставин адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Обираючи належний спосіб захисту права на пенсійне забезпечення позивача та виходячи із встановлених обставин цієї справи суд враховує, що критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є, насамперед, встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату.

У разі якщо межі заявлених позовних вимог не дозволяють суду під час розгляду справи упевнитися чи дотримано при зверненні заявника та відповідному розгляді суб`єктом владних повноважень усіх без винятку вимог закону для отримання позитивного рішення та(або) якщо суб`єкт, до якого звертається позивач, має право діяти при прийнятті відповідного рішення на власний розсуд (тобто має альтернативні варіанти поведінки за наслідками розгляду звернення позивача), то суд, у межах свого розсуду, з метою уникнення перебирання на себе повноважень щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції іншого органу, повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень при прийнятті рішення урахувати оцінку, надану у судовому рішенні.

Така позиція є усталеною у судовій практиці й кореспондується з положеннями КАС України, за якими суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Верховний Суд у постанові від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19 та від 08.02.2022 у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Крім того, відсутність в матеріалах судової справи належних, допустимих та достатніх доказів для встановлення точного обсягу набутого позивачем страхового стражу робить неможливим для суду вихід за межі позовних вимог та, відповідно, прийняття судового рішення про зобов`язання відповідачів призначити пенсію.

Наведене зумовлює для суду необхідність в ухваленні судового рішення про застосування іншого способу захисту порушень прав на підставі пункту 10 частини другої статті 245 КАС України.

Враховуючи ту обставину, що відповідачами під час прийняття спірних рішень не повністю з`ясовано всі обставини, які мають значення для правильного вирішення питання щодо наявності у позивача права на призначення пенсії за віком, а саме не зараховано до страхового стажу позивача періоду роботи на території Казахстану та період підприємницької діяльності, суд приходить до висновку, що рішення відповідача-3 від 25.04.2025 № 172450009596, відповідача-2 від 14.05.2025 № 172450009596 є протиправними та підлягають скасуванню, а для належного захисту прав позивача слід зобов`язати відповідача-3 повторно розглянути заяву позивача від 18.04.2025 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення, з врахуванням правових висновків, зазначених судом у рішенні.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23, у якій колегія суддів дійшла висновку про те, що дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії.

За наведених обставин, позивач вперше звернувся із заявою про призначення пенсії до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, а тому саме цей орган має повторно розглянути заяву позивача.

Отже, підстави для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача-1 вчинити дії щодо призначення, нарахування, виплати пенсії позивачу та зарахування страхового стажу відсутні.

Щодо позовної вимоги про нарахування та виплату позивачу суми недоотриманої пенсії, то суд зауважує наступне.

Право на захист - це суб`єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55 Конституції України).

Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.

Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин, а не можливість їх порушення в майбутньому.

Таким чином, суд приходить висновку, що станом на момент ухвалення судом цього рішення про призначення позивачу пенсії за віком ще не було і права позивача на виплату пенсії за наслідками такого призначення ще не порушені.

Відтак, у задоволенні позовних вимог в названій частині слід відмовити, як передчасних.

При цьому, суд наголошує, що обґрунтованість та правомірність таких позовних вимог як критерій для їх задоволення нівелюється тим, що відповідні права позивача ще не порушені, а чинне законодавство не допускає ухвалення судом рішень на майбутнє.

Частинами першою, другою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

За приписами частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своєї бездіяльності та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що встановлені у справі обставини лише частково підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а тому позовну заяву належить задовольнити частково.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Підстави для вирішення судом питання про розподіл судових витрат між сторонами у відповідності до статті 139 КАС України відсутні, оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору за подання цього позову до суду на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", а доказів понесення інших судових витрат учасниками справи суду не надано.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинення певних дій, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 25.04.2025 № 172450009596 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 14.05.2025 № 172450009596 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови в зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду здійснення підприємницької діяльності з 15.06.2001 по 31.12.2003.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 18.04.2025 відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 01.01.1992 по 09.08.1994 на території Казахстану та періоду підприємницької діяльності з 15.06.2001 по 31.12.2003, з урахуванням правової оцінки, наданої судом в даному судовому рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 23.04.2026.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська обл., 33028; код ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076);

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, Одеська обл., 65012; код ЄДРПОУ/РНОКПП 20987385);

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська обл., 76018; код ЄДРПОУ/РНОКПП 20551088).

Суддя Ольга ПОЛІЩУК