Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №274/2270/16-ц — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №274/2270/16-ц Головуючий у 1-й інст. Зайцев А.В.

Категорія 39 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Григорусь Н.Й., Павицької Т.М.,

з участю секретаря

судового засідання Лугини О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 274/2270/16-ц за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Гуменюка Олександра Володимировича на заочне рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19 липня 2016 року, ухвалене під головуванням судді Зайцева А.В. у місті Бердичеві,

в с т а н о в и в :

У березні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк», Позивач. Товаристов) звернулось з даним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на їх користь 22 334,56 доларів США, що за курсом 25,84 відповідно до службового розпорядження НБУ від 12 березня 2016 року становить 577 125,16 грн заборгованості за кредитним договором № ZHD0GK00000075 від 15 лютого 2008 року та судові витрати.

Позовні вимоги мотивувались тим, що 15 лютого 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № ZHD0GK00000075 (далі Кредитний договір), відповідно до умов якого позивач надав відповідачці кредит у розмірі 30182,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 14 лютого 2023 року, а відповідач зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки, та в порядку, встановлених кредитним договором.

Позивач свої зобов`язання виконав та надав відповідачці кредитні кошти у вищевказаній сумі, але остання зобов`язання не виконує належним чином, у зв`язку з чим, станом на 12 березня 2016 року у неї утворилась заборгованість в сумі 22 334,56 доларів США.

Заочним рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19 липня 2016 року позов задоволено. Вирішено питання судових витрат.

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 17 вересня 2025 року відновлено втрачене судове провадження у цивільній справі № 274/2270/16-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

25 вересня 2025 року ухвалою місцевого суду поновлено пропущений строк на подання заяви про перегляд заочного рішення та прийнято заяву до розгляду.

Ухвалою міськрайонного суду від 07 жовтня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19 липня 2016 року у цивільній справі № 274/2270/16-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовлено.

Представник ОСОБА_1 – адвокат Гуменюк О.В. оскаржив заочне рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19 липня 2016 року у загальному порядку.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судове рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, із порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи.

Зазначає, що згідно умов Кредитного договору Банк зобов`язався надати ОСОБА_1 грошові кошти зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1,0% на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом з періодом сплати вважати період з 10 по 15 число кожного місяця. Відповідно до Додатку № 1 до Кредитного договору річна процентна ставка становила 12% на залишок кредиту.

Згідно п.2.3.1 Кредитного договору, Банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір відсоткової ставки за користування кредитом, при зміні кон`юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США більше ніж на 10% у порівняні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного Договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розмір відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). При цьому Банк надсилає Позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки.

Вказує, що відповідно до Розрахунку заборгованості відсоткова ставка змінювалася 16 жовтня 2008 року - до 15.12% річних, 10 серпня 2010 року - до 14,62% річних.

Звертає увагу, що за змістом частини першої статті 651 та частини третьої статті 653 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. В разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Разом з тим, жодного доказу надіслання вимоги про зміну відсоткової ставки із вказівкою про підставу такого збільшення Банком надано не було.

Тому, дії АТ КБ «ПриватБанк» щодо односторонньої зміни базової відсоткової є неправомірними. Відповідно до розрахунку заборгованості Позичальник з 16 жовтня 2008 року по 10 серпня 2010 року сплатила 6724,73 долари США за ставкою 15,12% річних.

Отже, за вказаний період за ставкою 12% річних Позичальник повинна була сплати кошти в сумі 5337,09 доларів США, що вказує на переплату за відсотками на суму 1387,64 долари США (6724,73 доларів США/ 15,12% х 12%).

В період з 11 серпня 2010 року по 12 березня 2016 року Позичальник сплатила 16499,22 долари США за ставкою14,62% річних.

Відтак, за вказаний період за ставкою 12% річних Позичальник повинна була сплатити кошти в сумі 13542,45 доларів США, що вказує на переплату за відсотками на суму 2956,77 доларів США (16499,22 доларів США / 14,62% х 12%).

Вважає, що загальний розмір переплати за відсотками складає: 4344,41 долар США.

Крім того, згідно п. 7.1 Кредитного договору Банк зобов`язався надати ОСОБА_1 грошові кошти зі сплатою винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,48% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати.

З наданого розрахунку заборгованості по кредиту за період з 15 лютого 2008 року по 12 березня 2016 року вбачається щомісячне утримання комісії на загальну суму 884,72 долари США. Одноразово утримана комісія в день видачі кредиту становить 520 доларів США.

Отже, загальний розмір коштів отриманих в якості комісії становить 1404,72 доларів США. В той же час, відповідно до пункту 23 частини 1 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції від 01.12.2005 року, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари (роботи, послуги), що забезпечує можливість їх свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги) (абзац перший частини першої статті 18 Закону № 1023-XII у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів» від 10 січня 2002 року, чинній на час укладення кредитного договору).

Інформація про товари (роботи, послуги) повинна, зокрема, містити: дані про основні властивості товарів (робіт, послуг); дані про ціну (тариф), умови та правила придбання товарів (виконання робіт, надання послуг). (абзаци другий, п`ятий і восьмий частини першої статті 18 Закону № 1023-XII у зазначеній редакції).

За змістом абзацу першого частини другої статті 18 Закону № 1023-XII у вказаній редакції інформація, передбачена пунктом 1 цієї статті, доводиться до відома споживачів виконавцем у супровідній документації, що додається до наслідків послуг, чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів послуг.

Отже, умови кредитного договору щодо нарахування є нікчемними, що вказують на необхідність перерахунку заборгованості за кредитом та зарахування неправомірно утриманої суми в розмірі 1404,72 долари США на інші платежі.

Відповідно до змісту позовних вимог АТ КБ «Приват Банк» просить стягнути 47,75 доларів – пеню за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, 9,67 доларів США – штраф (фіксовану складову), 1063 доларів США – штраф (процентну складову). Натомість, ВС в постанові від 20.06.18 по справі №320/1169/16-ц зазначив, що відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Таким чином, загальний розмір переплати за кредитом складає 5749,13 доларів США (4344,41 долар США переплата за відсотками) + 1404,72 долари США (неправомірно утримана комісія).

За Розрахунком заборгованості Позивач станом на 12 березня 2016 року зазначає прострочену заборгованість за наданим кредитом в сумі 467,86 долар США та заборгованість по простроченим відсоткам в сумі 1468,32 доларів США. Тобто, в загальній сумі за доводами Позивача прострочена заборгованість складала 1936,18 доларів США. З огляду на це вбачається, що на момент звернення з позовом до суду поточної заборгованості не існувало, а була переплата в сумі 3812,95 доларів США (5749,13 доларів США – 1936,18 доларів США). Дана обставина виключала можливість звернення АТ КБ «Приват Банк» з позовом до суду та було підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Крім того, звертає увагу, що ОСОБА_1 з 12 березня 2016 року по даний час здійснено проплати за кредитом на загальну суму 25949,37 доларів США.

Представник АТ КБ «ПриватБанк» подала клопотання, в якому просить визнати дії ОСОБА_1 щодо подання апеляційної скарги із зазначенням завідомо неправдивих відомостей про дату отримання рішення суду зловживанням процесуальними правами. Визнати причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення Бердичівського міськрайонного суду від 19 липня 2016 року неповажними, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без розгляду.

Вказує, що попри відмову в скасуванні заочного рішення, сам факт використання процедури його перегляду дозволив представнику відповідача штучно створити передумови для подальшого апеляційного оскарження, що реалізувалося у поданні апеляційної скарги від 09 жовтня 2025 року.

Зазначає, що твердження апелянта про те, що вона дізналася про існування рішення суду лише 28 червня 2025 року, повністю спростовуються фактичними обставинами справи та письмовими доказами, які свідчать про її повну обізнаність щодо наявності боргу та судового акту протягом багатьох років.

Згідно з офіційною інформацією Бердичівського відділу ДВС, викладеною у листі №11/6702 від 16 січня 2024 року, виконавчий лист №274/2270/16-ц був пред`явлений до виконання ще 27 вересня 2016 року, і того ж дня державним виконавцем було відкрито виконавче провадження № 52375162.

Матеріали вказаного провадження містять беззаперечні дані про те, що в період з 08 лютого 2017 року по 13 березня 2022 рік з доходів ОСОБА_1 здійснювалися регулярні щомісячні відрахування у розмірі 20% на підставі постанови про стягнення від 10 листопада 2016 року, а загальна сума фактично стягнутих та перерахованих на користь АТ КБ «ПриватБанк» коштів склала 13 218,91 грн.

Вважає, що подання апеляційної скарги на рішення місцевого суду через 10 років є зловживанням своїх процесуальних прав, а відтак, подана апеляційна скарга має бути залишена без розгляду. Зауважує, що така недобросовісна поведінка апелянта не лише суперечить нормам процесуального права, а й створює небезпечний прецедент.

У поданих запереченнях на вказане клопотання, представник відповідачки зазначає, що заочне рішення отримане 28 червня 2025 року за поданою заявою. Листом Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 25 червня 2025 року ОСОБА_1 було повідомлено, що вказана цивільна справа знищена за терміном зберігання, відомості про направлення Відповідачці судового рішення відсутні.

ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про відновлення втраченого судового провадження, яке ухвалою Бердичівського міськрайонного суду від 17 вересня 2025 року було задоволено та провадження відновлено, що визначило можливість подання заяви про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 25 вересня 2025 року поновлено пропущений строк на подання заяви про перегляд заочного рішення та прийнято заяву до розгляду.

Отже, процесуальне питання перегляду оскаржуваного рішення було вирішене судом першої інстанції. При цьому, жодних заперечень щодо строків подання заяви про перегляд заочного рішення, попри ту обставину, що АТ КБ «ПриватБанк» був Стягувачем у виконавчому провадженні ним не заявлялось.

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 жовтня 2025 року у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення відмовлено. Згідно частини 4 статті 287 ЦПК України у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Тому, апеляційна скарга була подана 09 жовтня 2025 року, тобто в межах строків апеляційного оскарження. У зв`язку із цим просить суд відмовити в задоволенні клопотання АТ КБ «ПриватБанк».

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

Представник – адвокат Гуменюк О.В. в режимі відеоконференції в апеляційному суді підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити і надав пояснення, які відповідають доводам поданої скарги.

Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» апеляційну скаргу не визнала, просила залишити її без розгляду, а у випадку розгляду по суті – відмовити у її задоволенні. Також вона надала пояснення, де зазначила про законність і обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції від 19 липня 2016 року.

Належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи відповідач в судове засідання не з`явилась, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у її відсутність, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Установлено, що 15 лютого 2008 року між позивачем та відповідачкою був укладений кредитний договір № ZHD0GK00000075, відповідно до умов якого позивач надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 30 182,00 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 14.02.2023 року, а відповідачка зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки, та в порядку встановлених кредитним договором.

Відповідачка взяті на себе зобов`язання не виконала, тому станом на 12 березня 2016 року утворилась заборгованість в сумі 22334,56 доларів США, яка складається з: 19490,67 доларів США - заборгованість за кредитом; 1708,10 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 15,28 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 47,75 доларів США – пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 9,67 доларів США – штраф (фіксована частина); 1063,09 доларів США – штраф процентна складова.

ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із позовом про стягнення із ОСОБА_1 вказаної заборгованості.

Заочним рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19 липня 2016 року позов задоволено. Вирішено питання судових витрат.

Також установлено, що ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 17 вересня 2025 року відновлено втрачене судове провадження у цивільній справі № 274/2270/16-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Згідно частини 1 статті 205 ЦК України (станом на час виникнення спірних правовідносин) правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України (станом на час виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 1054 ЦК України (станом на час виникнення спірних правовідносин) та умов укладеного договору банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Статтями 509, 526 ЦК України (станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Крім того, зобов`язання є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, а кредитор має право вимагати від божника виконання його обов`язків.

Твердження представника відповідачки про неправомірність односторонньої зміни процентної ставки Банком є необґрунтованими. Умовами кредитного договору прямо передбачено право Банку змінювати розмір процентної ставки у визначених випадках (зокрема, при зміні облікової ставки НБУ, валютного курсу чи інших економічних показників).

Таким чином, сторони при укладенні договору погодили можливість такої зміни, що відповідає положенням частини першої статті 651 ЦК України, яка допускає зміну договору, якщо це встановлено самим договором.

Сам по собі факт відсутності у матеріалах справи доказів направлення письмового повідомлення не є безумовною підставою для визнання зміни процентної ставки неправомірною, оскільки апелянтом не доведено, що він не був обізнаний про зміну умов кредитування чи що така зміна призвела до порушення його прав.

Наданий представником розрахунок переплати за відсотками, є умовним та не ґрунтується на належних і допустимих доказах. Він здійснений виходячи з припущення про незмінність процентної ставки на рівні 12% річних протягом усього періоду дії договору, що суперечить погодженим сторонами умовам кредитного договору. При цьому апелянтом не враховано фактичний рух коштів, графік платежів, залишок заборгованості та інші істотні умови, які впливають на правильність нарахування відсотків.

Щодо доводів про нікчемність умов договору в частині сплати комісії, слід зазначити, що на момент укладення кредитного договору законодавство не містило прямої заборони на встановлення банками комісій за обслуговування кредиту.

Представник відповідачки не довів, що такі умови були прихованими, незрозумілими чи не доведені до відома позичальника при укладенні договору. Сам факт сплати комісії протягом тривалого часу свідчить про прийняття позичальником відповідних умов договору та їх виконання.

Посилання представника відповідачки на наявність переплати та відсутність заборгованості також є безпідставними, оскільки такі висновки зроблені виключно на підставі власного альтернативного розрахунку, який не підтверджений первинними бухгалтерськими документами та не узгоджується з розрахунком заборгованості, наданим Банком. Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із належних доказів, поданих позивачем, які відповідачкою належним чином не спростовані.

Доводи щодо неправомірності одночасного стягнення штрафу та пені також не впливають на правильність вирішення спору, оскільки навіть у разі часткового виключення окремих санкцій це не спростовує факту наявності заборгованості за кредитним договором та не є підставою для відмови у задоволенні позову в цілому.

Посилання представника відповідачки на здійснення платежів після 12 березня 2016 року на значну суму також не можуть бути враховані як підстава для відмови у позові, оскільки такі платежі самі по собі не свідчать про відсутність заборгованості, а підлягають зарахуванню в рахунок погашення існуючих зобов`язань у порядку, визначеному договором.

Представником ОСОБА_1 не доведено, що зазначені кошти повністю погасили заборгованість або що вони були зараховані Банком неправомірно.

Як убачається із повідомлення Бердичівського відділу ДВС вих. № 11/6702 від 16 січня 2024 року, виконавчий лист № 274/2270/16-ц про стягнення із відповідачки на користь Банку кредитної заборгованості був пред`явлений до виконання ще 27 вересня 2016 року, на підставі чого було відкрито виконавче провадження № 52375162.

У період з 08 лютого 2017 року по 13 березня 2022 року із доходів ОСОБА_1 здійснювалися щомісячні відрахування у розмірі 20%, загальна сума яких становить 13 218,91 грн.

Вказані обставини свідчать про обізнаність відповідачки про заочне судове рішення і визнання відповідно заборгованості за кредитними зобовязаннями.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з оцінкою доказів та умовами кредитного договору, однак не містять належних і допустимих доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції.

Щодо посилання, представника позивача про визнання причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення Бердичівського міськрайонного суду від 19 липня 2016 року неповажними та залишення скарги без розгляду, колегія суддів зазначає наступне.

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 25 вересня 2025 року поновлено пропущений строк на подання заяви про перегляд заочного рішення та прийнято заяву до розгляду.

Таким чином, процесуальне питання перегляду оскаржуваного рішення було вирішене судом першої інстанції.

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 жовтня 2025 року у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення відмовлено.

Відповідно до частини 4 статті 287 ЦПК України у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга була подана 09 жовтня 2025 року, тобто в межах строків апеляційного оскарження.

Приймаючи остаточне рішення у справі, суд апеляційної інстанції враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, N 303-A, § § 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland, N 49684/99, § 2)).

Доводи апеляційної скарги містять суб`єктивне тлумачення апелянтом як обставин справи, так і норм діючого законодавства, направлене на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим судом при ухваленні рішення були належним чином оцінені подані сторонами докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду – без змін.

За приписами частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи немає.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Гуменюка Олександра Володимировича залишити без задоволення, а заочне рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19 липня 2016 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді

Повний текст постанови складений: 22 квітня 2026 року.