Рішення від 14 квітня 2026 р. у справі №643/20652/25 — Салтівський районний суд міста Харкова

Справа № 643/20652/25

Провадження № 2/643/2275/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.04.2026 Салтівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого - судді Довготько Т.М.

за участю секретаря судового засідання – Вишнякової Є.О.

позивача - ОСОБА_1

відповідача – ОСОБА_2

представника третьої особи Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради - Федоровської О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в порядку загального позовного провадження в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ :

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 , через систему «Електронний суд», звернулася до суду з вищевказаним позовом в якому просить позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 зазначила, що вона є матір`ю малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а відповідач ОСОБА_2 батьком. Від моменту народження дитини відповідач систематично самоусувався від виконання батьківських обов`язків, не бере участі у вихованні та не забезпечує дитину матеріально. Остання допомога від відповідача була 27.01.2022. З цього часу він повністю припинив будь-яку участь у матеріальному забезпеченні дитини. Відповідач не цікавиться здоров`ям дитини, її навчанням, психологічним станом, умовами проживання, життям та безпекою. Останній контакт із дитиною був навесні 2024 року, відбувся короткий телефонний дзвінок. Під час цієї розмови дитина не впізнала батька. Після цього відповідач не телефонував дитині, не вітав її зі святами, не проявляв ініціативи, не цікавився її станом. Вона зі свого боку ніколи не перешкоджала спілкуванню відповідачу з дитиною. З березня 2022 року дитина проживає з нею у Франції.

Ухвалою Салтівського районного суду міста Харкова від 25.11.2025, позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Салтівського районного суду міста Харкова від 02.12.2025, позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Салтівського районного суду міста Харкова від 10.12.2025 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Салтівського районного суду міста Харкова від 19.01.2026, закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила позов задовольнити з підстав викладених у ньому.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов визнав та пояснив, що він не проживав разом із позивачем ще до розлучення. Після розлучення з ОСОБА_1 приїздив, передавав продукти харчування, робив грошові перекази. Перші три місяці, він раз у місяць бачився з дочкою, гуляв з нею самостійно без позивача. Він дзвонив позивачу у Францію з метою спілкування з дитиною, однак вона повідомила, що у неї немає часу та можливості сплачувати інтернет, оскільки у Франції він дорогий. Він прохав надіслати йому фото дочки. З дитиною він спілкувався приблизно до зими 2023 року. Бажає підтримувати зв`язок з дочкою, але ситуація складна, не завжди є можливість вийти на зв`язок. Останній раз, коли він спілкувався з позивачем по відеозв?язку, дочка по відео його не впізнала. Він завжди цікавиться у позивача про дочку. Позбавлення його батьківських прав не вплине на спілкування з дитиною.

Представник третьої особи Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради - Федоровська О.С. у судовому засіданні позов підтримала та просила задовольнити, враховуючи визнання відповідачем позовних вимог, а також думку дитини ОСОБА_3 , висловлену та заслухану судом під час судового засідання.

Суд, заслухавши сторони, представника третьої особи, дослідивши письмові докази по справі, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що з 17.01.2015 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Московського районного суду м. Харкова від 18.09.2019 розірвано.

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , її батьками є: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

З копії Дозволу на тимчасове проживання від 26.06.2025 та Свідоцтва від 03.07.2025, у перекладі з французької мови на українську мову, ОСОБА_1 в`їхала до Франції 18.03.2022, та проживає разом із своєю дочкою ОСОБА_4 у Франції за адресою площа де Сувенір, 70, Пертюї.

Відповідно до ч.1, 2 ст.171 СК України, дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

В судовому засіданні малолітня ОСОБА_3 повідомила суду, що вона проживає у Франції з мамою та татом Іоаном. Свого біологічного тата вона не знає та не пам`ятає як він виглядає, вона про нього у мами нічого не питає, а остання нічого про нього не розповідає.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (див.: постанову Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)).

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (див.: постанову Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20)).

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11).

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21.

Крім того, суд зазначає, що в цій справі при вирішенні позову орган опіки та піклування приймав участь у розгляді справи, проте висновок щодо розв`язання спору між батьками щодо позбавлення батьківських прав не надав.

Третя особа - Департамент у справах дітей ХМР отримував судові повістки про виклик до суду та ухвалу про відкриття провадження у справі.

За загальним правилом, передбаченим статтею 19 СК України та статтею 56 ЦПК України, у спорах між батьками про позбавлення батьківських прав участь органу опіки і піклування є обов`язковою. Спеціалісти відповідного органу мають надати суду письмовий фаховий висновок щодо розв`язання спору.

Повноваження органів опіки та піклування надавати висновки, їх вид і форма деталізуються у Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 (далі - Порядок).

У частинах четвертій - шостій статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитись з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Наведені вище положення статті 19 СК та Порядку знайшли своє відображення у процесуальному законодавстві, з якого слідує, що такі органи займають самостійне процесуальне становище, беручи участь у судовій справі.

Так, згідно із частиною шостою статті 56 ЦПК України органи державної влади та місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у судовому процесі для подання висновків у справі є обов`язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.

Висновок владних органів містить дві складові: 1) відомості про факти, на основі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного розгляду та вирішення справи; 2) рекомендацію конкретного органу про те, як необхідно з точки зору державного інтересу (захист прав та інтересів дітей) вирішити справу, тобто висновок про факти та право.

Вказане дозволяє віднести висновки до засобів доказування (письмових доказів). Як й інші докази, вони не мають для суду наперед встановленої сили.

Винесення рішення у справі не може ставитися у залежність від наявності чи відсутності відповідного висновку. Адже згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Органи державної влади і місцевого самоврядування, надаючи висновок, діють паралельно із судом - захищаючи права та інтереси дитини і тим самим допомагають суду здійснювати захист відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України.

Такі висновки, безумовно, мають велике значення для ухвалення судом законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Адже висновок органів державної влади та місцевого самоврядування формується із урахуванням досвіду у певній сфері, в межах компетенції відповідного органу та на основі його повноважень.

Однак не вчинення таких захисних дій з боку владного органу у вигляді неподання висновку не може слугувати підставою для зволікання у захисті з боку суду. Адже здійснення правосуддя, захист прав та інтересів дітей не може ставитися у залежність від можливості здійснення владними органами своїх повноважень (Постанова Верховного Суду від 11.12.2023 у справі № 523/19706/19)

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У даній справі, судом встановлено, що відсутні правові підстави для застосування такого крайнього заходу впливу щодо ОСОБА_2 як позбавлення його батьківських прав відносно дитини.

Суд не встановив обставин остаточного й свідомого ухилення батька від виконання своїх батьківських обов`язків. Позивач відповідних доказів суду не надала.

Зазначені доводи позивача в позовній заяві не свідчать про остаточне й свідоме ухилення батька від виконання своїх батьківських обов`язків.

Проживання дитини на час розгляду справи разом із матір`ю за кордоном, яка займається вихованням і розвитком дитини, не свідчить про те, що батько дочки не бажає брати участь в утриманні і вихованні дитини, тобто свідомо й умисно нехтує своїми батьківськими обов`язками.

Крім того, у спірних правовідносинах не встановлено, що відповідач є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив із ним сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.

При цьому не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дочкою та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

Отже, у цій справі позбавлення батьківських прав відповідача відносно дочки ОСОБА_3 не відповідає її якнайкращим інтересам, оскільки обставини ухилення батька від виконання своїх батьківських обов`язків не знайшли свого підтвердження.

Суд вважає, що питання щодо належного виховання дитини можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання дитини з батьком.

Наслідком позбавлення батьківських прав, як виняткового заходу, є істотні правові наслідки як для батька, так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Подібні правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі № 645/1592/24.

Таким чином, суд встановивши, що позивач не надала достатніх, належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, дійшов висновку, що позбавлення відповідача батьківських прав є крайнім заходом впливу й відсутня необхідність у його застосуванні.

Аналогічні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 16 липня 2025 року у справі № 542/342/24, від 23 липня 2025 року у справі № 638/3925/24, від 30 липня 2025 року у справі № 279/1536/24.

При цьому, враховуючи зазначені обставини справи, суд дійшов висновку про попередження відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дочки, поклавши на Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради як орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Враховуючи вищенаведене, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, врахувавши передусім інтереси дитини, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог про позбавлення батьківських прав та про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 80, 81, 141, 263, 265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав, відмовити.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , поклавши на Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради як орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду, протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 23.04.2026.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради Харківської області, ЄДРПОУ 26489104, місцезнаходження: м. Харків, вул. Чернишевська, буд.55.

Суддя Т.М.Довготько