Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №175/1843/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1420/26 Справа № 175/1843/25 Суддя у 1-й інстанції - Журавель Т.С. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Халаджи О. В.

суддів: Агєєва О.В., Красвітної Т.П.,

секретар: Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором (суддя першої інстанції Журавель Т.С.),

В С Т А Н О В И В:

В січні 2025 року АТ «СЕНС БАНК» звернулось Дніпровського районного суду Дніпропетровської областіз позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути на їх користь із відповідача заборгованість за кредитним договором №630496238 станом на 12.03.2024 року у розмірі 128 002,17 грн., з яких 79 516,63 грн – прострочене тіло кредиту, 14 176,60 грн. – відсотки за користування кредитом, 32 060,66 грн – тіло кредиту, 2 248,28 грн. – відсотки за прострочене тіло кредиту.

Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2025 рокуу задоволенні позовних вимог АТ «СЕНС БАНК» відмовлено.

Із вказаним рішенням суду не погодився АТ «СЕНС БАНК» та подав апеляційну скаргу, вважає, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Вважав, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт укладання між ним та відповідачем 27.10.2016 року кредитного договору № 630496238 та погодження сторонами усіх істотних вимоги, зокрема суму кредиту, річної відсоткова ставка, строку внесення платежів, умови повернення та інше. Банк належним чином виконав свої обов`язки за кредитним договором, відкрив рахунок, випустив платіжну картку та надав позичальнику кредитні кошти, що підтверджується наявними в матеріалах справи випискою по картковому рахунку та розрахунком заборгованості. Звертає увагу, що зі змісту вказаних документів вбачається не тільки отримання позичальником кредитної картки, а і користування ним кредитними коштами із частковим погашенням кредитної заборгованості. Також зазначає, що банком було дотримано вимоги закону щодо направлення досудової вимоги на адресу позичальника, а суд першої інстанції не погоджуючись із розрахунком заборгованості, мав би провести свої розрахунки, а не відмовляти у задоволенні позову.

Враховуючи наведене просив рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі, а також стягнути з відповідача судові витрати за звернення до суду першої та апеляційної інстанції.

Представником ОСОБА_1 адвокатом Левченко Н.В. подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване. Зокрема зазначав, що банк незаконного нараховував відповідачу не погоджені сторонами відсотки та комісію та самостійно гасив їх за допомогою додаткових коштів, хоча ОСОБА_1 не давав на це згоди. Вказані незаконні дії в рази збільшили тіло кредиту. Тому вважав, що суми надходжень, які банком незаконно були розподілені на погашення складових заборгованості підлягають зарахуванню на погашення тіла кредиту. Також вважав розрахунок заборгованості неналежним доказом, оскільки він не є первинним бухгалтерським документом.

Представник відповідача – адвокат Черкавський Ю.С. у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Представник позивача - адвокат Альховська І.Б. до судового засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 27.10.2016 року ОСОБА_1 уклав з АТ «Альфа Банк» угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії №630496238.

Згідно з умовами кредитної картки: тип кредиту - «Відновлювальна кредитна лінія», сума наданого кредиту до 200000 грн. на строк дії кредитної картки 3 роки з моменту випуску, процентна ставка відсотків річних становить 26,00 %, тип ставки-фіксована.

Згідно із розпискою від 27.10.2016 року ОСОБА_1 особисто отримав карту World Debit Mastercard Gold

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №630496238 від 27.10.2016 року, станом на 12.03.2024 року загальна заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №630496238 станом на 12.03.2024 року становить 128 002,17 грн. з яких 79 516,63 грн – прострочене тіло кредиту, 14 176,60 грн. – відсотки за користування кредитом, 32 060,66 грн – тіло кредиту, 2 248,28 грн. – овердрафт (несанкціонована заборгованість).

Також до позовної заяви додано виписку по рахунку ОСОБА_1 з кредитною карткою World Debit Mastercard за період з 27.10.2016 року по 12.03.2024 року, з якої вбачається, що сума заборгованості складає 128 002,17 грн., а також те, що відповідач розраховувався даною платіжною карткою, знімав готівку та періодично погашав заборгованість за кредитним договором.

12.08.2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ "Альфа-Банк" на АТ "Сенс Банк". Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.11.2022р.

14.03.2024 року відповідачу на його адресу реєстрації було надіслано досудову вимогу з проханням погасити заборгованість у розмірі простроченого боргу та сплатити всі нараховані і несплачені проценти за користування кредитом, комісії, а саме 126 851,37 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що у відповідача відсутня заборгованість у зв`язку із її погашенням у більшому розмірі а ніж отримані кошти, зокрема через незаконне збільшення заборгованості за тілом кредиту за рахунок комісії.

Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

В силу вимог частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з положеннями статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до норм статті 640 ЦК України - договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно з статтею 642 ЦК - відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано у пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Особа, яка зробила пропозицію укласти договір (оферту), у разі беззастережного акцепту цієї пропозиції його адресатом автоматично стає стороною в договірному зобов`язанні.

Разом з тим, згідно з частиною 3 статті 12 та частиною 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (статті 79, 80 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З матеріалів справи вбачається, що 27.10.2021 року між АТ «Альфа-Банк» (в подальшому перейменовано у АТ «Сенс Банк») та відповідачем, шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти), було укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії із вдачею кредитної картки.

АТ «Альфа-Банк» прийняв пропозицію відповідача на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк».

Тобто відповідач погодився на приєднання до публічної пропозиції, підтвердив акцептування публічної пропозиції на укладення зазначеного договору і приєднання до умов договору, погодився з усіма умовами обраної програми кредитування в редакції, що діяла на час його підписання.

Кредитор свої зобов`язання за кредитним договором від 27.10.2016 року виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит, що підтверджується випискою по особовому рахунку.

При цьому виписка з рахунку є первинним бухгалтерським документом відповідно до положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором (постанови Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі №910/10254/18, від 19 лютого 2020 року у справі №910/16143/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 21 вересня 2022 року у справі №381/1647/21, від 07 грудня 2022 року у справі №298/825/15-ц).

Що ж стосується доводів апеляційної скарги з приводу комісії, то як вбачається з матеріалів справи, а саме із розрахунку заборгованості банком з 27.10.2016 року по 12.03.2024 року нараховувалась позичальнику комісія за розрахунково-касове обслуговування у загальному розмірі 117 028,07 грн, вказана комісія у загальному розмірі 117 028,07 грн., яка була сплачена відповідачем шляхом автоматичного списання позивачем коштів з його банківського рахунку.

Згідно з частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Однак, Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначила, що «комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив висновок про те, що «якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У кредитному договорі, який укладений між сторонами, не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг позичальника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу. При цьому, до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

Враховуючи, що товариство не зазначило та не надало доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору, тому положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», а тому суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про необхідність зменшення загального розміру кредитної заборгованості на суму зараховану на погашення незаконної комісії у зв`язку із нікчемністю таких умов договору.

Також суду апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності у відповідача не погашеної перед позивачем заборгованості за договором №630496238, оскільки із розрахунку заборгованості наданої банком вбачається, що позичальник отримав кредитні кошти у розмірі 140 859,49 грн. та повернув банку 203 237,62 грн., що є значно більшою сумою за отриману і крім того як встановлено вище незаконно йшла на погашення комісії.

Таким чином апелянтом не спростовані встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у судовому рішенні, доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом, а також тлумаченням норм матеріального права на свій розсуд .

Апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого в оскаржуваній частині ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Враховуючи зазначене, апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає у відповідності до положень ст. 141 ЦПК України.

Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 128 002,17 грн. що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді: О.В. Халаджи

О.В. Агєєв

Т.П. Красвітна

Повний текст судового рішення складено 22 квітня 2026 року.

Головуючий суддя О.В. Халаджи