Рішення від 19 квітня 2026 р. у справі №629/7627/25 — Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/7627/25

Номер провадження 2/629/161/26

РIШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.2026 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі головуючого судді Ткаченко О.А., за участю секретаря Торенко Ю.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

встановив:

Представник позивача звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 16429 грн., яка складається з: заборгованості за сумою кредиту – 5000 грн., заборгованості за відсотками за користування позикою – 11429 грн., та судовий збір в розмірі 2422,40 грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 10000 грн., обґрунтовуючи тим, що відповідач не виконував в повному обсязі умови договору та допустив утворення заборгованості, яку в добровільному порядку не погашає.

Представник позивача Гурський Г.Ю. у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без її участі, на позовних вимогах наполягає, в разі неявки в судове засідання відповідача, просила винести заочне рішення. А також додаткові пояснення у яких зазначив про наявність належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, в зв`язку із чим просить задовольнити їх у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник-адвокат Балла В.В. у судове засіданні не з`явилися, представник надав відзив посилаючись на те, що відповідач кредитний договір з позивачем в електронному вигляді не укладав та не підписував і позивачем належних доказів на підтвердження факту укладання договору саме відповідачем не надано. Крім того, відсутні будь-які докази перерахування позивачем коштів відповідачу за вищевказаним кредитним договором та отримання саме відповідачем цих коштів. Посилаючись на не доведення позовних вимог, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову. Просив також стягнути витрати на правничу допомогу в сумі 10000 грн. і надання відповідних доказів їх несення після ухвалення рішення.

Суд, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, вважає, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 15.05.2021 між відповідачем ОСОБА_1 та ТОВ «Кошельок» було укладено договір №3061713557-344070 за допомогою веб-сайту (https://koshelok.ua/) який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Кошельок», в рамках якої реалізується технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле.

Відповідно до ст.3 ЗУ «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Зазначений кредитний договір, як вбачається з його змісту, разом із правилами надання кредитів (надалі Правила) складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та за якими позичальник був попередньо ознайомлений.

Згідно із ч.1 ст.13 ЗУ «Про споживче кредитування» договір був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створено згідно з вимогами, визначеними ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених ЗУ «Про електронну комерцію». Електронний правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторін та його змістом. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волі сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину, воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Відповідно до ст.639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно ст.12 ЗУ «Про електронну комерцію», електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, в тому числі електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

На виконання зазначених вимог, позичальнику було надано наступний одноразовий ідентифікатор 8121 для підписання кредитного договору №3061713557-344070 від 15.05.2021.

Відповідно до умов кредитного договору №3061713557-344070 позивач взяв на себе зобов`язання надати ОСОБА_1 кредит для задоволення особистих потреб в розмірі 5000 грн. строком на 22 днів зі сплатою процентів за дисконтною ставкою в розмірі 1,39% за кожен день користування кредитом, стандартною (базовою) ставкою в розмірі 2,2% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Згідно п.п.2.4,2.5,2.6 кредитного договору, кредит надається позичальнику згідно його заявки шляхом безготівкового перерахування суми кредиту за реквізитами платіжної картки №5375414125206770 або іншого електронного платіжного засобу, реквізити якого надані/вказані позичальником з метою отримання кредиту і позичальник особисто несе персональну відповідальність за повноту, достовірність інформації, що міститься у реквізитах платіжної картки №5375414125206770 або іншого електронного платіжного засобу, реквізити якого надані/вказані позичальником з метою отримання кредиту.

З матеріалів справи також вбачається, що кредитодавець, виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит відповідно до умов укладеного Кредитного договору та перерахував грошові кошти на картковий рахунок № НОМЕР_1 , що підтверджується листом АТ «Універсал Банк» №БТ/Е-14554 від 17.04.2026 про те, що на ім`я ОСОБА_1 емітовано картку № НОМЕР_1 , а також випискою з банківського рахунку відповідача, з якої вбачається зарахування 15.05.2021 суми 5000 грн.

Однак, відповідач передбачені кредитним договором зобов`язання щодо своєчасності погашення кредиту та сплати нарахованих відсотків за користування кредитом належним чином не виконав, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість, яка становить 16429 грн., що складається з: заборгованість за сумою кредиту - 5000 грн., заборгованість за відсотками за користування позикою - 11429 грн.

