Постанова від 15 квітня 2026 р. у справі №158/3829/24 — Волинський апеляційний суд

Справа № 158/3829/24 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р. М.

Провадження № 22-ц/802/560/26 Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,

з участю:

секретаря судового засідання – Губарик К. А.,

заявника – ОСОБА_1 ,

представника заявника – ОСОБА_2 ,

заінтересованих осіб – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про звільнення від повноважень опікуна і призначення нового опікуна, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою в його інтересах представником ОСОБА_2 , на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 лютого 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про звільнення його від повноважень опікуна і призначення нового опікуна.

В обґрунтування вимог указував, що рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 08 липня 2021 року ОСОБА_5 визнано недієздатним. У подальшому ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 27 лютого 2023 року його було призначено опікуном недієздатного. 07 жовтня 2024 року рішенням Рожищенського районного суду Волинської області було продовжено строк дії рішення про визнання ОСОБА_5 недієздатним на два роки.

Зазначав, що ОСОБА_5 є братом його дружини та з вересня 2020 року є інвалідом першої групи довічно, потребує стороннього догляду і допомоги. Зазначав, що на даний час він через необхідність систематичних службових відряджень не має змоги здійснювати догляд за ОСОБА_5 та не бажає цього робити.

При цьому, такий догляд може здійснювати ОСОБА_3 , який є племінником недієздатного.

У зв`язку з цим просить звільнити його від повноважень опікуна недієздатного ОСОБА_5 та призначити опікуном недієздатного його племінника ОСОБА_3 .

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 лютого 2026 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про звільнення його від повноважень опікуна і призначення нового опікуна відмовлено.

Не погодившись із даним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове - про задоволення заяви у повному обсязі.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказував, що ч. 1 ст. 75 ЦК України не містить жодної вимоги доводити «неможливість» виконання обов`язків чи «поважність причини». Звільнення є добровільним і відбувається за заявою опікуна. За таких умов його повноваження щодо здійснення опіки над недієздатним ОСОБА_5 автоматично припинилися 17 січня 2025 року (заява подана 18 грудня 2024 року), оскільки місячний строк сплив.

Зазначає, що він чітко вказав у заяві та підтримав у судовому засіданні, що через систематичні службові відрядження фізично не може здійснювати догляд за інвалідом I групи. Суд визнав цю обставину в рішенні як можливу поважну причину, але відмовив у заяві, вимагаючи додаткових доказів, зазначивши, що підстав для припинення опіки для попереднього опікуна, які вказує заявник, ним не доведено, органом опіки і піклування не з`ясовано і не перевірено обставин неможливості здійснення таких обов`язків, висновок з цього приводу відсутній.

Вважає, що такий висновок суду суперечить ч. 1 ст. 75 ЦК України та ст. 300 ЦПК України. Опікун має право добровільно відмовитися від статусу без примусового утримання в ньому, що порушує ст. 55 ЦК України (мета опіки – забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів підопічного, а не примус опікуна).

Звертає увагу суду на тому, що судом першої інстанції встановлено, що рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 08.07.2021 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано недієздатним. 07.10.2024 рішенням Рожищенського районного суду Волинської області строк дії рішення про визнання ОСОБА_5 недієздатним продовжено.

Департамент соціальної політики Луцької міської ради (орган опіки та піклування) надав подання про призначення опікуном ОСОБА_3 , що підтверджується матеріалами справи.

Однак суд безпідставно проігнорував це подання, що суперечить ч. 4 ст. 63 ЦК України, яка передбачає призначення опікуна переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків та можливості виконувати обов`язки. ОСОБА_3 є рідним племінником ОСОБА_5 , має тісні родинні зв`язки, тоді як ОСОБА_1 не є близьким родичем. Враховуючи викладене, вважає рішення суду першої інстанції в частині відмови в призначенні опікуном є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

Відзив на апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Колегія суддів, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, доходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, враховуючи наступне.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що вказані заявником обставини не можуть слугувати беззаперечними підставами та не доводять факту неможливості виконання цим опікуном своїх обов`язків, як і не можуть бути підставою звільнення від обов`язків лише через саме посилання про неможливість здійснення опіки без документального підтвердження. Підстав для припинення опіки для попереднього опікуна, які вказує заявник, ним не доведено, органом опіки і піклування не з`ясовано і не перевірено обставин неможливості здійснення таких обов`язків, висновок з цього приводу відсутній.

Такий висновок суду колегія суддів вважає правильним.

Судом установлено, що рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 08 липня 2021 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано недієздатним (а.с. 5-7).

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 27 лютого 2023 року ОСОБА_1 було призначено опікуном над недієздатним ОСОБА_5 (а.с. 8-9).

07 жовтня 2024 року рішенням Рожищенського районного суду Волинської області було продовжено строк дії рішення про визнання ОСОБА_5 недієздатним на два роки (а.с. 10-14).

Недієздатний ОСОБА_5 є братом дружини ОСОБА_1 . ОСОБА_4 та з вересня 2020 року є інвалідом першої групи довічно, потребує стороннього догляду і допомоги (а. с. 15-16, 21).

У поданні Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Ківерцівської міської ради від 26 травня 2025 року за №950/01-09/2-24 вказано, що на теперішній час призначений опікун ОСОБА_1 не має об`єктивної можливості виконувати обов`язки з догляду за підопічним у зв`язку з постійним перебуванням у службових відрядженнях, а також що він заявив про небажання продовжувати здійснення опіки. Водночас, функції опікуна може взяти на себе ОСОБА_3 , який перебуває у родинних стосунках з ОСОБА_5 , який є його дядьком, тобто рідним братом його матері (а.с.68-123).

Згідно із Висновком щодо доцільності призначення ОСОБА_3 опікуном/піклувальником органом опіки та піклування Виконавчого комітету Ківерцівської міської ради висловлено думку про доцільність призначення заявника ОСОБА_3 опікуном, який є племінником недієздатного ОСОБА_5 (а.с.75-76).

Як видно з матеріалів справи, для затвердження вказаного подання ОСОБА_3 , який у даній справі має статус заінтересованої особи, до органу опіки і піклування було надано ряд документів, зокрема і щодо його місця реєстрації в місті Ківерці та доходів і місця роботи. З довідок (а.с.87,88) вбачається, що ОСОБА_3 працює на посаді фахівця з розробки програмного забезпечення з 27.08.2024 в ТОВ «Форсего Україна», та з 15.05.2024 в ТОВ «Маскод», які знаходяться в м. Києві.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина першастатті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованихКонституцієюі законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Відповідно до статті 41 ЦК України над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка.

Згідно із статтею 55 ЦК України опіка та піклування встановлюється з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.

Статтею 58 ЦК України визначено, що опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

Суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування (ч. 1 ст. 60 ЦК України).

Статтею 62 ЦК України передбачено, що опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.

Положеннями статті 63 ЦК України закріплено, що опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю; фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою, опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.

Відповідно до частини першої статті 67 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.

Згідно з ч. 2 ст. 300 ЦПК України суд за заявою органу опіки та піклування чи особи, призначеної піклувальником або опікуном, у місячний строк звільняє її від повноважень піклувальника або опікуна і призначає за поданням органу опіки та піклування іншу особу, про що постановляє ухвалу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року в справі №554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20).

В постанові Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі №163/1251/22 зроблено висновок про те, що законодавець в ЦК України, як основному регуляторі приватних відносин, передбачив конструкцію «звільнення особи від повноважень опікуна». Застосування цієї конструкції зумовлює такий наслідок як припинення повноважень опікуна з моменту його звільнення. Звільнення від повноважень опікуна може відбутися у разі: (а) невиконання ним своїх обов`язків; (б) порушення прав підопічного; (в) поміщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров`я або соціального захисту.

У постанові Верховного Суду від 21 серпня 2024 року в справі № 344/4557/23 зазначено, що відповідно до статті 67 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням. Опікун зобов`язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.

Отже, інститут опіки та піклування має комплексний характер, він створений для захисту особистих немайнових і майнових прав повнолітніх осіб, що за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов`язки, а також для піклування про створення їм необхідних побутових умов, здійснення за ними догляду, забезпечення їх життєдіяльності.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ч. 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Звертаючись до суду із заявою, ОСОБА_1 вказував, що на даний час він через необхідність систематичних службових відряджень не має змоги здійснювати догляд за ОСОБА_5 та не бажає цього робити.

Дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції правильно застосував частину четверту статті 63 ЦК України, яка передбачає врахування можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника, частину першу статті 67 ЦК України, яка зобов`язує опікуна дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням, та дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про звільнення його опікуном над недієздатним ОСОБА_5 , зауваживши, що заявником не надано доказів щодо підтвердження об`єктивних причин неможливості повного чи часткового виконання обов`язків опікуна (стан здоров`я, місце роботи, робочий графік, погані відносини з підопічним тощо) щодо підопічного ОСОБА_5 .

Разом з тим, слід зазначити, що в постанові Верховного Суду від 28 травня 2025 року у справі №641/7190/23 вказано, що саме орган опіки та піклування на підставі звернення особи чоловічої статі призовного віку із заявою про призначення його опікуном недієздатної особи, враховуючи введений у державі воєнний стан та закріплений статтею 65 Конституції України обов`язок щодо захисту Вітчизни, повинен з`ясувати необхідність такого, уникаючи можливих зловживань у цьому питанні, та належним чином мотивувати своє подання про можливість призначення особи опікуном та, перш за все, необхідність такого.

Відмовляючи у задоволенні вимог про призначення заінтересованої особи ОСОБА_3 опікуном над недієздатним дядьком, суд першої інстанції дійшов обґрунтовано взяв також до уваги, що у недієздатного ОСОБА_5 є рідна сестра ОСОБА_4 , яка зі своїм чоловіком ОСОБА_1 фактично і здійснює піклування щодо свого недієздатного брата. Доказів того, що її стан здоров`я не дозволяє їй виконувати повноваження опікуна, суду не надані.

Отже, доводи, викладені в апеляційній скарзі, про те, що суд безпідставно відмовив у задоволенні вимог про звільнення заявника від обов`язків опікуна та призначення іншого опікуна, спростовуються установленими судом обставинами у справі, зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.

Жодних доказів, які би спростовували висновки суду першої інстанції, матеріали справи не містять. Таких доказів не додано апелянтом до апеляційної скарги та не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції в ході розгляду справи.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в його інтересах представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 лютого 2026 року в даній справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя

Судді: