Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №276/655/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №276/655/25 Головуючий у 1-й інст. Семенюк А.С.

Категорія 16 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Григорусь Н.Й., Павицької Т.М.,

з участю секретаря

судового засідання Лугини О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 276/655/25 за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Рижанське» про стягнення коштів за користування майном та стягнення моральної шкоди,

за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Хорошівського районного суду Житомирської області від 08 вересня 2025 року та на додаткове рішення того ж суду від 18 вересня 2025 року, ухвалені під головуванням судді Семенюка А.С. у селищі Хорошів,

в с т а н о в и в :

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся з даним позовом, в якому просив стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Рижанське» (далі СТОВ «Рижанське», Відповідач, Товариство) на його користь заборгованість за користування земельним паєм у розмірі 1813,73 грн з урахуванням індексу інфляції та моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.

Позовні вимоги мотивував тим, що він займав посаду комерційного директора СТОВ «Рижанське». У 2001 році внаслідок розпаювання майна колективного сільськогосподарського підприємства він набув право власності на майновий пай. СТОВ «Рижанське» є правонаступником попереднього підприємства (СВК «Дружба») та з 2011 року по 2020 рік не виплатило йому частину вартості майнового паю в сумі 1813,73 грн. Зазначав, що відповідач протягом цього ж періоду безпідставно, без укладення договору та без виплати відповідної плати, користувався належною йому на праві приватної власності земельною ділянкою, яку він виділив у натурі (на місцевості) у 2020 році.

Вважав, що неправомірними діями відповідача, які полягали у невиплаті коштів та незаконному використанні його майна, а також у подальших конфліктах з керівником відповідача, йому було завдано моральної шкоди. Ця шкода виразилася у тривалих душевних стражданнях, постійному психологічному напруженні, що призвело до погіршення стану його здоров`я та, як наслідок, встановлення йому ІІ групи інвалідності.

Рішенням Хорошівського районного суду Житомирської області від 08 вересня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням цього ж суду від 18 вересня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь СТОВ «Рижанське» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Не погодившись з цими рішеннями, позивач оскаржив їх у апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на основне рішення мотивована тим, що судове рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, із порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи.

Зазначає, що саме з дня укладеного договору купівлі-продажу 01 вересня 2011 року між СВК «Дружба» та СТОВ «Рижанське», до останнього перейшли всі права та обов`язки СВК.

Вважає, що судом першої інстанції не дослідивши умови договору купівлі продажу від 01 вересня 2011 року, що був укладений між СВК «Дружба» та СТОВ «Рижанське», було зроблено завідомо хибний висновок, що позовна вимога до СТОВ «Рижанське» є вимогою до неналежного відповідача, а тому задоволенню не підлягає.

Звертає увагу на те, що СТОВ «Рижанське» було створено в червні 2011 року, згідно договору купівлі продажу від 01 вересня 2011 року інвентаризаційна оцінка майна СВК «Дружба» становить 334 477, 45 грн, проте продаж майна відбувся лише за суму у 1500 грн, а покупцем був син засновника СВК «Дружба», отже майно СВК «Дружба» було продано СТОВ «Рижанське» за мізерні кошті та відповідно розрахунку з пайовиками не відбулося, що на його погляд є кримінальним правопорушенням.

Разом з тим, відповідач користувався його приватною земельною ділянкою з кадастровим номером 1821184000:09:003:0403 у період з 2011 по 2020 рік без правових підстав, на підтвердження чого, ним було надано відповідні фото докази, однак суд першої інстанції і їх не взяв до уваги, дійшовши висновку, що вони є неналежним доказом по справі. Вважає, що надані ним фотознімки безпосередньо доводять факт використання належною йому земельної ділянки відповідачем.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, то він переконаний, що ним були надані достатні письмові докази, на підтвердження його доводів у спричиненні відповідачем даної шкоди.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги щодо додаткового рішення, позивач зазначає, що судом неналежним чином досліджено подані докази, що призвело до помилкових висновків по суті спору, не враховано актуальну судову практику Верховного Суду, а також неправильно застосовано норми матеріального права.

Вказує, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з нього, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Вважає, що витрати на професійну правничу допомогу, які зазначені у оскаржуваному додатковому рішенні, у загальному розмірі 10 000 грн є завищеними, належним чином не обґрунтованими допустимими доказами та становлять надмірний тягар для нього, оскільки він є особою з інвалідністю ІІ групи. Тому просить, додаткове рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні заяви про стягнення судових витрат відмовити.

У поданому відзиві, представник СТОВ «Рижанське» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції від 08 вересня 2026 року, як таке, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, - залишити без змін.

Щодо додаткового рішення, представник зазначає, що орієнтований розрахунок суми судових витрат, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу, які СТОВ «Рижанське» понесло в зв`язку із розглядом даної справи становить 30 000,00 грн: 20 000,00 грн – судові витрати у зв`язку із розглядом справи у районному суді, 10 000,00 грн – судові витрати у зв`язку із розглядом справи у апеляційному суді. Представник просить стягнути з ОСОБА_1 на користь СТОВ «Рижанське» судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.

У судовому засіданні Артемчук А.М. апеляційні скарги підтримав, просив їх задовольнити і надав пояснення, які відповідають доводам поданих скарг.

Представник відповідача – Майданик А.О. апеляційні скарги не визнав, просив залишити їх без задоволення і підтримав раніше подані відзиви.

Представник ОСОБА_1 – адвокат Шморгун О.П. подав заяву про розгляд справи без його участі, апеляційні скарги підтримав та просив їх задовольнити.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Хорошівського районного суду Житомирської області від 08 вересня 2025 рокуповинна бути залишена без задоволення, а апеляційна скарга на додаткове рішення цього суду від 18 вересня 2025 року підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Щодо рішення Хорошівського районного суду Житомирської області від 08 вересня 2025 року колегія суддів зазначає наступне.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних доказів, які підтверджують факт користування відповідачем його земельною ділянкою, перехід до останнього цивільно-правових зобов`язань від СВК «Дружба», а також наявність правових підстав для відповідальності відповідача за завдану моральну шкоду.

Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на таке.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Установлено, що ОСОБА_1 , є власником майнового паю члена колективного сільськогосподарського підприємства (КСП «Дружба»), що підтверджується копією свідоцтва про право власності на майновий пай серії ЖИ-6 №338757 (а.с.9).

Згідно з протоколом № 2 зборів уповноважених СВК «Дружба» с. Рижани від 27 лютого 2002 року (архівна виписка архівного сектору Хорошівської РДА №145 від 06 грудня 2019 року), було вирішено погасити дебіторську заборгованість ОСОБА_1 в сумі 1205,27 грн за рахунок його майнового паю. Листом Коростишівської окружної прокуратури від 17 січня 2023 року № 53/3-139ВИХ23 встановлено, що станом на вказану дату позивачу не сплачено частину суми згідно зі свідоцтвом про право власності на майновий пай, яка становить 1813,73 грн.

ОСОБА_1 також є власником земельної ділянки площею 1,7845 га з кадастровим номером 1821184000:09:003:0403, розташованої на території Хорошівської селищної ради, з цільовим призначенням – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Право власності підтверджується копією Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 299383 від 15 червня 2006 року та витягом з Державного земельного кадастру від 21 січня 2020 року (а.с.57, 59-62 відповідно).

29 травня 2020 року було встановлено (відновлено) межі вказаної земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Згідно з протоколом № 1 загальних зборів засновників від 07 червня 2011 року, товариство було створено двома фізичними особами – ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , і не є правонаступником, утвореним внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) інших юридичних осіб.

Відповідно до листа Коростишівської окружної прокуратури від 17 січня 2023 року, 01 вересня 2011 року на підставі договору купівлі-продажу СВК «Дружба» здійснив продаж єдиного майнового комплексу СТОВ «Рижанське» за 2 332 477,45 грн.

Згідно копії довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ № 079631 від 12 квітня 2023 року, ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності, причиною якої є «загальне захворювання».

Протягом 2022-2023 років позивач неодноразово звертався до органів Національної поліції та Хорошівської селищної ради зі скаргами на неправомірні, на його думку, дії громадянина ОСОБА_3 (погрози, некоректна поведінка, напад собаки). За результатами розгляду цих звернень у діях ОСОБА_3 не було встановлено складу кримінального чи адміністративного правопорушення, про що свідчать листи ВП №4 Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області та Хорошівської селищної ради.

Колегія суддів зазначає, що посилання ОСОБА_1 на те, що з моменту укладення договору купівлі-продажу від 01 вересня 2011 року до СТОВ «Рижанське» перейшли всі права та обов`язки СВК «Дружба», є безпідставними, оскільки сам по собі договір купівлі-продажу майна не є правочином, який тягне універсальне правонаступництво.

Перехід усіх прав та обов`язків можливий лише у випадках реорганізації юридичної особи (злиття, приєднання, поділу, перетворення), що має підтверджуватися відповідними установчими та реєстраційними документами.

Натомість матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що СВК «Дружба» було реорганізовано саме шляхом переходу його прав та обов`язків до СТОВ «Рижанське».

Відповідно до статті 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Таке правонаступництво є універсальним, тобто передбачає перехід усієї сукупності прав та обов`язків.

З матеріалів справи, а саме з протоколу загальних зборів засновників СТОВ «Рижанське» від 07 червня 2011 року та витягу з Єдиного державного реєстру, вбачається, що відповідач був створений, як нова юридична особа і не виникав у процесі реорганізації СВК «Дружба».

Таким чином, універсальне правонаступництво у даному випадку відсутнє.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не дослідив умов договору купівлі-продажу від 01 вересня 2011 року, спростовуються матеріалами справи, оскільки зміст вказаного договору був предметом оцінки суду, який обґрунтовано встановив, що за цим договором відбулося відчуження майна, а не передача прав та обов`язків юридичної особи в цілому.

Твердження ОСОБА_1 щодо заниженої вартості відчуженого майна та можливого вчинення кримінального правопорушення не можуть бути предметом розгляду у даній цивільній справі, оскільки питання наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення вирішується у порядку кримінального судочинства.

Крім того, наведені обставини самі по собі не свідчать про перехід до відповідача прав та обов`язків СВК «Дружба».

Сам по собі продаж майнового комплексу не означає автоматичного переходу всіх боргів продавця до покупця в порядку універсального правонаступництва. Перехід конкретного боргу до нового боржника регулюється положеннями глави 47 ЦК України «Заміна боржника у зобов`язанні».

Згідно зі статтею 520 ЦК України, боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Позивач, як кредитор у зобов`язанні з виплати вартості майнового паю, не надавав згоди на переведення боргу з СВК «Дружба» на СТОВ «Рижанське». Матеріали справи не містять доказів укладення тристороннього договору чи іншого правочину, який би свідчив про таку згоду.

Отже, враховуючи, що СТОВ «Рижанське» не є універсальним правонаступником СВК «Дружба», а доказів належного переведення боргу за згодою позивача матеріали справи не містять, обов`язок з виплати вартості майнового паю залишився у первісного боржника – СВК «Дружба».

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовна вимога до СТОВ «Рижанське» є вимогою до неналежного відповідача.

Посилання позивача на те, що відповідач користувався його земельною ділянкою без правових підстав, а надані фотознімки підтверджують цей факт, обґрунтовано відхилені судом першої інстанції, оскільки такі фотознімки не містять відомостей, які б дозволяли ідентифікувати місце зйомки, час її здійснення, а також особу, яка фактично користувалася земельною ділянкою.

Відтак, вони не можуть вважатися належними та допустимими доказами у розумінні процесуального закону та не підтверджують обставин, на які посилається позивач.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Інші належні та допустимі докази використання відповідачем спірної земельної ділянки у матеріалах справи відсутні, а тому висновки суду першої інстанції у цій частині є обґрунтованими.

Відповідно до статей 23 та 1167 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується за наявності протиправної поведінки особи, яка її завдала, самої шкоди, причинного зв`язку між поведінкою та шкодою, а також вини заподіювача. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

ОСОБА_1 не доведено наявності всіх необхідних елементів цивільно-правової відповідальності, зокрема протиправної поведінки відповідача, причинного зв`язку між такою поведінкою та заподіяною шкодою, а також розміру заявленої шкоди. Саме по собі посилання на наявність моральних страждань без належного доказового підтвердження не є підставою для задоволення таких вимог.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції, однак не спростовують їх правильності, у зв`язку з чим підстав для скасування оскаржуваного рішення не вбачається.

Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення місцевого суду від 08 вересня 2025 року – без змін.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, а ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи питання розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи не вирішується.

Щодо додаткового рішення Хорошівського районного суду Житомирської області від 18 вересня 2025 року колегія суддів зазначає наступне.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частина перша та друга статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено висновки, що «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін».

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

При вирішенні питання розподілу судових витрат суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також — чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п.61 Постанови Верховного Суду від 24 жовтня 2019 у справі № 905/1795/18).

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Тож суд може зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу, якщо обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів, є явно неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт.

Верховний Суд у своїх рішеннях зазначив, що для визначення суми відшкодування необхідно керуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (постанови КГС ВС від 10 жовтня 2018 у справі № 910/21570/17, від 14 листопада 2018 у справі № 921/2/18, додаткова постанова КГС ВС від 11 грудня 2018 у справі № 910/2170/18, від 10 жовтня 2019 у справі № 909/116/19, від 18 березня 2021 у справі № 910/15621/19, постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 у справі № 755/9215/15-ц), Постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19, Постанови КЦС ВС у справах №757/13974/21 –ц від 31 травня 2023 року та від 28 вересня 2023 року у справі №686/31892/19.

Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року по справі № 922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Визначаючи розмір таких витрат, суд апеляційної інстанції враховує характер та складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, тривалість розгляду справи, а також принцип співмірності витрат.

Дана справа не є складною з правової точки зору, не потребувала значного обсягу доказування чи підготовки складних процесуальних документів, а участь представника у судових засіданнях не була тривалою чи інтенсивною. Надані до матеріалів справи документи не містять детального розрахунку витраченого часу адвоката, конкретного переліку виконаних робіт та їх вартості, що унеможливлює перевірку обґрунтованості заявленої до відшкодування суми у повному обсязі.

Крім того, суд враховує принцип розумності та пропорційності, а також майновий стан сторін, зокрема те, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, що об`єктивно обмежує його фінансові можливості та свідчить про необхідність уникнення покладення на нього надмірного фінансового тягаря.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 грн є завищеним та не повною мірою відповідає критеріям розумності та співмірності.

З урахуванням наведеного, обґрунтованим та справедливим є зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з ОСОБА_1 , до 5 000 грн, що відповідатиме як обсягу фактично наданих послуг, так і принципу розумності судових витрат.

Таким чином, додаткове рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру стягнутих витрат на професійну правничу допомогу, зі зменшенням їх до 5 000 грн.

Щодо витрат на правову допомогу понесених у суді апеляційної інстанції суд зазначає наступне.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просив стягнути з ОСОБА_1 10 000,00 грн, як судові витрати у зв`язку із розглядом справи у апеляційному суді.

Встановлено, що на підставі Договору № 3/25 від 29 травня 2025 року, Ордеру Серії АМ №1131386 від 29 травня 2025 року правничу допомогу при розгляді справи в апеляційному суді надавав адвокат Майданик А.О.

Згідно додаткової угоди № 2 від 20 листопада 2025 року сторони погодили розмір гонорару адвоката, який склав 10 000,00 грн зокрема: складання відзиву 6000,00 грн представницво інтересів клієнта в суді 4000,00 грн (а.с.192).

Відповідно до Акту прийому-передачі виконаних робіт від 30 листопада 2025 року, загальна сума становить 10 000,00 грн (а.с.191).

За наслідками розгляду справи апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції у постанові, зокрема вирішує питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Отже, з урахуванням викладеного, а також приймаючи до уваги складність справи та обсяг виконаних адвокатом робіт, час витрачений на їх виконання, колегія суддів дійшла висновку, що заява представника відповідача підлягає до часткового задоволення, шляхом стягнення із ОСОБА_1 на користь СТОВ «Рижанське» витрат на правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції в розмірі 2 000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хорошівського районного суду Житомирської області від 08 вересня 2025 рокузалишити без задоволення, а вказане судове рішення – без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Хорошівського районного суду Житомирської області від 18 вересня 2025 року задовольнити частково.

Додаткове рішення Хорошівського районного суду Житомирської області від 18 вересня 2025 року змінити, зменшивши суму витрат на професійну правничу допомогу із 10 000,00 грн до 5000,00 грн.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Рижанське» 2000,00 грн витрат на правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді

Повний текст постанови складений: 22 квітня 2026 року.