Рішення від 15 квітня 2026 р. у справі №362/572/25 — Васильківський міськрайонний суд Київської області

справа № 362/572/25

провадження № 2/362/458/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.04.26 року

Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого – судді Поповича О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кострубіцької Т.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Василькові за правилами загального позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2 , ОСОБА_3

про стягнення боргу за договором позики.

Учасники справи, які взяли участь у розгляді справи по суті:

представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Тихоша Д.С.;

відповідач ОСОБА_2 ;

представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Журба К.В.;

представник відповідача ОСОБА_3 – адвокат Руденко В.В.

Суд установив:

Суть і підстави позову. Позиція відповідачів

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просила стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 25 травня 2017 року у сумі, еквівалентній 350 000,00 (триста п`ятдесят тисяч) доларів США, що підлягає сплаті в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу.

В обґрунтування позову зазначила, що 25 травня 2017 року між ОСОБА_4 , в якості позикодавця, та відповідачем, ОСОБА_2 , в якості позичальника, укладено договір позики.

За умовами договору позики, укладеного між ОСОБА_4 та відповідачем, позикодавець передав у власність, а позичальник прийняв у власність грошові кошти у розмірі 24 952 812,00 грн., що за курсом Національного банку України на дату укладання цього договору еквівалентно сумі 950 000,00 доларів США. Сторони домовились, що у разі, якщо на день повернення позики курс Національного банку України відрізнятиметься від вказаного у цьому договорі курсу, повернення позики відбуватиметься в сумі, еквівалентній 950 00,00 доларів США по курсу Національного банку України на день повернення позики або її частини (пункт 1 договору). Відповідно до пункту 2 договору позика надається строком до 25 травня 2022 року включно. Після укладання договору позики відповідач своєю заявою від 25 травня 2017 року, посвідченою нотаріально, підтвердила, що вона отримала у позикодавця обумовлену договором позики суму грошових коштів зі строком повернення до 25 травня 2022 року. Позикодавець своєю заявою від 04 серпня 2020 року, посвідченою нотаріально, підтвердив факт часткового виконання відповідачем грошового зобов`язання у розмірі 16 641 900,00 грн., що за офіційним курсом Національного банку України станом на 04 серпня 2020 року еквівалентно 600 000,00 доларів США. Разом із тим, решта суми позики у розмірі, еквівалентному 350 00,00 доларів США відповідачем не була повернута, у зв`язку із чим відповідач вважається такою, що прострочила виконання грошового зобов`язання. Однак, ІНФОРМАЦІЯ_1 позикодавець помер. Позивач, ОСОБА_1 , є дружиною померлого позикодавця ОСОБА_4 , належить до першої черги спадкування, що зумовило звернення останньої із даним позовом до суду.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.

Від відповідачів надійшли відзиви на позовну заяву, зі змісту яких вбачається незгода останніх з вимогами позову.

При цьому відповідач ОСОБА_2 зазначила, що в період з 2017 по 2021 рік нею здійснювалось погашення заборгованості шляхом передачі товарів і грошових коштів довіреним особам позичальника. Передача відбувалася за попередньою згодою позичальника й оформлювалася видатковими накладними. Загальна вартість переданого майна та коштів становить 135 762 доларів США.

У судовому засіданні ОСОБА_2 та представники відповідачів щодо позову заперечили в частині стягнення суми у розмірі 135 762 доларів США. В іншій частині позов визнали.

Процедура

Ухвалою від 24 лютого 2025 року суд відкрив провадження у справі.

Ухвалою від 06 серпня 2025 року суд прийняв до розгляду заяву представника позивача про зміну предмету позову та розміру позовних вимог і залучив до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_3 .

Ухвалою від 07 серпня 2025 року суд задовольнив заяву про забезпечення позову та вжив заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на:

1) земельну ділянку, кадастровий номер 3221455800:01:030:0159, площею 0,116 га, яка належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю, серія та номер: І-КВ № 058616, виданий 20 січня 1998 року, видавник: Калинівська селищна рада народних депутатів (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1852219032214);

2) об`єкт незавершеного будівництва готовністю 87% (вісімдесят сім відсотків), а саме житловий будинок садибного типу, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 473,1 кв.м., житловою площею 180 кв.м., ідентифікатор об`єкта нерухомого майна 01.3022993.5021544.20250708.49.0000.45, який належить ОСОБА_2 ;

3) нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 706,5 квадратних метрів, який належить на праві власності ОСОБА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2707465332140).

Ухвалою від 09 вересня 2025 року суд задовольнив заяву про забезпечення позову та вжив заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на 49/100 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 , які належать на праві власності ОСОБА_2 .

Ухвалою від 28 жовтня 2025 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Вступна та резолютивна частини судового рішення оголошені 16 квітня 2026 року.

Встановлені судом фактичні обставини справи та їх оцінка

25 травня 2017 року між ОСОБА_4 , в якості позикодавця, та відповідачем ОСОБА_2 , в якості позичальника, укладено договір безпроцентної позики грошей.

За умовами договору позики позикодавець передав у власність, а позичальник прийняв у власність грошові кошти у розмірі 24 952 812,00 грн., що за курсом Національного банку України на дату укладання цього договору еквівалентно сумі 950 000,00 доларів США. Сторони домовились, що у разі, якщо на день повернення позики курс Національного банку України відрізнятиметься від вказаного у цьому договорі курсу, повернення позики відбуватиметься в сумі, еквівалентній 950 00,00 доларів США по курсу Національного банку України на день повернення позики або її частини (пункт 1 договору).

Відповідно до пункту 2 договору позика надається строком до 25 травня 2022 року включно.

Відповідно до пункту 3 договору за домовленістю сторін позика є безпроцентною.

