Постанова від 07 квітня 2026 р. у справі №595/394/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 595/394/25Головуючий у 1-й інстанції Тхорик І.І.

Провадження № 22-ц/817/152/26 Доповідач - Хома М.В.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої - Хома М.В.

суддів - Костів О. З., Храпак Н. М.,

секретар - Гичко К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 — адвоката Білика Володимира Олексійовича на рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 6 листопада 2025 року, ухвалене суддею Тхорик І.І. у цивільній справі №595/394/25 за позовом акціонерного товариства “УкрСиббанк” до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2025 року АТ “УкрСиббанк” звернулось до суду із позовом про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача 3 % річних у розмірі 37 230,42 грн та інфляційних втрат у розмірі 153 619,93 грн за період прострочення з 29 грудня 2020 року по 23 лютого 2022 року, всього 190 850,35 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 12 лютого 2016 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «Укрсиббанк», та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №11478746000, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти, а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти та інші платежі у строки і порядку, визначені договором.

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вказаним кредитним договором 12 лютого 2016 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договори поруки №264506, за якими поручитель зобов`язався відповідати перед кредитором за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору утворилася заборгованість, у зв`язку з чим банк звертався до суду з позовом про її стягнення.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року скасовано рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 30 березня 2020 року у справі № 595/630/17 та ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у солідарному порядку заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11478746000 від 12 лютого 2016 року в розмірі 1 037 287,76 грн, а також судовий збір у розмірі 15 557,56 грн за подання позовної заяви та 23 336,34 грн за подання апеляційної скарги.

Станом на 24 лютого 2025 року вказане судове рішення залишалося не виконаним.

Частково банку повернуті лише судові витрати у період з 14.05.2021 по 26.11.2024 року.

Ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості не припиняє грошового зобов`язання боржників та не звільняє їх від відповідальності за прострочення його виконання. Тому кредитор має право на стягнення з боржників трьох процентів річних та інфляційних втрат за весь час прострочення, до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання.

Тому АТ «Укрсиббанк» на суму заборгованості 1 037 287, 76 грн нарахувало за період з 29.12.2020 року по 23.02.2022 року 3% річних, що складає 35 978, 25 грн та інфляційні нарахування, що складають 147 789, 85 грн.

Крім цього, банк нарахував 3% річних та інфляційні нарахування на суму стягнутих судовим рішенням судових витрат, що не сплачені відповідачами, у сумі 1252,17 грн (3% річних) та 5830, 08 грн (інфляційні нарахування) за період з 29.12.2020 року по 23.02.2022 року.

З врахуванням наведеного позивач просив стягнути солідарно з відповідачів 190 850, 35 грн.

Рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 6 листопада 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «УкрСиббанк» грошові кошти у розмірі 173 197,54 грн, що складається з: інфляційних втрат в сумі 137 219,29 грн та 3% річних у розмірі 35 978,25 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «УкрСиббанк» з кожного по 1373,96 грн сплаченого судового збору.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Білик В.О. просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Вказує, що рішення суду є незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суд першої інстанції не врахував часткове виконання постанови Тернопільського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 595/630/17.

Вказує, що у межах виконавчого провадження відповідачем ОСОБА_1 фактично сплачено 53 817,32 грн, що підтверджується банківськими виписками ПриватБанку та ПУМБ. Вказані платежі мали бути враховані при визначенні розміру інфляційних втрат та трьох процентів річних, оскільки такі нарахування можуть здійснюватися лише на непогашений залишок боргу, а не на повну суму, визначену судовим рішенням. Вважає, що нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних на вже погашену частину боргу призвело до необґрунтованого збільшення розміру відповідальності боржників.

Банк не надав належних і допустимих доказів прострочення виконання грошового зобов`язання, зокрема виконавчого листа, доказів невиконання рішення суду або договору, а також вимоги до боржника про оплату.

Суд першої інстанції не дослідив належним чином матеріали виконавчого провадження, не витребував від приватного виконавця інформацію про фактичні стягнення та не перевірив правильність розрахунку позивача з урахуванням часткового виконання рішення суду, а також не надав належної оцінки запереченням відповідача щодо неналежного підтвердження повноважень представника позивача, яким підписано позовну заяву. Зокрема, до позову не було додано ордера адвоката із зазначенням конкретного суду, договору про надання правничої допомоги та належного підтвердження відомостей про адвоката в Єдиному реєстрі адвокатів України. Довіреність і копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю самі по собі не підтверджують належних повноважень адвоката на підписання та подання позовної заяви від імені АТ «УкрСиббанк».

Також посилається на відповідь Ради адвокатів України від 29 липня 2025 року, відповідно до якої відомості про особу, яка брала участь у представництві інтересів позивача, відсутні в ЄРАУ, а інформація про відповідний ордер також не підтверджена. Вважає, що представництво позивача здійснювалося особою без належних повноважень, що є істотним порушенням норм процесуального права. Отже, позовна заява була підписана особою, яка не мала права її підписувати, а тому суд першої інстанції мав застосувати наслідки, передбачені пунктом 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України.

У відзиві АТ “УкрСиббанк” просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду — без змін. Щодо доводів апеляційної скарги про неврахування часткового виконання рішення суду АТ «УкрСиббанк» зазначає, що постановою Тернопільського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 595/630/17 з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно стягнуто заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11478746000 від 12 лютого 2016 року, а також судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги. Надалі на підставі виконавчих листів були відкриті виконавчі провадження щодо обох боржників.

АТ «Укрсиббанк» зазначає, що посилання скаржника на сплату ОСОБА_1 53 817,32 грн не спростовує правильності рішення суду першої інстанції, оскільки частина платежів, на які посилається апелянт, була здійснена вже після звернення банку до суду з цим позовом, а решта платежів стосувалася часткового погашення судових витрат, стягнутих попереднім судовим рішенням. Довідка-розрахунок заборгованості та виписка за кредитним договором були сформовані з електронних облікових систем банку, перенесені на паперові носії та містяться в матеріалах справи. Ці документи є належними письмовими доказами, відображають нарахування та здійснені оплати, а відповідачі не надали власного контррозрахунку чи доказів, які б спростовували розмір заявлених вимог.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність належних повноважень у представника АТ «Укрсиббанк» адвоката Останкової В.О. у відзиві зазначено, що при зверненні до суду з позовом до заяви були додані копія довіреності № 27-1-01/14520 від 26 грудня 2024 року та копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Зі змісту довіреності вбачається, що адвоката Останкову В.О. уповноважено представляти інтереси банку в судах України, зокрема підписувати та подавати позовні заяви, апеляційні й касаційні скарги, заяви, клопотання, відзиви та інші процесуальні документи.

Щодо повноважень представника АТ «Укрсиббанк» Гладиш Я.М. позивач зазначає, що на підтвердження її повноважень надано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер серії АА № 0052352 від 22 квітня 2025 року, договір про надання правової допомоги, угоду про заміну сторони у договорі та довіреності. Ці документи підтверджують право Гладиш Я.М. представляти інтереси АТ «Укрсиббанк» у суді. Особа адвоката підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідченням адвоката, а доказів визнання відповідного свідоцтва недійсним, його скасування або припинення права на заняття адвокатською діяльністю матеріали справи не містять.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 5 березня 2026 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Білика В.О. про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.

Однак, 8 квітня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Білик В.О. не вийшов на зв`язок для участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Відповідно до ч. 5 ст. 212 ЦПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.

8 квітня 2026 року через систему “Електронний суд” від представника АТ “УкрСиббанк” - адвоката Гладиш Я.М. надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника АТ “УкрСиббанк”.

За таких обставин, та у відповідності до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка в судове засідання представника ОСОБА_1 — адвоката Білика В.О., який був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи та за заявою якого судом було забезпечено можливість участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції, не перешкоджає апеляційному розгляду справи, а тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, на підставі наявних у справі матеріалів.

Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Обставини справи.

12 лютого 2016 року між публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту (з Правилами) № 11478746000, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 812 184,98 грн зі сплатою 20,90 % річних та кінцевим строком повернення не пізніше 12 серпня 2040 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 12 лютого 2016 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договори поруки № 264506 щодо основного боргу, а також щодо процентів та інших платежів.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 595/630/17 апеляційну скаргу АТ «УкрСиббанк» задоволено частково, рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 30 березня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «УкрСиббанк» у солідарному порядку заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11478746000 від 12 лютого 2016 року в розмірі 1 037 287,76 грн, а також 15 557,56 грн судового збору за подання позовної заяви та 23 336,34 грн судового збору за подання апеляційної скарги. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання кредитного договору недійсним відмовлено.

На виконання постанови Тернопільського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 595/630/17 видано виконавчий лист № 595/630/17 від 29 березня 2021 року.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Бережного Я.В. від 19 квітня 2021 року відкрито виконавче провадження №65210245 на підставі вказаного виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «УкрСиббанк» у солідарному порядку заборгованості за кредитним договором № 11478746000 від 12 лютого 2016 року.

Згідно з випискою АТ «УкрСиббанк» за кредитним договором №11478746000 та довідкою-розрахунком за цим кредитним договором станом на 24 лютого 2025 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором не погашена.

За даними інформації про виконавче провадження №65210245, сформованої станом на 11 травня 2025 року, сума звернення до стягнення становить 1 108 443,29 грн.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

Відповідно до положень частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання(неналежне виконання).

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Таким законом є, зокрема, приписи частини другої статті 625 ЦК України, за змістом яких боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом цієї норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Такий висновок сформульовано ще Верховним Судом України та підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за весь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).

За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 3 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21(провадження № 14-91цс22)).

Разом із тим, правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Викладене узгоджується із правовими висновками, висловленими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження №12-302гс18).

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що невиконання відповідачами постанови Тернопільського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 595/630/17 є підставою для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Тернопільського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у солідарному порядку стягнуто на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11478746000 від 12 лютого 2016 року в розмірі 1 037 287,76 грн, а також судові витрати. Вказане судове рішення набрало законної сили, є обов`язковим до виконання, однак відповідачами не виконане.

Тому доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних є безпідставними, оскільки саме факт невиконання грошового зобов`язання, підтвердженого судовим рішенням, є достатньою правовою підставою для застосування частини другої статті 625 ЦК України. При цьому додаткове направлення боржнику вимоги про оплату після ухвалення судового рішення не є обов`язковою умовою для виникнення у кредитора права на стягнення сум, передбачених ст. 625 ЦК України.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував часткове виконання рішення суду.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Білик В.О. посилається на те, що у межах виконавчого провадження ОСОБА_1 фактично сплачено 53 817,32 грн, що мало бути враховано при визначенні розміру інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Разом з тим, АТ “УкрСиббанк” у цій справі заявлено вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за період прострочення з 29 грудня 2020 року по 23 лютого 2022 року.

Натомість платежі, на які посилається представник ОСОБА_1 - адвокат Білик В.О., здійснені у 2024-2025 роках, тобто після закінчення періоду, за який позивачем заявлено відповідні нарахування. Такі платежі не можуть впливати на розмір інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за попередній період прострочення.

Крім того, саме по собі посилання на наявність окремих платежів у межах виконавчого провадження не свідчить про те, що такі кошти були зараховані на погашення основної заборгованості за кредитним договором у період, за який проведено нарахування за статтею 625 ЦК України.

Належних доказів того, що вказані платежі зменшували саме суму основного боргу за кредитним договором у спірний період, відповідачами не надано.

При цьому, суд першої інстанції не залишив поза увагою питання перевірки заявленого АТ «УкрСиббанк» розрахунку. Оцінивши надані докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнув інфляційні втрати у розмірі 137 219,29 грн і три проценти річних у розмірі 35 978,25 грн. У решті позовних вимог суд відмовив, зокрема врахувавши, що надані матеріали не давали можливості перевірити розрахунок нарахувань на суму судових витрат.

Тому доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції формально погодився з усім розрахунком позивача та не перевірив його, не відповідають змісту оскаржуваного рішення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доведеними є вимоги АТ «УкрСиббанк» у частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 137 219,29 грн та трьох процентів річних у розмірі 35 978,25 грн, нарахованих на суму в розмірі 1 037 287,76 грн, у зв`язку з неналежним виконанням грошового зобов`язання, підтвердженого постановою Тернопільського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року.

Водночас у частині вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму судових витрат, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив, оскільки надані позивачем матеріали не давали можливості перевірити відповідний розрахунок, зокрема щодо сум, дат і періоду прострочення погашення судових витрат.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не витребував у приватного виконавця додаткові матеріали виконавчого провадження, також не є підставою для скасування рішення суду.

Відповідно до статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, саме на відповідача, який заперечував проти розміру заявлених вимог та посилався на часткове виконання судового рішення, покладався обов`язок надати належні та допустимі докази на підтвердження цих обставин або подати належним чином обґрунтоване клопотання про витребування відповідних доказів.

Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск позивачем строку позовної давності, які були предметом оцінки суду першої інстанції, колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

До вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність.

Разом з тим, оскільки невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, право кредитора на стягнення сум, передбачених статтею 625 ЦК України, виникає за кожен період прострочення до моменту фактичного виконання зобов`язання.

Позивач просив стягнути інфляційні втрати та три проценти річних за період з 29 грудня 2020 року по 23 лютого 2022 року. З цим позовом АТ «УкрСиббанк» звернулося до суду у березні 2025 року.

При цьому, суд першої інстанції правильно врахував положення пунктів 12, 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, якими передбачалося продовження строків позовної давності у період дії карантину та воєнного стану.

З огляду на наведене, підстав для відмови у позові у зв`язку зі спливом позовної давності суд першої інстанції обґрунтовано не встановив.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про підписання позовної заяви особою, яка не мала права її підписувати.

З матеріалів справи вбачається, що позовну заяву від імені АТ «УкрСиббанк» підписано адвокатом Останковою В.О.

На підтвердження її повноважень до позовної заяви було долучено довіреність № 27-1-01/14520 від 26 грудня 2024 року та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Зі змісту вказаної довіреності вбачається, що АТ «УкрСиббанк» уповноважило Останкову В.О. представляти інтереси банку в судах України, у тому числі підписувати та подавати позовні заяви, апеляційні й касаційні скарги, заяви, клопотання, відзиви та інші процесуальні документи.

Відповідно до частини четвертої статті 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданими відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Отже, довіреність є самостійним процесуальним документом, який підтверджує повноваження адвоката на представництво інтересів юридичної особи у суді.

Тому відсутність ордера адвоката Останкової В.О. за наявності належної довіреності не свідчить про те, що позовну заяву підписано особою, яка не мала права її підписувати.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності належних повноважень у представника АТ «УкрСиббанк» адвоката Гладиш Я.М. також є безпідставними.

Матеріали справи містять ордер серії АА № 0052352 від 22 квітня 2025 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 6204, а також інші документи, подані на підтвердження повноважень представника АТ “УкрСиббанк”.

Доказів того, що свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_3 визнано недійсним, скасовано або що її право на заняття адвокатською діяльністю припинено чи зупинено у встановленому законом порядку, матеріали справи не містять.

Саме лише посилання скаржника на відповідь Ради адвокатів України щодо відсутності певних відомостей у Єдиному реєстрі адвокатів України не є достатньою підставою для висновку про відсутність у представника позивача права на заняття адвокатською діяльністю або про недійсність поданих нею документів.

Крім того, питання правомірності набуття особою статусу адвоката, дійсності свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю чи внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України не є предметом розгляду у цій справі та не може вирішуватися судом у межах спору про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Рішення суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування з мотивів, викладених у апеляційній скарзі колегія суддів не вбачає.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 141, 367, 375, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 — адвоката Білика Володимира Олексійовича — залишити без задоволення.

Рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 6 листопада 2025 року — залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 23 квітня 2026 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Костів О.З.

Храпак Н.М.