Постанова від 19 квітня 2026 р. у справі №539/3909/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 539/3909/25 Номер провадження 22-ц/814/1683/26Головуючий у 1-й інстанції Крєпкий С. І. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого – судді - доповідача Дорош А.І.

Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М.

при секретарі: Коротун І.В.

учасники справи:

представник позивача – адвокат Солдаткін О.С.

представники відповідачів - адвокати Панченко О.О., Ступнік С.В.

переглянув у судовому засіданні в м. Полтава у режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Солдаткіна Олександра Сергійовича

на рішення Чорнухинського районного суду Полтавської області від 20 листопада 2025 року, ухвалене суддею Крєпким С.І., повний текст рішення складено – 01 грудня 2025 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гречин Наталії Володимирівни, Державного підприємства «Сетам», ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Приватне підприємство «Центр незалежної оцінки та експертизи», про визнання правочину з продажу майна на електронних торгах недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

07.08.2025 представник ОСОБА_1 – адвокат Солдаткіна О.С. звернувся до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області з позовом до приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гречин Наталії Володимирівни, Державного підприємства «Сетам», ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Приватне підприємство «Центр незалежної оцінки та експертизи», про визнання недійсним звіту про оцінку майна, витребування з чужого незаконного володіння майна, набутого за недійним правочином, в якому просив суд: - визнати недійсним звіт про оцінку майна №678, складений приватним підприємством «Центр незалежної оцінки та експертизи» щодо нерухомого майна на замовлення приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В.; - витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майно, набуте за недійсним правочином, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 105,7 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та повернути ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 104 657 грн, сплачені за придбане майно; стягнути з відповідачів на користь позивача судовий збір у розмірі 1937,92 грн. та витрати на правничу допомогу 25 000 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В. знаходиться зведене виконавче провадження №75252372 щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" у розмірі 198 945,10 грн. У межах виконавчого провадження 05.08.2024 приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В. здійснила виїзд за адресою: АДРЕСА_1 , де було проведено опис та накладено арешт на нерухоме майно боржника - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 105,7 кв.м. Постанова про арешт майна не містить підпису боржника, а у матеріалах виконавчого провадження відсутні докази належного повідомлення боржника про накладення арешту. Для визначення вартості арештованого майна для цілей його примусової реалізації 20.08.2024 на замовлення приватного виконавця було проведено оцінку майна, яку здійснило Приватне підприємство "Центр незалежної оцінки та експертизи", що має чинний сертифікат суб`єкта оціночної діяльності №166/2023, виданий Фондом державного майна України 20.03.2023. За результатами оцінки вартість житлового будинку встановлено на рівні 21 100 грн. У матеріалах виконавчого провадження відсутні докази належного повідомлення боржника про проведення оцінки майна. 25.09.2024 Державним підприємством "Сетам" було проведено електронний аукціон з реалізації вищевказаного нерухомого майна (лот №559437). Відповідно до протоколу проведення електронного аукціону №620827 від 25.09.2024, майно було реалізовано за 104 657 грн при стартовій ціні 21 100 грн. Переможцем електронних торгів було визнано відповідача ОСОБА_2 . Враховуючи, що об`єктом реалізації є житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 105,7 квадратних метрів, його оціночна вартість у розмірі 21 100 гривень (що становить приблизно 200 грн за квадратний метр) є явно заниженою та не відповідає реальній ринковій вартості такого майна. Сам факт того, що під час торгів ціна зросла майже в 5 разів - до 104 657 грн вказує на те, що початкова оціночна вартість була визначена з грубим порушенням принципів оціночної діяльності.

Правочин з продажу майна на електронних торгах по лоту №559437 від 25.09.2024 підлягає визнанню недійсним, оскільки були проведені з порушенням встановленого законом порядку, що призвело до порушення прав та інтересів боржника.

Щодо неправомірності визначення вартості майна, то для завдань виконавчого провадження вартість майна боржника, виходячі з аналізу ст. 57 Закону №1404-VІІІ, може бути визначена двома шляхами: 1) за згодою сторін (та заставодержателя), про досягнення якої вони мають повідомити виконавця у встановленому порядку; 2) у разі недосягнення такої згоди виконавець самостійно визначає вартість майна за ринковими цінами, які діють на день визначення; 3) залучення для оцінки майна суб`єкта оціночної діяльності- суб`єкта господарювання. Визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб`єкт оціночної діяльності - здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду. Разом із цим в залежності від виду майна, вартість якого має бути визначена, закон №1404-VIII розмежовує випадки, за яких залучення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна є або правом, або обов`язком виконавця. Абзац другий частини третьої статті 57 Закону №1404-VIII визначає, що для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання. Зазначена норма за своїм змістом є імперативною, у зв`язку із чим зобов`язує виконавця у визначених нею випадках залучити до оцінки майна суб`єкта оціночної діяльності. При визначенні ринкової вартості житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 105,7 кв.м, та складанні звіту №678 Приватним підприємством «Центр незалежної оцінки та експертизи» було допущено порушення принципів оціночної діяльності та вимог законодавства, що є підставою для визнання звіту про оцінку майна недійсним. Оцінка нерухомого майна має здійснюватися відповідно до Національного стандарту №2 "Оцінка нерухомого майна", затвердженого постановою КМ України від 28.10.2004 №1442 (далі - Національний стандарт №2), та з урахуванням Національного стандарту №1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затвердженого постановою КМ України від 10.09.2003 №1440 (далі - Національний стандарт №1), яким визначено загальні засади. Так, згідно з пунктом 50 Національного стандарту №1, проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється, зокрема, ознайомлення з об`єктом оцінки. Разом із цим відповідно до пункту 56 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» ,звіт про оцінку майна, у тому числі, має містити письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об`єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об`єктивності оцінки майна і висновку про його вартість. Крім того, статтею 11 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" визначено, що замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб`єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення оцінки. Виходячи з наведених норм, незважаючи на вибір експертом методичного підходу оцінки майна (порівняльний), підготовці та проведенню незалежної експертизи майна передує, в будь-якому випадку, ознайомлення з об`єктом оцінки шляхом доступу до нього. Застосувавши порівняльний метод оцінки, оцінювач використав методичний підхід зіставлення цін продажу подібних будинків, проте грубо порушив принцип комплексної оцінки нерухомого майна, повністю проігнорувавши необхідність врахування вартості земельної ділянки, на якій розташований садовий будинок. Такий підхід прямо суперечить вимогам Методики експертної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженої постановою КМ України №1531 від 11.10.2002, та не відповідає загальноприйнятим стандартам оціночної діяльності. Між пунктами 15, 16 Національного стандарту №1 регламентовано, що методи проведення оцінки, які застосовуються під час визначення ринкової вартості об`єкта оцінки в разі використання порівняльного підходу, повинні ґрунтуватись на результатах аналізу цін продажу (пропонування) на подібне майно. Визначення ринкової вартості об`єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу ґрунтується на інформації про ціни продажу (пропонування) подібного майна, достовірність якої не викликає сумнівів в оцінювача. У разі відсутності або недостатності зазначеної інформації у звіті про оцінку майна зазначається, якою мірою це вплинуло на достовірність висновку про ринкову вартість об`єкта оцінки. За відсутності достовірної інформації про ціни продажу подібного майна ринкова вартість об`єкта оцінки може визначатися на основі інформації про ціни пропонування подібного майна з урахуванням відповідних поправок, які враховують тенденції зміни ціни продажу подібного майна порівняно з ціною їх пропонування. За наявності істотного впливу зовнішніх факторів (соціально-економічних, політичних, екологічних тощо) на ринок подібного майна, що призводить до фактичної неможливості надання аргументованого та достовірного висновку про ринкову вартість, у звіті про оцінку майна даються додаткові роз`яснення та застереження. При цьому оцінювач має право надавати висновок про ринкову вартість об`єкта оцінки, що ґрунтується, зокрема, на інформації про попередній рівень цін на ринку подібного майна або на припущенні про відновлення стабільної ситуації на ринку. Відповідно до статті 36 Національного стандарту №1, оцінювач застосовує, як правило, кілька методичних підходів, що найбільш повно відповідають визначеним меті оцінки, виду вартості за наявності достовірних інформаційних джерел для її проведення. У звіті про оцінку майна №678 зазначено: «Право власності на земельну ділянку відсутнє» та «Земельна ділянка - це площа, відведена під забудову житлового будинку з прилеглими територіями, необхідними для його обслуговування». Однак оцінювач не врахував ринкову вартість земельної ділянки при визначенні загальної вартості об`єкта оцінки, що є грубим порушенням вимог законодавства та методології оцінки. Незалежно від наявності права власності на земельну ділянку, оцінювач зобов`язаний враховувати її ринкову вартість відповідно до пункту 22 Національного стандарту №2 "Оцінка нерухомого майна". Земельна ділянка є невіддільною складовою частиною нерухомості, на якій розташований будинок, і прямо впливає на формування його загальної ринкової вартості. У звіті повинні бути зазначені юридичний статус земельної ділянки (право власності, користування чи інший статус), її площа, місцезнаходження, ринкова вартість або орендна вартість, залежно від її правового статусу. Навіть неприватизована земельна ділянка потребує оцінки відповідно до Методики експертної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженої постановою КМУ №1531 від 11.10.2002. Оцінка мала включати визначення ринкової вартості об`єкта як єдиного майнового комплексу, до складу якого входить як садовий будинок, так і земельна ділянка. При цьому вартість будинку та земельної ділянки мала бути визначена окремо, з урахуванням їх технічних, фізичних та правових характеристик, а також місцевих ринкових умов. У звіті оцінювач також мав врахувати фізичні та економічні характеристики земельної ділянки, зокрема її площу, місцезнаходження, наявність або відсутність комунікацій, а також провести розрахунок оціночної вартості за 1 кв.м, використовуючи порівняльний або дохідний підхід. Натомість у звіті ці аспекти були повністю проігноровані, що призвело до викривлення ринкової вартості майнового комплексу, оскільки садовий будинок і земельна ділянка є єдиним об`єктом оцінки. Оцінювач, неправомірно виключивши земельну ділянку із загальної оцінки, грубо порушив принцип комплексності оцінки, встановлений Національними стандартами №№1,2. Також він не дотримався вимог Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", зокрема статті 3, яка вимагає враховувати всі складові майнового комплексу при оцінці. Оцінка садового будинку без врахування вартості земельної ділянки є методологічно некоректною, оскільки земельна ділянка та розташований на ній садовий будинок становлять єдиний майновий комплекс, вартість якого повинна визначатися у сукупності. Неврахування цього основоположного принципу призвело до істотного заниження загальної ринкової вартості об`єкта оцінки. У звіті про оцінку майна №678 відсутні фотографії об`єкта оцінки, які відповідно до вимог законодавства мали бути зроблені оцінювачем безпосередньо під час проведення особистого огляду майна. Натомість, оцінка проводилась дистанційно, виключно на підставі документів, наданих приватним виконавцем Гречин Н.В., без здійснення обов`язкового особистого огляду об`єкта оцінки. Оцінювач обмежився формальним вивченням наданих документів та відомостей про об`єкт оцінки, не провівши належного дослідження фактичного стану як самого будинку, так і земельної ділянки, їх технічних характеристик, конструктивних особливостей та інших важливих параметрів, які безпосередньо впливають на формування ринкової вартості об`єкта. Такий поверхневий підхід унеможливлює об`єктивну оцінку реального стану майна та його ринкової вартості. Матеріали виконавчого провадження не містять жодних доказів звернення виконавця чи оцінювача до боржника щодо забезпечення доступу до об`єкта нерухомості для проведення його об`єктивної оцінки, що є прямим порушенням процедури оцінки, оскільки відповідно до чинного законодавства, саме на замовника оцінки покладається обов`язок забезпечити безперешкодний доступ суб`єкта оціночної діяльності до майна на законних підставах та надання всієї необхідної достовірної інформації про об`єкт оцінки для проведення повного та об`єктивного дослідження його характеристик. Враховуючи вищевикладене, звіт про оцінку майна №678 не відповідає вимогам чинного законодавства, положенням національних стандартів оцінки майна, а також загальновизнаним принципам оцінки. Зокрема, звіт містить порушення, які стосуються неврахування ринкової вартості земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомого майна, недотримання обов`язкової процедури проведення особистого огляду об`єкта оцінки та неналежного забезпечення документування обставин, що безпосередньо впливають на формування ринкової вартості. Указані порушення мають істотний характер, у зв`язку з чим звіт про оцінку майна №678 підлягає визнанню недійсним як такий, що не забезпечує достовірність і об`єктивність висновків про вартість майна. Оцінка майна є невід`ємною складовою процесу продажу майна через електронні торги. Вона визначає реальну вартість майна, що є основним критерієм для потенційних покупців, а отже, має прямий вплив на їхні рішення щодо участі в аукціоні та кінцеву ціну, за якою відбудеться продаж. Результат оцінки майна забезпечує об`єктивність стартової ціни, що є основою для аукціону. Встановлення стартової ціни на підставі оцінки дозволяє уникнути перекручення вартості майна, що може призвести до заниження або завищення ціни та вплинути на інтерес учасників. Якщо оцінка майна проведена належним чином, з урахуванням усіх факторів, вона допомагає забезпечити прозорість і справедливість процесу торгів, сприяючи залученню більшої кількості учасників. Саме результат оцінки може стати важливим фактором при прийнятті рішення учасниками торгів про їхню участь або відмову від участі. Якщо оцінка майна вказує на завищену вартість або несоціальні умови для потенційного покупця, це може призвести до зниження інтересу до участі в торгах або взагалі до їхнього зриву. У такому випадку, навіть за наявності високої конкурентної боротьби на аукціоні, результат оцінки може негативно вплинути на кінцеву ціну продажу. Результати оцінки майна можуть впливати на хід торгів, визначаючи, як саме будуть здійснюватися кроки зниження ціни під час аукціону. Відповідно до результатів оцінки, встановлюється мінімальний лот, після чого ціна може знижуватися до визначеного рівня, що також впливає на кінцеві результати. Занижена або завищена оцінка може змінити хід аукціону, скоригувати поведінку учасників, а також потенційно вплинути на доходи від продажу майна. Порушення, які були допущені при оцінці нерухомого майна, безпосередньо вплинули на результати електронних торгів, оскільки неправильна або некоректна оцінка майна призвела до перекрученої стартової ціни, що в свою чергу завдало шкоду боржнику - у вигляді передання майна на реалізацію за суттєво нижчою від ринкової вартістю. Позивач має право витребувати належне йому майно з незаконного володіння відповідача ОСОБА_2 , оскільки майно вибуло з володіння власника поза його волею, а тому підлягає витребуванню на користь позивача шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Стосовно права на оскарження результатів оцінки майна з посиланням на практику Верховного Суду зазначено, що визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця, незалежно від того, яка конкретно особа сам державний виконавець чи залучений ним суб`єкт оціночної діяльності здійснювала відповідні дії щодо примусового виконання на підставі виконавчих документів. Звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності. Встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов`язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів. Отже, оскаржити оцінку майна можна в порядку оскарження рішень та дій виконавців. Право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця. Завданням цивільного судочинства є ефективний захист порушених прав. Оскарження рішень державного виконавця може мати місце тільки у разі порушення прав сторони, коли використовується цивільне судочинство для захисту прав та інтересів. Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, сторонами якого виступають продавці (державна/приватна виконавча служба та організатор торгів), покупець (переможець торгів). При цьому власником відчужуваного майна залишається боржник до моменту переходу права власності до покупця. Особливість правової природи таких електронних торгів полягає в комплексному механізмі реалізації майна, де кожен учасник має чітко визначені законодавством повноваження та обов`язки. Приватний виконавець як ініціатор продажу, ДП «Сетам» як технічний організатор торгів та переможець торгів як покупець формують унікальну процесуальну модель відчуження арештованого майна. Порушення процедури оцінки та реалізації майна створюють підстави для визнання недійсним правочину з продажу майна на електронних торгах. Порушення стосуються дій кожного з відповідачів: приватного виконавця (в частині визначення вартості майна), ДП «Сетам» (щодо технічної організації торгів) та безпосередньо переможця торгів (стосовно дотримання процедури придбання арештованого майна).

Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 08.08.2025 справу передано на розгляд до Чорнухинського районного суду Полтавської області за підсудністю.

Рішенням Чорнухинського районного суду Полтавської області від 20 листопада 2025 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гречин Наталії Володимирівни, Державного підприємства «Сетам», ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Приватне підприємство «Центр незалежної оцінки та експертизи», про визнання правочину з продажу майна на електронних торгах недійсним.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гречин Наталії Володимирівни 12 000 грн судових витрат.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 мотивоване тим, що у поданій позовній заяві вимоги про витребування майна позивачем обгрунтовувались тим, що позивач має право витребувати належне йому майно з незаконного володіння ОСОБА_2 , оскільки майно вибуло з володіння власника поза його волею. При цьому, обставини, на яких ґрунтувались позовні вимоги, позивачем не змінювалися. Але встановлені у справі обставини щодо придбання відповідачем ОСОБА_2 спірного нерухомого майна за процедурою реалізації майна на торгах, а також враховуючи, що судові рішення про визнання неправомірними рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця відсутні, електронні торги не визнані незаконними, їх результати не скасовані, виходячи з предмету та підстав позову, відсутні підстави вважати, що відповідач ОСОБА_2 є недобросовісним набувачем, а тому позовні вимоги про витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майна, набутого за недійсним правочином, також задоволенню не підлягають.

В частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним звіту про оцінку майна №678, складеного приватним підприємством «Центр незалежної оцінки та експертизи» щодо нерухомого майна на замовлення приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В. мотивовано тим, що за змістом статей 12, 33 Закону «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки та його дії стосовно реалізації своєї практичної діяльності з визначених питань, що унеможливлює здійснення судового розгляду справ у спорах про визнання такого звіту недійсним, тому вимоги про оскарження звітів про оцінку майна в судовому порядку задоволенню не підлягають, вимоги позивача про визнання недійсним звіту про оцінку майна є неналежними та неефективними способом захисту порушеного права. При цьому, рішення, дія або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення підлягають оскарженню у порядку, встановленому Розділом VII ЦПК України.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Солдаткін О.С. просить рішення суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, судові витрати покласти на відповідачів.

