Рішення від 20 квітня 2026 р. у справі №359/3123/25 — Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Справа № 359/3123/25

Провадження № 2/359/480/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

21 квітня 2026 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Яковлєвої Л.В.,

при секретарі Бокей А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Борисполі Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Київської обласної прокуратури, третя особа : Державна казначейська служба України про відшкодування шкоди, понесеної внаслідок неправомірних дій установ досудового розслідування, прокуратури у зв`язку з виправдувальним вироком,-

В С Т А Н О В И В :

19 березня 2025 року до Бориспільського міськрайонного суду Київської області від представника позивача адвоката Поваляєва О.Б. надійшов позов, в якому просить : стягнути з державного бюджету України шляхом списання коштів з Державної Казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 4 000 000 грн. 00 коп., а також 40 000 грн. 00 коп. витрат, сплачених у зв`язку з надання правової допомоги.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 08 липня 2017 року позивач був затриманий працівниками поліції та до 19 жовтня 2018 року включно перебував під вартою. Вироком Броварського міськрайонного суду м. Бровари від 19 жовтня 2018 року позивача було визнано невинуватим у вчиненні інкримінованого кримінального злочину, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України, та ухвалою Київського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року вказаний вирок залишено без змін. Постановою Верховного суду України від 06 лютого 2020 року, вирок Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 жовтня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року щодо позивача залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора без задоволення. Позивач вважає, що в нього виникло право на відшкодування моральної шкоди, що спричинена йому незаконним перебуванням під слідством та судом та потягла за собою, зокрема, погіршення стану здоров`я. Розмір моральної шкоди, який підлягає до відшкодування на свою користь, позивач оцінює у сумі 4 000 000 грн. 00 коп., яку просить стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України.

Ухвалою суду від 24 березня 2025 року у справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання з викликом і повідомленням. Сторонам роз`яснено права, обов`язки та встановлено строки для їх реалізації.

25 квітня 2025 року від Державної казначейської служби України надійшов відзив, яким просили відмовити у задоволені позову зважаючи на те, що даний державний орган не є учасником спірних відносин і не володіє будь – якими фактичними даними, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для справи. Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало. Зазначено, що служба не має нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок дій інших державних органів.

Також Державна казначейська служба України зазначила, що у своїй позовній заяві позивач стверджує, що він перебував під вартою під час досудового розслідування та судового розгляду в суді першої інстанції протягом 1 року 3 місяців та 11 днів. Також позивач стверджує, що протягом з 19 жовтня 2018 року до 06 лютого 2020 року він змушений був приймати участь в судах з приводу подачі прокурором апеляційної та касаційної скарг. У своїй позовній заяві пстверджує, що перебував під слідством та судом з 05 червня 2015 року по 17 січня 2024 року, а всього 103 місяця та 13 днів. Враховуючи вищевикладене, незрозуміло з яких підстав суд позивач просить стягнути з Державного бюджету України 4 000 000,00грн. моральної шкоди. Вказаний розмір не є мінімальним розміром відшкоду-вання моральної шкоди, що встановлений Законом, а значно більший від гарантованого державою мінімального розміру відшкодування моральної шкоди. Виходячи з приписів законодавства про відшкодування шкоди, розмір відшкодування шкоди повинен визначатись з урахуванням вимог розумності та справедливості такого відшкодування, яке має бути не більш ніж достатнім для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не повинно призводити до збагачення позивача за рахунок Держави.

Крім того, казначейство вважає, що позивачем не доведено факт заподіяння моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, погіршенні стану здоров`я та його причинно наслідковий зв`язок. За наведених обставин, на переконання Державної казначейської служби України, взагалі відсутні підстави для задоволення позову в цілому.

28 квітня 2025 року від Київської обласної прокуратури надійшов відзив, яким просили відмовити у задоволені позову зважаючи на те, що зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів, позивачем не наведено аргументованих доводів та конкретних прикладів на підтвердження факту вчинення органами Київської обласної прокуратури фізичного чи психічного впливу на позивача в ході здійснення досудового розслідування у криміналь-ному провадженні № 1217110130002664, що вказувало б на спричинення останньому моральних страждань, настання інших негативних подій та явищ, переживань.

Прокурор вказав, що установлено, що ОСОБА_1 21 липня 2017 року повідомлено про підозру у кримінальному провадженні №1217110130002664 від 09 липня 2017 року. Вироком Броварського місмькрайонного суду Київської області від 19 жовтня 2018 року у справі №361/5138/17 ОСОБА_1 визнано невинуватим, тому загальний строк перебуван-ня ОСОБА_1 під слідством та судом складає 14 місяців 28 днів, а саме з 21 липня 2017 (повідомлення про підозру) по 19 жовтня 2018 року (винесення вироку Броварським міськрайонним судом Київської області).

Так, стадія кримінального розслідування закінчується прийняттям судом першої інстанції виправдувального вироку. У подальшому оскарженню піддягають самі судові рішення в апеляційному та касаційному провадженні. Таким чином, період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований за час, починаючи з моменту вручення особі письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального право-порушення та до моменту винесення виправдувального вироку. Так, наведені обставини свідчать про необґрунтованість позивачем, як факту заподіяння, так і розміру заявленої до відшкодування суми з урахуванням всіх імовірних негативних наслідків, крмі того стягнен-ня з державного бюджету сум. Які належним чином не обґрунтовані, становлять надмірний тягар для державного бюджету. Не підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення 40 000 грн. 00 коп. витрат на правову допомогу, оскільки питання про розподіл процесуальних витрат за результатами судового розгляду у кримінальному провадженні вирішується, у тій справі, в якій вони були понесені, за правилами КПК України. Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем було надано до суду виключно копію договору про надання правової допомоги №29/01/25 від 29 січня 2025 року, при цьому даний договір немає жодного відношення ніч до даної цивільної справи, ні до кримінального провадження від 09 липня 2017 року. Також, позивачем не додано належних доказів щодо понесення витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні.

Ухвалою суду від 20 травня 2025 року у справі закрито підготовче провадження та призначено її до розгляду по суті з викликом і повідомленням сторін.

Позивач та представник позивача в судове засідання не з`явились, про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. До початку розгляду справи представник позивача подав заяву, згідно якої просив розгляд справи проводити у його та позивача відсутність, вимоги підтримав та просив задовольнити.

Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Разом з тим, у прохальній частині відзиву заявив клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Прокурор Гайфуліна Н.П. подала заяву, якою не заперечувала проти розгляду справи без фіксації судового засідання та просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, з відстав наведених у відзиві Київської обласної прокуратури.

Суд, заслухавши пояснення прокурора, повно та всебічно дослідивши матеріали справи з наявними в ній доказами, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й перевіривши обставини справи, розглянувши її у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року за № 2 передбачено, що відповідно ст. 55, 124 Конституції України та ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У статті 13 ЦПК України зазначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12, 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказами, відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 21 липня 2017 року, тобто з дня повідомлення йому про підозру.

Дана обставина встановлена судом і не заперечується сторонами у справі, в силу вимог ч. 1 ст. 82 ЦПК України, додатковому доказуванню не підлягає.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі.

Відповідно п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Судом також встановлено, що вироком Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 жовтня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України та виправдано у зв`язку із відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення (а.с. 133-140).

Ухвалою колегії судів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляцій-ного суду від 07 лютого 2019 року вирок Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 жовтня 2018 року, ухвалений щодо ОСОБА_1 залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні – без задоволення (а.с.141-145).

Постановою колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду від 06 лютого 2020 року вирок Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 жовтня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора без задоволення (а.с. 37-39).

Згідно ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

З наведеного вбачається обґрунтованість тверджень позивача про безпідставне тривале перебування його в статусі підозрюваного (з 21 липня 2017 року) та обвинуваченого під час здійснення досудового розслідування, яке здійснювало Броварське ВП ГУНП в Київській області, та судового провадження, яке завершилось постановленням виправдувального вирокуу зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Згідно ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України (далі по тексту ЦК України), особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Частинами 2, 3 вказаної статті визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ч. 1, 2 ст. 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, не- законного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно вимог ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 2 вказаного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Згідно ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, моральна шкода.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадяни-нові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Згідно ч. 2, 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Слід зазначити, що відповідно вимог ст. 56 Конституції України держава закріплює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Рішенням Конституційного Суду України від 03 жовтня 2001 року по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.

Згідно Положення про Державну казначейську службу України, затвердженим Указом Президента України від 13 квітня 2011 року за № 460/2011, Державна казначейська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, на яке покладено повноваження по здійсненню через систему електронних платежів Національ-ного банку України розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів.

Пунктом 1.3. Порядку виконання Державним казначейством України рішень суду щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, затвердженого Наказом Державного казначейства України від 02 лютого 2007 року за №28, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 лютого 2007 року за № 149/13416, виконання рішень суду, які передбачають відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, здійснюється Державним казначейством України за вимогами державних виконавців за черговістю їх надходження, за рахунок і в межах бюджетних асигнувань, затверджених у Державному бюджеті України на цю мету.

Відповідно положень ст. 48 Бюджетного кодексу України, в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету.

Отже, стягнення шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду провадиться з Державного казначейства У країни за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.

Таким чином, відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється саме за рахунок держави.

Оскільки органи Державної казначейської служби України є єдиними розпорядниками коштів Державного та місцевих бюджетів, тому саме на них покладено обов`язок по виконанню рішення суду щодо відшкодування шкоди, завданої фізичній особі іншими органами державної влади в разі доведеності заподіяння такої шкоди.

Згідно правового висновку Верховного Суду, наведеного у постанові від 04 серпня 2021 року у справі № 210/5290/17 (провадження № 61-1228св20), де зазначено : «у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року в справі № 6-2203цс15 вказано, що «відповідно ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом».

Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаю-ться у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неподаткову-ваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Як свідчить тлумачення ст. 23, 1176 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю органу державної влади відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості».

Відповідно Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» пов`язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина право на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, яке включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування. Оскільки позивача виправдано, тобто відбулась повна реабілітація, суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування шкоди. Визначаючи період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах, суд обраховує час, починаючи з моменту вручення позивачу письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання остаточного рішення суду у справі законної сили, зокрема, початком перебігу строку перебування під слідством та судом позивача є 21 липня 2017 року, коли йому було вручено письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України, а закінченням цього строку є 06 лютого 2020 року, тобто день винесення постанови колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду, якою вирок Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 жовтня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора без задоволення.

Європейський суд з прав людини у справі «Thoma v. Luxembourg» (Тома проти Люксембургу) від 29 березня 2001 року використав принцип, за яким сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.

Відтак, негативні для ОСОБА_1 наслідки, пов`язані з незаконним перебуванням у процесуальному статусі підозрюваного, а в подальшому обвинуваченого, у вигляді переживань з приводу необхідності вживати додаткових зусиль для організації власного життя, завдавало незручностей і додаткових витрат, пов`язаних з необхідністю прибувати до органу досудового розслідування та суду, залучення адвоката для свого захисту, необхідність відстоювати власні честь та доводити невинуватість у інкримінованому злочині, беззаперечно завдавало ОСОБА_1 моральної шкоди.

З огляду на вищевказане, суд приходить переконання, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснювали досудове розслідування, прокуратури у зв`язку з незаконним повідомленням про підозру та тривалим перебуванням під слідством і судом в статусі підозрюваного та обвинуваченого.

Коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, про що раніше зазначав Верховний суд України у своїй постанові від 02 грудня 2015 року у справі №6-2203цс15.

Згідно ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік» з 01 січня 2026 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 8 647 грн. 00 коп.

Аналізуючи релевантну судову практику Верховного Суду при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 квітня 2025 року у справі за № 757/1549/21-ц роз`яснив про необхідність застосування «мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду», «виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом», «мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування», а тому при вирішенні указаної справи необхідно виходити із установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» мінімальної заробітної плати у місячному розмірі 8 647 грн. 00 коп.

У зв`язку з цим суд приходить висновку про наявність підстав для визначення розміру моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 , виходячи саме з величини мінімальної заробітної плати у місячному розмірі 8 647 грн. 00 коп., як це передбачено у ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік».

У постанові Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 березня 2023 року у справі за №308/12810/21 зроблено висновок, що суди попередніх інстанції правильно визначили період перебування під слідством і судом та керувалися тим, що цей строк обмежується днем набрання законної сили виправдувальним вироком суду. Суди правильно виходили з того, що строк розгляду справи судом касаційної інстанції не входить у період перебування особи під слідством і судом, оскільки вважається, що особа перебуває під слідством і судом до набрання виправдувальним вироком законної сили.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом («Stankov v. Bulgaria» (Станков проти Болгарії) від 12 липня 2007 року).

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях ЄСПЛ, який виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях «Thoma v. Luxembourg» (Тома проти Люксембургу)», «Caloc v. France» (Калок проти Франції) та «Niedbala v. Poland» (Недбала проти Польщі) ЄСПЛ дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Відтак, позивач перебував під слідством та судом у статусі підозрюваного та обвинуваченого у період з 21 липня 2017 року до 07 лютого 2019 року включно, тобто 18 місяців 18 днів, а тому розмір морального відшкодування становить 160 676 грн. 84 коп. (8647 грн. 00 коп. х 18 місяців = 155 656 грн. 00 коп.) + (8647 грн. 00 коп. / 31 календарний день х 18 днів = 5020 грн. 84 коп.)

Зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості, розмір завданої позивачу моральної шкоди суд визначає в сумі 160 676 грн. 84 коп., оскільки такий розмір не менший від мінімального і не більший ніж достатній для розумного задоволення потреб ОСОБА_1 як особи, що має право на відшкодування шкоди відповідно Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно – розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та не призводить до його збагачення за рахунок держави.

В свою чергу, позивачем не доведено та не надано суду жодних належних і допустимих доказів, на підставі яких суд мав би підстави для визначення і стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в більшому розмірі. У зв`язку з цим, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо вимог позивача щодо стягнення витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 та частин 1 - 3 ст. 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частини 1-3 статті 134 ЦПК України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно із ч. 8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим, Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

З матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів ОСОБА_1 здійснював адвокат Поваляєв О.Б. на підставі: Договір № 29/01/25 про надання правової допомоги від 29 січня 2025 року; ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АІ № 1845960; Свідоцтво про право на адвокатською діяльністю № 261 від 10 березня 1994 року.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24 січня 2019 року у справі № 910/15944/17).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Наведений підхід до вирішення питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу є сталим та неодноразово викладався у постановах Верховного Суду, зокрема, від 18 червня 2019 року у справі № 910/3929/18, від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15ц (провад-ження № 14-382цс19), від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20), від 19 листопада 2021 року у справі № 752/16038/19 (провадження № 61-7905св21).

Згідно положень ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встанов-ленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, та на користь якої ухвалене рішення.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Суд при вирішенні вказаного питання враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22 листопада 2019 року у справі № 810/1502/18.

Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 рок № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Верховний Суд у постанові від 28 вересня 2023 року у справі № 686/31892/19 зазначив, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибутко-вого касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, для підтвердження понесених стороною витрат на правову допомогу, така особа повинна надати до суду, зокрема, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

На підставі викладеного вище, враховуючи, що сторона позивача всупереч положен-ням статей 137-138 ЦПК України не надали, зокрема, детальний розрахунок витрат на правову допомогу в межах цієї справи та документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відряд-ження), які б свідчили про фактично понесені витрати на правничу допомогу, суд вважає зазначені витрати документально непідтвердженими та недоведеними.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 15 листопада 2023 року по справі № 519/24/20 (провадження № 61-7804св23), від 08 листопада 2023 року по справі № 539/2673/21 (провадження № 61-9750св 23).

Оскільки стороною позивача не надано вищевказаних доказів та документу, що свідчить про фактичну оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, або детальний розрахунок витрат на правову допомогу, у суду відсутня змога встановити дійсний розрахунок понесених позивачем витрат, у зв`язку з чим підстави для відшкодування таких витрат відсутні.

Згідно ч. 1 ст. 133 та ч. 1 ст. 141 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Судовий збір покладається на сторони пропорцій-но розміру задоволених позовних вимог.

Однак, оскільки ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору за подачу такого позову до суду, такі витрати підлягають віднесенню на рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст. 10 – 13, 76-82, 133, 141, 223, 258-259, 263-265, 353, 354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Київської обласної прокуратури, третя особа : Державна казначейська служба України про відшкодування шкоди, понесеної внаслідок неправомірних дій установ досудового розслідування, прокуратури у зв`язку з виправдувальним вироком - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , код платника податків – НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання : АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_2 виданий 13 грудня 2019 року, орган що видав 5914) моральну шкоду в розмірі 160 676 (сто шістдесят тисяч шістсот сімдесят шість) гривень 84 (вісімдесят чотири) копійки.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду через Бориспільський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлено 21 квітня 2026 року.

Суддя Л.В. Яковлєва