Рішення від 22 квітня 2026 р. у справі №490/9113/25 — Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/9113/25

н\п 2/490/1052/2026

Центральний районний суд м. Миколаєва

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2026 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., за участю секретаря судового засідання Рябой Д.В., розглянувши цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини,

ВСТАНОВИВ:

30.10.2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом до ОСОБА_2 , в якому просила розірвати шлюб між нею та ОСОБА_2 , який зареєстровано 18 вересня 2015 року в Центральному відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції, актовий запис № 812 та стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дочки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи від дня пред`явлення позову і до досягнення дочкою повноліття.

Позов обґрунтований тим, що сторони зареєстрували шлюб 18 вересня 2015 року. У шлюбі у сторін народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивачка зазначає, що з липня 2022 року між нею та відповідачем стали виникати непорозуміння та розходження поглядів на сімейні відносини. Це призвело до того, що сімейне життя між ними почало поступово погіршуватися і в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення шлюбних відносин. Кожен має діаметрально протилежні погляди на шлюб, сім`ю, сімейні відносини та сімейні обов`язки з ведення спільного господарства. З грудня 2024 року сторони припинили подружні стосунки, однією сім`єю не проживають та не ведуть спільного господарства.

За такого, позивачка зазначає, що сім`я розпалася, поновлення шлюбних відносин між сторонами не можливе. У зв`язку з цим, вона змушена звернутись до суду з позовом про розірвання шлюбу, оскільки подальше перебування в шлюбі з відповідачем суперечить її інтересам. На примирення позивачка не згодна.

Також позивачка вказує, що питання щодо місця проживання дочки вирішено між сторонами усно та досягнуто домовленості про те, що дитина буде проживати разом зі нею. Разом з тим, вона з відповідачем не можуть дійти згоди відносно розміру та порядку сплати аліментів, які він має сплачувати на її користь на утримання дочки.

Отже, враховуючи вищевказане позивачка просить позов задовольнити в повному обсязі.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.10.2025 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Черенкову Н.П.

Ухвалою судді від 05.11.2025 року було відкрито провадження по цивільній справі, розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Розпорядженням керівника апарату суду від 13.02.2026 року було призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку з поданням суддею Черенковою Н.П. заяви про відставку та відрахування її зі штату суду.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.02.2026 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.

17.02.2025 року матеріали справи передано судді Саламатіну О.В.

Ухвалою судді від 23.02.2026 року прийнято до свого провадження цивільну справу №490/9113/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 24.03.2026 року о 09:05 год.

04.03.2026 року від позивачки надійшла заява, в якій остання просила розглядати справу за її відсутності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечує.

24.03.2026 року, у зв`язку з неявкою відповідача, судове засідання відкладено на 23.04.2026 року.

Сторони в судове засідання 23.04.2026 року не з`явилися.

Відповідач, який належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, крім іншого, також і шляхом розміщення оголошення на веб-сайті Судової влади України, до судового засідання не з`явився, а також не скористався своїм процесуальним правом та не направив суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти позову.

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (Постанова ВС від 24.10.2024 у справі №752/8103/13-ц).

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За такого, суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі письмових доказів, що відповідає приписам ст. 223 ЦПК України.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 23.04.2026 року постановлено провести заочний розгляд даної справи.

Суд, дослідивши письмові докази, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

18 вересня 2015 року Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , про що в книзі реєстрації шлюбів 18 вересня 2015 року зроблено відповідний актовий запис за №812, що підтверджується оригіналом свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 18 вересня 2015 року. Прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу - « ОСОБА_5 ».

В шлюбі у сторін народилася спільна донька – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 04 листопада 2019 року Миколаївським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області.

Як вбачається з витягу з реєстру територіальної громади від 17.10.2025 року №2025/015297772 про реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 та інформації про зареєстроване/задеклароване місце проживання/зняття із зареєстрованого/задекларованого місця проживання ОСОБА_1 від 20.10.20215 року №19.04-06/61080/2025, малолітня ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрована за однією адресою з позивачкою, а саме: АДРЕСА_1 .

Щодо розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 3 ст. 105 Сімейного кодексу України (далі - СК України) шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України). Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.

При вирішенні позову про розірвання шлюбу, суд виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово "сімейний" засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово "союз" підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред`явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.

Отже, якщо позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. 113 СК України особа, яка змінила прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

За змістом ч. 2 ст. 114 СК України, у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Згідно з ч. 3 ст. 115 СК України - документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Таким чином, приймаючи до уваги, що сторони припинили шлюбні відносини, позивачка наполягає на розірванні шлюбу, подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б її інтересам, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Щодо стягнення аліментів на утримання малолітньої доньки.

Дитина проживає з матір`ю ОСОБА_1 та знаходиться на її утриманні, даний факт відповідачем не спростовувався.

Даних про наявність на утриманні відповідача інших неповнолітніх дітей та непрацездатних членів сім`ї відповідачем суду не надано.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 3 ст. 51 Конституції України).

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України.

Відповідно до ч. 10 ст. 7 Сімейного кодексу України кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї (ст. 150 СК України).

Згідно ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ч. 3 ст. 11 ЗУ «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей.

Частиною першою ст. 12 зазначеного Закону встановлено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її стан здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, що була ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

За змістом ст. 18 Конвенції суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Як роз`яснено у п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України.

Відповідно до ст. 183 СК України частка заробітку матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Суд зазначає, що розмір аліментів, який просить стягнути позивачка на утримання доньки є мінімальним розміром аліментів, який передбачено нормами СК України та є необхідним для забезпечення належного утримання дитини.

Таким чином, відповідач ОСОБА_2 має конституційний обов`язок утримувати свою малолітню дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною 4 ст. 273 ЦПК України передбачено, що якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Згідно з ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Відповідно до ст. 430 ЦПК України, у справах про стягнення аліментів суд допускає негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць. Таким чином, необхідно допустити негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.

Згідно із ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Виходячи з визначеного законодавством обов`язку батьків щодо утримання неповнолітніх дітей, мінімального гарантованого розміру аліментів на дитину, суд приходить до висновку про те, що розмір аліментів слід визначити, як того вимагають положення ст. 183 СК України, в єдиній частці від заробітку (доходу) батька. Разом з тим, суд визначає аліменти в розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку від дня пред`явлення позову, тобто з 30.10.2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

На думку суду, вказаний розмір аліментів є співмірним із тими відомостями та доказами, які були надані та повідомлені суду, при цьому такий розмір аліментів забезпечить матеріальні потреби дитини з урахуванням її віку і стану здоров`я та відповідатиме сталій судовій практиці щодо розміру частки доходу платника аліментів на утримання однієї дитини за звичайних умов.

Приймаючи до уваги викладене, суд вважає, що стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання доньки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини його доходу відповідатиме інтересам дитини, платника аліментів та принципу справедливості.

Враховуючи те, що позивачка в силу п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» при зверненні до суду з позовною вимогою про стягнення аліментів на утримання дитини звільнена від сплати судового збору, в такому разі судовий збір необхідно стягнути у дохід держави з відповідача в розмірі 1211 грн. 20 коп.

На підставі викладеного, керуючись статтей 4, 12, 13, 141, 258, 259, 264, 265, 274-279, 354, 430 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини - задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 18 вересня 2015 року Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції, відповідний актовий запис №812.

Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , аліменти на утримання малолітньої доньки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 30 жовтня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 на користь Держави судовий збір в розмірі 1211 грн. 20 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя Саламатін О.В.