Вирок від 16 квітня 2026 р. у справі №760/16676/25 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/16676/25

Провадження №1-кп/760/2235/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2026 року Солом`янський районний суд м. Києва

у складі: головуючого - судді - ОСОБА_1

за участі сторін та інших учасників провадження

секретаря судового засідання - ОСОБА_2

прокурора - ОСОБА_3

захисника - ОСОБА_4

здійснивши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві судовий розгляд кримінального провадження №22024011000000158 від 06.06.2024, за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Білогірськ, АР Крим, громадянки України, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

Громадянка України ОСОБА_5 , маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для усвідомлення фактів анексії АР Крим з боку російської федерації, з власної ініціативи, добровільно вирішила особисто взяти участь в утворенні та функціонуванні на території АР Крим системи незаконних органів окупаційної судової влади.

Реалізовуючи свій злочинний умисел на зайняття посади в незаконних судових органах на тимчасово окупованій території півострова Крим, громадянка України ОСОБА_5 у 2023 році, більш точна дата не встановлена, але не пізніше 08.12.2023 року, діючи з прямим умислом та усвідомлюючи протиправний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, всупереч врегульованим чинним законодавством України суспільним відносинам у сфері національної безпеки України, перебуваючи на тимчасово окупованій території АР Крим, працевлаштувався до незаконно створеного окупаційною владою російської федерації судового органу на посаду судді так званого «Верховного Суду Республіки Крим», що знаходиться за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь вул. Павленко, буд. 2 де на даний час здійснює виконання своїх службових обов`язків від імені та в інтересах країни-окупанта.

Так, 08.12.2023 указом Президента російської федерації №937 «О назначении судей федеральных судов» громадянку України ОСОБА_5 призначено на посаду судді так званого «Верховного Суду Республики Крым».

У період з 08.12.2023 по 05.07.2024 слідством встановлені факти участі судді так званого «Верховного Суду Республики Крым» ОСОБА_5 у розгляді щонайменше 157 матеріалів кримінальних справ.

Своїми умисними діями з відправлення так званого «правосуддя», ОСОБА_5 сприяє реалізації політики окупаційної влади рф на тимчасово окупованій території АР Крим та м. Севастополя.

Таким чином, за викладених вище обставин громадянинка України ОСОБА_5 , обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, тобто у здійсненні колабораційної діяльності, а саме у добровільному зайнятті посади в незаконному судовому органі, створенному на тимчасово окупованій території.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 КПК України, зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваної або обвинуваченої (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.

Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, враховує необхідність забезпечення особливого значення охорони прав та законних інтересів обвинуваченої, як учасника кримінального провадження, яке відбувається за її відсутності, забезпечення повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченої була застосована належна правова процедура, в контексті приписів ст. 2 КПК України, з дотриманням усіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Суд також враховує, що наведені особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.

Статтею 297-5 глави 24-1 КПК України встановлений порядок вручення процесуальних документів підозрюваній при здійсненні спеціального досудового розслідування.

Повістки про виклик підозрюваної у разі здійснення спеціального досудового розслідування надсилаються за останнім відомим місцем її проживання чи перебування та обов`язково публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційних веб-сайтах органів, що здійснюють досудове розслідування. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження підозрювана вважається належним чином ознайомленим з її змістом. Копії процесуальних документів, що підлягають врученню підозрюваній, надсилаються захиснику.

На підставі ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 05.06.2024 надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_5 , яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.

Судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченої ОСОБА_5 (in absentia), остання показань суду не надавала, клопотань на адресу суду також не надходило.

Відповідно до ухвали суду від 15.10.2025 постановлено здійснювати розгляд у вказаному кримінальному провадженні за відсутності обвинуваченої (in absentia) в порядку спеціального судового провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.

Повістки про виклик обвинуваченої ОСОБА_5 у судові засідання, а також інформація про процесуальні документи надсилались та публікувались відповідно до вимог ст. 323 КПК України.

Аналіз наявних в матеріалах справи документів на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_5 до слідчого (прокурора), направлених їй повідомлень з приводу її прав та обов`язків, оголошеної підозри, висунутого обвинувачення та руху спеціального судового провадження свідчить про те, що вона мала підстави усвідомлювати, що проти неї розпочато кримінальне провадження, мала можливість отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, а також бути обізнаним із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачена мала право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самостійно захисника; в) бути судженим в його присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного йому захисника безоплатно для нього. Зазначене узгоджується із взятими на себе зобов`язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Натомість, ОСОБА_5 скористалась своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України та з боку останньої.

Вказані висновки також ґрунтуються на правовій позиції Європейського суду з прав людини (справа «Колоцца проти Італії» від 12.02.1985, «Шомоді проти Італії» від 18.05.2004 та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов`язаний обґрунтувати чи були здійсненні всі можливі, передбачені законом заходи, щодо дотримання прав обвинуваченої на захист та доступ до правосуддя.

