Рішення від 22 квітня 2026 р. у справі №200/6775/25 — Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Д О Д А Т К О В Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2026 року Справа№200/6775/25

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черникової А.О., розглянувши заяву представника позивача – адвоката Матвійчук Наталії Євгеніївни про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 витрат на професійну правничу допомогу у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Донецького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнана протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 16.06.2016 до 28.02.2018 включно відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 16.06.2016 до 28.02.2018 включно відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнана протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 у повному розмірі індексації грошового забезпечення з 01.03.2018 до 26.05.2020 включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації-різниці відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.03.2018 до 26.05.2020 включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації-різниці 4 315,04 грн з урахуванням абзаців 4,6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2026 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 10 000 грн (десять тисяч) грн.

Рішення суду від 12 листопада 2025 року набрало законної сили 25 березня 2026 року.

31 березня 2026 року від представника позивача надійшла заява про встановлення судового контролю за виконанням рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року. Просить зобов`язати військову частину НОМЕР_1 протягом десяти днів з дня отримання відповідної ухвали подати звіт про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12.11.2025, з урахуванням постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2026 у справі №200/6775/25.

02 квітня 2026 року представником позивача, адвокатом Матвійчук Н.Є. наданий суду ордер №1779050 від 03.09.2025 року який оформлений належним чином.

09 квітня 2026 року до суду надійшла заява представника позивача про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн, які поніс позивач у зв`язку із розглядом даної справи в порядку судового контролю.

Ухвалою суду від 13 квітня 2026 року Військову частину НОМЕР_1 зобов`язано подати до суду звіт про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року у справі № 200/6775/25 в строк до 01.05.2026 року включно.

Ухвалою суду від 14 квітня 2026 року розгляд заяви представника позивача – адвоката Матвійчук Н.Є. про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 витрат на професійну правничу допомогу у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії здійснюється в порядку письмового провадження.

14 квітня 2026 року від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами за наслідками розгляду справи № 200/6775/25 до 0,00 грн. У клопотанні відповідач зазначив, що стягнення надмірних грошових коштів з правоохоронного органу спеціального призначення в період правового режиму воєнного стану, є неприпустимим.

14 квітня 2026 року від представника позивача надійшла заява про задоволення заяви про стягнення витрат з відповідача у повному обсязі. Представник позивача зазначила, що гонорар складає 6 000,00 грн, а саме: підготовка та направлення до суду заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі № 200/6775/25 – 3 000,00 грн; підготовка та направлення до суду заяви про накладення штрафу на керівника в/ч НОМЕР_1 у справі № 200/6775/25 – 3 000,00 грн.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд зазначає наступне.

Заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу стосується розподілу судових витрат, понесених позивачем під час звернення до суду із заявою про встановлення судового контролю, тобто після закінчення розгляду справи по суті позовних вимог.

Верховний Суд у постанові від 20.10.2020 у справі № 520/928/19 зазначив, що адміністративний процесуальний закон не обмежує можливість вирішення питання розподілу процесуальних витрат, зокрема витрат на правову допомогу, виключно при ухваленні судового рішення по суті спору, а й може бути вирішено при здійсненні судового контролю. При цьому, позивач повинен дотримуватися процесуальних вимог доведення суду понесених судових витрат, а суд повинен переконатися в їх обґрунтованості.

Отже, з урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу може бути вирішено й після ухвалення рішення по суті спору - зокрема, у межах здійснення судового контролю за виконанням судового рішення.

Перелік правових підстав, за наявності яких суд може постановити додаткове рішення, передбачений ст. 252 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Відповідно до ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 - 3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 5 ст. 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.ч. 6, 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень ч. ч. 6, 7 ст. 134 КАС України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу можливе виключно за клопотанням іншої сторони, у разі, якщо на її думку, не дотримано вимог співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом витраченим на виконання робіт.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру» та адвокатську діяльність від 05.07.2012 №5076-VI встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини наведеної, зокрема, у п.95 рішення від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, п. 80 рішення від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, п. 88 рішення від 30.03.2004 у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При цьому, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини (рішення від 23.01.2014 у справі East/West Aliance Limited проти України), обґрунтованим слід вважати розмір витрат, що є співмірним до складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та часом, витраченим на виконання таких робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також з ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З огляду на правову позицію Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі №826/841/17 (провадження №К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. При вирішенні питання щодо певних видів правничої допомоги адвоката враховується як пов`язаність їх з розглядом справи, обґрунтованість та розумність визначення у контексті обсягу заперечень, наданих протилежною стороною. Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.