Позивач просить задовольнити його вимоги, посилаючись на невиконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором.

Представник відповідача проти позову заперечував, вказуючи на те, що відповідач кредитний договір з позивачем не укладав, не підписував, кредитні кошти не отримував і будь-яких належних доказів в обґрунтування позовних вимог позивачем не надано.

Вирішуючи спір по суті, суд керується наступними нормами права.

Відповідно до положень ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом частин 3,4,6 статті 11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини 12 статті 11 Закону, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до положень ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Під час судового розгляду з наявних матеріалів судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 не виконав свої зобов`язання за договором №3061713557-344070 від 15.05.2021.

Заперечуючи проти позову, сторона відповідача не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження неукладення ним вказаного договору та виконання ним своїх зобов`язань.

Так, стороною відповідача не надано суду допустимих доказів, які б підтверджували ту обставину, що відповідач не укладав з ТОВ «Кошельок» вказаний вище кредитний договір. Вказаний договір підписаний електронним підписом, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу ним на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.

В той же час, на підтвердження укладення кредитного договору ТОВ «Кошельок» надало копію договору №3061713557-344070 від 15.05.2021 та додатків до нього, з яких убачається, що вказаний договір був підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором 8121 від 15.05.2021.

У свою чергу, доказів того, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, РНОКПП, реквізити банківської картки, на яку первісними кредиторами здійснювалось перерахування позичених грошових коштів, номер телефону), використані неправомірно для укладення кредитних договорів від його імені, відповідачем до суду не надано. Також слід звернути увагу на те, що відповідач до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно неї шахрайських дій не звертався, як і не оскаржував правомірність укладених договорів.

Посилаючись формально на недоведеність ТОВ «Кошельок» факту укладення договору, відповідач по суті не заперечував наявності у нього кредитних відносин з ТОВ «Кошельок».

Суд відхиляє твердження відповідача про відсутність належних доказів про зарахування йому кредитних коштів.

Так, перерахування ОСОБА_1 грошових коштів на підставі вказаного договору підтверджується листом АТ «Універсал Банк» від 17.04.2026 №БТ/Е-14554 про належність банківської картки № НОМЕР_1 ОСОБА_1 , а також випискою з банківського рахунку відповідача, з якої вбачається зарахування 15.05.2021 о 13:51:55 суми 5000 грн. ТОВ «Кошельок».

Суд зазначає, що як вбачається з матеріалів справи, перерахування коштів на підставі кредитного договору здійснювалося ТОВ «Кошельок» з використанням платіжних систем. Вказані зарахування узгоджуються по даті, часу та сумі кредиту, що визначений у укладеному сторонами договорі. При цьому відповідачем не було надано доказів, що вказане зарахування на його рахунок було пов`язане із іншими відносинами, аніж з договором від 15.05.2021.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про те, що матеріали справи в своїй сукупності свідчать про те, що відповідач отримав кредит за кредитним договором, проте не виконував взяті на себе зобов`язання та в добровільному порядку у строки, передбачені кредитними договорами, кошти в повному обсязі не повернув. Термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість за кредитним договором у встановлений строк не була погашена (доказів погашення заборгованості суду не надано).

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за тілом кредиту в загальному розмірі 5000 грн.

Разом з тим, суд не погоджується з розрахунком заборгованості відповідача за процентами, який складений позивачем ТОВ «Кошельок».

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Так, у постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду вже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч.1 ст.1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою ст.1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст.625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти встановлені ст.625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за ч.2 ст.625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч.1 ст.1048 ЦК України і охоронна норма ч.2 ст.625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч.1 ст.1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ст.625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене, право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку дії договору чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах прав та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

За умовами договору №3061713557-344070 від 15.05.2021 кредитні кошти надавалися до 05.06.2021 на 22 дня. Отже, позивач має право на стягнення процентів у розмірі, встановленому договором, за період до 05.06.2021. При цьому, при укладанні договору сторонами погоджено, що розмір відсотків становить 1540 грн., а орієнтовна загальна вартість кредиту за вказаний період становить 6529 грн., що відображено у п.п.1.4.2, 3.4 договору та у додатку №1 до договору «Графік розрахунків».