Таким чином, суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_5 , яка в свою чергу повинна була знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої обвинувачена над собою не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, та так само свідчать про її наміри ухилення від кримінальної відповідальності.

У той же час, ухилення обвинуваченої ОСОБА_5 від правосуддя, суд оцінює як реалізацію останньої її невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.

Водночас, це кримінальне провадження здійснювалось з обов`язковою участю захисника, який був забезпечений державою з Північного міжрегіонального центру з надання безполатної правничої допомоги.

Захисник обвинуваченої ОСОБА_5 , адвокат ОСОБА_4 , в ході судових засідань неодноразово зазначала на відсутність прямих доказів, які б підтверджували винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення. Крім того, захисник додала, що вина ОСОБА_5 , як і факт вчинення кримінального правопорушення не доведена, а тому, захисник просила виправдати ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.

Винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, тобто у здійсненні колаборацйної діяльності, а саме: у добровільному зайнятті посади в незаконному судовому органі, створенному на тимчасово окупованій території, доведена такими доказами, наданими стороною обвинувачення та дослідженими судом:

- даними повідомлення заступника начальника управління СБУ у Львівській області полковника ОСОБА_6 від 29.05.2024 за №62/8/7-2047 про вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до якого встановлено, що в ході здійснення оперативно-розшукових заходів здобуто інформацію щодо фактів протиправних дій, пов`язаних із колабораційною діяльністю, вчинене громадянкою України ОСОБА_5 ;

- даними протоколу огляду від 28.01.2025, в ході якого встановлено факт належного повідомлення про підозру та виклик підозрюваної ОСОБА_5 до органу досудового розслідування за допомогою відповідних месенджерів та мережі «Інтернет»;

- даними протоколу огляду від 05.07.2024 з додатком у вигляді CD-R диску. В ході огляду відкритого інтернет-ресурсу було встановлено, що громадянка України ОСОБА_5 займає посаду судді Верховного Суду Республіки Крим;

- даними протоколу огляду від 06.07.2024 з додатком у вигляді CD-R диску. В ході огляду відкритого інтернет-ресурсу було встановлено, що громадянка України ОСОБА_5 перебуваючи на посаді судді ухвалила 277 судових рішень;

- копією витягу з особової картки Державної міграційної служби України згідно якої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримала паспорт громадянина України № НОМЕР_1 виданий Білогірським РВ ГУМВС України в АР Крим, а також паспорт громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_2 орган видачі 0135, зазначене підтверджує наявність у ОСОБА_5 громадянства України. Згідно з положеннями Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 №2235-III, який визначає підстави і порядок набуття та припинення громадянства України, законодавство у цій сфері ґрунтується на принципах: єдиного громадянства, якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; збереження громадянства України незалежно від місця проживання (ст. 2). Датою припинення громадянства України є дата видання відповідного Указу Президента України (ст. ст.18 та 19). Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання Указу Президента України про припинення громадянства України користується всіма правами і несе всі обов`язки громадянина України (ст.20). За Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VII (ч. 4 ст. 5), примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства рф не визнається Україною і не є підставою для втрати громадянства України. Суд при цьому бере до уваги, що законодавство рф визначає підстави набуття та припинення громадянства рф, проте не може вирішувати питання припинення громадянства іншої країни, в тому числі України. Таким чином, враховуючи приписи ст. 4 Конституції України, ст. ст. 2, 18 та 19 Закону України «Про громадянство України», ч. 4 ст. 5 Закону № 1207, дотримуючись проголошеного в Україні визнання права громадянина України на зміну громадянства у встановленому порядку, ОСОБА_5 на час поставлених їй у провину подій була громадянкою України незалежно від місця її проживання. Примусове автоматичне набуття нею як громадянином України, яка проживає на тимчасово окупованій території, громадянства рф не визнається Україною, відтак не може бути підставою для втрати нею громадянства України. Через оголошену ОСОБА_5 у межах даного провадження підозру у вчиненні злочину не допускається і його вихід із громадянства України. Фактичне набуття ОСОБА_5 громадянства рф не впливає на зміст її правових відносин з Україною, за якими вона визнається лише громадянкою України;

- даними протоколу огляду від 15.07.2024 з додатком у вигляді CD-R диску. В ході огляду відкритих інтернет-ресурсів було встановлено інформацію про призначення громадянки України ОСОБА_5 на посаду судді «Верховного Суда Республики Крым» (мовою оригіналу);

- даними протоколу огляду від 02.10.2024, в ході якого отримані відомості у сукупності з іншими доказами підтверджують інформацію про те, що громадянка України ОСОБА_7 , протягом 2012-2013 років працювала в Окружному Адміністративному суді АР Крим секретарем судді;

- даними протоколу огляду від 03.10.2024 з додатком у вигляді CD-R диску. В ході огляду відкритих інтернет-ресурсів встановлено, що громадянка України ОСОБА_5 , перебуваючи на посаді судді т.зв. «Центрального районного суду м. Сімферополя Республіки Крим» за період з 28.04.201 по 07.12.2023 розглянула 1428 матеріалів (справ), що підтверджує факт реального виконання ОСОБА_5 функцій судді окупаційних органів влади після її призначення указом президента рф від 19.04.2017 №12 на посаду судді;

- даними протоколу огляду від 04.10.2024 з додатком у вигляді CD-R диску. В ході огляду відкритих інтернет-ресурсів встановлено, що громадянка України ОСОБА_5 , з метою реалізації свого злочинного умислу на зайняття посади судді в окупаційних органах влади, отримала паспорт громадянки рф НОМЕР_3 та ідентифікаційний код рф НОМЕР_4 ;

- даними висновку судової портретної експертизи від 10.09.2024 №69/18-190, відповідно до якого встановлено, що у наданому на дослідження та у зображенні особи, наданому у якості порівняльного зразку, зображена одна й сама особа, ОСОБА_5 .

Таким чином, аналізуючи зібрані у кримінальному провадженні та досліджені під час судового розгляду докази, оцінюючи їх з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд, розглядаючи кримінальне провадження відповідно до вимог ст. 337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення, вважає вину обвинуваченої ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого їй злочину доведеною у повному обсязі, а тому її дії правильно кваліфіковано за ч. 7 ст. 111-1 КК України, тобто у здійсненні колаборацйній діяльності, а саме: у добровільному зайнятті посади в незаконному судовому органі, створенному на тимчасово окупованій території.

Судом визнано загальновідомим і таким, що не потребують доказуванню в межах даного провадження та викладені у обвинуваченні, факти про те, що рф тимчасово окупувала частину території України - АР Крим, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20 лютого 2014 року, а також анексувала цю частину території України, які за хронологією подій пов`язані із прийняттям відповідних нормативних актів рф, а також «нормативних актів» самопроголошених суб`єктів на території України в АР Крим, законність яких не визнається державою Україна, що приймаються судом до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, скоєного внаслідок прийняття таких актів; встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для застосування на території України; засуджені міжнародними актами колективного реагування.

При призначенні покарання суд, згідно із вимогами ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, яка вперше притягається до кримінальної відповідальності, тривалий період часу вчиняла умисний, закінчений, особливо тяжкий злочин, її ставлення до вчиненого, яка свідомо розірвавши всі правові стосунки з державою, громадянином якої вона є, здійснила добровільне зайняття посади в незаконному судовому органі, створенному на тимчасово окупованій території.

Із врахуванням всіх обставин кримінального провадження, позицій державного обвинувачення та захисту, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_5 покарання за ч. 7 ст. 111-1 КК України у виді позбавлення волі в межах санкції статті з конфіскацією всього належного їй на праві власності майна та з позбавленням права обіймати посади у судових та правоохоронних органах, а також посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах державної влади, місцевого самоврядування, установах, підприємствах та організаціях незалежно від форми власності строком на 12 (дванадцять) років.

Зазначене узгоджується з позицією викладеною в постанові Об`єднаної палати ККС ВС в справі №404/2081/22 від 04.09.2023 року у справі, а саме згідно з положеннями ст. 55 Кримінального кодексу у випадку, коли санкцією відповідної частини статті Особливої частини КК передбачено можливість призначення особі додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, суд, визнаючи особу винуватою у вчиненні відповідного кримінального правопорушення, має право призначити таке додаткове покарання незалежно від того, чи обвинувачений обіймав певну посаду або займався певною діяльністю на час вчинення кримінального правопорушення.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 59 КК України конфіскація майна встановлюється, зокрема, за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

Також, суд вважає за необхідне, стягнути з обвинуваченої ОСОБА_5 розмір витрат на проведення судових експертиз, а саме:

- на залучення експерта для проведення судово-портретної експертизи, що складають 4922 (чотири тисячі дев`ятсот двадцять дві) грн. 32 (тридцять дві) коп..

Речові докази в кримінальному провадженні відсутні.

Запобіжний захід застосований ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 13.05.2025 відносно ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 124, 370, 371, 373, 374, 376 КПК України, ст.ст. 59, 65, ч. 7 ст. 111-1 КК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України та призначити їй покарання у виді позбавлення волі строком 12 (дванадцять) років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування чи з надання публічних послуг строком 12 (дванадцять) років та з конфіскацією всього належного їй на праві власності майна.

Запобіжний захід застосований ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 13.05.2025 відносно ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою залишити без змін.

Строк відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з моменту звернення вироку до виконання.

Стягнути з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави документально підтверджені витрати, в сумі 4922 (чотири тисячі дев`ятсот двадцять дві) грн. 32 (тридцять дві) коп. за проведення експертизи.

Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Солом`янський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а у разі її подання, якщо його не скасовано, після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.

Суддя ОСОБА_1