Постанова від 13 квітня 2026 р. у справі №486/757/21 — Миколаївський апеляційний суд

14.04.26

22-ц/812/496/26

Провадження № 22-ц/812/496/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 квітня 2026 року м. Миколаїв

справа № 486/757/21

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Серебрякової Т.В., Тищук Н.О.,

із секретарем судового засідання Лівшенком О.С.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет» до ОСОБА_1 (після укладання шлюбу - ОСОБА_2 ) про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , на заочне рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області, ухвалене 06 грудня 2021 року під головуванням судді Далматової Г.А., повне судове рішення складено цього ж дня,

У С Т А Н О В И В:

У травні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет» (далі – ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 (після укладання шлюбу - ОСОБА_2 ) про стягнення заборгованості за договором позики.

Позивач зазначав, що 02 травня 2018 року між ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» та ОСОБА_1 був укладений договір позики №2425531 строком на 27 днів, відповідно до умов якого позикодавець надав позичальнику кредит у сумі 3000 грн 00 коп. зі сплатою 0,01% річних від суми позики та зі сплатою комісії в розмірі 50% від суми позики щомісячно, яка розраховується щоденно, виходячи з загального періоду нарахування - 30 календарних днів.

За твердженням позивача, відповідачка умови договору не виконувала, у зв`язку з чим за договором №2425531 від 02 травня 2018 року утворилась заборгованість у розмірі 128 426 грн 49 коп., з яких 3000 грн 00 коп. – заборгованість за позикою, 108 928 грн 24 коп.– заборгованість за комісією, 11539 грн 52 коп. - інфляційні втрати; 4958 грн 73 коп. – 3 % річних, яку позивач просив стягнути.

Заочним рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 06 грудня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» заборгованість за договором позики № 2425531 від 02 травня 2018 року в сумі 128426 грн 49 коп., з яких: 3000 грн 00 коп. - заборгованість за позикою;- 108928 грн 24 коп.- заборгованість по комісії;- 11539 грн 52 коп. – інфляційні втрати; 4958 грн 73 коп. - 3% річних. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» 2270 грн 00 коп. судового збору.

Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що відповідачка порушила взяті на себе зобов`язання за договором позики, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у зазначеному позивачем розмірі, що підлягає стягненню.

Ухвалою суду від 18 листопада 2025 року заяву ОСОБА_2 про скасування заочного рішення залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просила скасувати рішення суду в частині задоволених вимог про стягнення з неї 108 928 грн 24 коп. заборгованості за комісією.

ОСОБА_2 зазначала, що з оскаржуваним рішенням вона ознайомилася лише 16 березня 2023 року в приміщенні суду, до цього жодних процесуальних документів, судових повісток та самого рішення суду вона не отримувала. З матеріалів справи вбачається, що всі листи поверталися з відміткою «за закінченням терміну зберігання», хоча вона проживала саме за цією адресою. За таких обставин вона не могла надати будь-які заперечення, а суд розглянув справу без її участі. Апелянт не погоджується з рішенням суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення суми комісії в розмірі 108928 грн 24 коп., посилаючись на неправомірність і необґрунтованість таких вимог. Вказує, що умовами договору позики, укладеного між сторонами, не передбачено за що позичальник повинен сплачувати комісію, а відтак умови договору про сплату позичальником на користь банку комісії суперечать принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства, висновкам Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 183/2122/15.

Позивач правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Згідно з частиною першою статті 369 ЦПК справа розглядається апеляційним судом без виклику учасників справи.

Відповідно ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із наступних підстав.

Судом встановлено, що 02 травня 2018 року між ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 2425531 в електронній формі (продукт «Он-лайн кредитування»). За умовами п.п. 2.2.1, 2.2.3., 2.2.4.1 Розділу 2 вказаного договору позикодавець надає позичальникові грошові кошти в сумі 3000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою. Позика надається строком на 27 днів до 25 травня 2018 року включно, процентна ставка за користування позикою – 0,01 % річних від суми позики. Пунктом 4.2.2.1. Розділу 4 передбачений обов`язок позичальника сплачувати комісію в розмірі 50% від суми позики - щомісячно, яка розраховується щоденно, виходячи з загального періоду нарахування – кожні 30 календарних днів з дати укладання цього Договору та сплачується позичальником при погашенні позики. Пунктом 4.2.2.2. Розділу 4 передбачений обов`язок позичальника сплачувати комісію в розмірі 100% від суми позики - щомісячно, яка розраховується щоденно, виходячи з загального періоду нарахування – кожні 30 календарних днів з дати невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань та сплачується позичальником до моменту погашення заборгованості у повному обсязі.

Згідно з повідомленням ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» за вих. № 4698-ВП від 06 квітня 2021 року відповідно до договору від 18 травня 2016 № ВП-081216-2 було здійснено за дорученням ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» наступний успішний переказ: 02 травня 2018 року на суму 3000 грн., маска картки НОМЕР_1 , код авторизації 471829, номер транзакції в системі WayForPay – 24256878а564dd13fcfd3394ee75f58f89702d8ea7f294c. (а.с. 10).

Факт перерахування вказаних коштів саме відповідачці підтверджується роздруківкою інформації з електронного файлу, що визначає послідовність дій учасників електронної комерції (а.с. 67-72).

За такого суд першої інстанції правильно встановив, що ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» свої зобов`язання за договором позики виконало в повному обсязі, а саме: надав відповідачці грошові кошти в обсязі та у строк, визначеними умовами договору.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідачка жодного платежу на повернення позики чи сплати процентів або комісії за договором від 02 травня 2018 року № 2425531 не здійснювала.

Доказів, які підтверджували виконання ОСОБА_1 зобов`язань за договором позики матеріали справи не містять.

В апеляційній скарзі відповідачка не заперечувала факт укладання 02 травня 2018 року між нею та ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» договору позики № 2425531, отримання нею коштів за цим договором та не посилалась на те, що нею виконувались обов`язки щодо повернення позики.

За таких обставин судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що відповідач неналежним чином виконував зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку із чим утворилась заборгованість.

Частиною першою статті 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов`язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно частині першій статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Приписами статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищевикладені вимоги закону та встановлені судом обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» заборгованості за позикою в розмірі 3000 грн 00 коп. та інфляційних втрат і 3% річних.

Апеляційна скарга не містить доводів щодо неправильності висновків суду у вказаній частині, розмір стягнутих з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» інфляційних втрат – 11 539,52 грн. і 3% річних - 4958,73 грн., нарахованих станом на 01.04.21021 року, відповідачка не оспорювала.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Доводи та вимоги апеляційної скарги стосуються рішення суду в частині задоволених вимог про стягнення з відповідачки 108 928 грн 24 коп. заборгованості за комісією.

Задовольняючи вказані позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що нарахування комісії є правомірним та таким, що погоджено сторонами правочину.

Проте колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції.

Так, загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні визначені Законом України "Про споживче кредитування".

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про споживче кредитування" цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв`язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті.

У пункті 1.9. укладеного сторонами договору позики (назва якого також зазначена як Продукт «Он-лайн кредитування») сторони погодили, що під терміном «договір позики», що використовується у договорі, мається на увазі договір надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про споживче кредитування" загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року в справі № 204/224/21 (провадження №61-4202сво22) зроблено висновок про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів існування переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".

У справі, яка переоглядається в апеляційному порядку, встановлено, що умовами укладеного сторонами договору позики (продукт «Он-лайн кредитування»). передбачена комісія в розмірі 50% від суми позики - щомісячно, яка розраховується щоденно, виходячи з загального періоду нарахування – кожні 30 календарних днів з дати укладання цього Договору та в розмірі 100% від суми позики - щомісячно, яка розраховується щоденно, виходячи з загального періоду нарахування – кожні 30 календарних днів з дати невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань та сплачується позичальником до моменту погашення заборгованості у повному обсязі.

Позивачем за період 02.05.2018 року до 25.05.2018 року (строк, на який надавалась позика), та з 26.05.2018 року по 31.03.2021 року по на суму позики – 3000 грн. була нарахована комісія в розмірі 108 928 грн 24 коп.

При цьому в укладеному сторонами договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх послуг позикодавця, що надаються позичальнику, та за які позивач встановив щомісячну комісію.

Таким чином, враховуючи, що ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем ОСОБА_1 при укладенні договору, то положення договору у пунктах 4.2.2.1, 4.2.2.2 розділу 4 договору позики від 29.04.2018 року № 2425531 щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію - є нікчемним відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".

За такого ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» не мав підстав для нарахування комісії, а тому в цій частині загальна сума заборгованості ОСОБА_1 підлягає зменшенню на суму комісії 108 928 грн 24 коп.

Таким чином, суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги про стягнення заборгованості за комісією.

За таких обставин, оскільки судом першої інстанції були неправильно застосовані норми матеріального права, що призвело до помилкового висновку про задоволенні позовних вимог про стягнення комісії, то відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду в частині визначеного судом розміру заборгованості та її складових підлягає зміні.

Відповідно до ч.ч. 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат також підлягає зміні шляхом зменшення розміру стягнутого з відповідачки на користь позивача судового збору за позовну заяву з 2270 грн. до 344 грн 60 коп.

У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги з позивача на користь відповідачки підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за апеляційну скаргу в розмірі 3 941 грн 80 коп.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Заочне рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 06 грудня 2021 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет» заборгованість за договором позики № 2425531 від 02 травня 2018 року в сумі 19 498 грн 25 коп. (дев`ятнадцять тисяч чотириста дев`яносто вісім гривень двадцять п`ять копійок), з яких: 3000 грн 00 коп. - заборгованість за позикою; 11539 грн 52 коп. – інфляційні втрати; 4958 грн 73 коп. - 3% річних.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет» 344 грн 60 коп. (триста сорок чотири гривні шістдесят копійок) судового збору за позовну заяву.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет» на користь ОСОБА_1 відшкодування судового збору за заяву про перегляд заочного рішення та за апеляційну скаргу в розмірі 3 941 грн 80 коп. (три тисячі дев`ятсот сорок одна гривня вісімдесят копійок).

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий В.В. Коломієць

Судді: Т.В. Серебрякова

Н.О. Тищук

Повне судове рішення складено 21 квітня 2026 року.