Вирок від 21 квітня 2026 р. у справі №569/4141/25 — Рівненський апеляційний суд

Рівненський апеляційний суд

___________________________________________________________

В И Р О К

Іменем України

22 квітня 2026 року м. Рівне

Справа № 569/4141/25

Провадження № 11-кп/4815/230/26

Колегія суддів Рівненського апеляційного суду у складі :

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

з участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4

прокурора ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника-адвоката ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12025181010000045 за апеляційною скаргою прокурора Рівненської окружної прокуратури ОСОБА_8 на вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 03 липня 2025 року стосовно

ОСОБА_6 , котрий народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Рівне, громадянина України, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 307, ч.1 ст. 309, ч.1 ст. 321 Кримінального кодексу України (далі – КК),

у с т а н о в и л а :

ОСОБА_6 порушуючи порядок, встановлений ст. ст. 6, 7 Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовин і прекурсори» (далі – Закон «Про наркотичні засоби…», маючи умисел на незаконне придбання, зберігання з метою збуту, а також незаконний збут психотропних речовин з корисливих мотивів, за невстановлених досудовим слідством обставин, незаконно придбав та зберігав при собі з метою збуту особливо небезпечну психотропну речовину «PVP». 24.01.2025 близько 14 год 00 хв, перебуваючи своєму помешканні - АДРЕСА_1 , в ході проведення оперативної закупки, вказану речовину він незаконно збув ОСОБА_9 за 1600 гривень, у полімерному сліп-пакетику. За висновком експерта №СЕ-19/118-25/1652-НЗПРАП від 30.01.2025, ця порошкоподібна речовина білого кольору, містить у своєму складі особливо небезпечну психотропну речовину «PVP», масою 0,948 г, обіг якої заборонено відповідно до списку 2 таблиці 1 Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №770 від 06.05.2000 (далі – Перелік)

Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_6 11.02.2025 близько 16 год 30 хв, перебуваючи у своєму помешканні за вказаною вище адресою, в ході проведення оперативної закупки, незаконно збув цю ж речовину ОСОБА_9 за 1500 гривень у полімерному сліп - пакетику у формі порошкоподібної речовини білого кольору. Згідно висновку експерта №СЕ-19/118-25/2554-НЗПРАП від 25.02.2025, зазначена вище речовина містить у своєму складі особливо небезпечну психотропну речовину «PVP», масою 0,213 г, обіг якої заборонено відповідно до списку 2 таблиці 1 Переліку.

Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_6 незаконно зберігав у своєму помешканні, за вказаною вище адресою у трьох поліетиленових пакетиках та у вигляді нашарувань на поверхні полімерної трубки і скляної лампочки, без мети збуту, до моменту проведення 11.02.2025 близько 19 год 00 хв санкціонованого обшуку у цьому житлі. У ході проведення обшуку працівниками поліції було виявлено та вилучено поліетиленовий пакетик із порошкоподібною речовиною білого кольору, поліетиленовий пакетик із речовиною у вигляді грудочок білого кольору, поліетиленовий пакетик із нашаруванням речовини білого кольору із світло-коричневим відтінком та полімерну трубку і скляну лампочку із нашаруванням речовин, які, за висновком експерта №СЕ-19/118-25/2555-НЗПРАП від 26.02.2025, містять у своєму складі особливо небезпечну психотропну речовину – PVP, загальною масою 0,264 г.

Також ОСОБА_6 , в порушення вимог Закону України №123/96-ВР «Про лікарські засоби» від 04.04.1996, Наказу Міністерства охорони здоров`я України від 17.08.2007 № 490 «Про затвердження Переліків отруйних та сильнодіючих лікарських засобів», за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, маючи умисел на незаконний збут сильнодіючих лікарських засобів, незаконно придбав та зберігав при собі з метою збуту, без спеціального на те дозволу, сильнодіючий лікарський засіб «дифенгідрамін», який відповідно до Правил виписування рецептів та вимог - замовлень на лікарські засоби і вироби медичного призначення, затверджених наказом МОЗ України від 19.07.2005 №360, підлягає предметно - кількісному обліку в закладах охорони здоров`я. 24.01.2025 близько 14 год 00 хв, перебуваючи у своєму житлі за вказаною вище адресою, в ході проведення оперативної закупки ОСОБА_6 незаконно збув ОСОБА_9 вказаний засіб у формі порошкоподібної речовини білого кольору, яка відповідно до висновку експерта №КСЕ-19/118-25/1652-НЗПРАП від 30.01.2025 містить у своєму складі сильнодіючий лікарський засіб «дифенгідрамін», масою 0,031 г, який згідно Переліку сильнодіючих лікарських засобів затверджених Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17.08.2007 №490 відноситься до сильнодіючих лікарських засобів.

Вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 03 липня 2025 року ОСОБА_6 визнано винним та засуджено:

за ч. 2 ст. 307 КК, із застосуванням ст. 69 цього Кодексу, на 5 років позбавлення волі без конфіскації майна;

за ч.1 ст. 309 КК на 1 рік обмеження волі;

за ч.1 ст.321 КК на 2 роки позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст. 70 КК, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК.

Судом вирішено питання щодо речових доказів, процесуальних витрат, а також скасовано арешт, накладений на майно у цьому кримінальному провадженні.

В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_8 просить цей вирок в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 визнати винним та засудити:

за ч. 2 ст. 307 КК на 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна;

за ч. 1 ст. 309 КК на 1 рік обмеження волі;

за ч. 1 ст. 321 КК на 2 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого більш суворим, призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією майна.

Обрати ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою в залі суду.

На обґрунтування цих вимог зазначив, що ОСОБА_6 інкримінується 4 епізоди вчинення кримінальних правопорушень у сфері незаконного обігу психотропної речовини та сильнодіючого лікарського засобу, злочин, передбачений ч. 2 ст. 307 КК, належить до категорії тяжких.

Прокурор вказав, що місцевий суд визнав як обставину, яка пом`якшує покарання, активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, однак ОСОБА_6 після його затримання в порядку ст. 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), не пояснив працівникам поліції, а також суду під час судового розгляду, походження психотропної речовини, яку він збував, не вказав місця її придбання, а також, до викриття його працівниками правоохоронних органів, не мав наміру припиняти свою діяльність. Тому, на думку апелянта, існує обґрунтований сумнів щодо наявності активного сприяння обвинуваченим у розкритті злочинів.

Прокурор доводить, що місцевий суд безпідставно застосував положення ст. 69 КК при призначенні ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 307 КК, а також взагалі не вмотивовано рішення про можливість звільнення обвинуваченого від призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком. При цьому одні й ті ж обставини були враховані при застосуванні статей 69 та 75 Кримінального кодексу.

Також, на думку апелянта, слід взяти до уваги тип психотропної речовини, сильнодіючого лікарського засобу, їх вагу, а також вчинення обвинуваченим їх збуту з корисливих мотивів.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора ОСОБА_5 на підтримання апеляційної скарги, міркування обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника-адвоката ОСОБА_7 , які просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити вирок без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить таких висновків.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 321 КК, за викладених у вироку обставин, є правильним, відповідає фактичним обставинам цього провадження і підтверджений наявними у справі доказами, що в апеляційній скарзі не оспорюється.

Відповідно до ст. 370 КПК, судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим, вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Ці положення закону розповсюджуються не тільки на вирішення питання про доведеність чи не доведеність вини обвинуваченого, але й при призначенні покарання, в разі ухвалення обвинувального вироку.

Водночас, як убачається з оскаржуваного вироку, суд, призначаючи ОСОБА_6 покарання за кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 307 КК, дотримався вказаних вимог закону.

Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

Як передбачено ч. 1 ст. 69 КК, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Колегія суддів вважає висновок місцевого суду щодо призначення ОСОБА_6 покарання за ч.2 ст. 307 КК із застосуванням ст.69 цього Кодексу правильним та таким, що ґрунтується на матеріалах провадження.

Зокрема, призначаючи ОСОБА_6 покарання нижче найнижчої межі, встановленої в санкції ч.2 ст. 307 КК, місцевий суд врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, який, у відповідності до приписів ст. 12 КК, належить до категорії тяжких злочинів, наявність пом`якшуючих обставин – щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, відсутність обставин, які обтяжують покарання.

Колегія суддів не може погодитись з доводами прокурора щодо безпідставного визнання обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Так зі змісту вироку вбачається, що під час допиту у місцевому суді обвинувачений повідомив усі обставини вчинених ним злочинів. Крім того, відповідно до обвинувального акту, затвердженого апелянтом - прокурором Рівненської окружної прокуратури ОСОБА_10 , за результатами проведеного досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні, обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_6 , було встановлено щире каяття, активне сприяння у розкритті кримінальних правопорушень.

Також місцевим судом було враховано дані про особу винного, який на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, одружений, має на утриманні малолітнього сина, що свідчить про його міцні соціальні зв`язки, вперше притягається до кримінальної відповідальності.

Колегія суддів погоджується, що сукупність вказаних обставин пом`якшує покарання та істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дає підстави для не призначення додаткове покарання у виді конфіскації майна, однак не є достатньою для застосування інституту звільнення від призначеного покарання з випробуванням.

Так, згідно з положеннями ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Тобто як випливає зі змісту статті 75 КК, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що виходячи з тяжкості злочину, даних про особу винного та інших обставин кримінального провадження попередження нових злочинів й виправлення засудженого є можливим без його ізоляції від суспільства.

Також у п.9 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» роз`яснено, що рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.

Слід зауважити, що місцевий суд, мотивуючи можливість виправлення ОСОБА_6 без ізоляції від суспільства, лише формально покликався на встановлені обставини, не вказавши, які з них свідчать про можливість виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Разом з тим, підстав для застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК колегія суддів не вбачає. Зокрема, апеляційний суд враховує, що самі обставини вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 307 КК, свідчить про його підвищену суспільну небезпечність, оскільки він перш за все порушує встановлений законодавством порядок обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, внаслідок якого задовольняється незаконний попит на наркотики та психотропні речовини. Незаконна діяльність ОСОБА_6 була латентною (прихованою) і припинена лише за втручання працівників правоохоронних органів, якими вилучено особливо небезпечну психотропну речовину. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, в даному випадку не відповідатиме принципам законності та справедливості покарання, а тому звільнення від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК із встановленням іспитового строку не буде достатнім і необхідним для виправлення ОСОБА_6 ..

Вказане узгоджується зі сталою судовою практикою Верховного Суду, висловленою, зокрема, в постанові від 28 вересня 2022 року по справі №567/1179/20.

За таких обставин застосування судом щодо ОСОБА_6 ст. 75 КК колегія суддів не може визнати обґрунтованою, у зв`язку з чим відповідно до вимог п.4 ч.1 ст. 420 КПК, вирок суду першої інстанції в частині неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання необхідно скасувати і ухвалити в цій частині новий вирок.

Тому, з огляду на встановлені обставини справи та дані про особу винного, колегія суддів вважає за необхідне та достатнє призначити ОСОБА_6 за вчинені ним злочини покарання у виді та розмірі, визначеному місцевим судом, однак без застосування інституту звільнення від відбування покарання.

Керуючись ст.ст. 404, 407, 418, 420 КПК, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу прокурора Рівненської окружної прокуратури ОСОБА_8 – задовольнити частково.

Вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 03 липня 2025 року стосовно ОСОБА_6 в частині призначення покарання – скасувати.

Визнати ОСОБА_6 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 309, за ч.1 ст.321 КК та призначити йому покарання:

за ч. 2 ст. 307 КК, із застосуванням ст. 69 цього Кодексу, - 5 (п`ять) років позбавлення волі без конфіскації майна;

за ч.1 ст. 309 КК - 1 (один) рік обмеження волі;

за ч.1 ст. 321 КК - 2 (два) роки позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст. 70 КК, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років без конфіскації майна.

Взяти ОСОБА_6 під варту в залі суду.

Строк відбування покарання ОСОБА_6 рахувати з 22.04.2026 та, на підставі ч. 5 ст. 72 КК, зарахувати у строк відбування покарання період попереднього ув`язнення з 11 лютого 2025 року до 03 липня 2025 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

В решті вирок місцевого суду залишити без змін.

Вирок суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

С у д д і:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3