Вирок від 20 квітня 2026 р. у справі №127/20262/25 — Вінницький міський суд Вінницької області

Суд: Вінницький міський суд Вінницької області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Державна зрада

Дата: 20 квітня 2026 р.

Справа: №127/20262/25

Суддя: Бернада Є. В.

Справа №127/20262/25

Провадження №1-кп/127/717/25

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі колегії суддів:

судді-доповідача ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_5 ,

сторони захисту: адвоката ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 12 у порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02.01.2025 за № 22023020000000001, за обвинуваченням:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Василівка Новомиргородського району Кіровоградської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше несудимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених другою статті 111, частиною сьомою статті 111-1 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

У період з травня 2022 року до початку 2023 року, більш точний час встановити з об`єктивних причин не виявилося можливим, незважаючи на вищезазначені обставини триваючої збройної агресії Російської Федерації проти України, маючи у тому числі корисливі мотиви щодо збереження власних активів, реалізації амбіцій, отримання владних повноважень та можливості власної діяльності на тимчасово окупованих територіях України, здійснюючи колабораційну діяльність на користь держави-агресора та її представників, перебуваючи на тимчасово окупованій території Херсонської області, діючи за узгодженням із невстановленими представниками окупаційної адміністрації держави-агресора та громадянами України, в порушення вимог Конституції України і законів України, в умовах воєнного стану, добровільно погодився на заняття посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території Херсонської області, а саме: посади «заместителя начальника» у так званій «Государственной Службе безопасности Херсонской области», яка після деокупації м. Херсон 11.11.2022 фактично передислокувалася у м. Генічеськ та продовжила діяльність.

У подальшому ОСОБА_7 , продовжуючи діяти відповідно до свого кримінально протиправного умислу, спрямованого на здійснення колабораційної діяльності на користь держави-агресора, з метою завдання шкоди України, забезпечення встановлення й укріплення незаконної системи органів влади та правопорядку на тимчасово окупованій території Херсонської області, добровільно зайнявши посаду «заместителя начальника» незаконного правоохоронного органу – так званої «Государственной Службы безопасности Херсонской области», у військовому званні генерал-майора та посадовим окладом 21 000 російських рублів, використовуючи при цьому для забезпечення конфіденційності своєї особи позивний (псевдо) «Батый», приблизно з травня 2022 року по 4 вересня 2024 року, більш точний час встановити не представилося за можливе, виконуючи професійної функції, як один з керівників цього незаконного правоохоронного органу фактично здійснював організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції щодо реалізації окупаційної політики держави-агресора по встановленню адміністративного, військового, юридичного, економічного та інших видів державного контролю на окупованих територіях України, придушення будь-яких проявів незгоди з цією політикою, встановлення та нав`язування політичного режиму Російської Федерації, переслідування цивільного населення з проукраїнською позицією, проведення щодо них репресій різного роду, вчинення інших заходів на шкоду України.

ОСОБА_7 , у вказаний вище період часу, виконуючи організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функцій, обумовлені відповідною посадою, в тому числі в якості так званого «тимчасово виконуючого обов`язки начальника Государственной Службы безопасности Херсонской области», здійснював загальне керівництво підлеглими йому співробітниками, організовував виконання ними поставлених перед цим органом завдань, забезпечував їх матеріальне забезпечення, а також матеріально-технічне забезпечення діяльності зазначеного незаконного правоохоронного органу, створеного на тимчасово окупованій території Херсонської області, за що 05.04.2023 начальником так званої «Государственной Службы безопасности Херсонской области», був представлений до нагородження медаллю «За заслуги перед Херсонской областью 2-й степени», впровадженою окупаційною адміністрацією держави-агресора на тимчасово окупованій території Херсонської області.

У подальшому, Указом Президента України № 601/2024 від 02.09.2024 до так званої «Государственной службы безопасности Херсонской области» застосовано санкції, а 04.09.2024, у зв`язку зі створенням окупаційною адміністрацією держави-агресора та початком роботи на тимчасово окупованій території Херсонської області незаконного правоохоронного органу – так званого «УФСБ по Херсонской области» із дислокацією у м. Генічеськ Херсонської області, що фактично є правонаступником так званої «Государственной Службы безопасности Херсонской области», остання була ліквідована, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб держави-агресора зроблено відповідний реєстраційний запис про припинення діяльності зазначеного незаконного правоохоронного органу.