Апеляційна скарга мотивована наступним: - щодо неправильного застосування норм матеріального права при відмові у визнанні недійсним звіту про оцінку майна та витребуванні майна, то суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку про те, що вимоги про визнання недійсним звіту про оцінку майна є неналежним та неефективним способом захисту, оскільки звіт про оцінку майна не створює правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності висновки. Проте такий висновок суду є помилковим та не враховує особливостей даної справи. Позивач заявляв не одиничну вимогу про визнання звіту недійсним, а комплексну вимогу, що включала також витребування майна з чужого незаконного володіння. Звіт про оцінку №678 є складовою частиною юридичного фактичного складу, який призвів до проведення електронних торгів та переходу права власності. Без цього звіту торги не могли б відбутися, оскільки відповідно до частини третьої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» для оцінки нерухомого майна виконавець зобов`язаний залучити суб`єкта оціночної діяльності. Визнання звіту недійсним є необхідною передумовою для встановлення незаконності всього ланцюга дій, що призвели до втрати права власності, і не є самостійною вимогою, а елементом обґрунтування основної вимоги про витребування майна. Суд першої інстанції проігнорував позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.07.2023 у справі №233/4365/18 (провадження № 14-96цс21), в якій чітко зазначено, що якщо позивач не був стороною договору купівлі-продажу, укладеного на електронних торгах, і вважає, що переможець торгів є недобросовісним та не набув право власності на придбане майно, він може скористатися прямо визначеним законом способом захисту для таких спірних правовідносин. Для застосування вимоги про витребування майна з чужого володіння немає потреби в оскарженні електронних торгів, відповідного правочину купівлі-продажу, складених на їх підставі протоколу й акта про проведені електронні торги чи викладеного в окремому документі договору купівлі-продажу; - щодо неправильної оцінки добросовісності набувача ОСОБА_2 , то суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні вимоги про витребування майна, зазначив, що відсутні підстави вважати відповідача ОСОБА_2 недобросовісним набувачем, оскільки судові рішення про визнання неправомірними рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця відсутні, електронні торги не визнані незаконними, їх результати не скасовані. Проте такий висновок суду є передчасним та не ґрунтується на дослідженні обставин справи. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2023 у справі №233/4365/18 зазначила, що придбання майна на публічних торгах не є запорукою добросовісності набувача. Питання про добросовісність чи недобросовісність покупця, який набув майно на торгах, слід оцінювати у кожному конкретному випадку окремо. Добросовісність набувача визначається не лише формальним дотриманням процедури участі в торгах, а й тим, чи знав або міг знати набувач про порушення прав власника при відчуженні майна. Під час дослідження матеріалів справи в судовому засіданні було встановлено обставини, які свідчать про обізнаність відповідача ОСОБА_2 щодо майна боржника та процедури звернення стягнення на це майно. Зокрема, зберігачем житлового будинку, який є предметом спору, був призначений ОСОБА_3 – свекор відповідача ОСОБА_2 . По інших об`єктах нерухомого майна, які оцінювались та арештовувались у рамках цього ж виконавчого провадження №75252372, зберігачем була призначена безпосередньо ОСОБА_2 . Таким чином, сім`я ОСОБА_4 брала пряму участь у здійсненні звернення стягнення на майно ОСОБА_1 . Ці обставини спростовують твердження відповідача про те, що вона є стороннім учасником торгів, який випадково придбав майно на відкритому аукціоні. У даній справі стартова ціна майна становила 21 100 грн за житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 105,7 квадратних метрів, що складає приблизно 200 грн за квадратний метр. Сам факт того, що під час торгів ціна зросла майже у п`ять разів – з 21 100 грн до 104 657 грн – є прямим доказом того, що стартова ціна була визначена неправильно та не відповідала реальній ринковій вартості майна. ОСОБА_2 , будучи обізнаною про процедуру звернення стягнення на майно ОСОБА_1 через участь членів її сім`ї як зберігачів арештованого майна, не могла не знати про обставини оцінки цього майна та явну невідповідність встановленої ціни реальній ринковій вартості. Її участь у торгах за таких обставин свідчить про недобросовісність та намір скористатися порушеннями процедури для придбання майна за заниженою ціною. Суд першої інстанції не дослідив належним чином обставини придбання майна відповідачем ОСОБА_2 , не оцінив її добросовісність з урахуванням явно заниженої стартової ціни, участі членів її сім`ї у виконавчому провадженні як зберігачів майна, та не встановив, чи вживала вона розумних заходів для перевірки правомірності продажу: - щодо встановлених порушень при проведенні оцінки майна, то суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам позивача про порушення при складанні звіту про оцінку майна №678, які були викладені позивачем у позові. Верховний Суд у постановах від 19.12.2019 у справі №211/2171/15, від 01.10.2020 у справі №2-2394/10 підтвердив, що незважаючи на вибір методичного підходу, ознайомлення з об`єктом оцінки шляхом доступу до нього є обов`язковим. Оцінювач не врахував вартість земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок. У звіті зазначено лише, що право власності на земельну ділянку відсутнє, але це не звільняє оцінювача від обов`язку врахувати вартість земельної ділянки при визначенні загальної вартості об`єкта нерухомості. Суд першої інстанції проігнорував ці порушення та не дослідив їх вплив на результати торгів, обмежившись формальним посиланням на те, що рецензування звіту з оцінки є єдиним законодавчо встановленим способом спростування результатів оцінки. Проте таке посилання не враховує того, що позивач не був належним чином повідомлений про проведення оцінки і не мав можливості своєчасно оскаржити її результати; - щодо порушень норм процесуального права при відмові у призначенні судової експертизи, то суд першої інстанції протокольною ухвалою залишив без розгляду клопотання про призначення судової оціночно-будівельної експертизи на підставі частини 2 статті 222 ЦПК України, мотивуючи це тим, що клопотання не було заявлене в підготовчому провадженні без поважних причин. Проте такий висновок суду є передчасним та порушує право позивача на справедливий судовий розгляд. Суд першої інстанції не з`ясував причини, з яких клопотання не було заявлено на стадії підготовчого провадження, та не надав можливості обґрунтувати поважність причин несвоєчасного заявлення клопотання. Вказує, що скорочення строку підготовчого провадження позбавило позивача можливості належним чином підготуватися до справи та заявити необхідні клопотання. Відмова судді у призначенні експертизи без належного обґрунтування позбавила позивача можливості довести свою позицію через проведення незалежної експертизи: - щодо неналежного повідомлення боржника про проведення виконавчих дій, то суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам позивача про відсутність належного повідомлення про проведення оцінки майна та реалізацію його на електронних торгах. У матеріалах виконавчого провадження наявний лише супровідний лист без підтвердження фактичного вручення боржнику відповідної інформації. Відповідач ОСОБА_5 надала лише докази надіслання повідомлень, а не докази їх вручення. У даному випадку відсутність підтвердження вручення є достатнім доказом неотримання повідомлення позивачем. Позивач стверджував, що він не був обізнаний про проведення оцінки майна та її результати до моменту, коли майно вже було реалізоване на електронних торгах. Він був позбавлений можливості своєчасно оскаржити результати оцінки у 10-денний строк, передбачений частиною п`ятою статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки не отримав відповідного повідомлення; - щодо неправильного застосування частини 2 статті 388 ЦК України, то суд першої інстанції, посилаючись на частину 2 статті 388 ЦК України, зазначив, що майно не може бути витребуване від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Проте суд не врахував, що ключовою умовою застосування цієї норми є дотримання встановленого законом порядку реалізації майна. У даній справі порядок виконання судового рішення був порушений. Процедура реалізації майна не може вважатися такою, що проведена у порядку, встановленому для виконання судових рішень, оскільки були допущені істотні порушення цього порядку; - щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, то під час розгляду справи судом першої інстанції були допущені порушення, які в сукупності свідчать про порушення права позивача на справедливий судовий розгляд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 55 Конституції України.

У відзиві на апеляційну скаргу представник приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В.- адвокат Панченко О.О. просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін; стягнути з позивача на користь приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В.понесені нею судові витрати в апеляційному суді у розмірі 12 000,00 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Ступнік С.В. просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що на примусовому виконанні приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В. перебували:

- виконавче провадження №752446954 з виконання виконавчого листа №758/9364/20, виданого 06.12.2022 Подільським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованості за тілом кредиту у розмірі 28 191,28 грн (т. 1 а.с. 35, 181-182, 188);

- виконавче провадження №75247031 з виконання виконавчого листа №758/9364/20, виданого 06.12.2022 Подільським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" судового збору у розмірі 471,01 грн (т.1 а.с. 118-119, 125);

- виконавче провадження №75247211 з виконання виконавчого листа №758/413/21, виданого 17.01.2024 Подільським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованості за кредитним договором у розмірі 167 766,46 грн (т.1 а.с. 147-148);

- виконавче провадження №75247124 з виконання виконавчого листа №758/413/21, виданого 17.01.2024 Подільським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" судового збору у розмірі 2 516,35 грн.

Постановою від 07.06.2024 приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В. виконавчі провадження об`єднані у зведене виконавче провадження №75252372 (т.1 а.с. 12, 13, 129).

Постановою від 05.06.2024 приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В. (ВП №75252372) здійснила опис та арешт майна боржника в с. Піски-Удайські Лубенського району Полтавської області (т.1 а.с. 26, 27).

Постановою від 05.06.2024 приватним виконавцем виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В. (ВП №75247211) призначено суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання ПП «Центр незалежної оцінки та експертизи» у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа №758/413/21, виданого 17.01.2024 Подільським районним судом м. Києва. Зобов`язано визначити вартість описаного та арештованого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , надати звіт. Попереджено суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання ПП «Центр незалежної оцінки та експертизи» про кримінальну відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків під час здійснення виконавчого провадження, надання завідомо неправдивого звіту (т.1 а.с. 13-14).

Згідно зі звітом про оцінку майна №678, складеним ПП «Центр незалежної оцінки та експертизи» 20.08.2024, ринкова вартість об`єкта оцінки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 105,7 м.кв., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , величина вартості майна, отриманого в результаті оцінки становить 21 100 грн, без урахування 20% ПДВ (т.1 а.с. 15-30).

Відповідача ОСОБА_2 згідно протоколу проведення електронних торгів №620827 від 25.09.2004 визнано переможцем (учасник 6) цих торгів щодо зазначеного житлового будинку з господарськими спорудами, який проводився на офіційному веб-ресурсі ДП "Сетам" (т.1 а.с. 31-34).

Пропозиція у розмірі 104 657 грн є найвищою із запропонованих, про що складений акт приватного виконавця про проведенні електронні торги. Стартова ціна 21 100 грн (т.1 а.с. 35).

Переможцем торгів за придбаний лот №559437 сплачено 104 657 грн, з яких: 99 424,15 грн - на депозитний рахунок приватного виконавця, на рахунок організатора - 1055 грн гарантійного внеску, 4 177,85 грн - додаткової винагороди (т.1 а.с. 31-34, 35-36).

Звертаючись до суду з позовною заявою, ОСОБА_1 як на основну підставу для визнання недійсним звіт про оцінку майна посилався на те, що продаж будинку здійснено з порушенням встановленого законом порядку та за суттєво заниженою ціною від ринкової вартості.

Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Згідно із частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судового рішення відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 26.06.2013 №5-рп/2013 у справі №1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 15 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання.

Для з`ясування та роз`яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець приймає постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання. Експертом або спеціалістом може бути будь-яка дієздатна особа, яка має необхідні знання, кваліфікацію та досвід роботи у відповідній галузі. Експерт або спеціаліст зобов`язаний надати письмовий висновок, а суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання - письмовий звіт з питань, що містяться у постанові, протягом 15 робочих днів з дня ознайомлення з постановою виконавця. Цей строк може бути продовжений до 30 робочих днів за погодженням з виконавцем. Експерт або спеціаліст зобов`язаний надавати усні рекомендації щодо дій, які виконуються в його присутності (частини перша-третя статті 20 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно із частинами першою-третьою статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження.

У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника.

У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання.

Виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем (частина п`ята статті 57 Закону України «Про виконавче провадження»).

Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб`єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Оцінка майна - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами з оцінки майна, і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності (стаття 3 ЗаконуУкраїни «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

Відповідно до частин першої, шостої статті 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються КМ України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються КМ України або Фондом державного майна України. Положення (національні стандарти) оцінки майна є обов`язковими до виконання суб`єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.

За положеннями статті 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» замовники оцінки повинні забезпечити доступ об`єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним (замовником) необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення оцінки.

Згідно із частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.

Національний стандарт №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджений постановою КМ України від 10.09.2003 №1440, є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна.

Згідно з пунктами 15, 16 Національного стандарту №1 методи проведення оцінки, що застосовуються під час визначення ринкової вартості об`єкта оцінки у разі використання порівняльного підходу, повинні ґрунтуватися на результатах аналізу цін продажу (пропонування) на подібне майно.

Визначення ринкової вартості об`єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу ґрунтується на інформації про ціни продажу (пропонування) подібного майна, достовірність якої не викликає сумнівів у оцінювача. У разі відсутності або недостатності зазначеної інформації у звіті про оцінку майна зазначається, якою мірою це вплинуло на достовірність висновку про ринкову вартість об`єкта оцінки.

Відповідно до пункту 52 Національного стандарту №1 оцінювач самостійно здійснює пошук інформаційних джерел (за винятком документів, надання яких повинен забезпечити замовник оцінки згідно з договором), їх аналіз та виклад обґрунтованих висновків. При цьому оцінювач повинен проаналізувати всі інформаційні джерела, пов`язані з об`єктом оцінки, тенденції на ринку подібного майна, інформацію про угоди щодо подібного майна, які використовуються у разі застосування порівняльного підходу, та іншу істотну інформацію. У разі неповноти зазначеної інформації або відсутності її взагалі у звіті про оцінку майна зазначається негативний вплив цього факту на результати оцінки.

Пунктами 50-55 Національного стандарту №1 визначені загальні вимоги до проведення незалежної оцінки майна.

Національний стандарт №2 «Оцінка нерухомого майна», затверджений постановою КМ України від 28.10.2004 №1442, є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки нерухомого майна (нерухомості) суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна та проводять державну експертизу звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності у разі їх продажу.

Отже, оцінка нерухомого майна має здійснюватися відповідно до Національного стандарту №2 «Оцінка нерухомого майна», з урахуванням вимог Національного стандарту №1.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом статей 48, 56, 57, 61 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

За загальним правилом реалізація арештованого майна здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною (частина першастатті 61 Закону України «Про виконавче провадження»).

За усталеною практикою Верховно Суду, з огляду на правову природу процедури реалізації майна на торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця учасника торгів, ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.

Наведене узгоджується з правилами частини четвертої статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні правила про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Тож правова природа продажу майна з публічних (електронних) торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі приписів цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо дотримання визначених правил про процедуру, порядок проведення торгів.

Для визнання судом електронних торгів недійсними обов`язковими умовами є наявність підстав для визнання торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення, чи вплинули ці порушення на результати торгів та чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Отже, проведення електронних торгів з порушенням вимог законодавства є підставою для визнання таких торгів недійсними винятково за умови доведення порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, та у разі якщо такі порушення вплинули на результати торгів (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №554/154/22 від 11.09.2024).

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження під час проведення виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця, незалежно від того, яка конкретно особа сам державний виконавець чи залучений ним суб`єкт оціночної діяльності здійснювала відповідні дії щодо примусового виконання на підставі виконавчих документів.

Суб`єкт оціночної діяльності є учасником виконавчого провадження, а не посадовою особою державної виконавчої служби, і його звіт про оцінку майна є результатом практичної діяльності фахівця-оцінювача, а не актом державного органу.

Звіт про оцінку майна є документом, який фіксує дії суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов`язків, визначених законом і встановлених відповідним договором.

Звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності.

Встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов`язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів.

Отже, оскаржити оцінку майна можна в порядку оскарження рішень та дій виконавців (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16 (провадження № 11-1200апп18), постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 308/12150/16-ц (провадження № 14-187цс19)).

У постанові від 13.03.2018 у справі №914/881/17 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про застосування норм права стосовно звітів про оцінку майна - за змістом статей 12, 33 Закону про оцінку майна звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки та його дії стосовно реалізації своєї практичної діяльності з визначених питань, що унеможливлює здійснення судового розгляду справ у спорах про визнання такого звіту недійсним.

Належним доказом наявності порушення правил проведення електронних торгів є наявність судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому Розділом VII ЦПК України, за результатами розгляду скарги сторони виконавчого провадження на рішення, дії або бездіяльність приватного виконавця.

Порушення, допущені державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України "Про виконавче провадження», до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо, підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом.

Таким чином незаконність дій державного виконавця під час здійснення своїх повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» щодо проведення оцінки майна, визначення його вартості чи оцінки (уцінки) до призначення прилюдних торгів, підлягають оскарженню у порядку, встановленому Розділом VII ЦПК України.

Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019 у справі №904/51/1, Верховного Суду від 10.01.2025 у справі №643/23269/21.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20, пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження №12-52гс20, пункт 52), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно з статтею 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (стаття 330 ЦК України).

Відповідно до п.1 ч.3 ст. 388 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, доки не буде доведено протилежного (пункт 28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).

Відповідно до висновків, які містяться у постанові КЦС ВС від 24.05.2021 у справі №671/22/19, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Законодавець у ч.2 ст. 388 ЦК України, яка регулює інститут віндикації, закріпив норму, яка містить заборону на витребування майна, проданого на електронних торгах на виконання судових рішень, від добросовісного набувача. Визнання недійсним правочину (електронних торгів), у відповідності до результатів якого відбулася купівля-продаж, не може нівелювати чітку та зрозумілу заборону законодавця. Єдиним можливим механізмом відновлення порушених прав позивача є витребування такого майна, однак за умови доведеності недобросовісності набувача.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18.09.2025 у справі №922/82/20.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.11.2021 року у справі №925/1351/19 виснувала, що при оцінці добросовісності/недобросовісності набувача майна слід враховувати, що прилюдні торги у межах здійснення виконавчого провадження мають виступати найбезпечнішим способом набуття майна, публічна процедура реалізації якого гарантує невідворотність результатів торгів та "юридичне очищення" майна, придбаного у такий спосіб.

Для застосування вимоги про витребування майна з чужого володіння немає потреби в оскарженні електронних торгів (відповідного правочину купівлі-продажу), складених на їх підставі протоколу й акта про проведені електронні торги чи викладеного в окремому документі договору купівлі-продажу.

Придбання майна на публічних торгах не є запорукою добросовісності набувача. Тому питання про добросовісність чи недобросовісність покупця, який набув майно на торгах, слід оцінювати у кожному конкретному випадку окремо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі №233/4365/18, від 13.02.2024 у справі №910/2592/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 виснувала, що при оцінці добросовісності/недобросовісності набувача майна необхідно враховувати, що прилюдні торги у межах здійснення виконавчого провадження мають виступати найбезпечнішим способом набуття майна, публічна процедура реалізації якого гарантує невідворотність результатів торгів та "юридичне очищення" майна, придбаного у такий спосіб. Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам ст.388 ЦК України, а тому втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Предметом даного спору є:

- визнання недійсним звіту про оцінку майна №678, складеного приватним підприємством «Центр незалежної оцінки та експертизи» щодо нерухомого майна на замовлення приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В.;

- витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майна, набутого за недійсним правочином, а саме: житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 105,7 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

- повернути ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 104 657 грн, сплачені за придбане майно.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову про витребування майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що, виходячи з предмету та підстав позову, майно вибуло з володіння власника за процедурою реалізації майна на електронних торгах, які не визнані незаконними, їх результати не скасовані, крім цього, відсутні підстави вважати, що відповідач ОСОБА_2 є недобросовісним набувачем.

В частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним звіту про оцінку майна №678, складеного приватним підприємством «Центр незалежної оцінки та експертизи» щодо нерухомого майна на замовлення приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В., суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, що унеможливлює здійснення судового розгляду справ у спорах про визнання такого звіту недійсним, тобто вимоги позивача про визнання недійсним звіту про оцінку майна є неналежним та неефективним способом захисту порушеного права. При цьому, рішення, дія або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення підлягають оскарженню у порядку, встановленому Розділом VII ЦПК України.

Як правильно встановив суд першої інстанції, що на примусовому виконанні приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В. перебували:

- виконавче провадження №752446954 з виконання виконавчого листа №758/9364/20, виданого 06.12.2022 Подільським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованості за тілом кредиту у розмірі 28 191,28 грн (т. 1 а.с. 35, 181-182, 188);

- виконавче провадження №75247031 з виконання виконавчого листа №758/9364/20, виданого 06.12.2022 Подільським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" судового збору у розмірі 471,01 грн (т.1 а.с. 118-119, 125);

- виконавче провадження №75247211 з виконання виконавчого листа №758/413/21, виданого 17.01.2024 Подільським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованості за кредитним договором у розмірі 167 766,46 грн (т.1 а.с. 147-148);

- виконавче провадження №75247124 з виконання виконавчого листа №758/413/21, виданого 17.01.2024 Подільським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" судового збору у розмірі 2 516,35 грн.

Постановою від 07.06.2024 приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В. виконавчі провадження об`єднані у зведене виконавче провадження №75252372 (т.1 а.с. 12, 13, 129).

Постановою від 05.06.2024 приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В. (ВП №75252372) здійснила опис та арешт майна боржника в с. Піски-Удайські Лубенського району Полтавської області (т.1 а.с. 26, 27).

Постановою від 05.06.2024 приватним виконавцем виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В. (ВП №75247211) призначено суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання ПП «Центр незалежної оцінки та експертизи» у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа №758/413/21, виданого 17.01.2024 Подільським районним судом м. Києва. Зобов`язано визначити вартість описаного та арештованого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , надати звіт. Попереджено суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання ПП «Центр незалежної оцінки та експертизи» про кримінальну відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків під час здійснення виконавчого провадження, надання завідомо неправдивого звіту (т.1 а.с. 13-14).

Згідно зі звітом про оцінку майна №678, складеним ПП «Центр незалежної оцінки та експертизи» 20.08.2024, ринкова вартість об`єкта оцінки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 105,7 м.кв., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , величина вартості майна, отриманого в результаті оцінки становить 21 100 грн, без урахування 20% ПДВ (т.1 а.с. 15-30).

Відповідача ОСОБА_2 згідно протоколу проведення електронних торгів №620827 від 25.09.2004 визнано переможцем (учасник 6) цих торгів щодо зазначеного житлового будинку з господарськими спорудами, який проводився на офіційному веб-ресурсі ДП "Сетам".

Пропозиція у розмірі 104 657 грн є найвищою із запропонованих, про що складений акт приватного виконавця про проведенні електронні торги. Стартова ціна 21 100 грн.

Переможцем торгів за придбаний лот №559437 сплачено 104 657 грн, з яких: 99424,15 грн - на депозитний рахунок приватного виконавця, на рахунок організатора - 1055 грн гарантійного внеску, 4177,85 грн - додаткової винагороди (т.1 а.с. 31-34, 35-36).

Позивач, звертаючись до суду з позовною вимогою про витребування майна, вказав підставу, що він має право витребувати належне йому майно з незаконного володіння ОСОБА_2 , оскільки майно вибуло з володіння власника поза його волею.

Позивач, звертаючись до суду з позовною заявою про визнання недійсним звіту, як головну підставу вказав, що продаж будинку здійснено з порушенням встановленого законом порядку та за суттєво заниженою ціною від ринкової вартості.

Проте, як правильно встановлено судом першої інстанції, об`єкт нерухомого майна придбано відповідачем на електронних торгах, які проведені у межах зведеного виконавчого провадження на виконання рішень суду, судом першої інстанції при розгляді справи (в межах заявлених позивачем предмету та підстав позову) не встановлено недобросовісних дій з боку набувача нерухомого майна – покупця ОСОБА_2 при проведенні електронних торгів, тому відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.

Щодо вимоги про визнання недійсним звіту про оцінку майна, то обраний спосіб захисту порушеного права не є належним та ефективним, а у разі незгоди з рішеннями, діями або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, то вони підлягають оскарженню у порядку, встановленому Розділом VII ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом норм матеріального права при відмові у визнанні недійсним звіту про оцінку майна та витребуванні майна, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов до помилкового висновку та не враховує особливостей даної справи, а саме, що позивач заявляв не одиничну вимогу про визнання звіту недійсним, а комплексну вимогу, що включала також витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки звіт про оцінку № 678 є складовою частиною юридичного фактичного складу, який призвів до проведення електронних торгів та переходу права власності, що без цього звіту торги не могли б відбутися, що визнання звіту недійсним є необхідною передумовою для встановлення незаконності всього ланцюга дій, що призвели до втрати права власності, і не є самостійною вимогою, а елементом обґрунтування основної вимоги про витребування майна, що суд першої інстанції проігнорував позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.07.2023 у справі №233/4365/18 (провадження № 14-96цс21), в якій чітко зазначено, що якщо позивач не був стороною договору купівлі-продажу, укладеного на електронних торгах, і вважає, що переможець торгів є недобросовісним та не набув право власності на придбане майно, він може скористатися прямо визначеним законом способом захисту для таких спірних правовідносин, то ці доводи не заслуговують на увагу та не є підставою для скасування законного обгрунтованого рішення суду, оскільки у вказаній справі №233/4365/18 предметом спору було оскарження до суду електронних торгів, протоколу їх проведення, а також відповідного акту, тобто вимоги про визнання недійсним звіту про оцінку не були предметом спору в тій справі, отже справи не тотожними за підставами та предметом спорів.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильної оцінки судом першої інстанції добросовісності набувача ОСОБА_2 , що такий висновок суду є передчасним та не ґрунтується на дослідженні обставин справи, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2023 у справі №233/4365/18 зазначила, що придбання майна на публічних торгах не є запорукою добросовісності набувача, то ці доводи також не заслуговують на увагу, оскільки у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду у п.8 звернула увагу на те, що придбання майна на публічних торгах не є запорукою добросовісності набувача, тому питання про добросовісність чи недобросовісність покупця, який набув майно на торгах, слід оцінювати у кожному конкретному випадку окремо. Проте, у справі, яка є предметом апеляційного перегляду, суд першої інстанції правильно встановив, покупець ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, оскільки набула право власності на об`єкт нерухомого майна як переможець електронних торгів. проведених з дотриманням процедури в межах зведеного виконавчого провадження з. При цьому, колегія суддів зазначає, що у позові позивач просив витребувати належне йому майно з незаконного володіння ОСОБА_2 лише з підстав того, що майно вибуло з володіння власника (позивача) поза його волею, у позові відсутні інші підстави для витребування майна.

Доводи апеляційної скарги про те, що під час дослідження матеріалів справи в судовому засіданні було встановлено обставини, які свідчать про обізнаність відповідача ОСОБА_2 щодо майна боржника та процедури звернення стягнення на це майно, що зокрема, зберігачем житлового будинку, який є предметом спору, був призначений ОСОБА_3 – свекор відповідача ОСОБА_2 , а по інших об`єктах нерухомого майна, які оцінювались та арештовувались у рамках цього ж виконавчого провадження №75252372, зберігачем була призначена безпосередньо ОСОБА_2 , що таким чином, сім`я ОСОБА_4 брала пряму участь у здійсненні звернення стягнення на майно ОСОБА_1 та ці обставини спростовують твердження відповідача про те, що вона є стороннім учасником торгів, який випадково придбав майно на відкритому аукціоні, то ці доводи також не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки дійсно ОСОБА_3 , як житель с. Мокіївки Лубенського району, був призначений відповідальним зберігачем арештованого майна, проте в електронному аукціоні 25.09.2024 брала участь учасник: 6 - ОСОБА_2 , крім неї ще брали участь в аукціоні учасники: 3 та 8, переможцем став учасник, який вніс більший розмір ставки 104 657,00 грн, а саме ОСОБА_2 , інші учасники аукціону не заявляю про порушення їх прав при проведенні аукціону, про надання переваг у його проведенні саме ОСОБА_2 , тому доводи сторони позивача в цій частині є припущеннями та не грунтуються на вимогах закону.

Доводи апеляційної скарги про те, що у даній справі стартова ціна майна становила 21 100 грн за житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 105,7 квадратних метрів, що складає приблизно 200 грн за квадратний метр, а сам факт того, що під час торгів ціна зросла майже у п`ять разів – з 21 100 грн до 104 657 грн – є прямим доказом того, що стартова ціна була визначена неправильно та не відповідала реальній ринковій вартості майна, що ОСОБА_2 , будучи обізнаною про процедуру звернення стягнення на майно ОСОБА_1 через участь членів її сім`ї як зберігачів арештованого майна, не могла не знати про обставини оцінки цього майна та явну невідповідність встановленої ціни реальній ринковій вартості, тому її участь у торгах за таких обставин свідчить про недобросовісність та намір скористатися порушеннями процедури для придбання майна за заниженою ціною, то ці доводи також не заслуговують на увагу, оскільки є припущеннями сторони позивача та не підтверджені належними доказами, недобросовісність набувача не підтверджено доказами, тому відсутні підстави стверджувати про це.

Доводи апеляційної скарги в частині посилання на постанову Верховного Суду у від 19.12.2019 року у справі №211/2171/15 також не заслуговують на увагу, оскільки у цій справі

предметом спору за скаргою особи є визнання незаконними дій державного виконавця та визнання звіту про оцінку майна, таким, що не підлягає застосуванню, тобто спірні правовідносини справ не є тотожними.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не був належним чином повідомлений про проведення оцінки і не мав можливості своєчасно оскаржити її результати, то вони спростовуються зібраними доказами у справі, крім того, позивач як боржник у зведеному виконавчому провадженні повинен був мати код доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження та, відповідно, і до матеріалів виконавчого провадження та своєчасно знайомитися з ними, тому ризики щодо невчинення ним дій покладаються саме на боржника.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції протокольною ухвалою залишив без розгляду клопотання про призначення судової оціночно-будівельної експертизи на підставі частини 2 статті 222 ЦПК України, мотивуючи це тим, що клопотання не було заявлене в підготовчому провадженні без поважних причин, проте такий висновок суду є передчасним та порушує право позивача на справедливий судовий розгляд, що суд першої інстанції не з`ясував причини, з яких клопотання не було заявлено на стадії підготовчого провадження та не надав можливості обґрунтувати поважність причин несвоєчасного заявлення клопотання, скорочення строку підготовчого провадження позбавило позивача можливості належним чином підготуватися до справи та заявити необхідні клопотання, то ці доводи також не заслуговують на увагу, оскільки по справі вбачається, що підготовче засідання у справі проведене 16.10.2025 за участю представника позивача та представників двох відповідачів, згідно протоколу судового засідання в режимі відеоконференції від 16.10.2025 (т.2 а.с. 43-45) вбачається, що учасники процесу не заявляли суду клопотання та не заперечували проти закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду на 07.11.2025. 07.11.2025 через «Електронний суд» до суду надійшло клопотання представника позивача про призначення у справі судової оціночно-будівельної експертизи для визначення ринкової вартості спірного житлового будинку (т.2 а.с. 106-108) та у судовому засіданні 07.11.2025 представник позивача заявив клопотання про призначення у справі експертизи, у задоволенні якого правомірно було відмовлено судом першої інстанції, оскільки згідно вимог п.п.7,8,10 ч. 2 ст. 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше; вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста; вирішує заяви та клопотання учасників справи. Крім цього, згідно ч. 3 ст. 177 ЦПК України, у разі необхідності до позовної заяви додаються клопотання та заяви позивача про звільнення (відстрочення, зменшення) від сплати судового збору, про призначення експертизи, витребування доказів тощо. Як вбачається з матеріалів позовної заяви, стороною позивача до суду не подавало клопотання про призначення у справі вказаної експертизи.

Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

З врахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди в позивача з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, апеляційний суд у складі колегії суддів не вбачає.

Вирішуючи питання про стягнення з позивача на користь приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В.понесених нею в апеляційному суді судових витрат на правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн, колегія суддів встановила, що до відзиву на апеляційну скаргу представник приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В. – адвокат Панченко О.О. в якості доказів надала виписку за рахунком від 07.01.2026 про оплату 12 000 грн за надання правничої допомоги згідно розрахунку №01/26 від 02.01.2026 (договір №01/02/01/26 від 02.01.2026) (т.3 а.с. 46); платіжну інструкцію №129387 від 07.01.2026 про сплату платником ОСОБА_5 отримувачу АБ «Олени Панченко» 12 000 грн (т.3 а.с. 47); рахунок №01/26 від 02.01.2026 на оплату послуг за надання правничої допомоги; договір №01-02/01/26 про надання правничої допомоги між приватним виконавцем виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В. та АБ «Олени Панченко» (т.3 а.с. 48-49); ордер адвоката Панченко О.О. (т.3 а.с. 50).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат з урахуванням наданих доказів, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Згідно з ч.1, п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу, надану адвокатом Панченко О.О. відповідачу приватному виконавцю виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В., підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Частинами першою-п`ятою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141, 142 ЦПК України.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Цивільно-процесуальне законодавство встановлює критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм.

Таким чином, при вирішенні питання визначення суми відшкодування витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, виходячи з фінансового стану обох сторін, поведінки сторін під час судового процесу тощо.

Верховний Суд у постановах від 07.11.2019 у справі №905/1795/18, від 08.04.2020 у справі №922/2685/19, додатковій постанові від 14.04.2022 у справі №755/18750/20 сформував висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Дослідивши матеріали справи, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом Панченко О.О. документів, їх значення для спору, колегія суддів приходить до висновку про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 12 000 грн не є співмірним із складністю справи; виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Разом з тим, колегія суддів враховує, що від позивача не надходило клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Оцінюючи співмірність визначеного розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, апеляційний суд, перш за все, виходить з того, що спір у цій справі не належить до категорій справ значної складності, обсяг матеріалів справи не є значним.

На підставі викладеного та враховуючи принципи розумності, справедливості та пропорційності, колегія суддів вважає, що до стягнення з позивача на користь відповідача належить 5 000 грн понесених витрат (визначена з урахуванням критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, співмірності між обсягом роботи, проведеної адвокатом і заявленими витратами, здійсненими на оплату адвокатських послуг, складності справи).

Згідно ст. 382 ч.1 п. 4 п.п. «в» ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмовив у позові – на позивача.

Згідно ч.1,п.3 ч.3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з позивача на користь приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В.понесених нею судових витрат на правничу допомогу в апеляційному суді у розмірі 5 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч. 1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Солдаткіна Олександра Сергійовича - залишити без задоволення.

Рішення Чорнухинського районного суду Полтавської області від 20 листопада 2025 року – залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В.понесені в апеляційному суді судові витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 20 квітня 2026 року.

СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов