Рішення від 14 квітня 2026 р. у справі №216/3424/25 — Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/3424/25

провадження 2/216/1408/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

(повний текст)

15 квітня 2026 року місто Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого - судді Скиби М.М.,

за участю секретаря судового засідання Сирко І.В.,

позивача – ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),

представника позивача – адвоката Ступак Я.О. (в режимі відеоконференції),

розглянувши заочно у відкритому судовому засіданні в приміщенні Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ступак Яна Олександрівна, до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 05 травня 2018 року між ОСОБА_3 (далі - позивач), та ОСОБА_2 (далі- відповідач), було зареєстровано шлюб, Покровським районним у місті Кривому Розі відділом реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, про що свідчить актовий запис №210 в Книзі реєстрації шлюбів та було видано свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_1 .

У шлюбі народилися діти, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про що зроблено відповідний актовий запис в Книзі реєстрації народжень від 27.10.2009 р. року за № 989 та видано свідоцтво про народження серія НОМЕР_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що зроблено актовий запис 03.11.2011 року за №997, та видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що зроблено актовий запис від 09.07.2019 року за №585 та видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 .

Після повномасштабного вторгнення країни агресора на територію України, сім`я в повному складі була вимушена виїхати до Норвегії по програмі колективного захисту біженців. 18.10.2023 року родина виїхала з України. Відповідач неодноразово вчиняв домашнє насильство по відношенню до Позивачки, пиячив та провокував конфлікти в результаті яких психологічний стан дітей погіршувався. З вересня 2024 року по теперішній час Позивачка та Відповідач, не проживають однією сім`єю. Основною причиною стало домашнє насильство з боку Відповідача. Він неодноразово бив Позивачку, діти спостерігали сварки та бійки з боку батька. У сторін різні погляди на життя, давно відсутня взаємоповага та почуття кохання. Шлюбні відносини припинилися, в результаті чого Центрально-міським районним судом м. Кривого Рогу було ухвалено судове рішення про розірвання шлюбу.

Перебуваючи вже на території Норвегії, Відповідач не зупинився, почав пиячити ще більше, в результаті чого постійно було сварки, конфлікти та психологічне насильно відносно дітей.

Представник позивача зазначає, що у листопаді 2024 року Відповідач побив Позивачку та вигнав з дому разом з дітьми. Остання була вимушена звернутися до сусідів, які викликали поліцію та службу у справах дітей. В результаті інциденту, до батька дітей поліцією Норвегії було застосовано обмежувальний припис, а саме, заборону наближатися до Позивачки та дітей. Також в позовній заяві зазначається, що Служба захисту дітей в Норвегії наполягає на позбавленні батька батьківських прав, після декілька проведених бесід з дітьми. Із розмови з дітьми вбачається, що батька вони бояться, спілкуватися з ним не хочуть, і коли почали жити без нього, стало набагато краще та спокійніше.

Починаючи з листопада 2024 року діти перебувають на повному матеріальному утриманні матері, а відповідач матеріальної допомоги на утримання дітей не надає. Також в позовзній заяві зазначено, що відповідач не виконує належним чином свої батьківські обов`язки, не опікується дітьми, не переймається за їх здоров`я, фізичний та духовний розвиток, навчання, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування, що негативно впливає на їх фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дітьми в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення; не надає дітям доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до внутрішнього світу; не створює умов для отримання ними освіти.

Ухвалою суду позов було прийнято до провадження за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 24.02.2026 закрито підготовче провадження та призначений судовий розгляд справи.

Представник позивача у судовому засіданні підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити з підстав, що наведені в позовній заяві.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, підтвердила обставини наведені в позовній заяві. Зазначила, що приблизно 6 місяців тому припинилась дія заборонного припису винесеного компетентними органами Норвегії відносно відповідача, яким відповідачу було заборонено наближатись та спілкуватись з позивачем та дітьми.

Протягом дії вказаного заборонного припису відповідач вживав заходи, намагався спілкуватись з дітьми, окрім того після закінчення дії заборонного припису він намагався встановити графік побачень з дітьми, але через небажання дітей йому було відмовлено.

Відповідач у судове засідання не з`явився, причини неявки не повідомив, відзиву на позовну заяву не надав.

Зі згоди позивача суд прийняв ухвалу про заочний розгляд справи відповідно до ст. 280 УПК України.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Також в судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до ст. 171 СК України були вислухані діти:

- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який повідомив, що вважає за доцільне позбавити відповідача батьківських прав. Зазначив, що вже близько 1,5 роки батько живе окремо від них, під час дії заборонного припису відповідач намагався з ними спілкуватись, проте на теперішній час він не хоче спілкуватись з батьком.

- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка повідомила, що 1,5 роки вони з батьком проживають окремо, вказала, що не хоче мати з батьком ніякого зв`язку. Зазначила, що батько вживав заходів до спілкування та оскаржував заборону на побачення з дітьми але йому було відмовлено. Вважала за доцільне позбавити відповідача батьківських прав.

За згодою позивача та представника позивача, думка щодо вирішення спору найменшої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в судовому засіданні заслухана не була у зв`язку з тим, що в силу свого віку остання не може її висловити.

Вислухавши пояснення учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд вважає, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (актовий запис в Книзі реєстрації народжень від 27.10.2009 р. року за №989, свідоцтво про народження серія НОМЕР_2 ) ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ( актовий запис 03.11.2011 року за №997, свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 ) та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( актовий запис від 09.07.2019 року за №585, свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 ).

Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24.02.2025, шлюб укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.

Згідно характеристики на ОСОБА_7 виданої Криворізькою гімназією № 28 Криворізької міської ради, ОСОБА_5 навчається у гімназії з першого класу, батьки приділяють належну увагу вихованню дочки.

Відповідно до характеристики на ОСОБА_4 наданої Криворізькою гімназією № 28 Криворізької міської ради ОСОБА_4 навчається у цьому закладі з третього класу, мати регулярно відвідує батьківські збори та приділяє належну увагу вихованню сина.

Відповідно до інформації Служби у справах дітей Хеймдал муніципалітет Тронгейма, Норвегія від 11.11.2024, 14.11.2024, 08.05.2025 (перекладених на українську мову) вбачаєтья, що під час проживання однією сім`єю позивача, відповідача та дітей мав випадок домашнього насильства відповідача по відношенню до позивача, свідками якого стали діти. Також зазначається про ймовірне застосування обмежувального припису до відповідача про заборону на спілкування з дітьми та позивачем до 9 грудня 2025 року. Також зазначено, що відповідач телефонував ОСОБА_8 (дочці) та запрошував усю родину у ОСОБА_9 , ОСОБА_8 відмовила батькові і, за її словами, батько засмутився.

Із зазначених документів також вбачається, що факти застосування насильства відповідачем до дітей встановлені не були.

В жодному з зазначених документів компетентними органами Норвегії не вказується про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно дітей.

Відповідно до копії висновку виконкому Центрально-Міської районної ради щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дітей, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , орган опіки та піклування вважає недоцільним позбавлення відповідача батьківськиї прав у зв`язку з з тим, що жодна підстава для позбавлення батьківських прав передбачена ст. 164 СК України не знайшла свого підтвердження за матеріалами позовної заяви, виконком Центрально-Міської районної у місті ради, як орган опіки та піклування, вважає недоцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно дітей, неповнолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньок ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , і ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 27 Конвенції "Про права дитини" Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками або іншими особами, які відповідають за дитину як всередині Держави-учасниці, так і за кордоном.

У справі «Ілля Ляпін проти росії» (заява (№ 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач як підставу для позбавлення батьківських прав зазначила пункти 1,3,4 частини першої статті 164 СК України.

Відповідно до вказаної норми мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, забезпечення безпечних умов життя дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами.

Разом з тим позивачем не надано належних допустимих та достатніх доказів про те, що відповідач вчинив дії передбачені п. 1, 3 ч. 1 ст. 164 СК України. Навпаки з інформації наданої компетентними органами муніципалітету Тронгейм Королівства Норвегія (у відповідних документах наданих представником позивача) фактів вчинення насильства (фізичного, психологічного) до дітей встановлено не було, не повідомлено про такі факти дітьми і у судовому засіданні під час їх опитування.

Також не надано доказів на підтвердження того, що відповідач є хронічним алкоголіком або наркоманом. При цьому для позбавлення батьківських прав необхідно довести не факти періодичного вживання алкоголю, а саме факт наявності тривалої та хронічної залежності особи, що позивачем зроблено не було. Доказів, які б вказували на існування таких обставин матеріали справи не містять.

Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд виробив сталий підхід щодо застосування відповідних норм права.

Так, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.

Натомість, необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання матері або батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дітьми повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з ними, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дітей.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення її/його батьківських прав, покладено на позивача.

Водночас, позивачем не доведено, що до відповідача слід застосувати саме крайній захід у вигляді позбавлення батьківських прав.

Відповідно до практики Верховного Суду (постанова від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22 та постанова від 07 червня 2024 року у справі № 740/3478/23), висновки органів опіки та піклування мають рекомендаційний характер і підлягають оцінці судом у контексті всіх наявних у справі доказів.

Оцінюючи наданий суду висновок органу опіки та піклування - виконкому Центрально-Міської районної ради щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дітей дітей, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , суд погоджується з наведеними в ньому доводами про недостатність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав відносно дітей.

Відповідно ч. 2 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Водночас, суд зауважує, що позиція дітей, які не заперечують проти позбавлення батька батьківських прав, не може бути визначальною при ухваленні рішення, якщо судом буде встановлено, що це не в найкращих інтересах дітей.

З наявних в матеріалах справах інформації наданої компетентними органами муніципалітету Тронгейм Королівства Норвегія, вбачається, що тривалий час, близько року, відповідач був обмежений у спілкуванні з дітьми та, відповідно, можливості здійснювати свої батьківські обов`язки, відносно них, оскільки йому було заборонено наближатись та спілкуватись з ними та позивачем.

Доказів того, що позивач зверталась до відповідача з вимогою про стягнення аліментів на утримання дітей в судовому порядку у зв`язку з невиконанням ним своїх батьківських обов`язків, щодо утримання дітей матеріали справи не містять.

Як з відповідної інформації так і з пояснень дітей та позивача вбачається, що протягом вказаного проміжку часу (з моменту інценденту 11.11.2024 і по 09.12.2025) відповідачем вживались заходи, щодо спілкування з дітьми, а після закінчення дії обмежувального припису, відповідачем вчинялись дії, щодо можливості забезпечення його побачень з дітьми, але у зв`язку з небажанням дітей бачитись з батьком, вони були відхилені компетентними органами муніципалітету Тронгейм Королівства Норвергії.

Факт вчинення домашнього насильства та сварки між батьками, свідками, яких стали діти безсумнівно є негативним явищем, проте він не може слугувати єдиною підставою для застосування такого крайнього та виняткового заходу, пов`язаного з втручанням у права відповідача, як позбавлення його батьківських прав відносно дітей.

З огляду на зазначене суд вважає, що за наведених обставин неможливо зробити висновок про наявність виняткових підстав, за яких можливо позбавити відповідача батьківських прав, окрім того за вказаних обставин позбавлення відповідача батьківських прав не слугуватиме забезпеченню найкращих інтересів дітей.

Позбавлення відповідача всіх батьківських прав за обставин цієї справи не відповідає критерію пропорційності.

Верховний суд у своїй постанові від 26.12.2024 по справі № 561/474/24 зазначив, що судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (постанова Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23, провадження № 61-9650св24).

На підставі оцінки наданих доказів, суд дійшов висновку про те, що позбавлення відповідача, ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природних прав, наданих батьку щодо дітей на їх виховання, захист їх інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дітьми, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

З огляду на вказане, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 89, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ступак Яна Олександрівна, до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Судові витрати, понесені позивачем при зверненні до суду з позовом, віднести на рахунок позивача.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено відповідачем в загальному порядку, встановленому законом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починається відраховуватись з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Дніпровського апеляційного суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_5 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_6 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ;

Третя особа: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради, код ЄДРПОУ: 36608314, місцезнаходження за адресою: 50000, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Свято-Миколаївська, 27.

Повний текст рішення складено 22.04.2026 року.

Суддя М.М.СКИБА