Крім того, ОСОБА_7 , достовірно знаючи про викладені вище обставини триваючої збройної агресії Російської Федерації проти України, маючи значний досвід роботи в органах державної влади України, зокрема, як начальник Департаменту оперативного документування Служби безпеки України, керуючись метою реалізації амбіцій, отримання владних повноважень та можливості здійснення власної діяльності на тимчасово окупованих територіях України, повернення до політичної, державної діяльності під патронатом Російської Федерації, а також маючи корисливі мотиви щодо збереження власних активів, діючи умисно, усвідомлюючи кримінально протиправний характер своїх дій, їх суспільно небезпечні наслідки, бажаючи їх настання, розуміючи неприпустимість вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, в умовах воєнного стану у період з травня 2022 року по 4 вересня 2024 року, більш точний час встановити з об`єктивних причин не виявилося можливим, ОСОБА_7 , перебуваючи на тимчасово окупованій території Херсонської області, діючи, за узгодженням із невстановленими представниками окупаційної адміністрації держави-агресора та громадянами України, на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній, інформаційній безпеці України, займаючи посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, в незаконному правоохоронному органі із ознаками збройного формування, створеному на тимчасово окупованій території Херсонської області, а саме: посаду «заместителя начальника» у так званій «Государственной Службе безопасности Херсонской области», яка після деокупації м. Херсон 11.11.2022 фактично передислокувалася у м. Генічеськ та продовжила діяльність, надавав державі-агресору Російській Федерації, її представникам допомогу в проведенні підривної діяльності проти України.

ОСОБА_7 з травня 2022 року по 4 вересня 2024 року, більш точний час встановити за об`єктивних причин не виявилося можливим, після зайняття посади «заместителя начальника» незаконного правоохоронного органу із ознаками збройного формування так званої «Государственной Службы безопасности Херсонской области», використовуючи при цьому для забезпечення конфіденційності своєї особи позивний (псевдо) «Батый», за посередництва та політичної, силової і фінансової підтримки представників окупаційної адміністрації держави-агресора та Збройних Сил Російської Федерації, вчиняв дії щодо надання державі-агресору Російській Федерації, її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України шляхом реалізації, всупереч Конституції України та Законів України, повноважень обумовлених відповідною посадою службової особи незаконно створеного на тимчасово окупованій території України правоохоронного органу із ознаками збройного формування, здійснюючи такі повноваження в системі нелегітимних органів влади, з метою завдання шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній, інформаційній безпеці України, унеможливлення виконання органами державної влади України та її Збройними Силами завдань за призначенням, й усунення таким чином перешкод для зміни території, кордонів та системи вищих органів державної влади України нелегітимним шляхом, окупації та захопленні території суверенної держави України державою-агресором – Російською Федерацією.

ОСОБА_7 , у вказаний вище період часу, виконуючи організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функцій, зокрема, здійснюючи загальне керівництво підлеглими йому співробітниками, виконання ними поставлених перед цим органом завдань, організовував матеріально-технічне забезпечення діяльності зазначеного незаконного правоохоронного органу. У тому числі в якості так званого «тимчасово виконуючого обов`язки начальника Государственной Службы безопасности Херсонской области», як один з керівників цього незаконного органу, здійснюючи професійної функції, сприяв можливим чи дійсним зусиллям держави-агресора та її представників заподіяти шкоду національній безпеці України, фактично реалізовував окупаційну політику держави-агресора Російської Федерації по встановленню адміністративного, військового, юридичного, економічного та інших видів державного контролю на окупованих територіях України, придушення будь-яких проявів незгоди з цією політикою, встановлення та нав`язування політичного режиму Російської Федерації, переслідування цивільного населення з проукраїнською позицією, проведення щодо них репресій різного роду, вчинення інших заходів на шкоду України.

Судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 за частиною другою статті 111 та частиною сьомою статті 111-1 Кримінального кодексу України (далі – КК) суд здійснює за відсутності обвинуваченого (in absentia).

