Вирок від 21 квітня 2026 р. у справі №127/8034/26 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/8034/26

Провадження № 1-кп/127/213/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.2026м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

у складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря: ОСОБА_2 ,

прокурора: ОСОБА_3 ,

обвинуваченого: ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченого: ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці кримінальне провадження, відомості про яке внесено 02.03.2026 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 2202602000000065, за обвинуваченням:

ОСОБА_4 ( ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Окниця, Республіка Молдова, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , громадянина Республіки Молдова, ідентифікаційний номер – НОМЕР_1 , маючого вищу освіту, не одруженого, в Україні раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 114-1, ч. 3 ст. 332 Кримінального кодексу України,-

ВСТАНОВИВ:

Громадянин Республіки Молдова ОСОБА_4 за попередньою змовою групою осіб, матеріали відносно яких виділено в окреме провадження, маючи умисел спрямований на сприяння незаконному переправленню громадян України через державний кордон України поза визначеними пунктами пропуску, порушуючи визначений порядок перетину державного кордону, встановлений Законами України «Про державний кордон України» та «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України», Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995, достовірно знаючи, що 05 листопада 2025 року Указом Президента України № 793/2025 від 20.10.2025 строк дії воєнного стану в Україні подовжено на 90 діб, у зв`язку з чим, діють обмеження на виїзд за кордон чоловіків віком від 18 до 60 років, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою особистого незаконного збагачення, тобто з корисливих мотивів, за грошову винагороду в сумі 8000 доларів США, домовився про сприяння незаконному переправленню через державний кордон України громадянина України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є військовозобов`язаним, тобто, особою в якої обмежено право на виїзд за межі У країни, шляхом надання засобів та усуненням перешкод для цього.

Так, ОСОБА_4 у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці, з метою вчинення умисного злочину, вступив у злочинну змову із особами, матеріали відносно яких виділено в окреме провадження щодо незаконного переправлення осіб через державний кордон України. Будучи обізнаним із способами та порядком здійснення перетину державного кордону між Україною та Республікою Молдова, місцями дислокацій мобільних підрозділів та розташування прикордонних нарядів, реалізуючи свій злочинний умисел, діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою особистого незаконного збагачення, тобто з корисливих мотивів, близько 03:43 години 12.11.2025 на автомобілі марки Volkswagen Tiguan державний номерний знак НОМЕР_2 , спільно з особами, матеріали відносно яких виділено в окремі провадження, прибули до будинку № 17 по вулиці Шкільна у м. Вінниця, де забрали громадянина України ОСОБА_7 , який мав намір незаконно перетнути державний кордон України.

Під час руху ОСОБА_4 та особи, матеріали відносно яких виділено в окреме провадження, надавали вказівки та поради ОСОБА_7 щодо уникнення ним пересувних постів та піших патрулів правоохоронних органів і продемонстрували на карті маршрут його руху з зазначенням місця зустрічі з невстановленими слідством співучасниками вчинення злочину на території Республіки Молдови. У свою чергу, ОСОБА_7 на вимогу особи, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, передав грошові кошти у сумі 8000 доларів США вказаним особам, які в свою чергу поділили їх між собою.

Рух до державного кордону України здійснювали в об`їзд стаціонарних блок-постів, розміщених на шляху їх руху, а саме: при виїзді з м. Вінниці, у селищі Летичів Хмельницької області та при під`їзді до м. Хотин Чернівецької області, однак 12.11.2025 о 11:30 годині на авто дорозі Р-63 зі сполученням «Сокиряни - Данківці» на відстані 950 м від АЗС «Євро Нафта» біля повороту на с. Данківці Дністровського району Чернівецької області на відстані 15 км до кордону з Республікою Молдови біля прикордонного знаку № 918 зазначений вище автомобіль був зупинений працівниками поліції, які припинили їхні незаконні дії.

Таким чином, ОСОБА_4 ( ОСОБА_6 ) вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 332 КК України, - тобто сприяння незаконному переправленню осіб через державний кордон України, шляхом надання засобів, усунення перешкод, вчинене за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів.

Крім того, положеннями статей 1 та 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

У відповідності до ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов`язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.

Пунктом 9 ст. 1 Закону України «Про національну безпеку» від 21.06.2018 № 2469-VIII (далі - Закон «Про національну безпеку») визначено, що національна безпека України - це захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз.

У відповідності до п. 2 ст. 1 Закону «Про національну безпеку», воєнна безпека - це захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності і демократичного конституційного ладу та інших життєво важливих національних інтересів від воєнних загроз.

Згідно п.п. 44-45 рішення Ради національної безпеки та оборони України від 14.09.2020, основним завданням у сфері воєнної безпеки є розвиток потенціалу стримування. Безумовним пріоритетом є боєздатні Збройні Сили України, підготовлений і вмотивований військовий резерв та ефективна територіальна оборона, які у поєднанні зі спроможностями інших органів сектору безпеки і оборони здатні завдати таких неприйнятних для противника втрат на землі, у повітрі, на морі та у кіберпросторі, що унеможливить реалізацію його агресивних намірів. Держава врахує уроки гібридної агресії проти України, бойових дій на Близькому Сході у нових доктринальних підходах до забезпечення воєнної безпеки.

Пунктом 22 частини III Стратегії забезпечення державної безпеки, ухваленої рішенням Ради національної безпеки та оборони України від 16.02.2002 (далі - Стратегія) визначено, що державна політика у сфері державної безпеки спрямовується на попередження, своєчасне виявлення і запобігання зовнішнім та внутрішнім загрозам державній безпеці України, припинення розвідувальних, терористичних, диверсійних та інших протиправних посягань спеціальних служб іноземних держав, а також організацій, окремих груп та осіб на державну безпеку України, усунення умов, що призводять до цих загроз та причин їх виникнення.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Збройні Сили України» від 06.12.1991 № 1934-ХІІ (далі - Закон) Збройні Сили України (далі ЗСУ) - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.

У відповідності до ст. 3 Закону організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.

Згідно ст. 12 Закону підготовка Збройних Сил України до виконання покладених на них Конституцією України завдань, організація та забезпечення їх виконання, підтримання на належному рівні бойової і мобілізаційної готовності та боєздатності, виховна робота, збереження життя і здоров`я особового складу, забезпечення законності та військової дисципліни у Збройних Силах України здійснюються органами військового управління, командирами і начальниками всіх рівнів відповідно до вимог Конституції України та законів України, інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері оборони.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-ХІІ (далі - Закон «Про оборону України») військове формування - створена відповідно до законодавства України сукупність військових з`єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.

Особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Збройна агресія - застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України вважається збройною агресією.

Статтею 4 Закону «Про оборону України» визначено, що у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях.

Положеннями ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3542-ХІІ (далі - Закон «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію») встановлено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Цим же законом особливий період визначено як період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Пунктом 8 ст. 4 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Згідно п. 5 ст. 22 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади.

Пунктами 1, 3 цієї ж статті Закону зобов`язано громадян з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період; під час мобілізації з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин.

Пунктом 2 ст. 26 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено настання відповідальності громадян за невиконання своїх обов`язків щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно ст. 17 Закону «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон «Про військовий обов`язок і військову службу») захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

Громадяни проходять військову службу, службу у військовому резерві та виконують військовий обов`язок у запасі відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону «Про військовий обов`язок і військову службу» військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов`язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Відповідно до п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення) Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.

Пунктом 8 Положення визначено, що завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов`язків є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, у виконанні завдань з підготовки та ведення територіальної оборони, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

Відповідно до п. 9 Положення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

24 лютого 2022 року президент російської федерації оголосив про своє рішення почати військову операцію в Україні, після чого був відданий наказ на вторгнення підрозділів збройних сил російської федерації на територію України.

Після того, 24.02.2022 на виконання вищевказаного наказу, військовослужбовці збройних сил російської федерації шляхом збройної агресії, незаконно вторглись на територію України, перетнувши лінію державного кордону України, розташовану в Автономній Республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та шляхом застосування зброї здійснили напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, житлові масиви та інші цивільні об`єкти, а також здійснили окупацію частини території України, чим вчинили дії на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується до теперішнього часу та призводить до тяжких наслідків.

Указані дії супроводжуються бойовим застосуванням авіації, артилерійськими та ракетними ударами, а також застосуванням броньованої техніки та іншого озброєння. При цьому вогневі удари здійснюються по об`єктам, які захищені нормами міжнародного гуманітарного права. Зазначені дії призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому було неодноразово продовжено, і наразі він діє строком до 3 лютого 2026 року.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 65/2022, затвердженого Законом України від 03.03.2022 № 2105-ІХ, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, оголошено проведення загальної мобілізації.

Строк проведення загальної мобілізації неодноразово продовжувався Указами Президента України і наразі його продовжено з 5 листопада 2025 року на 90 діб до 03 лютого 2026 року.

Так, ОСОБА_4 за попередньою змовою групою осіб, матеріали відносно яких виділено в окреме провадження, маючи умисел спрямований на сприяння незаконному переправленню громадян України через державний кордон України поза визначеними пунктами пропуску, порушуючи визначений порядок перетину державного кордону, встановлений Законами України «Про державний кордон України» та «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України», Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995, достовірно знаючи, що 05 листопада 2025 року Указом Президента України № 793/2025 від 20.10.2025 строк дії воєнного стану в Україні подовжено на 90 діб, у зв`язку з чим, діють обмеження на виїзд за кордон чоловіків віком від 18 до 60 років, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою особистого незаконного збагачення, тобто з корисливих мотивів, за грошову винагороду у сумі 8000 доларів США, домовився про сприяння незаконному переправленню через державний кордон України громадянина України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є військовозобов`язаним, тобто, особою в якої обмежено право на виїзд за межі України, шляхом надання засобів та усуненням перешкод для цього.

Таким чином, у ОСОБА_4 , з корисливих мотивів виник умисел спрямований на перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань при проведенні мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Далі, ОСОБА_4 , у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці, з метою вчинення умисного злочину, вступив у злочину змову із особами, матеріали відносно яких виділено в окреме провадження, щодо незаконного переправлення осіб через державний кордон України. Будучи обізнаним із способами та порядком здійснення перетину державного кордону між Україною та Республікою Молдова, місцями дислокацій мобільних підрозділів та розташування прикордонних нарядів, реалізуючи свій злочинний умисел, діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою особистого незаконного збагачення, тобто з корисливих мотивів, близько 03:43 години 12.11.2025 на автомобілі марки Volkswagen Tiguan державний номерний знак НОМЕР_2 , спільно з особами матеріали відносно яких виділено в окремі провадження, прибули до будинку № 17 по вулиці Шкільна у м. Вінниця, де забрали ОСОБА_7 , який мав намір незаконно перетнути державний кордон України.

Під час руху ОСОБА_4 та особи, матеріали відносно яких виділено в окреме провадження, надавали вказівки та поради ОСОБА_7 щодо уникнення ним пересувних постів та піших патрулів правоохоронних органів і продемонстрували на карті маршрут його руху, з зазначенням місця зустрічі з невстановленими слідством співучасниками вчинення злочину на території Республіки Молдови. У свою чергу, ОСОБА_7 на вимогу особи, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, передав грошові кошти у сумі 8000 доларів США вказаним особам, які у свою чергу поділили їх між собою.

Рух до державного кордону України здійснювали в об`їзд стаціонарних блок-постів розміщених на шляху їх руху, а саме: при виїзді з м. Вінниці, у селищі Летичів Хмельницької області та при під`їзді до м. Хотин Чернівецької області, однак 12.11.2025 о 11:30 годині на автодорозі Р-63 зі сполученням «Сокиряни - Данківці» на відстані 950 м від АЗС «Євро Нафта» біля повороту на с. Данківці Чернівецької області на відстані 15 км до кордону з Республікою Молдови біля прикордонного знаку № 918 зазначений вище автомобіль був зупинений працівниками поліції, які припинили їхні незаконні дії.

Таким чином, ОСОБА_4 ( ОСОБА_6 ) вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 114-1 Кримінального кодексу України, - тобто перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період.