Відтак, виходячи з умов договору, погодженого строку його дії, розміру відсотків та орієнтованої загальної вартості, сума відсотків за період з 15.05.2021 по 05.06.2021 становить 1540 грн., які можуть бути стягнуті з відповідача.

Відсотки за більший період не можуть стягуватися у розмірі, встановленому договором, а захист прав позивача у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання можливий лише шляхом нарахування 3% річних та інфляційного збільшення боргу.

Враховуючи наведене, суд приходить до переконання, що позовні вимоги про стягнення з відповідача відсотків в розмірі 1540 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а в іншій частині позовних вимог щодо нарахованих прострочених відсотків за користування кредитними коштами після закінчення строку дії договору слід відмовити.

З урахуванням наведеного суд частково задовольняє позовні вимоги.

Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Як вбачається з положень ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, під час судового розгляду предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення.

Об`єктом оцінки судом при ухваленні рішення є як докази (фактичні дані, відомості), так і процесуальні джерела, що їх містять (показання свідків, висновки експертів, тощо).

Відповідно до положень Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, судом досліджено кожний доказ, наявний у матеріалах цивільної справи.

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягує з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в розмірі 6540 грн., з яких: 5000 грн. - сума основного боргу, 1540 грн. - сума заборгованості за процентами. В іншій частині позовних вимог про стягнення процентів належить відмовити. Інші доводи сторін на висновки суду не впливають та підстав для задоволення позову повністю чи відмову у повному обсязі не дають.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених вимог в розмірі 964,36 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 10000 грн. суд зазначає наступне.

Згідно ч.2 ст.137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.137ЦПК України).

Понесені ТОВ «Кошельок» витрати на правову допомогу адвокатським бюро «Герман Гурський та партнери» підтверджуються договором про надання правничої допомоги від 12.02.2025, укладеним між позивачем та адвокатським бюро «Герман Гурський та партнери», додатком до договору від 15.10.2025, в якому зазначено перелік послуг, що входять до складу правової допомоги щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , ціна, кількість часу, розмір гонорару на загальну суму 10000 грн.

Судом відзначається, що розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, аналізуючи розмір гонорару адвоката на дотримання вимог співмірності, суд, з урахуванням складності справи, ціни позову, обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), враховуючи, що адвокатом фактично було надано правову допомогу, складено позовну заяву та зібрано необхідні документи, суд вважає, що розмір гонорару в 10000 грн. є не обґрунтованим та завищеним.

Так, справа відноситься до категорії не складних справ, розгляд проводився в спрощеному провадженні, спір який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв`язку із стягненням заборгованості за порушення грошового зобов`язання; матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання б яких адвокат витратив значний час. Даний спір є незначної складності, у спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

Зокрема, відповідно до Постанови Верховного Суду від 30.09.2020 по справі №201/14495/16-ц суд вправі самостійно зменшувати розмір відшкодування витрат на правову допомогу.

За таких обставин, з огляду на співмірність та розумність розміру судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, а також виходячи із пропорційності до задоволених вимог, суд дійшов висновку про часткове задоволення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4500 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.13,81,89, ч.1 ст.141,263,265,274-279,280-282 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» заборгованість за кредитним договором №3061713557-344070 від 15.05.2021 в розмірі 6540 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» витрати по сплаті судового збору в розмірі 964,36 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 4500 грн.

В іншій частині позовних вимог, відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок», місцезнаходження за адресою: вул.Антонова, буд.8-А, с.Чайки, Києво-Святошинського району, Київської області, ЄДРПОУ 40842831.

Представник позивача: адвокат Гурський Герман Юрійович, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №5506 від 29.05.2019, адреса: вул.Антонова, буд.8-А, с.Чайки, Бучанський району, Київської області.

Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Представник відповідача: адвокат Балла Владислав Володимирович, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №2825 від 25.06.2019, адреса: пров.Толстого,8, м.Лозова Харківської області.

Суддя Олександр ТКАЧЕНКО