Відповідно до частини п`ятої статті 374 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) у разі ухвалення вироку за наслідками кримінального провадження, у якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування або спеціальне судове провадження (in absentia), суд окремо обґрунтовує, чи були здійснені стороною обвинувачення всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження.

Частиною другою статті 7 КПК регламентовано, що зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) від 18.05.2004 «Шомоді проти Італії» проведення заочного розгляду кримінального провадження відповідатиме принципам, закріпленим у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (право на справедливий суд), тільки в тому випадку, якщо з боку державних органів будуть вжиті заходи забезпечення ретельної перевірки «з метою встановлення поза обґрунтованим сумнівом того, чи дійсно особа беззастережно відмовилася від свого права виступати в суді».

До початку судового процесу за відсутності обвинуваченого суд зобов`язаний переконатися, що обвинувачений був повідомлений про судовий розгляд. Контрольні механізми в галузі прав людини, які вважають судовий розгляд «in absentia» допустимим у виняткових обставинах, передбачають, що в цьому випадку суди зобов`язані ще суворіше дотримуватися права обвинуваченого на захист. До таких прав також відноситься право на допомогу адвоката, навіть якщо обвинувачений відмовився особисто бути присутнім на суді (рішення «Пелладоах проти Нідерландів», «Пуатрімоль проти Франції»).

Особливості спеціального досудового розслідування кримінальних правопорушень визначені главою 24-1 КПК.

Відповідно до положень статті 297-1 КПК спеціальне досудове розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених статтями 109, 110, 110-2, 111, 111-1, 111-2, 112, 113, 114, 114-1, 114-2, 115, 116, 118, частиною другою статті 121, частиною другою статті 127, частинами другою і третьою статті 146, статтями 146-1, 147, частинами другою - п`ятою статті 191 (у випадку зловживання службовою особою своїм службовим становищем), статтями 209, 255-258-6, 348, 364, 364-1, 365, 365-2, 368, 368-2, 368-3, 368-4, 369, 369-2, 370, 379, 400, 408, 436, 436-1, 437, 438, 439, 440, 441, 442, 443, 444, 445, 446, 447, стосовно підозрюваного, крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук.

З обвинувального акта, який надійшов до суду випливає, що обвинувачений ОСОБА_7 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , тобто на тимчасово окупованій території України.

У номері 65 від 28.03.2025 газети Кабінету Міністрів України «Урядовий кур`єр» опублікована повістка про виклик ОСОБА_7 до УСБУ у Вінницькій області на 14, 15 та 16 квітня 2025 року для отримання письмового повідомлення про підозру та проведення інших процесуальних дій, однак останній не з`явився до слідчого без поважних причин.

У межах досудового розслідування вказаного кримінального провадження ОСОБА_7 28.03.2025 відповідно до вимог частини восьмої статті 135, частини першої статті 278 КПК повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною сьомою статті 111-1 КК, шляхом опублікування у номері 65 від 28.03.2025 газети Кабінету Міністрів України «Урядовий кур`єр» повідомлення про підозру ОСОБА_7 та повістки про виклик підозрюваного до УСБУ у Вінницькій області на 14, 15 та 16 квітня 2025 року для отримання письмового повідомлення про підозру та проведення інших процесуальних дій. Однак останній на виклики до слідчого не з`явився без поважних причин.

Повідомлення про підозру ОСОБА_7 28.03.2025 було вручене захиснику підозрюваного – ОСОБА_6 , про що свідчить розписка в матеріалах кримінального провадження.

Постановою слідчого від 17.04.2025 на підставі статті 281 КПК оголошений розшук підозрюваного ОСОБА_7 .

Повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри та нову підозру ОСОБА_7 16.05.2025 було вручене захиснику підозрюваного – ОСОБА_6 , про що свідчить розписка в матеріалах кримінального провадження.

У номері 99 від 16.05.2025 газети Кабінету Міністрів України «Урядовий кур`єр» опубліковано повідомлення про нову підозру ОСОБА_7 та повістки про виклик останнього до УСБУ у Вінницькій області на 20 травня 2025 року для отримання письмового повідомлення про підозру та зміну раніше повідомленої підозри, проведення інших процесуальних дій, однак ОСОБА_7 не з`явився до слідчого без поважних причин.

Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 20.05.2025 задоволено клопотання слідчого, погодженого з прокурором, та надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22023020000000001 від 02.01.2025 за ознаками вчинення кримінальних правопорушеІнь, передбачених частиною другою статті 111 та частиною сьомою статті 111-1 КК.

У номері 103 від 22.05.2025 газети Кабінету Міністрів України «Урядовий кур`єр» опубліковано повідомлення про здійснення спеціального досудового розслідування стосовно підозрюваного ОСОБА_7 та одночасно опубліковано повістку про явку до Управління СБУ у Вінницькій області на 26 травня 2025 року для повідомлення про завершення досудового розслідування, надання доступу до матеріалів досудового розслідування, вручення обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування. Разом з тим, ОСОБА_7 на виклик не з`явився без поважних причин.

У номері 123 від 19.06.2025 газети Кабінету Міністрів України «Урядовий кур`єр» опубліковано повістку про явку підозрюваного ОСОБА_7 до Управління СБУ у Вінницькій області на 25 червня 2025 року для повідомлення про завершення досудового розслідування, надання доступу до матеріалів досудового розслідування, вручення обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування. Разом з тим, ОСОБА_7 на виклик не з`явився без поважних причин.

Факти численних викликів ОСОБА_7 у порядку статті 135 КПК підтверджені відповідними матеріалами кримінального провадження. Аналогічні повістки про виклик до прокурора, слідчого розміщені на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.

У підготовчому судовому засіданні, яке відбулось 01.12.2025, суд своєю ухвалою задовольнив клопотання прокурора щодо здійснення спеціального судового провадження стосовно ОСОБА_7 .

Обвинувачений ОСОБА_7 викликався у судові засідання, які були призначені на 17:00 год. 30.09.2025, 15:00 год. 18.11.2025, 15:15 год. 01.12.2025, 10:00 год. 10.12.2025, 14:30 год. 05.02.2025 та 12:30 год. 24.02.2025 шляхом публікації повісток про виклик обвинуваченого у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду.

Отже, наявні у справі документи свідчать про те, що ОСОБА_7 достовірно знає про розпочате відносно нього кримінальне провадження, про підозру та висунуте обвинувачення у вчиненні особливо тяжких злочинів та статус особи, яка перебуває у розшуку, про виклики до органу досудового розслідування та суду.

Ухилення обвинуваченого ОСОБА_7 від органів досудового розслідування та суду суд розцінює, як реалізацію останнім його невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, статті 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.

При цьому суд вважає слушним зауважити, що розгляд кримінального провадження здійснюється за участю захисника обвинуваченого – адвоката ОСОБА_6 , – яка була забезпечена державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Вінницькій області.

З огляду на викладене, суд вжив усіх достатніх заходів для дотримання прав обвинуваченого ОСОБА_7 на захист та доступ до правосуддя.

Відповідно до частини третьої статті 26 КПК суд за клопотанням сторін кримінального провадження дослідив такі докази, зібрані у кримінальному провадженні:

-протокол огляду документів від 13.05.2024 об?єктом огляду є відомості розміщені в інтернет-мережі стосовно осіб, які проходять службу в т.зв. «ГСБ Херсонской области» за посиланнями:

• https://kiborg.news/2024/04/12/zradnyky-z-sbu-na-sluzhbi-v-okupantiv/;

-протокол огляду документів від 01.10.2024 об?єктом огляду є інтернет сторінка центру «Миротворець» за посилання: https://lite.myrotvorets.center/;

-характеризуючі особу матеріали: витяги з державної міграційної служби України стосовно інформації про осіб ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ; актовий запис про народження №75, №830, №30, №18, №606; відомості з державного реєстру речових прав; вимога від 09.12.2024 року;

-протоколу за результатом проведення негласної слідчої (розшукової) дії (далі – НСРД) від 15.03.2024;

-протоколу за результатом проведення НСРД від 13.03.2024;

-протокол тимчасового доступу до речей і документів від 13.06.2025;

