Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №703/7919/25 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/821/963/26Головуючий по першій інстанції

Справа № 703/7919/25 Категорія: на ухвалу Биченко І.Я.

Доповідач в апеляційній інстанції

Сіренко Ю. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року

м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Сіренка Ю.В., Карпенко О.В., Фетісової Т.Л.,

секретар: Любченко Т.М.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Відділ державної виконавчої служби у м. Смілі Черкаського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),

особа, яка подає апеляційну скаргу – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 03 березня 2026 року (у складі судді Биченка І.Я.) про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у м. Смілі Черкаського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування арешту,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про скасування арешту майна.

В обґрунтування зазначав, що йому на підставі договору купівлі-продажу на праві приватної власності належить 3/8 частини будинку з надвірними спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Під час вирішення питання стосовно вчинення нотаріальних дій, позивач звернувся до державного нотаріуса, де дізнався, що на все його нерухоме майно накладено арешт. Підставою обтяження є постанова державного виконавця у виконавчому провадженні № 33247921 від 20.09.2012.

З метою встановлення підстав накладення арешту ОСОБА_1 звернувся до відділу ДВС із заявою про надання інформації щодо наявності чи відсутності виконавчих проваджень відносно нього та вирішення питання про зняття цього арешту.

29.09.2025 отримано відповідь, де зазначено, що станом на дату звернення виконавчі документи, за якими позивач є боржником, відсутні. Виконавчі провадження, учасником якого він був, усі завершені та знищені. Однак, у відділі ДВС відсутні правові підстави для скасування обтяження.

Позивач зазначає, що наявність обтяження на майно є безпідставним втручанням у приватну власність, яке порушує його право на мирне володіння майном.

З огляду на викладене, просив зняти арешт з нерухомого майна, накладений постановою державного виконавця у виконавчому провадженні № 33247921 від 20.09.2012, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , виключивши з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про обтяження.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 03.03.2026 провадження у даній справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Роз`яснено ОСОБА_1 , що дані вимоги підлягають розгляду в порядку Розділу VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України.

Не погоджуючись із такою ухвалою суду, ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 03.03.2026 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування зазначає, що ухвала суду першої інстанції є необґрунтованою та такою, що не відповідає нормам процесуального права.

Скаржник звертає увагу на те, що спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін такого спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Відзив на апеляційну скаргу до Черкаського апеляційного суду не надходив.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Судом встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу, посвідченим 06 червня 2005 року приватним нотаріусом Смілянського районного нотаріального округу Новіковим І.М. та зареєстрованим в реєстрі за № 4548, ОСОБА_1 є власником жилого будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з часткою у праві власності 3/8.

Зазначене підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 18 серпня 2005 року серії СВР № 054196.

За відомостями з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 02 березня 2026 року на все майно позивача ОСОБА_1 накладено арешт постановою державного виконавця Смілянського міського відділу державної виконавчої служби Смілянського міськрайонного управління юстиції Мальованої І.С., ВП 33247921, 20.09.2012, реєстраційний номер обтяження 13020086.

19 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до відділу ДВС у м. Смілі Черкаського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою, у якій просив надати йому інформацію стосовно відкритих відносно нього виконавчих проваджень; надати йому інформацію, чи є він боржником; скасувати арешт, накладений постановою ДВС у ВП 33247921 від 20.09.2012.

Листом від 23 вересня 2025 року позивачу було повідомлено, що згідно бази даних Автоматизованої системи виконавчого провадження на виконанні відділу ДВС перебувало 10 виконавчих проваджень, боржником у яких є ОСОБА_1 , зокрема у виконавчому провадженні № 33247921 щодо виконання виконавчого листа Смілянського міськрайонного суду № 1-127 від 28.04.2011 про стягнення із ОСОБА_1 39084,64 грн на користь ДП «Машинобудівний завод «Оризон».

Дане виконавче провадження завершено 30.07.2013 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (стара редакція) у зв`язку з відсутністю у боржника майна.

Вказані виконавчі провадження знищено за закінченням терміну зберігання.

Одночасно ОСОБА_1 було роз`яснено, що постанова про зняття арешту з майна боржника виноситься державним виконавцем органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем, яким виконавчий документ повернуто стягувачу, без винесення постанови про відкриття чи відновлення виконавчого провадження, за заявою боржника у разі, якщо:

– після повернення виконавчого документу стягувачу на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця надійшла сума коштів для задоволення вимог стягувача, виконання постанов про стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та за умови, що такий виконавчий документ повторно на виконання не пред`явлено;

– арешт з майна боржника або інші заходи примусового виконання рішення скасовані судовим рішенням.

У зв`язку з викладеним, Відділ ДВС у своєму листі зазначив, що правові підстави для скасування обтяження відсутні.

У статті 447 розділу VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Таким чином, розділом VII ЦПК України встановлено спеціальний порядок, за яким здійснюється судовий контроль за виконанням судових рішень.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24.05.2021 у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) викладено висновок, що «боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України».

У постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 369/3757/20 (провадження № 61-3588св21) зазначено, що «у разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження». Встановивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, суди попередніх інстанцій не врахували того, що вона не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. А за таким позовом позивач має бути відповідачем у справі. При цьому, суд першої інстанції вірно послався на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28.10.2020 у справі № 204/2494/20, проте не звернув уваги на те, що у наведеній справі суди саме відмовили у відкритті провадження у справі з наведених вище правових підстав, а не розглядали спір по суті».

У даній справі встановлено, що ОСОБА_1 був боржником у виконавчому провадженні № 33247921, в рамках якого державним виконавцем 20.09.2012 було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Розглядаючи спір за позовом ОСОБА_1 про скасування арешту, суд першої інстанції правильно виходив з того, що останній є боржником у виконавчому провадженні, а тому не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Тобто він не може бути позивачем у цій справі і така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні.

Таким чином, заявлені позивачем вимоги спрямовані на усунення наслідків стадії виконання рішення (арешту/обтяження) у зв`язку з невчиненням посадовою особою ДВС дій щодо його скасування та повідомлення відповідних органів/реєстрів.

За своєю правовою природою це є оскарження бездіяльності (дій) державного виконавця під час виконання судового рішення, що підлягає розгляду в порядку Розділу VII ЦПК України, а не в позовному провадженні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушені норми процесуального права, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 03 березня 2026 року у даній справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених Цивільним процесуальним кодексом України.

Судді Ю.В. Сіренко

Т.Л. Фетісова

О.В. Карпенко