У відповідності до пункту 10 договору позикодавець має право передавати будь-яким чином (за виключенням спадкування) будь-які права та обов`язки за цим договором третім особам виключно.

Заявою від 25 травня 2017 року ОСОБА_2 підтвердила, що отримала від ОСОБА_4 грошові кошти в загальній сумі 24 952 812,00 грн., що за курсом Національного банку України на дату укладання цього договору еквівалентно сумі 950 000,00 доларів США. Цією ж заявою ОСОБА_2 завірила, що свої зобов?язання виконає у повному розмірі не пізніше строку, обумовленого договором.

Заявою від 04 серпня 2020 року ОСОБА_4 підтвердив, що ОСОБА_2 частково виконала свої зобов?язання за Договором безпроцентної позики грошей, укладеним між ними 25 травня 2017 року, в розмірі 16 641 900 грн., що за офіційним курсом Національного банку України станом на 04 серпня 2020 року еквівалентно сумі 600 000 доларів США шляхом передачі права власності на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_4 , та земельну ділянку, кадастровий номер 3222484001:01:022:0004, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , та шляхом передачі права власності на майно.

З наявної у матеріалах спадкової справи №5/2023 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 вбачається, що у першу чергу спадкування за законом мають дружина (позивач по справі) та доньки померлого: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Із відповідною заявою про прийняття спадщини звернулась тільки дружина померлого.

З наданої відповідачем відомості по ФОП ОСОБА_2 за період з 2017-2021 року в рахунок погашення боргу перед ОСОБА_4 вбачається, що у вказаному періоді на ім`я довірених осіб згідно наявних у матеріалах справи видаткових накладних видано товарів на загальну суму 104 008 доларів США, а також грошових коштів готівкою по видатковим ордерам на суму 31 754 доларів США. Зазначені видаткові касові ордера містять підставу, якою визначено «повернення боргу за Договором позики, укладеним із ОСОБА_4 », а також підписи сторін.

Отже, суд погоджується з твердженнями сторони відповідачів, що загальна сума погашення боргу ОСОБА_2 перед ОСОБА_4 склала 135 762 доларів США.

На підтвердження своїх заперечень щодо розміру заявленої до стягнення заборгованості відповідач також надала суду скріншоти електронного листування з мобільного додатку-месенджера «Viber», у яких відображена переписка між працівниками ФОП ОСОБА_2 та довіреними особами позикодавця.

Нормативно-правове регулювання та мотиви суду

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України па підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, водночас він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

У частинах першій, третій статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою у момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 03 червня 2020 року у справі № 688/3024/17, від 08 вересня 2021 року у справі № 163/1531/16-ц, від 21 червня 2023 року у справі № 308/4890/20.

З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.

У справі, що розглядається, позивач наполягає на тому, що відповідач ОСОБА_2 не виконала своїх зобов`язань за договором позики, у зазначені строки гроші не повернула, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 350 000,00 доларів США.

Своєю чергою, відповідач не заперечувала укладення договору позики, однак заперечувала розмір заборгованості, посилаючись на те, що частково погасила борг.

Згідно з нормами статей 12, 81 ЦПК України обов`язок доведення тих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим ЦПК України, покладається на кожну із сторін.

Дослідивши надані докази, установивши, що 25 травня 2017 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 укладено договір позики, а також врахувавши, що відповідач не заперечила щодо наявності боргу у сумі 214 238 доларів США суд дійшов висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню неповернена сума боргу в зазначеній сумі.

При цьому суд ураховує, що статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

Водночас Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України, а тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Згідно з позицією Верховного Суду у разі стягнення судом заборгованості за зобов`язанням в грошовому еквіваленті в іноземній валюті сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом Національного банку України на день виконання судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року, справа № 500/5194/16).

З огляду на зазначене, ураховуючи, що предметом договору позики є грошові кошти в іноземній валюті, суд вважає за можливе стягнути з солідарно відповідачів на користь позивача заборгованість за договором позики від 25 травня 2017 року в сумі, що еквівалентна 214 238 доларів США.

Щодо іншої частини позовних вимог суд зазначає таке.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом переконливості своїх вимог є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

Статтею 12 ЦПК України передбачена рівність прав учасників справи щодо здійснення процесуальних прав та обов`язків, передбачених Законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша стаття 81 ЦК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

При вирішенні даної справи суд виходить з того, що позивач не надала доказів на спростування обставин часткового погашення відповідачем боргу, не довела, що розмір заборгованості за основним боргом становить 350 000 доларів США, а не 214 238 доларів США, не надала доказів наявності між сторонами інших боргових зобов`язань, на виконання яких відповідач сплачувала грошові кошти у зазначений період, окрім як спірних правовідносин за договором позики.

Реалізовуючи стандарт більшої переконливості в оцінці обставин справи, що розглядається, суд дійшов висновку, що надані відповідачем первинні облікові документи, зміст листування, характер і поведінка сторін у цілому свідчать про достовірність тверджень відповідача про часткове погашення заборгованості за договором позики.

Враховуючи вищевикладене, виходячи зі змісту позовної заяви, перевіривши доводи і заперечення сторін, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення суми у розмірі 135 762 доларів США.

Отже, позов належить задовольнити частково.

Керуючись статтями 263-265, 268 ЦПК України, суд

ухвалив:

1. Задовольнити позов частково.

2. Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 25 травня 2017 року в сумі, що еквівалентна 214 238 (двісті чотирнадцять тисяч двісті тридцять вісім) доларів США за курсом Національного банку України на день виконання рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Вжиті в межах розгляду цієї справи заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання цим рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Дата складення повного судового рішення: 22 квітня 2026 року.

Суддя О.В. Попович