-протоколу огляду від 18-19.11.2022 року нежитлових приміщень, які знаходяться на другому поверсі у лівому крилі будівлі за адресою: вул. Пилипа Орлика 15 у м. Херсон із зображенням документів та предметів виявлених під час огляду;

-протоколу огляду від 28.11-01.12.2022 року нежитлових приміщень, які знаходяться на третьому, четвертому, п`ятому поверхах у лівому крилі офісної будівлі, господарських будівель та території у внутрішньому дворі за адресою: вул. Пилипа Орлика 15 у м. Херсон із зображенням документів та предметів виявлених під час огляду;

-протоколу огляду від 21.11-26.11.2022 року нежитлових приміщень, які знаходяться на другому, третьому, четвертому і п`ятому поверхах правого крила будівлі за адресою: вул. Пилипа Орлика 15 у м. Херсон (власник ТОВ «Офіспартнер») із зображенням документів та предметів виявлених під час огляду;

-докази повідомлення ОСОБА_7 про наявність кримінального провадження та проведеного досудового розслідування.

Аналізуючи надані суду докази у їх сукупності, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення дійшов до такого висновку.

Відповідно до статей 1-3, 6 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава; суверенітет України поширюється на всю її територію; Україна є унітарною державою; територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною; людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає людиною за свою діяльність; державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно зі статтями 17, 19, 65, 68 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу, на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом; на території України не допускається розташування іноземних військових баз; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов?язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов?язком громадян України; кожен зобов?язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей; Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Частиною другою статті 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (далі – Закон № 389-VIII) визначено, що органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.

Згідно з частиною третьою статті 4 Закону № 389-VIII військові адміністрації населених пунктів утворюються в одному чи декількох населених пунктах (селах, селищах, містах), в яких сільські, селищні, міські ради та/або їхні виконавчі органи не здійснюють покладені на них Конституцією та законами України повноваження, у тому числі внаслідок фактичного саморозпуску або самоусунення від виконання своїх повноважень, або їх фактичного невиконання, або припинення їх повноважень згідно із законом.

24.02.2022 РФ здійснено повномасштабне військове вторгнення на територію України, у зв?язку із чим розпочато ведення агресивної війни проти України та захоплення її території.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому строк дії воєнного стану був неодноразово продовжений і діє по цей час.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон №1207-VII) регламентовано, що тимчасово окупована РФ територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Тимчасова окупація РФ територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для РФ жодних територіальних прав.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1-1 Закону №1207-VII тимчасово окупована територія - це частини території України, в межах яких збройні формування РФ та окупаційна адміністрація РФ встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування РФ встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації РФ.

У зв?язку з веденням агресивної війни з боку РФ проти України, в період з 24.02.2022 окремі райони Херсонської області перебувають під тимчасовою окупацією Російської Федерації, а м. Херсон перебувало під тимчасовою окупацією держави-агресора до 11.11.2022.

Крім того, приблизно у травні 2022 року почав діяти, а 22.12.2022, відповідно до законодавства держави-агресора, був зареєстрований у відповідних російських реєстрах не передбачений законами України незаконний правоохоронний орган із ознаками збройного формування – так звана «Государственная Служба безопасности Херсонской области».

У судовому засіданні встановлено, що обвинувачений ОСОБА_7 , будучи громадянином України, у період часу з травня 2022 року до початку 2023 року добровільно погодився на заняття посади в незаконному правоохоронному органі створеному на тимчасово окупованій території Херсонської області, а саме посади «заместителя начальника» у так званій «Государственной Службе безопасности Херсонской области», яка після деокупації м. Херсон 11.11.2022 фактично передислокувалася у м. Генічеськ та продовжила діяльність. Водночас, 05.04.2023 начальником так званої «Государственной Службы безопасности Херсонской области», ОСОБА_7 був представлений до нагородження медаллю «За заслуги перед Херсонской областью 2-й степени», впровадженою окупаційною адміністрацією держави-агресора на тимчасово окупованій території Херсонської області.

Зазначена обставина підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, зміст яких суд вже навів вище.

