Рішення від 21 квітня 2026 р. у справі №465/2295/26 — Франківський районний суд м. Львова

465/2295/26

2/465/3193/26

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

22.04.2026 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Баран О.І.,

за участі секретаря судового засідання Щирби Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом

позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ),

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда- Ф» (код ЄДРПОУ: 42655697, місцезнаходження: 79013, м. Львів, вулиця Степана Бандери, буд. 87, офіс 54),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

Приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Тарас Володимирович (місцезнаходження: 76000, м. Івано-Франківськ, вулиця Михайла Грушевського, буд. 17),

Приватний виконавець виконавчого округу Хмельницької області Терлеєв Іван Миколайович (місцезнаходження: 29000, м. Хмельницький, вул. Грушевського, буд. 87, каб. 405),

предмет позову: визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

в с т а н о в и в:

13 березня 2026 року (вх.№8111/26) ОСОБА_1 , звернулась до Франківського районного суду м. Львова із позовною заявою, предметом якої є визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису Приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личука Тараса Володимировича, вчиненого 24.03.2021, зареєстрованого в реєстрі під номером 3973.

Разом із поданням позову, позивач подав заяву про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа – виконавчого напису Приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личука Тараса Володимировича, вчиненого 24.03.2021, зареєстрованого в реєстрі під номером 3973.

Підставою позову є порушення прав позивача, оскільки вимоги не є безспірними, а договір не є нотаріально посвідченим. Тобто, нотаріус не мав права вчиняти виконавчий напис щодо стягнення саме за цим договором, втім вчинив його також з пропуском трирічного строку. Крім цього, позивачем не отримано вимоги, а про наявність відповідних вимог за кредитним договором, позивач дізнався лише після відкриття виконавчого провадження та вчинення виконавчих дій, що позбавило позивача можливості виразити свої заперечення. Однак, приватний нотаріус, вчиняючи спірний виконавчий напис, на ці обставини уваги не звернув, що призвело до передчасного вчинення виконавчого напису. Надалі, на підставі спірного виконавчого напису Приватним виконавцем виконавчого округу Хмельницької області Терлеєвим Іваном Миколайовичем відкрито виконавче провадження.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 23.03.2026 задоволено заяву ОСОБА_1 , про забезпечення позову. В порядку забезпечення позову зупинено стягнення на підставі виконавчого документа – виконавчого напису Приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личука Тараса Володимировича, вчиненого 24.03.2021, зареєстрованого в реєстрі під номером 3973 на час розгляду цивільної справи № 465/2295/26 і до набрання законної сили рішенням суду (а.с. 48-50).

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 26.03.2026 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін, встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи (а.с. 45-47).

20 квітня 2026 року (вх. № 12483/26) від представника позивача, адвоката Петрієвського Дмитра Павловича, надійшло клопотання про витребування доказів (а.с. 59-60), у задоволенні якого відмовлено.

Відповідач у встановлений строк правом на подання відзиву не скористався, заяви про поновлення строку для подання такого до суду також не надав, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.

Відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, пояснень суду не надали.

В судове засідання, призначене на 22.04.2026 учасники справи не з`явились, про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

У прохальній частині позову, відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, представник позивача просив про розгляд справи без його та позивача участі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував (а.с. 5).

Суд зазначає, що участь у судових засіданнях є правом особи, яка бере участь у справі і ця особа зобов`язана добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки, що закріплено у ст. 43 ЦПК України, тому неявка учасників справи не перешкоджає розгляду справи без їх участі.

Враховуючи неявку відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, суд керується вимогами ч. 1 ст. 223 ЦПК України, якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.

Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів для розгляду справи по суті, незважаючи на відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів, а також те, що позивач щодо заочного розгляду справи не заперечує, суд, на підставі ч. 1, 2 ст. 280 та відповідно до ст. 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи та ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом не здійснювалося.

Суд, з`ясувавши доводи на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, установив такі фактичні обставини справи, та відповідні до них правовідносини.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Із матеріалів справи вбачається, що 28.11.2019 між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» (код ЄДРПОУ 40474269), укладено Договір про споживчий кредити (надалі - Договір) (а.с.8-10 зворот).

Відповідно до п. 1.1. Договору, його сторони підтвердили, що правовою основою для його укладання даного є Заява на видачу кредиту, оформлена позичальником 28.11.2019, що є додатком № 1 до Договору. Правовідносини за цим Договором також регулюється ПРАВИЛАМИ НАДАННЯ КОШТІВ У ПОЗИКУ, В ТОМУ ЧИСЛІ І НА УМОВАХ ФІНАНСОВОГО КРЕДИТУ ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "КРЕДІПЛЮС", затвердженими Наказом № 32-од від 17.04.2019 р., надалі за текстом «Правила», а також чинним законодавством (а.с.8).

Відповідно до п. 2.1. Договору, кредитодавець надає позичальнику в кредит грошові кошти (кредит) в сумі (загальному розмірі) 11 667,00 грн, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти кредитодавцю, відповідно до умов, зазначених у Договорі.

При цьому, у п. 2.1.1. указано, що сума кредиту надається позичальнику шляхом перерахування з поточного рахунку кредитодавця 7000,20 грн та 4 666,80 грн на зазначені у цьому пункті рахунки.

Відповідно до п. 3.1.1. Договору, перебіг строку на який надається кредит розпочинається з моменту підписання Договору, перерахування коштів Кредитодавцем за реквізитами вказаними в 3.1. Договору та складає 26 тижнів правомірного користування кредитом, закінчується відповідно до Графіку платежів.

Також Договором визначено розмір процентів річних – 325%.

Відповідно до п. 3.3. Договору, загальна сума всіх платежів з урахуванням процентів (загальні витрати за споживчим кредитом) 23 900,24 грн. Платежі за додаткові та супутні послуги третіх осіб, пов`язані з цим договором, не включаються до загальних витрат позичальника за споживчим кредитом.

Загальна вартість кредиту (в грошовому виразі) становить 23900,24 грн;

Реальна річна процентна ставка по кредиту становить 2368,08 %.

За порушення умов Договору сторони домовились про сплату пені, встановивши її максимальну межу на рівні 50% від суми наданого кредиту (п. 5.1. Договору).

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії документа, 24.03.2021 Приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Тарасом Володимировичем, вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі під номером 3973, яким з позивача, боржника за кредитним договором №37205 від 28.11.2019, з усіма додатками та додатковими умовами, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС», правонаступником всіх прав та обов`язків якого є відповідач, стягнуто заборгованість за договором №37205 від 28.11.2019, яка утворилась за період 15.06.2020 – 01.02.2021. Всього за спірним виконавчим написом визначено суму до стягнення у розмірі:

11 667,00 грн – суми основного боргу;

12 233,24 грн – суми нарахованих відсотків;

2 685,00 грн – суми заборгованості за пенею.

Визначено загальну суму до стягнення 26 585,24 грн та суму плати, здійснену стягувачем за вчинення виконавчого напису 1 000,00 грн (а.с. 11).

Надалі, на підставі спірного виконавчого напису Приватним виконавцем виконавчого округу виконавчого округу Хмельницької області Терлеєвим Іваном Миколайовичем 20.05.2021 відкрито виконавче провадження ВП №65520172 (а.с. 7).

Оцінка суду.

Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» (в редакції на момент вчинення виконавчого напису) «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Установлені судом обставини свідчать, що серед документів наданих відповідачем нотаріусу для вчинення виконавчого напису оригінал нотаріально посвідченого договору, за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, відсутній.

Тому подані відповідачем для вчинення виконавчого напису документи не відповідали вимогам, які пред`являється вище приведеним Переліком.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису – це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису – надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Однак відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Умови вчинення виконавчого напису визначені п.3.1. Глави 16 розділу ІІ Порядку, відповідно до яких нотаріус вчиняє виконавчі написи:

якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем;

за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду відповідає висновкам, викладеним у раніше ухваленій нею постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц з подібних правовідносин, відступати від яких немає підстав.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Зазначене вище узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 6-887цс 17 та у постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 61-154св18, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17.

Верховним Судом у постанові від 29.01.2019 у справі № 910/13233/17 зазначено, що безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що, відповідно, виключає можливість спору зі сторони боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не лише кредитора, а й самого боржника, або ж безумовно підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі.

Відповідно до п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні», при вирішення справ пов`язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею, відповідно до Закону України «Про нотаріат», виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується відповідними документами.

Пунктом 8 зазначеної вище постанови передбачено, що суд при вирішенні питання про обґрунтованість повинен виходити з того, що нотаріальні дії повинні вчинятись у суворій відповідності з встановленими для даного органу чи особи компетенцією і порядком їх вчинення.

В інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні», прийнятого на підставі Постанови ВССУ № 2 від 07.02.2014 вказано, що вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не розглядає спір про право. Виконавчий напис вчиняється виключно за документально оформленими вимогами, які викладені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів тільки за наявності всіх умов, передбачених Законом №3424-ХІІ. Безспірність вимог визначається не нотаріусом або стягувачем, а відповідно до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Із роз`яснень, викладених у п. 10 «Узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні» від 07.02.2014 Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вбачається, що однією з об`єктивних причин оскарження виконавчих написів є поверхневий підхід нотаріуса до вирішення питання про можливість вчинення виконавчого напису у кожному конкретному випадку. Поза увагою нотаріуса часто лишається те, що стягувачі, звертаючись за вчиненням виконавчого напису, необґрунтовано завищують суми своїх вимог, включаючи до їх складу всі санкції, комісії, винагороди, або звертаються про стягнення спірного боргу. Тому судами під час розгляду таких справ має бути враховано пред`явлені банками розрахунки заборгованості за кредитними договорами, суми, які зазначені у письмових вимогах та виконавчих написах нотаріусів, з`ясовано всі обставини у справі, зокрема чи є за боржником сума боргу. При цьому, судам слід особливу увагу приділяти спірності сум у частині зазначення різних сум у письмовій вимозі та у виконавчому написі.

З урахуванням вищезазначеного, на підтвердження факту безспірності заборгованості відповідач мав би надати нотаріусу первинні бухгалтерські документи, чеки, квитанції, та інше, які підтверджують факти оплати або неналежної оплати, відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» та ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

На підтвердження безспірності заборгованості нотаріусу мають бути подані документи, що свідчать про визнання боржником вимог кредитора. Тобто, нотаріус повинен упевнитися в розумінні боржником пред`явлених до нього вимог і визнанні їх.

Зокрема, документом, що може (з врахуванням заяв чи листів боржника) підтверджувати такий факт, є отримання боржником вимоги стягувача з підписом боржника про його отримання.

Позивач стверджує про те, що його не повідомлено про наявність відповідних вимог відповідача, що позбавило позивача можливості бути вчасно проінформованою про наявність заборгованості та можливості або оспорити вимоги стягувача, або виконати їх.

Аналіз пункті 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 № 1172 (далі - Перелік) передбачено, що для одержання виконавчого напису за нотаріально посвідченими договорами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно (крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього переліку), подається: оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання, дав підставу Верховному Суду у справі № 554/6777/17 (ухвала від 15 квітня 2020 року), дійти висновку про те, що у Переліку не розкрито які саме документи підтверджують безспірність заборгованості боржника.

У нотаріальному процесі при стягненні боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса боржник участі не приймає, а тому врахування його інтересів має забезпечуватися шляхом надіслання повідомлення - письмової вимоги про усунення порушення (письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Повідомлення надіслане стягувачем боржнику, є документом, що підтверджують безспірність заборгованості та обов`язково має подаватися при вчиненні виконавчого напису як за іпотечним договором, так і за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором). Тому існують підстави для застосування частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» за аналогією закону, в тому числі й при вчиненні виконавчого напису за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором).

У зв`язку із цим, Верховний Суд у цивільній справі №554/6777/17 дійшов висновку про те, що процедура стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса складається із двох етапів:

перший, підготовчий етап, який включає повідомлення боржника. Цей етап спрямований на забезпечення прав та інтересів боржника, якому має бути відомо, що кредитор розпочинає процедуру стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса;

другий етап - вчинення виконавчого напису, який полягає в подачі нотаріусу документів, що підтверджують безспірність вимог, в тому числі й повідомлення боржника (письмова вимоги про усунення порушення чи письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису).

Недотримання одного із етапів процедури стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

У цивільній справі, що розглядається в процесі судового розгляду не встановлено дотримання ні першого, ні другого з етапів. Крім цього, позивачем заперечено сам факт укладення того кредитного договору, який зазначено у спірному виконавчому написі, внаслідок чого суду не надано його копію.

При цьому, враховуючи те, що позивачем не отримано вимоги, а про наявність відповідних вимог відповідача за кредитним договором, позивач дізнався лише після відкриття виконавчого провадження та вчинення виконавчих дій, що позбавило позивача можливості виразити свої заперечення з приводу визначеної заборгованості. Однак, приватний нотаріус, вчиняючи спірний виконавчий напис, на ці обставини уваги не звернув, що призвело до передчасного вчинення виконавчого напису.

Отже, у разі вчинення виконавчого напису за відсутності доказів, які б підтверджували факт безспірної заборгованості, такий виконавчий напис має визнаватися таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до вимог ст. 12, 82 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому відповідачем позовних вимог не спростовано, та не доведено наявності безспірних вимог на момент звернення до нотаріуса із заявою про вчинення нотаріальних дій.

Встановлені судом обставини свідчать про відсутність підстав для вчинення виконавчого напису.

З врахуванням наведеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки в судовому засіданні підтвердилась та обставина, що оскаржуваний виконавчий напис не відповідає вимогам законодавства, зокрема ст. 87 Закону України «Про нотаріат» та Постанови Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999 р.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 064,96 грн та 532,48 грн. (а.с. 26-27, 32, 37-38), який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Стосовно стягнення витрат на професійну правничу допомогу

Крім цього, представник позивача просить суд стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пункт 12 ч.3 ст. 2 ЦПК України визначає однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація принципу відшкодування судових витрат в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення стороною суми судових витрат на професійну правничу допомогу разом із першою заявою по суті спору, шляхом подання до суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи (ст. 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 137 ЦПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст. 141 ЦПК України).

Згідно із частинами 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).

Частиною 3 ст.137 ЦПК України унормовано, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до змісту додаткової постанови від 30.01.2025 у справі № 923/69/22 Верховний Суд наголосив на тому, що вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України (ч. 1 ст. 86 ГПК України), суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України (ст. 74 ГПК України) сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам ст. 76-80 ЦПК України.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано суду копії:

- договору про надання правничої допомоги від 05.03.2026, із Додатком №1, укладеного між позивачем та адвокатом Петрієвським Дмитром Павловичем, щодо надання правничої допомоги у справі, про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису Приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личука Тараса Володимировича, вчиненого 24.03.2021, зареєстрованого в реєстрі під номером 3973 (а.с. 12);

- Акта прийому-передачі грошових коштів, згідно із Додатком №1 до Договору про надання правничої допомоги від 05.03.2026 у сумі 8 000,00 грн (а.с. 13);

- Акта приймання-передачі наданих послуг до Договору про надання правничої допомоги від 05.03.2026 (а.с. 13 зворот);

Також матеріали справи містять копії:

- ордера серії ВХ № 1121130, виданого на підставі договору про надання правничої допомоги б/н від 05.03.2026 (а.с. 35).

Згідно з наданими доказами позивач поніс витрати на правничу допомогу у сумі 8 000,00 грн за надання таких послуг:

- надання правової консультації, ознайомлення із документами, наданими клієнтом та узгодження правової позиції - 1000,00 грн;

- складання трьох адвокатських запитів – 3 600,00 грн (по 1 200,00 грн);

- підготовка позовної заяви – 3 000,00 грн;

- підготовка заяви про забезпечення позову – 1 000,00 грн.

Судом враховується, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), принципу «pactasuntservanda» та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому уст. 43 Конституції України (відповідна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.10.2020 року у справі № 910/15191/19).

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, основні засади (принципи) цивільного судочинства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Суд враховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання сторони утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 30.01.2023 року № 910/7032/17).

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях: від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», заява № 72277/01 (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», заяви №№ 30675/06, 30785/06, 32818/06, 34468/06 та 49001/06 (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява № 19336/04 (пункт 268), від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», заява № 71660/11 (пункт 95), від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004, заява N 66561/01 (аункт 88), зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).

Суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов`язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними.

Докази, які підтверджують оплату позивачем наданих адвокатом послуг не є визначальними для розгляду заяви представника позивача, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Суд відзначає, що указані складові надання професійної правової допомоги, визначені адвокатом у п. 1 на суму 1 000,00 грн охоплюються послугою з підготовки та подання позовної заяви (3 000,00 грн) і не підлягають виокремленню, про що також неодноразово зазначає і Верховний Суд. Вони мають організаційний характер та зводяться до єдиної дії - формування правової позиції позивача та є складовими підготовки позовної заяви і за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги як окремі послуги.

Крім цього, відсутні й підтвердження, що клієнту разом з тим здійснювалося надання консультацій /усних та письмових/ правового характеру, а тому такі витрати не підлягають компенсації (додаткова постанова Верховного Суду від 17.01.2022 у справі № 756/8241/20).

Так само послуги щодо витребування доказів виокремлено тричі по 1 200,00 грн. Водночас надані адвокатські запити від 12.03.2026 є ідентичними та відрізняються лише адресатами і найменуванням витребуваних документів, відтак суд оцінює їх як одну послугу на суму 1 200,00 грн.

Відтак, суд вважає доведеним надання послуг на суму 5 200,00 грн. За відсутності заперечень відповідача на клопотання про розподіл судових витрат у справі, доведена сума витрат позивача підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-266, 268, 280, 282, 352, 354, 355 ЦПК України, ст.1, 4, 15, 16 ЦК України; ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат»; Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджений Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5; Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 № 1172, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф», за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личука Тараса Володимировича, Приватного виконавця виконавчого округу Хмельницької області Терлеєва Івана Миколайовича, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню – задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис Приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личука Тараса Володимировича від 24.03.2021, під реєстровим номером № 3973.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» на користь ОСОБА_1 5 200 (п`ять тисяч двісті) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу та 1 597 (одну тисячу п`ятсот дев`яносто сім) гривень 44 копійки витрат по сплаті судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватись з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної чинності, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Повний текст рішення складено 23.04.2026.

Суддя: Баран О.І.