Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №279/7683/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №279/7683/25 Головуючий у 1-й інст. Волкова Н. Я.

Категорія 36 Доповідач Григорусь Н. Й.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року м. Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Григорусь Н.Й.

суддів Галацевич О.М., Панкеєвої В.А.

розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) у місті Житомирі цивільну справу № 279/7683/25 за позовом Комунального підприємства Тепло забезпечення до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 13 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Волкової Н.Я. у м. Коростені,

в с т а н о в и в :

У грудні 2025 року комунальне підприємство Теплозабезпечення звернулось до суду із названим позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 борг за послуги з теплопостачання у розмірі 41 860,19 грн та понесені судові витрати.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідачі є власником/квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 . Теплопостачання вказаної квартири здійснює позивач, на підставі фактичних договірних відносин, однак відповідач відмовляється сплачувати заборгованість по оплаті за надані послуги з теплопостачання, у зв`язку з чим виникла заборгованість станом на 01.05.2025 у розмірі 41 860,19 грн.

Посилаючись на вказані обставини, підприємство просило задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 13 лютого 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь комунального підприємства Теплозабезпечення 41 860,19 грн боргу по оплаті за централізоване теплопостачання та 3 128 грн понесених судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що він не був належним чином повідомлений про день та час розгляду справи, а тому не мав можливості подати заперечення, заяви, клопотання, надати пояснення. Окрім того, суд не встановив:

*правові підстави виникнення зобов`язання

*фактичних споживачів послуги

*розмір відповідальності співвласників житла

*періоди, за які здійснено нарахування

*суд не перевірив факт надання послуг теплопостачання відповідачу та не дослідив наявність або відсутність укладеного між сторонами договору про надання житлово-комунальних послуг

*суд не дослідив належність відповідача до кола споживачів послуг теплопостачання та не встановив факт користування послугами відповідачем.

Також, у зв`язку із неналежним повідомленням він був позбавлений можливості заявити про застосування позовної давності відповідно до ст. 267 ЦК України. Суд першої інстанції не перевірив чи включає розрахунок заборгованості періоди, що можуть виходити за межі строку позовної давності.

13.04.2026 представник Комунального підприємства Теплозабезпечення Баранівська Т.М. подала відзив у якому, посилаючись на законність і обґрунтованість судового рішення, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення – без змін. Вказала, що підприємство не заперечує права відповідача на отримання передбачених законодавством пільг чи компенсацій, що не звільняє останнього від обов`язку по сплаті за фактично спожиті послуги. Факт споживання теплової енергії ОСОБА_1 не спростовується, доказів на підтвердження належного відключення квартири багатоповерхового будинку від централізованої системи теплопостачання апелянтом не надано.

У відповіді на відзив від 17 квітня 2026 року ОСОБА_1 зазначив, що позивач перекладає на нього обов`язок доказування, що суперечить ст.ст. 12, 81 ЦПК України. Крім іншого вказав, що реєстрація місця проживання не може вважатися доказом фактичного проживання, споживання послуг, виникнення обов`язку оплати, а факт користування відповідачем послугами позивачем не доведений. Разом з тим, не вважає себе належним відповідачем у справі, не погоджується з позицією позивача щодо спадкування. Питання нарахування заборгованості у межах строку позовної давності судом не досліджено.

Посилаючись на незаконне включення його до баз споживачів, відсутність підстав виникнення зобов`язань перед позивачем, скаржник просив суд витребувати у КП «Теплозабезпечення» пояснення та документи щодо джерела отримання персональних даних відповідача та правових підстав їх обробки.

Розглянувши вказане клопотання ОСОБА_1 , апеляційний суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 84 ЦПК України передбачено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій ст. 83 цього Кодексу.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 84 ЦПК України в клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 84 ЦПК України у клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

З урахуванням вищевказаних положень закону, апеляційний суд не знаходить підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 про витребування у позивача інформації, у зв`язку з неподанням заявником будь-яких доказів, які б підтверджували спроби самостійно отримати та надати вказані докази суду апеляційної інстанції. Також, апелянтом не обґрунтовано, яким чином затребувана інформація щодо джерела його персональних даних узгоджуються із предметом спору у цивільній справі про стягнення заборгованості по оплаті за надані послуги з теплопостачання. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України ( частина 1 статті 368 ЦПК України).

Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Комунальне підприємство Теплозабезпечення надає послуги з теплозабезпечення квартири АДРЕСА_1 , в якій зареєстровані і проживають ОСОБА_1 та неповнолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 41). ОСОБА_1 зареєстрований у згаданій квартирі 27 грудня 2017 року (а.с. 43).

Згідно особового рахунку № НОМЕР_1 , відкритого на ім`я ОСОБА_1 , заборгованість за послуги з постачання теплової енергії, які надавались Підприємством, за період з жовтня 2020 по листопад 2025 за адресою: АДРЕСА_2 , становить 41 860,19 грн (а.с. 40- 40 зворот).

Перевіряючи законність рішення суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Такі послуги надаються споживачу фізичній чи юридичній особі, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать, зокрема комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні), виконавець, управитель.

Виконавець комунальної послуги суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; індивідуальний споживач фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (стаття 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг.

Частиною шостою статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до вимог статті 25 Закону України «Про теплопостачання» у разі відмови оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 30жовтня 2013 року в справі № 6-59цс13 і від 20 квітня 2016 року в справі № 6-2951цс15, та у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі № 750/12850/16-ц і від 06 листопада 2019 року в справі № 642/2858/16.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Згідно зі статтею 64 ЖК України, чинного на час виникнення спірних правовідносин, наймачі несуть рівні обов`язки по сплаті комунальних послуг, повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

Відповідно до статтей 150, 156, 162 ЖК України, чинного на час виникнення спірних правовідносин, власник житлового будинку (квартири), а також члени його сім`ї також зобов`язані утримувати квартиру, сплачувати за комунальні послуги за затвердженими тарифами.

Із розрахунку заборгованості вбачається, що внаслідок несплати у повній мірі грошових коштів за послуги з централізованого опалення і постачання теплової енергії, отримані у період з жовтня 2020 року по листопад 2025 року, утворилась заборгованість в розмірі 41 860,19 грн (а.с. 40- 40 зворот).

Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачу послуги з централізованого опалення та постачання теплової енергії не надавались або надавались неналежної якості або в кількості меншій, ніж позивачем нараховані, відповідачем, у передбаченому ст. ст. 12, 81 ЦПК України порядку, не надано.

Відтак, встановивши, що відповідач офіційно, у встановленому чинним законодавством порядку не відмовився від послуг, які надавало комунальне підприємство Теплозабезпечення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що в нього виник обов`язок по сплаті наданих послуг.

Аргументи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не був належним чином повідомлений про день та час розгляду справи, а тому не мав можливості надати заперечення, заявити клопотання, надати пояснення, колегією суддів відхиляються з огляду на таке.

Ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 17.12.2025 відкрито провадження в справі за позовною заявою Коростенського комунального підприємства «Теплозабезпечення» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за послуги з теплозабезпечення. Справу постановлено розглядати суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в строк не більше 60 днів із дня відкриття провадження у справі. Встановлено строк для подання відповідачами відзиву на позов відповідно до вимог ст. 178 ЦПК України в 15 днів з дня отримання ухвали, копія якого з доданими до відзиву документами має бути одночасно направлена позивачеві, з направленням суду документу, що підтверджує таке надіслання (надання).

Судом першої інстанції копія ухвали направлена ОСОБА_1 рекомендованим повідомленням за вказаною позивачем адресою, яке повернулось з причини «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 51).

Повторно 29.12.2025, суд першої інстанції направив копію ухвали ОСОБА_1 рекомендованим повідомленням за вказаною позивачем адресою, проте рекомендоване повідомлення повернулося з причини «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 52, 55).

Згідно з пунктом 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України передбачено, що днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відтак, при розгляді даної справи суд першої інстанції не порушив норми процесуального права.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не встановив правові підстави виникнення даного зобов`язання; фактичних споживачів послуги; розмір відповідальності співвласників житла, є неприйнятними з огляду на представлені позивачем вище згадані письмові докази щодо реєстрації відповідача адресою: АДРЕСА_2 та відкриття саме на нього особового рахунку № НОМЕР_1 . При поданні апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростував вказані обставини.

Перебування відповідача на військовій службі з 03.12.2024 (а.с. 60) не є підставою для його звільнення від оплати даних комунальних послуг.

Мотивуючи прийняте судове рішення, суд першої інстанції зазначив, що споживач зобов`язаний оплатити житлово-комунальні послуги, оскільки проживає в будинку, приєднаного до мережі теплопостачання, тобто він фактично користувався ними.

Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов`язку оплачувати надані йому послуги. Закон передбачає, що споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Крім того, якщо споживач не відмовляється від оплати послуг, а оспорює об`єм наданих житлово-комунальних послуг виконавцем або їх якість, у справі повинні бути певні акти - претензії, як докази спростування заявленої суми стягнення.

Що стосується питання позовної давності, то колегія суддів вважає наступне.

Згідно із приписами ст.ст. 260, 261 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Однак, згідно з п. 12 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, яким було доповнено ЦК України відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-ІХ, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, строки, визначені у тому числі статтями 257 та 258 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 № 211 карантин було встановлено з 12.03.2020 та який в подальшому безперервно продовжувався відповідними постановами Кабінету Міністрів України до 30.06.2023.

Отже карантин в Україні було встановлено з 12.03.2020 до 30.06.2023, у зв`язку з чим строки позовної давності продовжувалися на строк дії такого карантину відповідно до норм «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України і на необхідності застосуванні якого наполягає відповідач, не сплив.

Відтак, позивачем строки позовної давності порушені не були, і з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за спожиту теплову енергію за весь заявлений у позові період.

Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги, судова колегія відхиляє, так як вони не ґрунтуються на вимогах закону та фактичних обставинах справи і не спростовують висновки суду першої інстанції.

Питання розподілу між сторонами понесених судових витрат вирішено судом першої інстанції із дотриманням вимог ч. 3 ст. 133, ч. 1 та ч. 2 ст. 141 ЦПК України.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, 374, 376, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 13 лютого 2026 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Григорусь Н.Й.

Судді Галацевич О.М.

Панкеєва В.А.