Зокрема, суд у судовому засіданні дослідив додатки до протоколу огляду від 13.03.2024, а саме копії наступних документів : «Бюджетная розспись», «Бюджетная смета на 2 квартал 2023 финансового года», «Кассовый план», «Заявка на доведение (изменение) предельных обьмов финансирования», «Приказ для выплаты заработной платы и денежного довольствия на март 2023 г.» за підписом «ВрИО начальника Государственной Службе безопасности Херсонской области» ОСОБА_7 .

З огляду на викладене, суд дійшов до переконання, що дії ОСОБА_7 за фактом зайняття посади в незаконному правоохоронному органі окупаційної влади охоплюються складом кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною сьомою статті 111-1 КК, за ознаками добровільного зайняття громадянином України посади в незаконних правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території.

Крім того, у судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_7 , будучи громадянином України, достовірно знаючи, що в Україні введений воєнний стан, у період з травня 2022 року по 4 вересня 2024 року, перебуваючи на тимчасово окупованій території Херсонської області, діючи, за узгодженням із невстановленими представниками окупаційної адміністрації держави-агресора, займаючи посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, в незаконному правоохоронному органі із ознаками збройного формування, створеному на тимчасово окупованій території Херсонської області, а саме: посаду «заместителя начальника» у так званій «Государственной Службе безопасности Херсонской области», яка після деокупації м. Херсон 11.11.2022 фактично передислокувалася у м. Генічеськ та продовжила діяльність, надавав державі-агресору Російській Федерації, її представникам допомогу в проведенні підривної діяльності проти України. Водночас, ОСОБА_7 , у вказаний вище період часу, виконуючи організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функцій, зокрема, здійснюючи загальне керівництво підлеглими йому співробітниками, виконання ними поставлених перед цим органом завдань, організовував матеріально-технічне забезпечення діяльності зазначеного незаконного правоохоронного органу. У тому числі в якості так званого «тимчасово виконуючого обов`язки начальника Государственной Службы безопасности Херсонской области», як один з керівників цього незаконного органу, здійснюючи професійної функції, сприяв можливим чи дійсним зусиллям держави-агресора та її представників.

Зазначені обставини підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами, зміст яких суд вже навів вище.

З огляду на викладене, суд дійшов до переконання, що в судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт надання ОСОБА_7 допомоги іноземній державі в проведенні підривної діяльності проти України.

Вирішуючи питання щодо кваліфікації дій ОСОБА_7 в цій частині, суд враховує таке.

Верховний Суд (далі – ВС) у своїй постанові від 09.04.2024 (справа № 639/1528/22) дійшов до висновку, що вчинення будь-яких діянь, передбачених частиною першою статті 111 КК, заподіює шкоду національній безпеці України і розцінюються як підривна діяльність проти неї. Надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України полягає у сприянні їх можливим чи дійсним зусиллям заподіяти шкоду національній безпеці України. Види підривної діяльності проти України можуть бути різноманітними.

Крім того, як зазначив ВС, треба мати на увазі, що державна зрада є закінченим злочином не з моменту встановлення зв`язку з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками чи з моменту отримання від них злочинного завдання, а з моменту вчинення певних конкретних дій на шкоду Україні.

Вчиняючи державну зраду, як зауважив ВС, винний усвідомлює, що він здійснює перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту (вчинює шпигунські дії, надає іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомогу в проведенні підривної діяльності проти України) і бажає цього.

Формулювання «на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України» визначає суб`єктивну спрямованість дій винного, однак не є характеристикою суспільно небезпечних наслідків діяння. Факт заподіяння вказаної шкоди не має значення для кваліфікації діяння за статтею 111 КК.

При цьому ВС зауважив, що в контексті положень статті 111 КК підривною діяльністю є дії іноземних держав, іноземних організацій або їх представників, спрямовані на підрив основ національної безпеки України та завдання істотної шкоди суверенітетові, територіальній цілісності, недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.

З огляду на викладене суд вважає, що діяння ОСОБА_7 за цим фактом охоплюються складом кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною другою статті 111 КК, за ознаками державної зради, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, безпеці України: надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, кваліфікуючою ознакою якого є вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного стану.

Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд приймає до уваги роз`яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого – особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Суд враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

У постанові від 14.06.2018 (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання – конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і ЄСПЛ (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 (справа № 756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».

Термін «явно несправедливе покарання» означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Аналогічний висновок зроблений ВС у постанові від 13.08.2020 (справа № 716/1224/19).

Крім того, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначив, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов`язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.

У ході судового розгляду кримінального провадження суд встановив, що ОСОБА_7 вчинив два особливо тяжких злочини проти основ національної безпеки України. Відомості, які б свідчили про наявність обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого, в судовому засіданні встановлені не були. Також не були встановлені обставини, що обтяжують покарання обвинуваченого. При цьому суд враховує, що ОСОБА_7 у судові засідання не з`явився, у зв`язку з чим розгляд судового провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia).

Отже, за результатом судового розгляду обставини, що пом`якшують чи обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлені.

З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, особи обвинуваченого, обставин, які пом`якшують та обтяжують його покарання, суд дійшов до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, буде покарання, передбачене санкціями кримінального закону, у виді позбавлення волі.

Вирішуючи питання про доцільність призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді конфіскації майна (передбаченого санкцією частини другої статті 111 КК), суд враховує таке.

Частиною другою статті 59 КК визначено, що конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

Суд також враховує роз`яснення, надані в абзаці першому пункту 19 Постанови Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (далі – Постанова № 7), згідно з якими вирішуючи питання про застосування конфіскації майна, суди повинні враховувати, що такий вид додаткового покарання призначається лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини. Відповідно до вимог статті 59 КК у разі конфіскації не всього майна, а лише його частини суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються.

Санкцією частини сьомої статті 111-1 КК альтернативно передбачене додаткове покарання у виді конфіскації майна, натомість санкція частини другої статті 111 КК такої альтернативи не передбачає.

Суд враховує висновок, викладений у постанові ВС від 21.02.2024 (справа №686/11385/21), згідно з яким, вирішуючи питання щодо доцільності додаткового покарання у виді конфіскації майна, суд має виходити з наявності чи відсутності у діях винного корисливого мотиву.

За результатами судового розгляду справи суд встановив, що обвинувачений ОСОБА_7 погодився на заняття посади в незаконному правоохоронному органі окупаційної влади в м. Херсон, який після деокупації передислокувався у м. Генічевськ, а у подальшому здійснював допомогу іноземній державі шляхом реалізації своїх повноважень в системі нелегітимних органів влади, створених представниками спецслужб РФ на тимчасово окупованих територіях України. Перебування ОСОБА_7 на керівній посаді незаконного правоохоронного органу окупаційної влади передбачає у тому числі отримання відповідної заробітної плати (доходу). Наведені обставини, на переконання суду, свідчать про те, що обвинувачений діяв у тому числі й з корисливих мотивів.

Згідно з частиною першою статті 59 КК покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого.

З-поміж інших доказів стороною обвинувачення надані суду копії ухвал слідчих суддів: від 22.05.2025, відповідно до якої на майно ОСОБА_7 , а саме житлової чотирикімнатної квартири та житловий будинок із прибудинковими та господарськими будівлями та спорудами був накладений арешт; від 17.06.2025, відповідно до якої на майно ОСОБА_7 , а саме земельну ділянку площею 0.09998га та квартиру був накладений арешт.

Враховуючи, що на стадії досудового розслідуванні та під час судового розгляду було встановлено майно, що належить обвинуваченому ОСОБА_7 , а злочини інкриміновані останньому є злочинами проти основ національної безпеки України, суд вважає, що ОСОБА_7 має бути призначене додаткове покарання у виді конфіскації усього належного йому на праві власності майна.

Вирішуючи питання про доцільність призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю, суд враховує таке.

Відповідно до абзацу 5 частини першої статті 55 КК позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основне або додаткове покарання за вчинення кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки України, передбачених статтями 111-1, 111-2 цього Кодексу, призначається на строк від десяти до п`ятнадцяти років.

Санкцією частини сьомої статті 111-1 КК визначене безальтернативне призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю. Зазначена правова норма є імперативною.

При цьому суд враховує висновок ВС, сформований у постанові від 22.05.2018 у справі № 753/18479/16-к, відповідно до якого позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю застосовується, в тому числі, і до осіб, які на час вчинення кримінального правопорушення не займали офіційно певні посади та не займалися офіційно певною діяльністю.

До аналогічного висновку суд дійшов ВС у постанові від 21.06.2022 по справі №171/869/21.

Зі змісту вказаних правових висновків вбачається, що не є перешкодою для призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та обставина та обставина, що обвинувачений на момент ухвалення вироку не працює на певній посаді та не проводить діяльність, з використанням можливостей якої (яких) він вчинив кримінальне правопорушення.

Отже, ОСОБА_7 вчинив кримінальні правопорушення, об`єктом яких є основи національної безпеки України, за один з яких передбачене обов`язкове призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю. Саме тому, суд дійшов до переконання про доцільність призначення обвинуваченому ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю позбавленням права обіймати права обіймати посади в правоохоронних органах на максимально дозволений санкцією статті строк, тобто 15 років.

При цьому суд враховує приписи частини першої статті 70 КК, відповідно до яких при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

Частиною другою зазначеної статті регламентовано, що при складанні покарань остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень визначається в межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання.

З огляду на те, що ОСОБА_7 вчинив два особливо тяжких злочини, покарання йому має бути призначене саме з урахуванням приписів частини першої статті 70 КК.

Згідно з абзацом третім пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема початок строку відбування покарання.

Саме тому суд вважає слушним зазначити, що строк відбування основного покарання обвинуваченому необхідно рахувати з дня затримання на виконання вироку, строк відбування додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади права обіймати посади в правоохоронних органах, - з моменту відбуття основного покарання, а строк відбування додаткового покарання у виді конфіскації майна - з дня набрання вироком суду законної сили.

Питання щодо речових доказів вирішується відповідно до положень статті 100 КПК. Разом з тим, згідно з наданими суду доказами рішення щодо визнання будь-яких речей чи документів у кримінальному провадженні речовими доказами не приймалось.

Як вже суд зазначив вище, ухвалами слідчих суддів Вінницького міського суду Вінницької області від 22.05.2025 та 17.06.2025 на майно ОСОБА_7 був накладений арешт.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 174 КПК суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Оскільки суд прийняв рішення про призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді конфіскації майна, правові підстави для скасування арешту майна, накладеного на підставі зазначеної вище ухвали слідчого судді, відсутні.

Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною сьомою статті 111-1, частиною другою статті 111 Кримінального кодексу України, та призначити покарання:

- за частиною сьомою статті 111-1 Кримінального кодексу України у виді 14 (чотирнадцять) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 15 (п`ятнадцять) років з конфіскацією належного йому на праві власності майна;

- за частиною другою статті 111 Кримінального кодексу України у виді 15 (п`ятнадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією належного йому на праві власності майна.

Відповідно до частини першої статті 70 Кримінального кодексу України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді 15 (п`ятнадцяти) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 15 (п`ятнадцять) років з конфіскацією належного йому на праві власності майна.

Початок строку відбування основного покарання рахувати з дня затримання ОСОБА_7 на виконання вироку.

Початок строку відбування додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади в правоохоронних органах, рахувати з моменту відбуття основного покарання.

Початок строку відбування додаткового покарання у виді конфіскації майна рахувати з дня набрання вироком суду законної сили.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, застосований до обвинуваченого ОСОБА_7 в порядку частини шостої статті 193 Кримінального процесуального кодексу України, залишити без змін до моменту його затримання на виконання вироку суду.

Роз`яснити, що згідно з положеннями частини шостої статті 193 Кримінального процесуального кодексу України, після затримання оголошеної у міжнародний розшук особи і не пізніше як через сорок вісім годин з часу доставки її до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід, про що постановлює ухвалу.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а засудженим, який утримується під вартою – в той же строк з дня отримання копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Вручити копію вироку прокурору – негайно.

Копію вироку, яка підлягає врученню ОСОБА_7 , вручити його захиснику, а інформацію про вирок опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, згідно з положеннями статті 297-5 Кримінального процесуального кодексу України та на офіційному веб-сайті суду.

Суддя-доповідач:

Суддя:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua