Вирок від 14 квітня 2026 р. у справі №171/4592/25 — Металургійний районний суд міста Кривого Рогу

МЕТАЛУРГІЙНИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

В И Р О К

іменем України

Справа № 171/4592/25

Провадження № 1-кп/210/376/26

15 квітня 2026 року

Металургійний районний суд міста Кривого Рогу у складі:

головуючої – судді ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

сторони та учасники кримінального провадження, які беруть участь у судовому розгляді: прокурор Криворізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_3 , обвинувачений ОСОБА_4 , захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кривий Ріг кримінальне провадження, відомості про яке 12.08.2025 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025050030003099 щодо:

ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селищі Свіслочь Пуховичського району Мінської області Республіки Білорусь, громадянин України, з середньою-спеціальною освітою, не одруженого, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, на момент вчинення кримінального правопорушення проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді стрільця-помічника гранатометника 3 механізованого відділення 3 механізованого взводу 4 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий:

- 27.01.2015 року вироком Апостолівського районного суду Дніпропетровської області за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190, 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці, звільнений 10.08.2020 з Синельниковської ВК № 94 по відбуттю строку покарання (погашення судимості перервано)

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 342 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

ВСТАНОВИВ:

Формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан, який послідовно неодноразово безперервно продовжувався, та який триває і натепершній час.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 99 від 22.12.2023 року солдат ОСОБА_4 , призваний на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_2 , та 22.05.2024 року призначений на посаду стрільця-помічника гранатометника 3 механізованого відділення 3 механізованого взводу 4 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 та зарахований до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.

При цьому, солдат ОСОБА_4 , діючи в умовах воєнного стану, з прямим умислом, з мотивів небажання виконувати обов`язки військової служби та з метою тимчасово незаконно ухилитися від неї, вирішив стати на злочинний шлях та у порушення зазначених статутних вимог самовільно залишив місце дислокації військової частини НОМЕР_1 .

30 жовтня 2025 року о 08.00 годині, екіпаж СРПП у складі інспектора СРПП ВП №10 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_6 та інспектора СРПП ВП №10 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_7 , які перебували в форменому одязі, з нагрудними знаками, з підтриманням єдиного однострою після проведення інструктажу керівництвом ВП №10 Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області та отримання табельної вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заступили на добове чергування.

Таким чином, інспектор СРПП ОСОБА_6 та інспектор СРПП ОСОБА_7 перебували під час виконання службових обов`язків та у відповідності до ст. 2 Закону України «Про Національну поліцію» виконували покладені на поліцію завдання, щодо забезпечення громадської безпеки та порядку на території Зеленодольської територіальної громади Криворізького району, Дніпропетровської області.

Цього ж дня, 30 жовтня 2025 року приблизно о 16 годині 58 хвилин до приміщення поліцейської станції ВП № 10 Криворізького РУП Дніпропетровської області по вул. Святкова, буд. 6 зайшов солдат ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , куди працівниками вищевказаного відділення поліції попередньо було доставлено його товариша ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та у якого інспектор СРПП ОСОБА_6 та ПОГ ОСОБА_9 , виконуючи службові обов`язки у відповідності до ст. 2 Закону України «Про Національну поліцію», одержували письмове пояснення за фактом вчинення ним самовільного залишення військової частини та здійснювали підготовку матеріалів щодо передачі вказаного військовослужбовця до відділення ВСП в м. Кривий Ріг.

В цей же час ОСОБА_4 , зайшовши до вказаного приміщення поліцейської станції, став порушувати громадський порядок, вказуючи своєму товаришу не виконувати законних вимог поліцейських та вийти з приміщення поліцейської станції, не даючи можливості інспектору СРПП ОСОБА_6 та ПОГ ОСОБА_9 виконувати свої обов`язки.

У подальшому, інспектор СРПП ОСОБА_6 та ПОГ ОСОБА_9 , виконуючи вимоги ч.3 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію» назвали своє прізвище, посаду, спеціальне звання та розпочали словесну бесіду із ОСОБА_4 , щодо припинення протиправних дій.

ОСОБА_4 , не бажаючи виконувати законні вимоги працівників поліції та продовжуючи свої протиправні дії, діючи умисно, вирішив вчинити опір працівникам правоохоронного органу, намагаючись нанести їм тілесні ушкодження з метою перешкоджання нормальній діяльності правоохоронних органів, підриву їх авторитету та уникнення відповідальності за вчинення протиправних дій.

В подальшому, солдат ОСОБА_4 почав поводити себе зухвало та в грубій формі висловився образливими словами в сторону інспектора СРПП ОСОБА_6 та ПОГ ОСОБА_9 , та реалізуючи свій злочинний умисел спрямований на опір працівникам правоохоронного органу, діючи умисно, незаконно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, будучи достовірно обізнаним, що перед ним перебувають працівники правоохоронного органу, продовжив свої протиправні дії, штовхаючи поліцейських, намагався нанести їм тілесні ушкодження, хапав за форменний одяг, тим самим вчинив активну фізичну протидію представникам влади під час виконання ними службових обов`язків.

Дії ОСОБА_4 кваліфікуються як кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 342 КК України за ознаками: опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов`язків.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви їх оцінки

Відповідно до статті 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. За вимогами статті 95 КПК України суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.

В судовому засіданні обвинувачений свою провину у пред`явленому обвинуваченні визнав у повному обсязі. Надав показання, зі змісту яких встановлено, що він перебував в СЗЧ, зайшов до відділення поліції, де знаходився його побратим, побачив у нього на обличчі кров, тому почав сварку з працівниками поліції, а потім чинити опір. Таку поведінку мотивував тим, що подумав, що працівники поліції побили його товариша. Однак, як виявилось, товариш пошкодив руку, і замазав собі обличчя. Про вчинок шкодує. Просить його суворо не карати, щиро кається. Також просить врахувати, що він повертається до військової служби, отримав письмову згоду військової частини.

Потерпілі в судове засідання не з"явилися, надали заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Згідно з вимогами кримінального процесуального закону, тягар доведення обґрунтованості обвинувачення та, відповідно, надання доказів винуватості покладено на сторону обвинувачення, суд з власної ініціативи не може вживати активних дій для забезпечення явки свідків, які були допитані на стадії досудового розслідування, оскільки це суперечитиме засаді об`єктивності і неупередженості суду, відображеної, зокрема, у частині 6 статті 22 КПК (Постанова ВС від 29.07.2020р. у справі №740/526/19 провадження №51-212 км 20). Аналогічно, суд самостійно не визначає обсяг письмових доказів, якими обґрунтовується обвинувачення.

На виконання вимог статті 349 КПК України судом з`ясовано думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити, та про порядок їх дослідження.

Сторона обвинувачення, обвинувачений та його захисник, не наполягали на допиті у судовому засіданні свідків, оскільки обвинувачений визнає фактичні обставини, за яких відбулася подія злочину, який йому інкримінується.

Сторони кримінального провадження, враховуючи визнання обвинуваченим своєї вини у повному обсязі та беззаперечно, а також те, що обвинувачений визнає і не спростовує фактичні обставини, покладені в основу обвинувачення, вважали недоцільним дослідженням усієї сукупності доказів, у тому числі й письмових.

Прокурор клопотав про застосування положень частини 3 статті 349 КПК України та просив не досліджувати усю сукупність доказів, якими підтверджуються обставини справи, оскільки обвинувачений фактичні обставини вчинення злочину визнає повністю.

Обвинувачений дане клопотання підтримав.

Приймаючи до уваги, що обвинувачений винним себе у пред`явленому обвинуваченні визнав повністю та беззаперечно, його показання відповідають суті обвинувачення, фактичні обставини не оспорюються, суд за згодою обвинуваченого та інших учасників кримінального провадження, які вважають підтвердженими наявними в матеріалах кримінального провадження доказами фактичні обставини скоєного: дату, час, місце спосіб і інші обставини скоєння злочину, а також форму вини і спрямованість умислу; мотив злочину, його наслідки; обставини, які впливають на ступінь і характер відповідальності; обставини, які характеризують особу обвинувачуваного, визнає їх доказаними в судовому засіданні і вважає за доцільне не досліджувати у повному обсязі докази відповідно до положень частини 3 статті 349 КПК України, обмежившись допитом обвинувачуваного, та дослідженням матеріалів щодо долі речових доказів та які характеризують особу обвинуваченого, без проведення допиту свідків, дослідження письмових матеріалів провадження в повному обсязі.

Судом встановлено, що сторони кримінального провадження правильно розуміють зміст такого порядку та у суду не виникло сумнівів у добровільності позицій сторін, обвинувачений правильно розуміє зміст фактичних обставин, які ним не оспорюються, усвідомлює обмеження у подальшому оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.

Також судом встановлено, що сторони кримінального провадження, зокрема обвинувачений, не оспорює законність та допустимість проведених слідчих дій.

Відповідно до статті 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Усі слідчі дії в цьому кримінальному провадженні проведені уповноваженими особами, у порядку встановленому кримінально-процесуальним законом, із дотриманням належної процедури, протоколи слідчих дій відповідають положенням статей 104-106 КПК.

Клопотань про визнання цих доказів недопустимим не заявлено.

Відповідно до статті 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Аналізуючи зібрані у справі докази, суд вважає, що винуватість обвинуваченого повністю доведена сукупністю належних, допустимих та достовірних доказів, які були отримані у рамках діючого законодавства без істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд приходить до висновку про доведеність винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 342 Кримінального кодексу України.

Стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений

Кримінальна відповідальність за ч. 2 ст. 342 КК Українинастає за опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов`язків.

Об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК, характеризується: 1) діянням - опором будь-якій із осіб, що є потерпілими за змістом ст. 342 КК; 2) обстановкою вчинення кримінального правопорушення - під час виконання службових обов`язків представником влади. При цьому опір, зокрема, працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов`язків, у розумінні ст. 342 КК, - це активна фізична протидія здійсненню відповідними працівниками своїх обов`язків.

Опір характеризується такими ознаками: 1) полягає в активних діях; 2) дії винного спрямовані на організм потерпілого, полягають у застосуванні фізичної сили до нього; 3) ці дії перешкоджають (протидіють) виконанню потерпілим своїх функцій, реалізації повноважень; 4) дії винного вчинені в момент виконання потерпілим покладених на нього обов`язків.

Опір необхідно відрізняти від злісної непокори, за яку передбачено відповідальність за ст. 185 (Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі поліцейського, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця) Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). За змістом цієї статті злісна непокора - це відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника поліції при виконанні ним службових обов`язків, члена громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв`язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена у зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок. Адміністративна відповідальність за вказані дії настає за відсутності застосування фізичної сили з боку винної особи. Опір, на відміну від злісної непокори, може полягати в таких, наприклад, діях, як спроба вирватися при затриманні, перешкоджання законному застосуванню сили, тощо.

Суб`єктивна сторона характеризується виною у формі прямого умислу.

Враховуючи зібрані в справі докази та встановлені фактичні обставини, суд приходить до висновку про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_4 та кваліфікує його дії за: частиною 2 статті 342 КК України, а саме як опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов`язків.

Мотиви призначення відповідного покарання.

Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. З огляду на принципи співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору заходу примусу мають значення й повинні бути враховані обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

ОСОБА_4 не має міцних соціальні зв`язків, військовослужбовець, раніше судимий (судимість перервана, щодо обвинуваченого триває судовий розгляд у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 10.02.2022 року за № 12022043090000024 за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 186, ч. 1 ст. 357 КК України), за місцем проживання та проходження військової служби характеризується посередньо. На обліках у лікаря-нарколога та психіатра не перебуває.

За висновком органу пробації доцільно застосувати реальну міру покарання - цілодобвий нагляд та контроль.

Щодо ОСОБА_4 , який також обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 5 ст. 407 КК України заявлено клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, у порядку, передбаченому ч.5 ст.401 КК України, для продовження проходження військової служби. Також суду представлено письмову згоду військової частини НОМЕР_3 , з якої вбачається, що командування військової частини НОМЕР_3 надає згоду на проходження військової служби за контрактом ОСОБА_4 на посаді стрільця штурмової спеціалізованої роти «ШКВАЛ» військової частини НОМЕР_3 , ШПК «солдат», ВОС – 100915А, тарифний розряд – 5.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд виходить із меж, установлених у санкції статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, враховує положення Загальної частини Кримінального кодексу України, ступень тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставини, які пом`якшують покарання обвинуваченому, згідно зі статті 66 КК України – щире каяття. Обставин, які обтяжують покарання згідно статті 67 КК України – в обвинувальному акті не інкриміновано.

Функція суду щодо вибору форми відбування покарання за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення або кримінальних правопорушень, даних про особу винного й інших обставин.

З урахуванням встановлених фактичних обставин справи, характеру і ступеня суспільної небезпеки скоєного злочину, даних про особу обвинуваченого, відсутність обтяжуючих та наявність пом`якшуючої покарання обставин, наміру обвинуваченого продовжувати військову службу та здійснювати захист суверенітету та територіальної цілісності держави, суд визнає необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого призначення ОСОБА_4 покарання у виді пробаційного нагляду, з урахуванням санкцій статті обвинувачення.

Суд вважає, що покарання у виді штрафу є занадто м"яким, враховуючи, що обвинувачений доходів немає, перебував у СЗЧ.

Покарання у виді пробаційного нагляду перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

Підстав для призначення покарання обвинуваченому з урахуванням положень ст. 69, 69-1 КК України суд також не вбачає.

Обмежень щодо застосування покарання у виді пробаційного нагляду не встановлено.

За змістом статті 59-1 КК України покарання у виді пробаційного нагляду полягає в обмеженні прав і свобод засудженого, визначених законом і встановлених вироком суду, із застосуванням наглядових та соціально-виховних заходів без ізоляції від суспільства.

Обов`язки, покладені на обвинуваченого впродовж пробаційного нагляду, суд визначає згідно частини 2 статті 59-1 КК України, та враховуючи, що ОСОБА_4 клопоче про закриття кримінального провадження за ч. 5 ст. 407 КК України та повернення для продовження проходження військової служби до військової частини НОМЕР_3 Збройних Сил України.

Тому доцільним буде покладання на ОСОБА_4 обов`язків, визначених п. п.1-3 ч.2 ст. 59-1 КК України, які останній має виконувати за місцем проходження військової служби.

Оскільки за своїм характером покарання у виді пробаційного нагляду ідентичне звільненню від відбування покарання з іспитовому строку (ст. 75-76 КК України) суд враховує, що наказом Міністерства оборони України від 17.09.2020 за № 337 затверджено "Порядок здійснення командирами (начальниками) військових частин (установ) контролю за поведінкою військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням"

Дане покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

Процесуальні витрати, пов`язані із проведенням експертиз, відсутні.

Питання про долю речових доказів слід вирішити у відповідності до ст.100 КПК України.

Інші заходи забезпечення кримінального провадження – не застосовувались.

Керуючись ст. ст. 100, 368-370, 373, 374, 381, 382, 394 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 342 КК України та призначити йому покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 (один) рік .

На підставі пунктів 1-3 частини 2 статті 59-1 КК України покласти на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такі обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;

3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

На підставі статті 49-2 КВК України строк покарання у виді пробаційного нагляду обчислювати з дня постановки на облік уповноваженим органом з питань пробації.

На підставі підпункту "а-1" пункту 1 частини 1 статті 72 КК України у строк відбування покарання у виді пробаційного нагляду зарахувати строк попереднього ув"язнення з 30 жовтня 2025 року по 15 квітня 2026 року, тобто 11 місяців 2 дні

Підставою для поставлення військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням, на облік у військовій частині (установі) є вирок суду, що набрав законної сили, та надійшов на адресу військової частини (установи) у визначений законодавством строк.

Поставлення військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням, на облік у військовій частині (установі) здійснюється в одноденний строк після отримання копії вироку суду, що набрав законної сили, засвідченого та скріпленого відповідною печаткою суду.

Командир (начальник) військової частини (установи) є відповідальним за здійснення організації обліку військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням.В

Військовослужбовець, звільнений від відбування покарання з випробуванням, вважається поставленим на облік з дня реєстрації відповідного вироку суду у військовій частині (установі) та внесення відомостей про такого військовослужбовця до журналу обліку військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням .

У день поставлення військовослужбовця, звільненого від відбування покарання з випробуванням, на облік командир (начальник) військової частини (установи) видає наказ, в якому зазначаються підстава і дата поставлення на облік такого військовослужбовця, а також, за потреби, заходи, що мають вживатися з метою здійснення контролю за його поведінкою та посадових осіб військової частини (установи), відповідальних за їх здійснення.

Матеріали кримінального провадження №62025050030003099 залишити при обвинувальному акті, з подальшим зберіганням у справі №171/4592/25, провадження №1-кп/210/376/26.

Вирок може бути оскаржений до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Металургійний районний суд міста Кривого Рогу протягом тридцяти діб з дня його проголошення, а засудженим в той же строк з часу отримання копії вироку.

Подання апеляційної скарги на вирок зупиняє набрання ним законної сили та його виконання. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Роз`яснити обвинуваченому його право подати клопотання про помилування Президенту України, право ознайомитись із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження, право заявляти клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції (у разі перебування під вартою).

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Вирок складено та надруковано в єдиному примірнику у нарадчій кімнаті.

Суддя: ОСОБА_1