Постанова від 08 квітня 2026 р. у справі №607/12985/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/12985/25Головуючий у 1-й інстанції Черніцька І.М.

Провадження № 22-ц/817/385/26 Доповідач - Хома М.В.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої - Хома М.В.

суддів - Костів О. З., Храпак Н. М.,

секретар - Панькевич Т.І.

з участю представника Тернопільської обласної прокуратури — Безкоровайної О.А., представника ГУНП в Тернопільській області - Куриляк М.Г., представника ОСОБА_1 -

адвоката Вароди П.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційними скаргами Тернопільської обласної прокуратури на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 жовтня 2025 року, та представника ОСОБА_1 - адвоката Вароди Павли Борисовичи на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 листопада 2025 року у цивільній справі №607/12985/25 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Тернопільської обласної прокуратури про відшкодування шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на його користь моральну шкоду, завдану незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду за час перебування під слідством та судом у розмірі 384533,33 грн. Крім того, просив стягнути 42000 грн понесених витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 20.05.2020 року він набув статусу підозрюваного у кримінальному проваджені №12020210010001183 від 13.05.2020 року за ч. ст. 28, ч. 2 ст. 194 КК України. Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29.01.2024 року у справі №606/13701/20, залишеним без змін ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 22.05.2024 року, його визнано невинуватим та виправдано через недоведеність вчиненням ним даного кримінального правопорушення.

Вказував, що 48 місяців та 2 дні він незаконно перебував під слідством та судом, в результаті чого зазнав істотної моральної шкоди у вигляді психологічних страждань, перебування у стані безперервного стресу.

Враховуючи характер та обсяг моральних страждань, час перебування під слідством та судом, вважав, що має право на мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди у розмірі 384 533,33 грн (48*8000)+(8000/30*2)= 384 533,33 грн.

Також зазначав, що у зв`язку з незаконним притягнення до кримінальної відповідальності він змушений був звертатись за правовою допомогою до професійного адвоката. Витрати на правову допомогу адвоката у кримінальному провадженні становлять 42000 грн, які на думку позивача також підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 29.10.2025 року позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв адвокат Варода П.Б., до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, ГУНП в Тернопільській області, Тернопільської обласної прокуратури про відшкодування шкоди задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України в користь ОСОБА_1 384533.33 грн у відшкодування моральної шкоди та 42000 грн понесених витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 20.11.2025 року заяву адвоката Вароди П.Б., який діє в інтересах ОСОБА_1 , про ухвалення додаткового рішення залишено без задоволення. Відмовлено адвокату Вароді П.Б., який діє в інтересах ОСОБА_1 , у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.

В апеляційній скарзі Тернопільська обласна прокуратура просить рішення Тернопільського міськрайонного суду від 29.10.2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження протиправності дій органів прокуратури у ході здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінального провадження чи його судового розгляду, як і жодних фактів застосування органами досудового розслідування чи прокуратури до ОСОБА_1 морального чи фізичного впливу, суттєвого обмеження його прав та свобод.

Відтак, прокуратура вважає, що ухвалюючи рішення, суд не врахував вимог щодо доказування, оскільки позивач не надав належних і допустимих доказів заподіяння моральної шкоди, її характеру, обсягу, тривалості та причинного зв`язку з діями органів досудового розслідування і прокуратури.

Крім того, Тернопільська обласна прокуратура вважає безпідставним стягнення 42 000 грн витрат на правничу допомогу, оскільки відсутні належні докази їх реального понесення, обґрунтованості та відповідності складності справи і обсягу виконаних адвокатом робіт.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Варода П.Б. просить апеляційну скаргу Тернопільської обласної прокуратури залишити без задоволення а рішення Тернопільського міськрайонного суду від 29.10.2025 року — без змін, вважаючи його законним і обґрунтованим.

Доводи відзиву зводяться до того, що наявність виправдувального вироку є достатньою правовою підставою для відшкодування моральної шкоди незалежно від доведення протиправності дій органів влади, розмір якої визначено судом правильно, а витрати на правничу допомогу підтверджені належними доказами, є реальними та співмірними.

У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Національної поліції в Тернопільській області просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Доводи відзиву зводяться до того, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральної шкоди, її характеру, обсягу та причинного зв`язку з діями органів досудового розслідування і прокуратури, оскільки відповідні докази (зокрема висновки експертів, свідчення, медичні документи) відсутні, а тому рішення суду першої інстанції є необґрунтованим; крім того, ГУНП вважає, що витрати на правничу допомогу у сумі 42000 грн не підлягають відшкодуванню з огляду на їх непідтвердженість та невідповідність встановленим критеріям.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Варода П.Б. просить скасувати ухвалу Тернопільського міськрайонного суду від 20.11.2025 року та постановити нове судове рішення, задовольнити заяву про стягнення витрат на правничу допомогу та стягнути з Державного бюджету України 30 000 грн витрат на професійну правничу допомогу при розгляді даної цивільної справи у суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, неправильно застосував норми процесуального права щодо строків подання доказів судових витрат, оскільки такі докази були подані у межах п`ятиденного строку після ухвалення рішення та за наявності відповідної заяви до закінчення судових дебатів, не врахував об`єктивну неможливість подання квитанції до прибуткового касового ордеру раніше, оскільки вона видана 03.11.2025 року, тобто після ухвалення рішення Тернопільського міськрайонного суду від 29.10.2025 року, а відтак суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для ухвалення додаткового рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вароди П.Б. Головне управління Національної поліції в Тернопільській області просить апеляційну скаргу залишити без задоволення а оскаржувану ухвалу — без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

Доводи відзиву зводяться до того, що представником позивача не доведено поважність причин неподання доказів витрат на правничу допомогу до закінчення судових дебатів, при тому що договір із визначеним розміром гонорару існував до ухвалення рішення і міг бути поданий раніше, а сама обставина оплати після ухвалення рішення не впливає на можливість подання таких доказів, у зв`язку з чим суд першої інстанції правомірно залишив без задоволення заяву про ухвалення додаткового рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вароди П.Б. Тернопільська обласна прокуратура просить апеляційну скаргу залишити без задоволення а оскаржувану ухвалу — без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

Доводи відзиву зводяться до того, що апеляційна скарга ґрунтується на помилковому тлумаченні норм процесуального права та фактичних обставин справи, оскільки позивач не довів поважності причин неподання доказів понесених витрат на правничу допомогу до закінчення судових дебатів, а подані після ухвалення рішення документи не можуть бути підставою для їх стягнення; при цьому сам по собі договір про надання правничої допомоги без належних підтверджень обсягу наданих послуг, їх фактичного виконання та оплати не є достатнім доказом, а заявлений розмір витрат не відповідає критеріям реальності, необхідності та співмірності, визначеним процесуальним законом і практикою Верховного Суду та ЄСПЛ.

Заслухавши пояснення представників сторін, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Тернопільської обласної прокуратури не підлягає до задоволення а апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Вароди П.Б. слід задовольнити частково, виходячи із наступного.

Обставини справи.

Тернопільським відділом поліції ГУНП в Тернопільській області здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні №12020210010001183 від 13 травня 2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 194 КК України.

У ході досудового розслідування 20.05.2020 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 ст. 28 ч. 2 ст. 194 КК України.

За результатами досудового розслідування складено та скеровано до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області обвинувальний акт про обвинувачення ОСОБА_1 за частиною 2 ст. 28 ч. 2 ст. 194 КК України.

Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29.01.2024 року у справі № 606/13701/20 ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 194 КК України та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК у зв`язку із недоведеністю вчиненням ним даного кримінального правопорушення.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 22.05.2024 року вказаний вирок суду першої інстанції залишено без змін.

На правничу допомогу у кримінальному провадженні №12020210010001183 від 13 травня 2020 року (на стадії досудового розслідування, в судах першої та апеляційної інстанцій) ОСОБА_1 поніс витрати у сумі 42 000 грн, що підтверджується договором про надання правничої допомоги, укладеним 20.05.2020 року між адвокатом Шевчуком В.О. та ОСОБА_1 про надання останньому правової допомоги у кримінальному провадженні №12020210010001183, додатковою угодою до цього договору від 20.05.2020 року, звітом адвоката про виконання договору та надання правничої допомоги у кримінальному провадженні №12020210010001183, квитанцією до прибуткового касового ордера №06-1 від 01.06.2020 року.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

Щодо рішення Тернопільського міськрайонного суду від 29 жовтня 2025 року.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).

Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону).

Положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.

Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298 цс 18) зроблено висновок про те, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.

Судом встановлено, що внаслідок необґрунтованого кримінального переслідування ОСОБА_1 завдано моральної шкоди, право на відшкодування якої він набув на підставі виправдувального вироку Тернопільського міськрайонного суду від 29.01.2024 року у справі №606/13701/20, залишеним без змін ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 22.05.2024 року.

Суд першої інстанції правильно керувався тим, що період перебування позивача під слідством та судом складає 48 місяців і два дні, тобто з 20.05.2020 року (дата повідомлення про підозру) по 22.05.2024 року (дати набрання законної сили виправдувальним вироком).

Враховуючи розмір мінімальної заробітної плати та тривалість перебування під слідством і судом, мінімальний розмір компенсації моральної шкоди становить 384 533.33 грн, і цей гарантований державою мінімальний розмір суд стягнув на користь позивача.

Норма частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначає, що відшкодування моральної шкоди провадиться виходячи з розміру, який не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суди з урахуванням конкретних обставин справи не обмежені у визначенні більшого розміру відшкодування моральної шкоди.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди.

Вирішуючи вимоги про відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката у кримінальному провадженні у сумі 42 000 грн, суд виходив з того, що такі витрати підлягають компенсації, оскільки вони належно підтверджені, реальні, необхідні, а їх розмір є розумним та співмірним із обсягом наданих адвокатом правових послуг.

Колегія суддів у повній мірі погоджується із вказаним висновком суду. Так, визначаючи розмір витрат, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із умов укладеного між позивачем та адвокатом договору про надання правничої допомоги, яким погоджено розмір гонорару, а також із наданих доказів, що підтверджують фактичне надання такої допомоги та її оплату.

Зокрема, судом враховано, що правнича допомога надавалась позивачу у межах кримінального провадження як на стадії досудового розслідування, так і під час судового розгляду у судах першої та апеляційної інстанцій, що підтверджується відповідними документами, у тому числі договором про надання правової допомоги, додатковою угодою до нього, звітом адвоката про виконані роботи та довідкою суду щодо кількості судових засідань. При цьому надана квитанція до прибуткового касового ордера підтверджує факт сплати позивачем гонорару адвокату у розмірі 42 000 грн, що свідчить про реальність понесених витрат.

Оцінюючи заявлену до відшкодування суму, суд першої інстанції обґрунтовано врахував складність справи, тривалість надання правничої допомоги, обсяг виконаних адвокатом робіт.

З огляду на наведене, суд дійшов правильного висновку про те, що заявлені витрати відповідають критеріям необхідності та співмірності, а їх розмір є розумним і обґрунтованим.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином дослідив подані докази та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у визначеному розмірі, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення в цій частині не вбачається.

Враховуючи вищевикладене, необґрунтованими є доводи апеляційної скарги щодо безпідставного стягнення 42 000 грн витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні №12020210010001183 від 13 травня 2020 року.

Із урахуванням того, що інші доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам, яким судом першої інстанції надана належна оцінка, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Рішення суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування з мотивів, викладених у апеляційній скарзі колегія суддів не вбачає.

Щодо ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 листопада 2025 року.

Відмовляючи у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, суд виходив з того, що представником позивача не дотримано вимог процесуального закону щодо строків та порядку подання доказів понесених витрат на правничу допомогу, зокрема такі докази не були подані до закінчення судових дебатів, а подаючи їх після ухвалення рішення, заявник не навів і не довів поважних причин їх неподання раніше, при цьому сам договір про надання правничої допомоги та погоджений розмір гонорару існували на момент розгляду справи і могли бути подані суду, а відтермінування фактичної оплати не є підставою для недотримання процесуальних строків, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для стягнення таких витрат.

Однак, з таким висновком суду погодитись неможливо.

Із змісту позовної заяви видно, що адвокат Варода П.Б. повідомляв, що позивач ОСОБА_1 очікує понести витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 30000 грн (за надання консультацій, складення та подання до суду позовної заяви, представництво у суді).

До закінчення судових дебатів представник позивача адвокат Варода П.Б. повідомив про намір подати до суду докази на підтвердження понесених таких витрат — протягом 5 днів після ухвалення рішення суду.

03.11.2025 року - протягом 5 днів після ухвалення рішення суду адвокат Варода П.Б. звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу у цивільній справі, у якій просив стягнути з державного бюджету на користь позивача 30000 грн витрат на правову допомогу адвоката.

Заява мотивована тим, що в позовній заяві адвокат повідомив суд, що очікує понести витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 30000 грн, а до закінчення судових дебатів він зазначав про намір подати до суду докази на підтвердження понесення таких витрат.

До позовної заяви адвокатом Вародою П.Б. надано ордер на надання правничої допомоги ОСОБА_1 від 12.05.2025 року №1104886 в судах України до договору про надання правничої допомоги №б/н від 10.07.2024 року.

До заяви про ухвалення додаткового рішення додано договір про надання правничої допомоги №б/н від 10.07.2024 року, яким передбачено надання адвокатом Вародою П.Б. - позивачу надання правничої допомоги у даній справі в судах України, а також квитанцію до прибуткового касового ордера №3/11/25-1, 03.11.2025 року.

Пунктом 3.1 договору визначено, що клієнт зобов`язується сплатити адвокату гонорар у фіксованому розмірі 30000 грн після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі, визначеній у п. п. 1.1 цього договору.

Згідно квитанції до прибуткового касового ордера №3/11/25-1, 03.11.2025 року, тобто після ухвалення судового рішення у даній справі, ОСОБА_1 було сплачено адвокату Вароді П.Б. 30000 грн на підставі договору про надання правничої допомоги №б/н від 10.07.2024 року.

Відповідно до вимог ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.

В силу вимог ч. ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

В силу вимог ч. 1 ст. 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

За наведених обставин висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованим та таким, що зроблений із неправильним застосуванням норм процесуального права.

Так, представником позивача було належним чином дотримано вимоги ч. 8 ст. 141 ЦПК України: ще у позовній заяві заявлено про очікувані витрати, а до закінчення судових дебатів повідомлено про намір подати відповідні докази після ухвалення рішення суду; у свою чергу, такі докази фактично подано у визначений законом п`ятиденний строк. За таких умов відсутні підстави для застосування ч. 1 ст. 246 ЦПК України як підстави для відмови, оскільки наведена норма регулює інші правовідносини — випадки, коли сторона взагалі не могла подати докази своєчасно, тоді як у даній справі порядок заявлення та подання витрат було дотримано.

Крім того, висновок суду про те, що факт оплати після ухвалення рішення не має значення, є внутрішньо суперечливим та таким, що не відповідає вимогам процесуального закону. З одного боку, суд фактично визнає наявність погодженого сторонами обов`язку зі сплати гонорару, що підтверджує існування витрат, які підлягають відшкодуванню, однак з іншого — безпідставно ігнорує подані після ухвалення рішення докази їх фактичного понесення, хоча такі подані у встановлений законом строк.

При цьому суд не врахував, що умовами договору прямо передбачено сплату гонорару після ухвалення рішення суду, а відтак об`єктивно відсутня можливість підтвердження факту оплати до закінчення судових дебатів. Саме тому подання платіжного документа після ухвалення рішення не лише не порушує вимог процесуального закону, а навпаки — повністю узгоджується як із змістом договірних зобов`язань сторін, так і з положеннями ч. 8 ст. 141 ЦПК України, яка допускає подання відповідних доказів у п`ятиденний строк після ухвалення рішення за умови попереднього повідомлення суду, що у даному випадку було дотримано.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується із розміром заявлених витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 30000 грн, виходячи із наступного.

У даній справі витрати на професійну правничу допомогу заявлено у фіксованому розмірі.

Верховний Суд в додатковій постанові від 31.03.2026 року у справі №910/7255/25 зазначив наступний висновок:

“Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Статтею 126 ГПК України також не передбачено, що відповідна сторона зобов`язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо".

Дослідивши заяву про стягнення витрат на правничу допомогу у справі та надані позивачем докази, колегія суддів встановила, що витрати за послуги, зазначені у договорі та квитанції до прибуткового касового ордеру, пов`язані з розглядом цієї справи, включно із підготовкою та поданням позовної заяви, процесуальних документів в суді першої інстанції, участі адвоката Вароди П.Б. в судових засіданнях.

Ураховуючи наведені правові висновки, колегія суддів, керуючись принципами пропорційності, розумності, справедливості та співмірності відшкодування судових витрат, вважає, що заявлений відповідачем до відшкодування загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу (30 000 грн) не є пропорційним до предмета провадження та не є обґрунтованим, виходячи з обсягу наданих адвокатом послуг, позаяк матеріали справи не містять великої кількості документів для дослідження, а отже, підготовка позовної заяви в справі не потребувала значних витрат часу, великого обсягу юридичної та технічної роботи.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що справедливим і розумним є зменшення розміру витрат ОСОБА_1 , пов`язаних із підготовкою позовної заяви та представництвом інтересів позивача безпосередньо в суді першої інстанції, до 9 000 грн.

З врахуванням наведеного, ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 листопада 2025 року слід скасувати, а заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Вароди П.Б. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції — задовольнити частково.

Крім того, представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу просив стягнути 10000 грн витрат за надану професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Колегія суддів, керуючись принципами пропорційності, розумності, справедливості та співмірності відшкодування судових витрат, вважає, що заявлений відповідачем до відшкодування загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у сумі 10000 грн не є пропорційним до предмета провадження та не є обґрунтованим виходячи з обсягу наданих адвокатом послуг, позаяк матеріали справи не містять великої кількості документів для дослідження, а отже, підготовка відзиву на апеляційну скаргу та апеляційної скарги на ухвалу суду у справі не потребувала значних витрат часу, великого обсягу юридичної та технічної роботи.

Таким чином, колегія суддів вважає доведеними і співмірними витрати заявника на апеляційний розгляд справи у загальній сумі 4000 грн.

Отже, сума витрат на надану професійну правничу допомогу позивачу в суді першої та апеляційної інстанції становить 13000 грн.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 376, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Тернопільської обласної прокуратури — залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 жовтня 2025 року — залишити без змін.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вароди Павла Борисовича - задовольнити частково.

Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 листопада 2025 року — скасувати.

Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Вароди Павла Борисовича про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в судах першої та апеляційної інстанції — задовольнити частково.

Стягнути з Державного Бюджету України в користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 13000 грн витрат на професійну правничу допомогу в судах першої та апеляційної інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 23 квітня 2026 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Костів О.З.,

Храпак Н.М.