Рішення від 20 квітня 2026 р. у справі №523/10413/24 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 523/10413/24

Провадження №2/523/870/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" квітня 2026 р. Пересипський районний суд міста Одеси в складі

головуючого судді Сувертак І.В.

при секретарі Мельніченко Г. О.

розглянув в відкритому судовому засіданні в залі суду №5 в місті Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Пересипська районна адміністрація Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування (65025, м. Одеса, пр. Добровольського, буд. 106) про стягнення аліментів,

Установив:

Позивачка звернулась з позовом до відповідача про стягнення аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку щомісячно з індексацією відповідно до закону, але не менш, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Свої вимоги мотивує тим, що сторони по справі є батьками доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У свідоцтві про народження дитини батьком записаний ОСОБА_2 . Як зазначила позивачка, дитина проживає разом з матір`ю та знаходяться на її утриманні та вихованні. Знаючи, що донька потребує постійної батьківської уваги та допомоги, відповідач матеріальної допомоги не надає. Позивачка звернулась до суду 25 червня 2024 року з проханням стягнути з відповідача аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення нею повноліття.

До Суворовського районного суду міста Одеси в червні 2024 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Пересипська районна адміністрація Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування (65025, м. Одеса, пр. Добровольського, буд. 106) про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.

09 липня 2024 року (а.с. 48) провадження по справі відкрито головуючим-суддею Сувертак І. В. та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

25.04.2025 року набрав чинності Закон № 4273-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів", відповідно до якого Суворовський районний суд міста Одеси змінено на Пересипський районний суд міста Одеси.

Ухвалою суду від 25 лютого 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Пересипська районна адміністрація Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування (65025, м. Одеса, пр. Добровольського, буд. 106) про визначення місця проживання дитини - залишено без розгляду.

Ухвалою суду від 25 лютого 2026 року закрито підготовче провадження та призначено судовий розгляд по суті позову.

Позивачка в судове засідання не з`явилась та її представником – адвокатом Тищенко С. Ю. надано заяву про розгляд справи за відсутності сторони позивача, позовні вимоги підтримав та наполягав на задоволенні позову в повному обсязі. Крім того просив стягнути витрати на правничу допомогу у загальному розмірі 21000 гривень.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся у встановленому порядку, причин неявки суду не сповістив та з клопотанням про відкладення розгляду справи не звертався.

Відповідно до вимог ч. 8 ст. 178 Цивільного процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідач, у встановлений судом строк, на адресу суду клопотань про розгляд справи з повідомленням сторін у загальному порядку та відзиву на позовну заяву не надав.

Враховуючи вимоги ст. 223 ЦПК України та ст.6 Конвенції Про захист прав людини та основних свобод, ратифікованої Законом України 17.07.1997 року, з метою недопущення затягування розгляду справи, суд вважає за необхідне розгляд справи провести за відсутності відповідача.

З`ясував обставини справи, дослідив та проаналізував матеріали справи, уважно оцінивши докази надані сторонами по справі, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Суд встановив, що у сторін ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилась донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У свідоцтві про народження дитини батьком записаний ОСОБА_2 . (а.с. 15).

Дитина проживає разом з матір`ю та знаходяться на її утриманні та вихованні.

Дитина має вади здоров`я, страждає на аутизм, у дитини діагностовано церебральну ангідистонію з венозною дисгемією в стадії субкомпенсації, ВБН на фоні порушення постави. ЗМР – стерта форма дизартрії, СГДУ, а тому потребує підтримки з боку лікарів та батьків.

Позивачка звернулась до суду 25 червня 2024 року з проханням стягнути з відповідача аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення нею повноліття.

Утримання дітей, надання їм матеріальної допомоги є обов`язком батьків, що випливає зі змісту положення ст. 180 Сімейного кодексу України, яке зобов`язує батьків утримувати дітей до досягнення ними повноліття.

За правилами ч.8 ст.7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

У статті 19 Конвенції про права дитини, яка ратифікована постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року і відповідно до ст.9 Конституції України є складовою національного законодавства, держави-учасниці, які її підписали, взяли на себе зобов`язання вживати усіх необхідних законодавчих та інших заходів з метою захисту дитини від неналежного піклування з боку батьків чи будь-якої іншої особи.

У відповідності до ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Правилами ч.1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Утримання дітей, надання їм матеріальної допомоги є обов`язком батьків, що випливає зі змісту положення ст. 180 Сімейного кодексу України, яке зобов`язує батьків утримувати дітей до досягнення ними повноліття.

У статті 19 Конвенції про права дитини, яка ратифікована постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року і відповідно до ст.9 Конституції України є складовою національного законодавства, держави-учасниці, які її підписали, взяли на себе зобов`язання вживати усіх необхідних законодавчих та інших заходів з метою захисту дитини від неналежного піклування з боку батьків чи будь-якої іншої особи.

Одним із способів захисту прав неповнолітньої дитини при ухиленні батьків від обов`язку її утримувати є законодавчо передбачена можливість судового стягнення коштів на їх утримання.

Згідно ч.1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Згідно із штампом суду на позовній заяві, позивач подав її 225 червня 2024 року. Таким чином, з оглядом на вищевказану норму матеріального закону, аліменти потрібно стягувати з відповідача, починаючи з 25 червня 2024 року.

Згідно зі ст. 80 СК України аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.

У разі винесення судом рішення про стягнення аліментів, згідно з частиною 3 статті 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Крім того, частиною 1 ст. 184 СК України визначено, що суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Як вбачається із вказаних норм закону спосіб стягнення аліментів визначається судом за вибором позивача, на утримання дитини, з якою вказана особа проживає.

Згідно із частинами восьмою, дев`ятою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно із статтею 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

При визначенні розміру аліментів суд ураховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 182 СК України).

Частиною 2 статті 182 СК України встановлено, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Враховуючи матеріальний стан сторін, з врахуванням встановленого законом розміру прожиткового мінімуму для неповнолітніх дітей, суд вважає можливим, не порушуючи права сторін, стягнути з відповідача на користь позивачки на утримання доньки аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку щомісячно з індексацією відповідно до закону, але не менш, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до повноліття доньки ОСОБА_3 .

Щодо заявлених вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно приписів п. 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Вартість послуг правової допомоги складає 21000,00 грн.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову – на відповідача.

Верховний Суд у постанові від 30.09.2020 у справі №201/14495/16-ц зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Судом встановлено, що спір який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв`язку із стягненням аліментів на утримання дитини, матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання б яких адвокат витратив значний час. Даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності, у спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

За таких обставин, з огляду на співмірність та розумність розміру судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, суд дійшов висновку про часткове задоволення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд також вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Таким чином суд вважає обґрунтованим стягнути з відповідача на користь держави суму неоплаченого судового збору в розмірі 1211 гривень 20 копійок.

Керуючись ст.ст. 3, 4-7,1-13,17-18,109,131,137, 141, 211, 223, 263-265, 268, 352,354 ЦПК України, ст.ст. 180-184, 191 сімейного Кодексу України, суд,

Вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Пересипська районна адміністрація Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування (65025, м. Одеса, пр. Добровольського, буд. 106) про стягнення аліментів – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку щомісячно з індексацією відповідно до закону, але не менш, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 25 червня 2024 року до досягнення нею повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , судовий збір в дохід держави в сумі 1211 гривень 20 копійок.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення суду, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя