Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №947/29146/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/1876/26

Справа № 947/29146/25

Головуючий у першій інстанції Калініченко Л. В.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Назарової М.В. (суддя-доповідач), Коновалової В.А.,Кострицького В.В.,

учасники справи: позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» в особі свого представника Павленка Дмитра Олександровича

на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2025 року, ухвалене Київським районним судом м. Одеси у складі: судді Калініченко Л.В. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

У серпні 2025 року ТОВ «Споживчий кредит» звернулося до суду з вказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №21.11.2024-100000188 від 21.11.2024 року у розмірі 23120 гривень та судові витрати.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що між позивачем та відповідачем 21.11.2024 укладено кредитний договір (оферти) № 21.11.2024-100000188, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 8000 грн, що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 21.11.2024, строком на 140 днів. Позивач зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, натомість відповідач зобов`язання належним чином не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 23120 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту у сумі 8000 грн; заборгованості про процентам - 9520 грн, комісії - 1600 грн; неустойки -4000 грн; додаткової комісії - 1200 грн.

Заочним рішенням Київського районного суду міста Одеси від 21 жовтня 2025 року у задоволенні позову ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ТОВ «Споживчий центр» в особі свого представника Павленка Д.О. звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Доводами апеляційної скарги є те, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено Кредитний договір шляхом: 1) отримання/ознайомлення відповідача з Пропозицією проукладення кредитного договору (офертою); 2) подання відповідачем Заявки кредитного договору №21.11.2024-100000188 (кредитної лінії) від 21.11.2024; 3) надсилання відповідачу Підтвердження кредитного договору № 21.11.2024-100000188 від 21.11.2024.Видача кредитних коштів відповідачу підтверджується Листом ТОВ «УПР». Позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача, номер якого зазначено ним у кредитному договорі (заявці), за допомогою інтернет-еквайрингу - iPay, електронний платіжний засіб відповідач зазначав самостійно в системі, інша інформація щодо рахунку відповідача у позивача відсутня, оскільки зазначена інформація є банківською таємницею якою володіє виключно Банк-емітент картки.

Наголошує, що відповідач не надав до суду першої інстанції виписки по рахунках відповідача в банківських установах, у тому числі по рахунку 5168-18XX-XXXX-4398, який відповідач зазначив в договорі як номер особистого платіжного засобу на спростування доказів, наданих стороною позивача, хоча такий обов`язок передбачений статтею 81 ЦПК України.

Сторона позивача вважає безпідставними мотиви суду першої інстанції про ненадання позивачем виписки по рахунку, як первинного бухгалтерського документу, оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі.

Також вказує, що будь-яких претензій щодо невиконання позивачем свого обов`язку по наданню коштів протягом дії договору відповідач не заявляв. За відсутності доказів оскарження відповідачем умови договору щодо встановлення комісії, відсутні підстави для відмови у стягненні вказаного платежу з відповідача.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін, вказуючи, що позивачем не надано до суду жодних доказів на підтвердженням того, що номер телефону НОМЕР_1 авторизований саме за відповідачем за картковим рахунком маска картки № НОМЕР_2 , як і не надано доказів того, що вказаний номер картки емітовано на ім`я ОСОБА_1 , не надано первинних документів бухгалтерського обліку.

Крім того зазначає, що картка банку «Восток» ніколи йому не належала, що підтверджується довідкою.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 23120 грн, тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України.

Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.

Згідно частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 вказаної норми).

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Судом встановлено, що 21.11.2024 року від імені ОСОБА_1 заповнено заявку кредитного договору №21.11.2024-100000188, кредитодавцем за яким є Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр». Дана заявка є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), з якою позичальник ознайомився 21.11.2024 року за відповідним посиланням згідно зі ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію». (а.с. 25-26)

Відповідно до умов кредитного договору №21.11.2024-100000188 21.11.2024 позичальнику надається кредит в сумі 8000,00 грн, строком на 140 днів з дня його надання.

Згідно з п. 6 заявки кредитного договору, позичальником засвідчено погодження, що процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 7 чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

Пунктом 13 вказаної заявки позичальник погодився, що проценти (економічна сутність - плата за користування кредитом) розраховуються шляхом множення всієї суми кредиту (включаючи всі транші) (залишку від всієї суми кредиту) (база розрахунку) на кількість днів користування кредитом/залишком кредиту та на процентну ставку, яка застосовується у відповідному періоді.

У відповідності до умов договору, комісія, пов`язана з наданням кредиту - 5% від суми кредиту та дорівнює 400,00 грн. Комісія розраховується шляхом множення суми кредиту (база розрахунку) на розмір комісії у відсотковому значенні. Нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту.

Неустойка складає в розмірі 120,00 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання (п. 17 договору).

Розмір процентів у відповідності до ст. 625 ЦК України становить 547.5% річних, які нараховуються від простроченої позичальником суми (база розрахунку) (п. 18 договору).

Підписавши договір, позичальник підтвердив, що йому надані та він отримав інформацію, зазначену в ч. 1, 5 ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», з яким він ознайомився за відповідним посиланням, примірник цього договору, паспорт споживчого кредиту відповідно до Закону України «Про споживче кредитування».

Дана заявка підписана шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором Е683.

Також до позову надано додаток до кредитного договору №21.11.2024-100000188 21.11.2024 року позичальника, складеної відносно особи - ОСОБА_1 який містить інформацію про місце роботи відповідача та його контактні дані. (а.с. 27зв-28)

На підтвердження факту перерахування кредитних коштів у сумі 8000,00 грн на виконання вказаного кредитного договору позивачем надано лист ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» за вих. №112-2807 від 28.07.2025 року, в якому зазначено про успішне перерахування коштів на платіжну картку клієнта: 21.11.2024 04:56:34 на суму 8000,00 грн, номер картки НОМЕР_3 , номер транзакції в системі iPay.ua - 572274863, призначення платежу: видача за договором кредиту №21.11.2024-100000188 21.11.2024 року. (а.с. 14)

У відповідності до довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором №21.11.2024-100000188 21.11.2024 року вбачається, що у ОСОБА_1 наявна заборгованість, яка в загальному розмірі становить 23120,00 грн та в свою чергу з складається з: основної суми заборгованості - 8000,00 грн, залишок відсотків - 9520,00 грн, комісія - 400,00 грн, неустойка - 4000,00 грн, додаткова комісія - 1200,00 грн. (а.с. 15)

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано до суду жодних доказів на підтвердження того, що вказаний фінансовий номер телефону НОМЕР_1 є фінансовим номером телефону, авторизованим саме за відповідачем ОСОБА_1 за картковим рахунком - маска картки № НОМЕР_4 , як не надано доказів і того, що вказаний номер картки емітовано на ім`я відповідача по справі - ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ).

Крім того, позивачем в порушення вимог ч.1 ст. 81 ЦПК України не надано первинних документів бухгалтерського обліку, а саме: банківські виписки та/або платіжні інструкції та/або доручення з надання відповідачеві кредитних коштів за договором №21.11.2024-100000188 від 21.11.2024 року. За наслідком чого, суд дійшов висновку, що стороною позивача не виконано обов`язку по доведенню викладених посилань та заявлених вимог.

Переглядаючи вказане судове рішення за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

На підставі частини 1 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Частиною 2 статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

На підставі частини 1 та 2 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно частини 1-4 статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

За змістом частини 1, 2 статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Статтею 13 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин.

Відповідно до частини 3статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»,в редакції на час виникнення правовідносин,електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до частини 7 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію", в редакції на час виникнення правовідносин).

Частиною 1 статті 12 Закону України "Про електронну комерцію", в редакції на час виникнення правовідносин, визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, провадження № 61-7203св20, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, провадження № 61-8449св19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, провадження № 61-9071св20, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексівУкраїни може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

У справі, що переглядається, вбачається, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 21.11.2024-100000188 від 21.11.2024 у електронній формі.

Договір підписано електронним підписом ОСОБА_1 , за допомогою використання позичальником одноразового ідентифікатора для підписання кредитного договору Е683, який був направлений позичальнику у вигляді смс-повідомлення на фінансовий номер телефону, вказаний безпосередньо позичальником, а саме - НОМЕР_6 . (а.с. 22-25)

Відповідно до пункту 2.2., 2.2.1., 2.2.2., 2.2.3. розділу 2 пропозиції про укладання кредитного договору (оферта) електронний кредитний договір складається з наступних електронних документів, які містять всі його істотні умови: дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), розміщена на вебсайті кредитодавця у загальному доступі, а також у особистому кабінеті позичальника на вебсайті кредитодавця, заявка, сформована на сайті кредитодавця після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитодавцем, відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті кредитодавця, та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.

Пунктом 2.3. розділу 2 пропозиції про укладання кредитного договору (оферта) встановлено технологію (порядок) укладення електронного кредитного договору, порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору: 2.3.1. кредитодавець розміщує на власному веб-сайті пропозицію укласти електронний договір (оферту); 2.3.2. позичальник, який має намір укласти електронний кредитний договір, ідентифікується (реєструється) в особистому кабінеті на вебсайті кредитодавця за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, отриманим позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний позичальником при його ідентифікації (реєстрації) в особистому кабінеті на вебсайті; 2.3.3. позичальник в особистому кабінеті на вебсайті кредитодавця обирає умови, на яких бажає укласти електронний кредитний договір; 2.3.4. у випадку погодження кредитодавця на обрані позичальником умови кредитодавець у особистому кабінеті на вебсайті кредитодавця направляє позичальнику пропозицію про укладення кредитного договору (оферту) та заявку, а також формує формуляр форми відповіді про прийняття пропозиції (акцепту) в електронній формі для її заповнення та підписання позичальником; 2.3.5. також для підписання позичальником відповіді про прийняття пропозиції (акцепту) позичальнику передається одноразовий ідентифікатор в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний позичальником при його ідентифікації (реєстрації) в особистому кабінеті на вебсайті; 2.3.6. позичальник, який прийняв (акцептував) пропозицію укласти електронний договір на умовах, викладених у вищевказаних пропозиції про укладення кредитного договору (оферту) та заявці, підписує відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) електронним підписом одноразовим ідентифікатором, отриманим ним у вищевказаному порядку; 2.3.7. примірник договору споживача підписується кваліфікованим електронним підписом уповноваженого працівника кредитодавця із кваліфікованою електронною позначкою часу.

Отже, порядок укладення електронного кредитного договору побудований таким чином, що без попереднього ознайомлення з умовами, на яких бажає укласти електронний кредитний договір, позичальник не міг перейти до наступного етапу підписання правочину.

Крім того, за змістом заявки ОСОБА_1 від 21.11.2024, яка є невід`ємною частиною договору, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 , відповідач ознайомлений і приймає умови кредитного договору (оферти). (а.с. 25)

Також відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), яка є частиною електронного кредитного договору, містить підтвердження позичальника ОСОБА_1 , що однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферту), невід`ємною частиною якої є заявка до кредитного договору № 21.11.2024-100000188 від 21.11.2024, з яким попередньо уважно ознайомився. (а.с. 26-27)

Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 досягнуто домовленості у письмовій формі щодо розміру кредиту, процентної ставки та інших платежів.

Колегія суддів приймає до уваги доводи ТОВ «Споживчий центр» в апеляційній скарзі на доведеність надання ОСОБА_1 кредитних коштів на виконання договору.

Так, згідно із пунктом 4.1. пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) кредитор надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності та поворотності. Спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту: банківський рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5168-18хх-хххх-4398.

Пунктом 4.3. розділу 4 пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) передбачено, що днем надання кредиту вважається день списання відповідної суми коштів з рахунку кредитора.

Заявка ОСОБА_1 від 21.11.2024, відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) містять реквізити належного позичальнику електронного засобу для перерахування коштів позичальнику за даним договором 5168-18хх-хххх-4398. (а.с. 25)

До матеріалів справи приєднано довідку ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» за вих. № 112-2807 від 28.07.2025 року, в якому зазначено про успішне перерахування коштів на платіжну картку клієнта: 21.11.2024 04:56:34 на суму 8000,00 грн, номер картки НОМЕР_3 , номер транзакції в системі iPay.ua - 572274863, призначення платежу: видача за договором кредиту № 21.11.2024-100000188 21.11.2024 року. (а.с. 14)

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» зобов`язання з надання ОСОБА_1 кредиту в сумі 8000 грн шляхом перерахування коштів на картковий рахунок № НОМЕР_4 , зазначений ОСОБА_1 у договорі.

Доказів того, що банківська картка з відповідним номером 5168-18XX-XXXX-4398 не належить відповідачу, матеріали справи не містять.

Суд зобов`язаний забезпечити (організувати) дійсно змагальний процес, тобто створити особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав і виконання покладених на них процесуальних обов`язків (постанова Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 404/6483/17 (провадження № 61-14432св19)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 11-228сап21 зазначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

На підставі ч. 1 ст. 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За змістом ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із положеннями частини першої, п`ятої, шостої ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)).

Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21).

Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону України "Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно дозаконів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.

Документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань (пункт 4 розділу VII Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705.).

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що позивач ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, не відкривало позичальнику рахунку у банку, а лише перерахувало за допомогою сервісу iPay.ua кредитні кошти на вже наявну картку ОСОБА_1 .

В обґрунтування наявності заборгованості відповідача позивачем надано довідку-розрахунок про стан заборгованості ОСОБА_1 , відповідно до якої заборгованість складає: - 8000,00 грн - тіло кредиту, проценти - 9520 грн, комісія - 1600 грн; неустойка - 4000 грн; додаткова комісія - 1200 грн, разом - 23120 грн.

ОСОБА_1 правильність здійснення ТОВ «Споживчий центр» розрахунку невиконаного зобов`язання з повернення кредиту не спростував.

Надану відповідачем довідку з банку «Восток» колегія суддів не приймає з огляду на положення ч. 3 ст. 367 ЦПК України, оскільки ОСОБА_1 не надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Процесуальний обов`язок, передбачений ст. 12, 81 ЦПК України, відповідачем не виконано та не надано доказів, які б підтверджували належність виконання відповідачем зобов`язання за кредитним договором або відсутність обов`язку його виконання.

Крім того, положеннями статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 191/5077/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010).

Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, відповідачем не надано.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач свої зобов`язання за вказаним договором у строки, передбачені договором щодо повернення суми позики та процентів за користування позикою не виконав, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість за тілом кредиту та процентами.

Оскільки матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем позивачу ТОВ «Споживчий центр» отриманої у позику за вказаним договором суми позики у розмірі 8000 грн, відтак, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту у розмірі 8000 грн та процентами в розмірі 9520 грн за користування кредитними коштами, що були обумовлені договором, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Разом з тим, пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, позивач також просив стягнути й прострочену заборгованість за комісією в сумі 400 грн та додаткову комісію в розмірі 1200 грн.

Так, із п. 9 Заявки кредитного договору вбачається, що Комісія пов`язана із наданням Кредиту - 400 грн.

Водночас, згідно з ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг, однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч. 3 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), зокрема надання споживчого кредиту.

Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).

Інакше кажучи, банк неуповноважений стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався.

Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21).

Згідно з пунктом 3.6. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06.11.2023 у справі № 204/224/21, провадження №61-4202сво22 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

З огляду на викладене, супутня послуга банку, визначена як надання кредиту в момент видачі, має надаватися клієнту банку безоплатно.

За наведених обставин, вимоги позивача про стягнення комісії у сумі 400 грн та додаткова комісія в розмірі 1200 грн не підлягають задоволенню.

Крім цього, щодо твердження ТОВ «Споживчий центр» про те, що ОСОБА_1 має заборгованість у виді неустойки за невиконання умов кредитного договору у розмірі 4000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022, а також п. 18 Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Верховний Суд у своїй постанові від 31.01.2024 № 183/7850/22 (61-14740св23) зазначив тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Отже, колегія суддів вважає, що нарахування неустойки за невиконання грошового зобов`язання є неправомірним, а відтак у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача неустойки в сумі 4000,00 грн слід відмовити.

З врахуванням встановлених обставин справи, колегія суддів вважає, що відповідач, отримавши від позивача кредитні кошти, у добровільному порядку та у встановлені договором строки їх не повернув, проценти у встановленому договором розмірі не сплатив, не надано до суду доказів на підтвердження належного виконання зобов`язання за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів, тому позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 17520 грн, з яких: заборгованість за тілом 8000 грн, заборгованість по процентам - 9520 грн, в решті позову слід відмовити.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ТОВ «Споживчий центр» є частково доведеною, а тому вона підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Оскільки висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволенні позову ТОВ «Споживчий центр».

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У відповідності до ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2420,40 грн, за подання апеляційної скарги - 3633,60 грн, загалом 6054 грн.

Позов задоволено частково, що становить 75,78 % (17520*100/23120) від загальної ціни позову, а отже з відповідача необхідно стягнути судовий збір за подачу позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 4587,70 грн (6054*75,78%)

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» в особі свого представника Павленка Дмитра Олександровича задовольнити частково.

Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 )на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А) заборгованість за кредитним договором № 21.11.2024-100000188 від 21.11.2024у загальному розмірі 17520 гривень, яка складається з заборгованості за тілом - 8000 гривень та заборгованості по процентам - 9520 гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А) судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанційу розмірі 4587,70 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України.

Дата складення повного тексту постанови -21 квітня 2026 року

Судді: М.В. Назарова

В.А. Коновалова

В.В. Кострицький