Верховний Суд у постановах від 22.12.2020 по справі №520/8489/19, від 07.05.2020 по справі №320/3271/19, від 10.03.2020 по справі №520/8489/19 зазначив, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Також, при визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Також усталеною є практика Верховного Суду стосовно того, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час (зокрема, але не виключно постанови Верховного Суду від 07.01.2025 у справі № 120/19027/23, від 24.12.2024 у справі № 380/25725/21, від 07.11.2024 у справі № 500/51/24, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19, від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18).

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.03.2026 у справі № 160/6124/21.

Так, 18 серпня 2025 року між позивачем – ОСОБА_1 (Клієнт) та адвокатом Матвійчук Н.Є. (Адвокат) укладено Договір про надання правничої допомоги № 8/25.

Згідно додаткової угоди б/н до Договору від 18 серпня 2025 за №8/25 адвокат приймає на себе зобов`язання з надання клієнту юридичних послуг щодо сприяння виконанню рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12.11.2025 у справі № 200/6775/25. Гонорар адвоката за надані юридичні послуги складає 6 000,00 грн. Клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі 6 000,00 грн не пізніше 3 днів після ухвалення судового рішення.

Відповідно до акту наданих послуг б/н від 09 квітня 2026 року до Договору № 8/25 адвокатом надано такі послуги, а саме:

- підготовка та направлення до суду заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі № 200/6775/25– 3 000,00 грн.

- підготовка та направлення до суду заяви про накладення штрафу на керівника Військової частини НОМЕР_1 у справі №200/6775/25 – 3 000,00 грн.

Згідно квитанції до прибуткового касового ордеру № 8/2 від 09.04.2026 ОСОБА_1 здійснено оплату за надання правничої допомоги відповідно до Договору № 8/25 від 18.08.2025 та додаткової угоди від 31.03.2026 до Договору № 8/25, акту наданих послуг б/н від 09.04.2026, в сумі 6000,00 грн. щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі № 200/6775/25.

Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Водночас обов`язок доведення не співмірності таких витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто, у даному випадку, на відповідача.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 04.02.2026 у справі № 280/1101/24, від 09.09.2025 у справі № 640/16760/22, від 28.05.2025 у справі № 240/12058/24, та інші.

З урахуванням вищезазначеного, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо є неспівмірним, а відтак підлягає зменшенню.

Вирішуючи питання щодо розміру витрат на правничу допомогу, беручи до уваги, що в даному випадку, правнича допомога стосувалася судового контролю за виконанням рішення суду, і вирішуване питання не є складним і затратним за часом, зазначення в акті виконаних робіт питань, які стосуються аналізу практики судів; аналізу законодавства; гонорару адвоката за представництво в суді, складення заяв по суті справи, процесуальних та інших документів правового характеру, враховуючи критерії співмірності, часткове задоволення вимог заяви, викладених заявником у заяві про встановлення судового контролю, та те, що участь у судових засіданнях адвокат не приймав, оскільки розгляд заяви здійснювався у порядку письмового провадження, послуги адвоката, надані послуги зводились виключно до надання послуги щодо складення та подання заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення до суду, оскільки інших заяв в порядку виконання судового рішення адвокат до суду не подавав, суд дійшов висновку, що стягненню на користь позивача підлягають судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 .

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви представника позивача – адвоката Матвійчук Н.Є. про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 132, 134, 139, 248, 252, КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Заяву представника позивача – адвоката Матвійчук Наталії Євгеніївни про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 витрат на професійну правничу допомогу у справі № 200/6775/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1 000 (одна тисяча) грн 00 копійок.

В іншій частині заяви відмовити.

Додаткове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги на додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на додаткове рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини додаткового рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту додаткового.

Текст додаткового рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя А.О.Черникова