До проведення підготовчого судового засідання між прокурором відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_3 , який на підставі ст. ст. 36, 37 КПК України наділений повноваженнями прокурора у кримінальному провадженні № 2202602000000065, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02.03.2026, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 114-1, ч. 3 ст. 332 КК України, з одного боку та обвинуваченим ОСОБА_4 ( ОСОБА_6 ) з іншого боку, за участю захисника - адвоката ОСОБА_8 , на підставі ст. ст. 468, 469, 470 та 472 КПК України, у приміщенні Вінницької обласної прокуратури, розташованого за адресою: вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, укладено угоду про визнання винуватості.

Зі змісту укладеної угоди вбачається, що сторони дійшли згоди щодо:

- правової кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 114-1 КК України, тобто перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період; ч. 3 ст. 332 КК України, тобто сприяння незаконному переправленню осіб через державний кордон України, шляхом надання засобів, усунення перешкод, вчинене за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів.

- погодженого сторонами призначення обвинуваченому ОСОБА_4 покарання за: ч. 1 ст. 114-1 КК України – із застосуванням статті 69 Кримінального кодексу України, у виді штрафу у розмірі 2000 (двох тисяч) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000 (тридцять чотири тисячі) гривень; за ч. 3 ст. 332 КК України – із застосуванням статті 69 Кримінального кодексу України, у виді штрафу у розмірі 4000 (чотирьох тисяч) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 68000 (шістдесят вісім тисяч) гривень, без конфіскації майна, з позбавленням права займати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування України строком на 3 роки.

На підставі частин 1, 3 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом повного складання призначених покарань визначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді штрафу у розмірі 6000 (шести тисяч) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 102000 (сто дві тисячі) гривень, без конфіскації майна, з позбавленням права займати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування України строком на 3 роки.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 зазначив, що розуміє надані йому законом права, розуміє наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, характер пред`явленого обвинувачення та вид покарання, який до нього буде застосовний за наслідками затвердження угоди про визнання винуватості судом.

Обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень беззастережно визнав, щиро розкаявся та суду пояснив, що дійсно, при обставинах, зазначених в обвинувальному акті скоїв інкриміновані йому діяння та зазначив, що угода про визнання винуватості є добровільною та наполягав на затвердженні угоди про визнання винуватості.

Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні просив суд затвердити угоду про визнання винуватості, укладену з обвинуваченим ОСОБА_4 , у присутності захисника - адвоката ОСОБА_8 , і ухвалити вирок, яким призначити узгоджене сторонами покарання.

Захисник ОСОБА_5 у судовому засіданні просив суд затвердити угоду про визнання винуватості укладену між прокурором ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_4 у присутності захисника, призначивши узгоджене сторонами угоди покарання.

Заслухавши думку прокурора, захисника та показання обвинуваченого, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши зміст угоди про визнання винуватості, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 474 КПК України, якщо угоди досягнуто під час досудового розслідування, обвинувальний акт з підписаною сторонами угодою невідкладно надсилається до суду.

Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про затвердження угоди або відмовити в затвердженні угоди та повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченому ст. ст. 468-475 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 474 КПК України передбачено, що розгляд щодо угоди проводиться судом під час підготовчого судового засідання за обов`язкової участі сторін угоди з повідомленням інших учасників судового провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого.

Відповідно до ч. 4 ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів (крім кримінальних проваджень щодо корупційних кримінальних правопорушень та кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією.

Кримінальне правопорушення - злочин, передбачений ч. 1 ст. 114-1 КК України, який вчинено ОСОБА_4 , відповідно до положень ч. 5 ст. 12 КК України, належить до тяжких злочинів.

Кримінальне правопорушення - злочин, передбачений ч. 3 ст. 332 КК України, який вчинено ОСОБА_4 , відповідно до положень ч. 5 ст. 12 КК України, належить до тяжких злочинів.

Аналіз наданих суду угоди про визнання винуватості та обвинувального акту у справі свідчить, що винуватість ОСОБА_4 у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 114-1 КК України, тобто перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період, ч. 3 ст. 332 КК України, тобто сприяння незаконному переправленню осіб через державний кордон України, шляхом надання засобів, усунення перешкод, вчинене за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, є доведеною в процесуальному порядку, передбаченому главою 35 Розділу VІ КПК України (Кримінальне провадження на підставі угод).

Судом також досліджено надані сторонами необхідні для вирішення угоди про визнання винуватості письмові докази, зокрема щодо накладених арештів, речових доказів, судових витрат, процесуальних рішень і т.ін. та характеризуючі особу обвинуваченого матеріали.

За досліджених матеріалів справи, суд вважає означені матеріали угоди, обвинувального акту та докази достатніми для надання юридичної оцінки дій обвинуваченого та кваліфікує дії ОСОБА_4 :

- за ч. 1 ст. 114-1 КК України, а саме перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період;

- за ч. 3 ст. 332 КК України, а саме сприяння незаконному переправленню осіб через державний кордон України, шляхом надання засобів, усунення перешкод, вчинене за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів.

Таким чином, із матеріалів судового провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні вину у вчинених злочинах визнав в повному обсязі в чому щиро розкаявся, активно сприяв перебігу досудового розслідування шляхом надання у своїх показаннях інформації щодо обставин інкримінованих кримінальних правопорушень, до кримінальної відповідальності в Україні раніше не притягався, має постійне місце проживання та місце роботи, має міцні сімейні та соціальні зв`язки, на обліку у лікаря – нарколога та лікаря – психіатра не перебуває, добровільно передав допомогу Збройним Силам України у розмірі 500 тисяч гривень.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , суд визнає: згідно з п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України - щире каяття, активне сприяння розкритті кримінального правопорушення; згідно з ч. 2 ст. 66 КК України - здійснення обвинуваченим добровільної благодійної допомоги Збройним Силам України, що підтверджується не тільки показаннями обвинуваченого, а також і дослідженими судом письмовими доказами.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , судом не встановлено.

У судовому засіданні встановлено, що угода про визнання винуватості між прокурором відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_3 , який на підставі ст. ст. 36, 37 КПК України наділений повноваженнями прокурора у кримінальному провадженні № 2202602000000065, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02.03.2026, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 114-1, ч. 3 ст. 332 КК України, з одного боку та обвинуваченим ОСОБА_4 ( ОСОБА_6 ) з іншого боку, за участю захисника - адвоката ОСОБА_8 , відповідає вимогам ст. 472 КПК України, укладена добровільно, не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.

Також, судом з`ясовано, що обвинувачений ОСОБА_4 цілком розуміє положення ч. 4 ст. 474 КПК України, в тому числі і наслідки укладення та затвердження даної угоди передбачені ч. 2 ст. 473 КПК України, характер обвинувачення щодо якого він визнає себе винуватим, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.

Судом при вирішенні питання щодо затвердження угоди встановлено, що умови угоди не суперечать вимогам КПК України, правова кваліфікація кримінальних правопорушень вчинених ОСОБА_4 є вірною, умови угоди не суперечать інтересам суспільства та не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб та обвинувачений може виконати взяті на себе за угодою зобов`язання.

Застосування покарання у вироку судом відбувається у передбаченій КК України формі: призначення покарання та остаточного визначення покарання.

Виходячи з вищенаведеного, враховуючи конкретні обставини справи, особу винного, наявність декількох обставин, що пом`якшують покарання у виді щирого каяття, активного сприяння розкритті кримінального правопорушення та здійснення благодійної допомоги Збройним силам України. Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 65 КК України, відповідно до яких особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення, попередження нових злочинів, та враховуючи вимоги ч. 2 ст. 50 КК України, відповідно до яких покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів, суд приходить до переконання про можливість затвердження угоди та призначає узгоджене сторонами вид і міру покарання, відповідно до угоди про визнання винуватості від 11.03.2026 року, укладеної між прокурором відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_3 , який на підставі ст. ст. 36, 37 КПК України наділений повноваженнями прокурора у кримінальному провадженні № 2202602000000065, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02.03.2026, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 114-1, ч. 3 ст. 332 КК України, з одного боку та обвинуваченим ОСОБА_4 ( ОСОБА_6 ) з іншого боку, за участю захисника - адвоката ОСОБА_8 , у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено 02.03.2026 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 2202602000000065.

Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності правових підстав для застосування до обвинуваченого, передбаченого в угоді про визнання винуватості від 11.03.2026 додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування України, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 55 КК позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п`яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років.

Санкцією частини 3 статті 332 КК України, визначене безальтернативне призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю на строк до трьох років. Зазначена правова норма є імперативною.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 17 листопада 2025 року у справі № 607/1756/25 (провадження № 51-2355 км 25), додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути застосоване незалежно від того, чи пов`язане вчинення винним кримінального правопорушення з його посадою або із заняттям ним певною діяльністю. Така позиція узгоджується з правовим висновком, зазначеним у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 04 вересня 2023 року у справі № 404/2081/22), відповідно до якого, якщо згідно з положеннями ст. 55 КК у випадку, коли санкцією відповідної частини статті Особливої частини КК передбачено можливість призначення особі додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, суд, визнаючи особу винуватою у вчиненні відповідного кримінального правопорушення, має право призначити таке додаткове покарання незалежно від того, чи обвинувачений обіймав певну посаду або займався певною діяльністю на час вчинення кримінального правопорушення.

Зі змісту вказаних правових висновків вбачається, що не є перешкодою для призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та обставина, що обвинувачений на момент ухвалення вироку не працює на певній посаді та не проводить певну діяльність.

Отже, ОСОБА_4 вчинив тяжкий злочин у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації, за який передбачене обов`язкове призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю. Саме тому, суд дійшов до переконання про доцільність призначення обвинуваченому ОСОБА_4 додаткового покарання у виді позбавлення права займати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування України на максимально дозволений санкцією статті строк, тобто 3 роки.

Частиною третьою статті 55 КК регламентовано, що при призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк - воно поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання, а при призначенні покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове до інших основних покарань, а також у разі застосування статті 77 цього Кодексу - з моменту набрання законної сили вироком.

За цих обставин, строк відбування додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування України, слід рахувати з моменту набрання законної сили вироком.

Відповідно до ч.2 ст. 69 КК України, на підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов`язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Зважаючи на положення ч.2 ст. 69 КК України, суд дійшов висновку, що узгоджене сторонами в угоді про визнання винуватості покарання за ч.3 ст. 332 КК України - без конфіскації майна, відповідає вимогам закону.

Відповідно наданої прокурором копії Ухвали Вінницького апеляційного суду від 14.01.2026 , справа № 127/440/26, щодо ОСОБА_4 було продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою та визначено заставу в розмірі 100 прожиткових мінімуми, що становить 332800 грн. З наданого прокурором листа начальника ДУ «Вінницька УВП (№1)» від 16.01.26 № 4/621, ОСОБА_4 звільнився під заставу на підставі ухвали Вінницького апеляційного суду від 14.01.2026 року.

Відповідно до копії платіжної інструкції № 9 від 14.01.2026 року АТ «Акцет-Банк», ВЦПД (код платника: 43996085) внесено 332 800 (триста тридцять дві тисячі вісімсот) гривень 00 копійок в якості застави за підозрюваного ОСОБА_4 , справа № 127/440/26.

Згідно з частиною першою статті 182 КПК застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків.

Правові підстави для звернення застави у дохід держави визначені частиною восьмою статті 182 КПК, а саме у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з`явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

Відповідно до частини одинадцятої статті 182 КПК застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. Застава, внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.

Згоди заставодавця ВЦПД (код юридичної особи: 43996085) на звернення внесеної ним застави на виконання вироку в частині майнових стягнень з обвинуваченого до суду не надходило, відтак застава підлягає поверненню заставодавцеві.

Отже, враховуючи те, що правові підстави для звернення застави у дохід держави в судовому засіданні встановлені не були, суд дійшов до переконання, що заставу у розмірі 332 800 (триста тридцять дві тисячі вісімсот) гривень 00 копійок необхідно повернути заставодавцю - ВЦПД (код юридичної особи: 43996085).

Судом з`ясовано, що слідчим в порядку ст. 208 КПК було затримано ОСОБА_4 12 листопада 2025 року та ухвалою слідчого судді Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 14.11.2025 у справі № 138/3333/25 до ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою до 11.01.2026, який в подальшому ухвалю Вінницького апеляційного суду 14.01.2026 у справі № 127/440/26 було продовжено до 08.03.2026, з можливістю внесення застави. Звільнений з-під варти начальником Вінницької УВП (№1) ОСОБА_4 був 15.01.2026. Тобто, в період з 12.11.2025 до 15.01.2026 року мало місце попереднє ув`язнення ОСОБА_4 ..

Сторони в угоді про визнання винуватості передбачили узгоджене ними ОСОБА_4 основне покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді штрафу.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті. При призначенні покарань, не зазначених у частині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув`язнення, може пом`якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування.

Такий вид покарання, як штраф, не зазначений у частині першій статті 72 КК України.

Враховуючи те, що угодою про визнання винуватості не передбачено пом`якшення штрафу або звільнення від його відбування при зарахуванні попереднього ув`язнення, а також те, що пом`якшення або звільнення від штрафу згідно з ч.5 ст. 72 КК України не є обов`язком суду, а є дискреційним повноваженнями, тому суд не вбачає підстав для зарахування попереднього ув`язнення ОСОБА_4 ..

Згідно положень ч. 4 ст. 174 КПК України суд, одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

Поряд з тим, суд враховує, що, як повідомив прокурор, речі та документи, які постановою слідчого від 13.11.2025 визнано речовими доказами, та на які ухвалою слідчого судді від 17.11.2025 накладено арешт, належать ОСОБА_4 та ще двом обвинуваченим, по яких виділені матеріали в інші провадження і також затвердженні угоди. А тому суд вирішує питання про скасування арешту та долю речових доказів лише щодо належних ОСОБА_4 речей та документів.

Питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України.

Керуючись, статтями 100, 124, 174, 182, 314, 368-370, 374, 468-470, 472-476 КПК України та статтями 50, 55, 65-67, 69, 70, ч. 1 ст. 114-1, ч. 3 ст. 332 КК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 11.03.2026 року між прокурором відділу нагляду за додержанням законів регіональним органомбезпеки Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_3 , який на підставі ст. ст. 36, 37 КПК України наділений повноваженнями прокурора у кримінальному провадженні № 2202602000000065, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02.03.2026, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 114-1, ч. 3 ст. 332 КК України, з одного боку та обвинуваченим ОСОБА_4 ( ОСОБА_6 ) з іншого боку, за участю захисника - адвоката ОСОБА_8 , у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено 02.03.2026 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 2202602000000065.

Визнати ОСОБА_4 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 114-1, ч. 3 ст. 332 Кримінального кодексу України.

Призначити ОСОБА_4 узгоджене сторонами покарання:

- за ч. 1 ст. 114-1 Кримінального кодексу України – із застосуванням статті 69 Кримінального кодексу України, у виді штрафу у розмірі 2000 (двох тисяч) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000 (тридцять чотири тисячі) гривень;

- за ч. 3 ст. 332 Кримінального кодексу України - із застосуванням статті 69 Кримінального кодексу України, у виді штрафу у розмірі 4000 (чотирьох тисяч) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 68000 (шістдесят вісім тисяч) гривень, без конфіскації майна, з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування України строком на 3 роки.

На підставі ч.1, ч.3 ст. 70 КК Україниза сукупністю кримінальних правопорушень шляхом повного складання призначених покарань визначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді штрафу у розмірі 6000 (шести тисяч) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 102000 (сто дві тисячі) гривень, без конфіскації майна, з позбавленням права обійматипосади в органах державної влади та місцевого самоврядування України строком на 3 (три) роки.

Строк відбування додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування України, рахувати з дня набрання вироком законної сили.

Заставу, внесену ВЦПД (код юридичної особи: 43996085) на підставі ухвали Вінницького апеляційного суду від 14.01.2026 , справа № 127/440/26, за ОСОБА_4 відповідно до платіжної інструкції № 9 від 14.01.2026 року АТ «Акцет-Банк» в сумі 332 800 (триста тридцять дві тисячі вісімсот) гривень 00 копійокповернути заставодавцю – ВЦПД (код юридичної особи: 43996085)негайно після набрання цим вироком законної сили.

Накладений, ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 17.11.2025 року у справі № 138/3333/25 арешт:

-на наступні, належні ОСОБА_4 речі, зокрема, грошові кошти загальною сумою 1070 молдовських лей із наступними номіналами: 7 (сім) купюр номіналом 100 лей із наступними серійними номерами 183052, 209844, 123375, 860630, 093533, 981093, 830325; 7 (сім) купюр номіналом 50 лей із наступними серійними номерами 687167, 268464, 681427, 169162, 136852, 688012, 429656; 1 (одна) купюра номіналом 20 лей із серійним номером 146490, які виявлено між переднім пасажирським та водійським сидіннями т/з марки «VOLKSWAGEN» моделі «TIGUAN», з іноземною реєстрацією « НОМЕР_2 », вилучено та поміщено до сейф пакету НПУ № CRI1050715 та мобільний телефон марки «iPhone» моделі «16 Pro», ІМЕІ 1: НОМЕР_3 , ІМЕІ 2: НОМЕР_4 , який поміщено до паперового конверту НПУ та який належить ОСОБА_4 ( ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 – скасувати;

- на грошові кошти загальною сумою 5400 доларів США (імітаційні кошти) у кількості 54 (п`ятдесят чотири) купюри номіналом 100 доларів США із єдиним серійним номером KL 83664885В, які виявлено на задньому сидінні т/з марки «VOLKSWAGEN» моделі «TIGUAN», з іноземною реєстрацією « НОМЕР_2 », вилучено та поміщено до сейф пакету НПУ № CRI1050710, грошові кошти загальною сумою 2400 доларів США (імітаційні кошти) у кількості 24 купюри номіналом 100 доларів США із єдиним серійним номером KL 83664885В, які було поміщено до паперового конверту НПУ, грошові кошти загальною сумою 200 доларів США (імітаційні кошти) у кількості 2 купюри номіналом 100 доларів США із єдиним серійним номером KL 83664885В, які було поміщено до паперового конверту НПУ – скасувати.

Речові докази у кримінальному провадженні, а саме: грошові кошти загальною сумою 1070 молдовських лей із наступними номіналами: 7 (сім) купюр номіналом 100 лей із наступними серійними номерами 183052, 209844, 123375, 860630, 093533, 981093, 830325; 7 (сім) купюр номіналом 50 лей із наступними серійними номерами 687167, 268464, 681427, 169162, 136852, 688012, 429656; 1 (одна) купюра номіналом 20 лей із серійним номером 146490, які виявлено між переднім пасажирським та водійським сидіннями т/з марки «VOLKSWAGEN» моделі «TIGUAN», з іноземною реєстрацією « НОМЕР_2 », вилучено та поміщено до сейф пакету НПУ № CRI1050715 та мобільний телефон марки «iPhone» моделі «16 Pro», ІМЕІ 1: НОМЕР_3 , ІМЕІ 2: НОМЕР_4 , який поміщено до паперового конверту НПУ та який належить ОСОБА_4 ( ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 – повернути ОСОБА_4 .

Речові докази у кримінальному провадженні, а саме: грошові кошти загальною сумою 5400 доларів США (імітаційні кошти) у кількості 54 (п`ятдесят чотири) купюри номіналом 100 доларів США із єдиним серійним номером KL 83664885В, які виявлено на задньому сидінні т/з марки «VOLKSWAGEN» моделі «TIGUAN», з іноземною реєстрацією « НОМЕР_2 », вилучено та поміщено до сейф пакету НПУ № CRI1050710, грошові кошти загальною сумою 2400 доларів США (імітаційні кошти) у кількості 24 купюри номіналом 100 доларів США із єдиним серійним номером KL 83664885В, які було поміщено до паперового конверту НПУ, грошові кошти загальною сумою 200 доларів США (імітаційні кошти) у кількості 2 купюри номіналом 100 доларів США із єдиним серійним номером KL 83664885В, які було поміщено до паперового конверту НПУ - залишити в матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду через Вінницький міський суд Вінницької області протягом 30 днів з моменту його проголошення, з підстав передбачених ч. 4 ст. 394 КПК України.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя: