Рішення від 05 квітня 2026 р. у справі №363/3582/25 — Вишгородський районний суд Київської області

06.04.2026 Справа № 363/3582/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2026 року Вишгородський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Лукач О.П.,

за участю секретаря Ставиченка О.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Лупейка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Вишгород у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до російської федерації в особі уряду російської федерації, Публічного акціонерного товариство «ГАЗПРОМ», Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗПРОМ Капітал», міжнародної компанія товариство з обмеженою відповідальністю «ГАЗПРОМ ІНТЕРНЕШНЛ ЛІМІТЕД» про стягнення моральної шкоди, спричиненої через військову збройну агресію проти України,

ВСТАНОВИВ:

25.06.2025 до Вишгородського районного суду Київської області, через систему «Електронний суд» (зареєстровано судом 26.06.2025), представником позивача - адвокатом Лупейко О.В. подано вказану вище позовну заяву, у якій просить солідарно стягнути із російської федерації (за рахунок її коштів, майна і активів) та із Публічного акціонерного товариства «Газпром», державний реєстраційний номер: 1027700070518; Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром-Капітал» державний реєстраційний номер: 1087746212388; Міжнародної Компанії товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед» державний реєстраційний номер: 1223900013952) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , моральну шкоду у розмірі 40 000 000 (сорок млн.) грн. (еквіваленти: 972 053,46 дол. США або 869 565, 18 Євро) спричинену через військову збройну агресію проти України.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що 24.02.2022 російська федерація розпочала військову агресію проти України, вчинивши терористичний широкомасштабний збройний напад, який триває до сьогодні. Реально на території України йде війна із застосуванням сучасних систем озброєння, країною агресором здійснюється терор мирного населення, відбувається масове знищення інфраструктури. У збройному нападі на Україну на початковому етапі приймало участь більше 200 тис. російських військовослужбовців та кількість їх постійно збільшується, у т.ч. внаслідок оголошеної у російській федерації мобілізації і на сьогодні складає вже близько 400 тис. осіб, незважаючи на масштабні втрати. Із-за військової агресії значні території України виявилися окупованими іноземним російським військом. По неокупованим територіям ведуться постійні обстріли, перш за все потужними ракетами та дронами-камікадзе. Тривають важкі бої безпосередньо по лініям зіткнення. Лінія фронту складає понад 1000 км. Вчинена військова агресія російської федерації є загальновідомим фактом і у контексті цього позову з огляду на приписи ч. 3 ст. 82 ЦПК України не підлягає окремому доведенню. Військова збройна агресія російської федерації, беззаперечно, спричинила тяжкі наслідки, як для держави у цілому, так і громадян України. Спричинені такі наслідки і безпосередньо для позивача - ОСОБА_1 , який є громадянином України, уродженець міста Києва. У період з 28.02.1995 по 2003 рік перебував у шлюбі з ОСОБА_2 та у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася спільна донька ОСОБА_3 . У період з 2006-2017 рік перебував у шлюбі з ОСОБА_4 та у них ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась донька ОСОБА_5 . Як зазначає позивач, у 2007 році він досягнув своєї мети та відкрив власний бізнес. Одним з яких був торгово-розважальний комплекс з пляжем в с. Козаровичі Вишгородського району Київської області. Це було місце сімейного відпочинку, дружніх зустрічей та теплої атмосфери де багато часу проводили і його діти. Власна справа наповнювала його надіями, радощами життя та перспективами на майбутнє. На початку 2022 року позивач, познайомився зі своєю майбутньою дружиною ОСОБА_6 та вони почали будувати плани на майбутнє і мріяти про спільне щасливе та стабільне життя, але ранок 24.02.2022, кардинально змінив усі його плани і мрії (як і мільйонів українців). Прокинувшись від вибухів та телефонного дзвінка молодшої доньки, яка повідомила, що почалось повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України, йому не вірилося, що росія пішла війною. Відчуваючи паніку, хаос, сприймаючи військові новини та моторошні сюжети, що транслювалися у всіх медіа ресурсах, позивач вирішив стати на захист своєї Батьківщини та 24.02.2022 він прибув до Вишгородського військкомату. Спочатку служив безпосередньо у військкоматі та паралельно проходив навчання на полігоні (задля здобуття військового досвіду. Коли бої наблизились до міста Вишгорода, під обстрілами евакуював поранених та забирав тіла загиблих побратимів. Цей час був психологічно та морально важким для нього, він увесь час думав про своїх дітей, онучку та майбутню дружину, котрі попри все вирішили лишитись в Україні, а старша донька ОСОБА_7 зі своїм чоловіком та маленькою дитиною виїхали з Києва в Макарівський район в село Липівка, де потрапили в окупацію на місяць. Після того, як позивач написав рапорт про переведення його у розвідку, його було направлено у військову частину НОМЕР_2 (61 ОСБ) в розвідувальний взвод на Чернігівський напрямок. 18.08.2023, під час відпустки, позивач уклав шлюб з ОСОБА_6 . З листопада

2023 року його батальйон був направлений на Харківський напрямок до м. Куп`янська,

с. Синьківка. Весь цей час (аж до поранення) позивач перебував в зоні активних бойових дій та особисто брав участь у боях на перших позиціях. Це був дуже тяжкий період, як фізично так і морально. Позиції вони утримували по декілька місяців, обстріли тривали і в день, і в ночі: градами, мінами, танками. 23.11.2023, під час утримання позиції в с. Синьківка потрапив під обстріл отримавши тяжке осколкове поранення ноги в різних місцях, стегна, спини, руки, обличчя (з осколковим переломом кісток носа), струс мозку та контузії. Після отриманого поранення позивач весь час перебував у свідомості, самотужки наклав турнікет на ногу і попри біль, та кровотечу ховався декілька годин під обстрілами. Дочекавшись допомоги та після надання першої медичної допомоги, позивача та ще двох побратимів доправили до Харківського шпиталю, а згодом до Києва. Позивачу поставили діагноз: мінно-вибухова травма (24.11.2023). Закрита черепно-мозкова травма: струс головного мозку. Вогнепальні осколкові сліпі поранення голови, м`яких тканин поперекової ділянки, L5 хребця; сліпі поранення живота, кінцівок; м`яких тканин обличчя, сліпе поранення н/3 лівого стегна з крайовим вогнепальним переломом н/3 лівої стегнової кістки. Закритий перелом кісток носу без зміщення кісткових уламків. У Києві почалось довготривале лікування, з оперативним хірургічним втручанням та реабілітацією понад пів року. Довгий час лікарі відмовляли позивача в операції по видаленню осколка (розміром 21 мм.) у відділі хребта, мотивуючи це тим, що його може паралізувати і він буду прикутий до інвалідного візка. Думки про гіркі долі побратимів (які лишилися інвалідами), слова лікарів та нескінченна біль у спині, все це не давало змоги зробити рішучий крок та прийняти зважене рішення, щодо майбутньої операції. Перебуваючи в стані глибокого смутку, розпачу, депресії, безнадії та гніву, побоюючись не стати тягарем для своєї дружини та рідних, через два місяці він наважився на операцію, яка пройшла успішно. Після усіх операцій та реабілітації, позивач пройшов медичну комісію (МСЕК), яка призначила йому інвалідність ІІІ групи та 30% втрати працездатності. Незважаючи на все, що з ним сталося, позивач повернувся до військової частини НОМЕР_2 на Куп`янському напрямку Харківської області та продовжив нести службу в зоні бойових дій, допоки, їх батальйон не вивели до Чернігівської області для ротації. На той час, позивач зрозумів, що болі від отриманих травм не дають йому в повній мірі виконувати бойові завдання, а тому, було прийнято рішення написати рапорт на звільнення (за ІІІ групою інвалідності) та 05.11.2024 позивача звільнили у запас. Позивач зазначає, що поранення та встановлення групи інвалідності кардинально змінило його життя та речі і дії які були раніше простими до виконання, зараз вимагають значних зусиль, він, крім фізичного болю та дискомфорту пов`язаного з пораненням, не має можливості вести активний спосіб життя, займатися спортом та підприємницькою діяльністю, яка була вщент знищена російськими окупантами. Події що відбулися з позивачем, стали дуже великим нервовим потрясінням для його сім`ї, зокрема, негативно вплинули не тільки на психологічне, але й фізичне здоров`я його дружини - загострились хронічні хвороби, як наслідок це призвело до оперативного хірургічного втручання. Позивач, вказуючи на те, що якість його життя та життя його сім`ї погіршилося, він пережив та досі переживає очевидне психотравмування, війна та збройний напад російської федерації, з нього - цілком здорової людини, перетворила на інваліда ІІІ групи, він відчуває себе безпорадним, скаліченим не тільки фізично, але й морально, втратив багато побратимів, вважає, що відповідальною за це є російська федерація, яка підступно і віроломно напала на Україну.

Позивач оцінює спричинену йому моральну шкоду у 40 000 000 (сорок млн.) грн. (еквіваленти: 972 053,46 дол. США або 869 565, 18 Євро). При цьому, визначений розмір шкоди вважає ще і замалим, виходячи з того, що він більше ніколи не зможе жити повноцінний життям. Вважає, що країна агресор має відшкодувати спричинену шкоду.

Про всю гамму пережитих позивачем емоцій та почуттів під час військових дій позивачем повідомлено спеціалісту-психологу ОСОБА_8 . За його деталізованим висновком від 12.05.2025 позивачу дійсно спричинено психотравму та моральну шкоду, з констатацією, що визначений ним розмір морального відшкодування є адекватним психотравмуючій ситуації і рекомендується до стягнення. При цьому, за вказаним спеціалізованим висновком спричинена позивачу моральна шкода знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв`язку зі збройним нападом на Україну російської федерації. Саме визначену моральну шкоду у розмірі 40 млн. грн. він і вимагає до стягнення з російської федерації та супутніх відповідачів - юридичних осіб російської федерації: Публічне акціонерне товариство «Газпром», Товариство з обмеженою відповідальністю «Газпром Капітал», Міжнародна Компанія товариство з обмеженою відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед», за нормативним принципом ALTER EGO (друге «я»), вказуючи, що ці юридичні особи є основними донорами фінансування військового нападу на Україну, війни в Україні і такі компанії є «продовженням рф», а тому, на думку позивача, до них можливе застосування і стягнення збитків за завдану шкоду з урахуванням застосування принципу «ALTER EGO», який застосовується у багатьох країнах світу, в тому числі ЄСПЛ та на рівні касації започаткована нині вже класичною постановою Верховного Суду від 22.07.2022 у справі №910/4210/20 (справа «Промінвестбанку»).

Серед іншого, у позовній заяві наводить обґрунтування підстав для розгляду його справи в Україні українським судом при відсутності судового імунітету російської федерації.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 09.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання 26.08.2025 о 10:00.

Так, 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною і російською федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території російської федерації та діяльність дипломатичних установ російської федерації на території України зупинено. Комунікація Міністерства закордонних справ України з органами державної влади російської федерації за посередництва третіх держав не здійснюється. У зв`язку з чим наразі унеможливлено сприяння органами дипломатичної служби України у переданні судових документів російській стороні (листи Міністерства закордонних справ України

вих. №71/17-500-67127 від 04.09.2022 та вих. №71/17-500-77469 від 03.10.2022).

01.12.2022 прийнято Закон України № 2783-IX «Про вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року». 22.12.2022 Закон опубліковано у газеті «Голос України» та 23.12.2022 він набрав чинності.

Закон передбачає: зупинення дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 №240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 (далі - Мінська конвенція та Протокол), вчиненого від імені України у м.москві 28.03.1997 і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 № 140/98-ВР, у відносинах з російською федерацією та Республікою Білорусь (стаття 1); вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 №240/94-ВР, та Протоколу до неї, вчиненого від імені України у м. москві 28.03.1997 і ратифікованого Законом України від 03.03. 1998 № 140/98-ВР (стаття 2).

Крім цього, у відповідності до положень статті 32 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року та статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», МЗС було розроблено алгоритм дій з питання отримання згоди російської сторони на відмову від судового імунітету держави у зв`язку із розглядом судами України цивільних справ за позовами проти російської федерації, у т.ч. в особі посольства російської федерації в Україні, за яким МЗС доручало Посольству України в російській федерації передати до Міністерства закордонних справ російської федерації ноту МЗС з питання отримання згоди російської федерації на відмову від судового імунітету під час розгляду судовими органами України справ за позовами проти російської федерації.

Водночас, у зв`язку з порушенням російською федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряду інших документів ОБСЄ, у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справ України 24.02.2022 нотифікувало МЗС російської федерації про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та російською федерацією від 14.02.1992.

Відтак, діяльність дипломатичних представництв України в росії та росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинені. Комунікація МЗС з органами влади російської федерації також не здійснюється.

Також, відповідно до повідомлення, розміщеного 25.02.2022 на офіційному вебсайті Акціонерного товариства «Укрпошта», у зв`язку з агресією з боку російської федерації та введенням воєнного стану, АТ «Укрпошта» припинило поштове співробітництво з Поштою росії та Білорусі; посилки та перекази в ці країни не приймаються.

Як убачається із матеріалів справи, судові повістки про виклик відповідачів до суду не було відправлено засобами поштового зв`язку, оскільки згідно актів від 11.07.2025, від 26.08.2025 про припинення відправлень, які складено судовим розпорядником та затверджений керівником апарату Вишгородського районного суду Київської області, у зв`язку із припиненням АТ «Укрпошта» доставки відправлень до росії та білорусії з перших днів війни, всі посилки, які на той час вже надійшли до Укрпошти, були відправлені назад адресатам. Наразі здійснити поштове відправлення в росію чи білорусію з відділень Укрпошти неможливо.

З урахуванням положень частини одинадцятої статті 128 ЦПК України, інформацію про дату, час та місце розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до російської федерації в особі уряду російської федерації, Публічного акціонерного товариство «ГАЗПРОМ», Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗПРОМ Капітал», міжнародної компанія товариство з обмеженою відповідальністю «ГАЗПРОМ ІНТЕРНЕШНЛ ЛІМІТЕД» про стягнення моральної шкоди, спричиненої через військову збройну агресію проти України, було, завчасно розміщено оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

На стадії підготовчого провадження брали участь позивач та його представник - адвокат Коркмазова В.А.

Відповідачі не направили своїх представників до суду, поважності причин неявки не повідомили та не скористалися правом подати відзиви на позовну заяву, яку їм було надіслано представником позивача - адвокатом Лупейко О.В. 25.06.2025 у електронному вигляді на поштові електронні адреси.

29.10.2025, у підготовчому судовому засіданні, суд, враховуючи ухвалу Верховного Суду від 22.07.2025 у справі №363/2685/23, роз`яснив представнику позивача - адвокату Коркмазовій В.А. право (можливість) самостійно проінформувати відповідача про відкриття провадження у справі шляхом надсилання копії ухвали Вишгородського районного суду Київської області від 09.07.2025 та судових повісток про виклик до суду, в електронній формі.

19.11.2025 до суду, через систему «Електронний суд», представником позивача - адвокатом Лупейко О.В. подано клопотання/заява про долучення до матеріалів справи документів, які фіксують повідомлення стороною позивача російської федерації та супутніх відповідачів про судовий процес, зокрема про надсилання на їх електронні поштові адреси копії ухвали суду від 09.07.2025 та судових повісток.

Вирішуючи питання про можливість проведення підготовчого засідання у відсутності представників відповідачів, суд врахував, думку позивача та його представника, положення статті 223 ЦПК України, вжиті судом заходи для забезпечення участі сторони відповідачів, а також те, що відповідно до частини одинадцятої статті 128 ЦПК України, відповідачі, з опублікуванням оголошення про їх виклик до суду, вважаються повідомленими про дату, час і місце розгляду справи.

Так, у підготовчому засіданні представником позивача заявлено клопотання про допит у якості свідка дружину позивача - ОСОБА_9 на підтвердження обставин, викладених у позові, зокрема щодо отримання позивачем поранення та проходження ним реабілітації, про його стан, оскільки вона перебувала з ним поряд.

З урахуванням думки позивача, який підтримав вказане клопотання, ухвалою суду, внесеною до протоколу судового засідання, клопотання представника позивача про допит свідка - ОСОБА_9 , було задоволено.

Інших заяв та клопотань, які необхідно вирішити у підготовчому судовому засідання від учасників провадження до суду не надійшло.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 26.11.2025 закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до російської федерації в особі Уряду російської федерації, Публічного акціонерного товариство «ГАЗПРОМ», Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗПРОМ Капітал», міжнародної компанія товариство з обмеженою відповідальністю «ГАЗПРОМ ІНТЕРНЕШНЛ ЛІМІТЕД» про стягнення моральної шкоди, спричиненої через військову збройну агресію проти України, до судового розгляду на 18.02.2026 о 10:00.

Копію ухвали суду надіслано для оприлюднення у Єдиному державному реєстрі судових рішень та видано стороні позивача, роз`яснивши позивачу та його представникам право (можливість) самостійно проінформувати відповідачів про розгляд справи, шляхом надсилання копії цієї ухвали та судових повісток в електронній формі, підтвердження чого надати суду.

Повідомлення відповідачів про день, час і місце розгляду справи судом здійснено шляхом оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

У судове засідання, призначене на 18.02.2026, з`явилися позивач та його представник - адвокат Лупейко О.В.

Відповідачі, які були повідомлені про день, час та місце розгляду справи шляхом опублікування оголошення на сайті суду, не направили своїх представників до суду, поважності причин неявки не повідомили.

За відсутності у представника позивача доказі підтвердження самостійного надсилання відповідачам судових повісток про виклик до суду та копії ухвали суду від 26.11.2025, розгляд справи було відкладено на 25.03.2026, про що відповідачів повідомлено у порядку частини одинадцятої статті 128 ЦПК України - шляхом опублікування оголошення на сайті суду.

06.03.2026 до суду, через систему «Електронний суд», представником позивача - адвокатом Лупейко О.В. подано клопотання про долучення матеріалів про повідомлення російської федерації про судовий процес, а саме документи, які фіксують повідомлення стороною позивача російської федерації про судовий процес в Україні та призначення

на 11 год. 30 хв. 25 березня 2026 року судового засідання, через доступні інтернет-ресурси - на три електроні адреси Мін`юсту рф (pst@minjust.ru; pr@minjust.gov.ru; info@minjust.gov.ru), на електрону адресу Міністерства закордонних справ рф (dskc@mid.ru), ПАТ «Газпром» (gazprom@gazprom.ru), ТОВ «Газпром-Капітал» (info.gazprom_capital@adm.gazprom.ru), ТОВ ««Газпром Інтернешнл Лімітед» (info@gazprom-international.com).

У судове засідання, призначене на 25.03.2026 з`явилися позивач та його представник. Відповідачі, які були повідомлені судом про день, час та місце розгляду справи шляхом опублікування оголошення на сайті суду, та стороною позивача через доступні інтернет-ресурси, не направили своїх представників до суду, поважності причин неявки не повідомили.

Вирішуючи питання про можливість розгляду справи у відсутності відповідачів, суд враховує позицію сторони позивача щодо можливості розгляду справи, положення статті 223 ЦПК України, а також те, що відповідно до частини одинадцятої статті 128 ЦПК України, відповідач, з опублікуванням оголошення про його виклик до суду, вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Додатково слід зазначити, що відповідно до правових позицій, викладених у Постанові КЦС ВС від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено російську федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії російської федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Відповідно до статті 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Під час розгляду справи по суті, позивач та його представник підтримали позовні вимоги, наполягаючи на їх задоволенні.

В порядку статті 234 ЦПК України позивач ОСОБА_1 , за його клопотанням, був допитаний як свідок згідно із статтями 230-232 ЦПК України, оскільки факти, які мають значення для справи, йому відомі особисто.

Так, допитаний у якості свідка позивач ОСОБА_1 показав суду, що вранці 24.02.2022 усе почалося та йому зателефонувала молодша донька і повідомила про вторгнення російських військ на територію України. Переглядаючи та читаючи новини, у нього виникло бажання захищати сою країну та він, після обіду, цього самого дня, поїхав до військкомату у місті Вишгороді. Не маючи військового досвіду, він проходив службу на полігоні опановуючи військову справу. У цей час його старша донька разом із чоловіком та онучкою, з метою збереження власного життя, виїхали з міста Києва до Макарівського району, проте вказаний район було окуповано та місяць з ними не було зв`язку, що дуже хвилювало свідка та йому було тяжко морально не знати, що з ними. Після звільнення Макарівського району з окупації, вони вийшли на зв`язок та повернулися до Києва. Свідок зазначив, що усі його рідні залишилися в Україні та він продовжував службу у військкоматі. Під час проходження служби, він уже бачив, як окупанти все блище підходили, а він та його побратими забирали поранених і підбирали людей, які хотіли врятуватися. Після того, які він набув досвіду, він прийняв рішення та написав рапорт і перевівся у розвідку до військової частини, яку направили у Чернігівському напрямку. Як пояснив свідок, де б він не був, де б не проїжджав, всюди був жах, хаос, паніка. Після Чернігова його батальйон направили на Харківський напрямок, де вони брали участь у бойових діях, стримуючи окупанта. У районі міста Куп`янська у селі Синьківка, під час бою, він отримав тяжке поранення та йому не було відомо, що буде далі. Думки про рідних допомогли йому дочекатися допомоги, яку він чекав кілька годин під обстрілами, маючи надію, що не помре. Коли прийшли побратими, вони змушені були йти пішки три кілометри до місця локації транспорту та їм вдалося вийти із зони бойових дій. Після цього його госпіталізували у лікарні міста Харкова, а потім евакуювали до міста Києва, де йому було проведено 10 оперативних втручань під наркозом. Увесь цей час його підтримувала дружина та його доньки, завдяки яким він пережив ці події. Після поранення, лікарі довгий час його відмовляли від операції з видалення осколку розміром 21 мілімерт із попереку, мотивуючи це тим, що він міг стати інвалідом на все життя та буди прикутим до інвалідного візка. Не маючи бажання буди тягарем для близьких, він прийняв рішення оперуватися та, завдяки лікарям, операція пройшла успішно. Потім він пройшов комісію МСЕК та йому встановлено третю групу інвалідності. Незважаючи на це, він повернувся до побратимів на військову службу в Куп`янському напрямку та ще півроку виконував службові завдання. Після того, як його батальйон вивели на ротацію, він, усвідомлюючи, що фізично не може у повному обсязі виконувати службові завдання через свій неповноцінний стан, був змушений припинити службу, у зв`язку із інвалідністю. Після пережитого, він не усвідомлював, як йому жити далі, важко дивитися, як гинуть звичайні люди та його побратими, його психічний стан зазнав травми внаслідок дій агресора. Свідок також зазначив, що на фоні усього, що відбулося у результаті вторгнення та подій, що з ним сталися, його дружина була поруч, нервувала та, як наслідок сама захворіла, через що він також почав хвилюватися. Станом на сьогодні, усі пережиті моменти в його голові , він завжди про це думає, не може спати вночі та прокидається по 3, 5 разів на ніч. Порівняно з тим, як він жив до вторгнення російської федерації, коли він був здатний забезпечити сім`ю, підтримувати дітей, займатися спортом та бізнесом, нині підтримують його. Бізнес, який він мав у селі Козаровичі, було знищено окупантами разом із документами на нього. Вважає, що саме російська федерація заподіяла йому такі страждання та має відповісти за це у заявленому розмірі, який є замалим, щоб компенсувати його втрату.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 , яка є дружиною позивача, показала суду, що з чоловіком познайомилася після вторгнення, коли усі переживали стрес. Її чоловік пішов добровольцем захищати країну, а його старша донька з родиною були у Макарівському районі, молодша - у місті Києві та по чоловіку було видно, як він хвилювався за них. Чоловік проходив службу на ОСОБА_10 та ОСОБА_11 напрямках, де отримав важке поранення, довго лікувався, переживав фізичний та моральний біль. Вони досі не можуть оговтатися від пережитого, чоловік не може займатися спортом, як те було раніше, його моральний стан та якість сну значно погіршилися, він перебуває у стані розпачу, через інвалідність. Після отриманого поранення, вони не знали, чи він видужає, оскільки лікарі казали, що він може залишитися прикутим до інвалідного візка, не зможе ходити та буде тягарем. Вона була йому опорою, розмовляла з ним та допомагала, а коли вона захворіла, він її намагався підтримувати, вважав, що її хвороби є наслідком хвилювання за нього. На її думку, заявлений позивачем розмір для відшкодування моральної шкоди, яку заподіяла російська федерація, є справедливим, оскільки його життя ледве не обірвалося.

Заслухавши позивача та його представника, допитавши позивача як свідка, та свідка ОСОБА_9 , дослідивши у судовому засіданні письмові докази у справі, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше, як за звернення особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Згідно статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно вимог статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування (частина третя статті 82 ЦПК України).

Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Пункти 1, 2, 3, 4 частини першої статті 264 ЦПК України - під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із

Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився у місті Києві, є громадянином України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , а фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , разом з дружиною - ОСОБА_9 (а.с. 23-26).

ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 26 на зв., 27).

Згідно військового квитка серії НОМЕР_3 , виданого ІНФОРМАЦІЯ_4 01.04.2022, ОСОБА_1 13.03.2022 прийняв військову присягу, 24.02.2022 на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 призваний у Збройні Сили України (СЗРУ), а 05.11.2024 звільнений (демобілізований) в запас та 06.11.2024 знятий з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 29-33).

Так, згідно відміток, які містяться у вказаному військовому квитку, ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_6 з 24.02.2022 до 11.10.2022, а з 28.02.2023 до 05.11.2024 - у військовій частині НОМЕР_2 . Брав участь у бойових діях в Харківській області у складі ОГУ «Старобільськ», ТГр «Куп`янськ» в період з 16.11.2023 по 25.11.2023, в період з 21.05.2024 по 30.07.2024, в період з 05.08.2024 по 24.09.2024.

Згідно посвідчення серія НОМЕР_4 від 30.05.2024, ОСОБА_1 є учасником бойових дій (а.с. 28), а згідно посвідчення серія НОМЕР_5 від 18.11.2024, (а.с. 28 на зв.) та посвідчення серія НОМЕР_6 від 03.07.2025 (а.с. 237) ОСОБА_1 є особою з інвалідністю третьої групи внаслідок війни.

Як зазначено у довідці військової частини НОМЕР_2 від 30.04.2024 №1256 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), старший солдат ОСОБА_1 24.11.2023, в результаті артилерійського обстрілу на позиції, поблизу населеного пункту Синьківка Куп?янського району Харківської області одержав: Поєднане вогнепальне осколкове поранення голови, живота, кінцівок; ОСОБА_12 поранення нижньої третини носа; ОСОБА_12 поранення нижньої третини поперекової ділянки спини; ОСОБА_12 поранення нижньої третини плеча; ОСОБА_12 поранення нижньої гомілки з наявністю сторонніх тіл (а.с. 34).

Згідно довідки військової частини НОМЕР_2 від 05.11.2024, старший солдат

ОСОБА_1 , займаючи посаду старшого розвідника 2 розвідувального відділення розвідувального взводу військової частини НОМЕР_2 , дійсно брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в

АДРЕСА_3 в період з 16.11.2023 по 25.11.2023, з 21.05.2024 по 30.07.2024, з 05.08.2024 по 24.09.2024 (а.с. 34 на зв. - 35).

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_7 (по стройовій частині) №315 від 05.11.2024, старшого солдата по мобілізації ОСОБА_1 , водія-хіміка відділення радіаційного, хімічного, біологічного захисту військової частини НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_8 , звільненого з військової служби у запас згідно наказу командира військової частини НОМЕР_8 (по особовому складу) від 02.11.2024

№107-PC, відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за підпунктом «б» (за станом здоров`я - за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу)), вважати, що справи та посаду здав і направити на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_7 . З 05.11.2024 виключити зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Військова служба припиняється 05.11.2024 (а.с. 36).

Так, із наданої медичної документації ОСОБА_1 (а.с. 36 на зв - 60 ), убачається, що після отриманого 24.11.2023 вогнепального осколкового поранення голови, живота, кінцівок та сліпого поранення нижньої третини носа, нижньої третини поперекової ділянки спини, нижньої третини плеча, нижньої гомілки з наявністю сторонніх тіл, проходив тривале медичне лікування, зокрема 30.11.2023 проведено оперативне втручання ВХО ран, видалення металевих сторонніх тіл обличчя, лівого стегна.

У період з 17.01.2024 по 15.02.2024, з 03.03.2024 по 01.04.2024 ОСОБА_1 надавалась відпустка за станом здоров`я (а.с. 41, 45 на зв - 46).

Згідно виписки із медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_1 №109 у період з 13.02.2024 по 26.02.2024, лікарями встановлено назву діагнозу: основний - «Стороннє тіло у м`яких тканинах, множинні локалізації. Стан після МВТ (24.11.2023). ВОСП поперекової ділянки та лівого стегна. Сторонні тіла (уламки) м`яких тканин поперекової ділянки(1 шт ) та лівого стегна (1 шт ) Розмірами 8х4х4 мм до 2х1х1 мм. Травмована папілома спини»;

2 - «Сполучної і інших м`яких тканин тулуба неуточненої частини. Травмована папілома спини»; 2 - «Мінно-вибухова травма( від 24.11.2023 р). Закрита черепно-мозкова травма: струс головного мозку з вираженим цефалгічним, вираженим астено-невротичним, вестибуло-атактичним синдромами. Вогнепальні осколков сліпа поранення голови, м?яких тканин поперекової ділянки, L5 хребця; сліпі поранення живота, кінцівок, м?яких тканин обличчя, сліпе поранення н/3 лівого стегна з крайовим вогнепальним переломом н/3 лівої стегнової кістки. Закритий перелом кісток носу без зміщення кісткових уламків: Ускладнений остеохондроз хребта з переважним ураженням шийного, грудного та поперекового відділу. Хронічна вертеброгенна цервікоторакалгія з вираженим больовим та м?язево-тонічним синдромами.»

(а.с. 42-44).

У подальшому, зокрема у період з 05.03.2024 по 20.03.2024, ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у медичному закладі (а.с. 46 на зв. -49).

16.01.2024, 01.03.2024 та 07.05.2024 ОСОБА_1 проходив військово-лікарські комісії (а.с. 40 на зв., 45, 51) та з 16.05.2024 йому встановлено 3 групу інвалідності з зв`язку з пораненням, травма, що пов`язане із захистом Батьківщини (а.с. 51 на зв.), а також встановлено індивідуальну програму реабілітації інваліда №590 (а.с. 52), ступінь втрати працездатності - 30% (а.с. 53).

Також, до позовної заяви додано медичні документи щодо стану здоров`я дружини позивача - ОСОБА_13 за період з 27.03.2024 по 01.08.2024 (а.с. 61-73)

На підставі заяви ОСОБА_1 від 01.05.2025 про проведення психологічного дослідження, 12.05.2025 психолог та лікар-психотерапевт ОСОБА_8 , провівши психологічне дослідження ОСОБА_1 , на предмет психотравмування та визначення розміру моральної шкоди, спричиненої йому у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України, складено висновок спеціаліста-психолога, відповідно до якого: глибина інтенсивності, протяжність психотравмуючого впливу на особистість ОСОБА_14 , за обставинами, що були піддані дослідженню є надзвичайними, гіпертрофованими і потенційно небезпечними для його фізичного і психологічного здоров`я; досліджена ситуація, пов`язана зі впливом на життя і здоров`я ОСОБА_1 збройної агресії російської федерації на Україну, є, беззаперечно, психотравмуючою для нього: між спричиненою заявнику ОСОБА_1 моральною шкодою та психотравмуючими факторами, вбачається прямий причинно-наслідковий зв`язок; за обставин, які розглянуті у дослідженні, заявника ОСОБА_1 завдано моральної шкоди; визначений самостійно ОСОБА_1 розмір морального відшкодування за завдану моральну шкоду є адекватним у даній психотравмуючій ситуації. Рекомендований розмір морального відшкодування ОСОБА_1 за даними психологічного дослідження встановлюється у 40 (сорок) мільйонів гривень, у т.ч. з Урахуванням фактору, що сам ОСОБА_1 вважає таку суму мінімально адекватною для можливого часткового відновлення морального (психологічного) здоров`я (а.с. 73 на зв. - 86).

Також, до позовної заяви долучено письмові пояснення ОСОБА_1 , надані ними у відповідності до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», які, за своїм змістом дублюють зміст позовної заяви та їх вимоги, а також показання, надані у судовому засіданні як свідком, у зв`язку з чим, не є необхідним надавати їм окрему оцінку (а.с. 19-22).

Так, починаючи з 2014 року російська федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 14.12.1974, як акт збройної агресії.

Згідно заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21.04.2015 №337-VІІІ, збройна агресія російської федерації проти України розпочалася 20.02.2014 з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).

Друга фаза збройної агресії російської федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07.04.2014) та «Луганської народної республіки» (27.04.2014).

Третя фаза збройної агресії російської федерації розпочалася 27.08.2014 масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил російської федерації.

24.02.2022 розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії російської федерації проти України - повномасштабне вторгнення збройних сил російської федерації на суверенну територію України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05:30 24.02.2022.

Згідно статті 1 Закону України «Про оборону України», збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Стаття 1 Декларації про право на мир засвідчує, що кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (резолюція 71/189, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 19.12.2016).

Отже, обов`язку держав утримуватися від збройної агресії кореспондує право людини на мир, яке є запорукою дотримання інших прав і свобод, гарантованих нормами Загальної декларації прав людини та інших міжнародно-правових актів.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 № 9-рп/2012

(справа №1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (ст. 1, ст. 3).

Суд враховує, що преамбула Статуту Організації Об`єднаних Націй визначає, що держави-учасниці ООН сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління нещасть війни, проявлятимуть терпимість та житимуть в світі як добрі сусіди, об`єднуватимуть зусилля для підтримки міжнародного миру та безпеки.

Пункт 9 Резолюції 60/1, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 24.10.2005, визначає мир, безпеку та розвиток прав людини тими опорами, на яких тримається система ООН.

Пункт 120 Резолюції нагадує про обов`язок держав-учасниць ООН сприяти повазі та захисту усіх прав людини та основних свобод відповідно до Статуту ООН, Загальної Декларації прав людини та іншим документам, які стосуються прав людини. Універсальний характер цих прав не підлягає жодному сумніву.

Пункт 122 Резолюції підкреслює, що всі держави зобов`язані поважати права людини та основні свободи.

Відповідно до статті 28 Загальної декларації прав людини, кожному гарантується право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.

У статті 30 Декларації зазначено, що ніщо у цій Декларації не може бути витлумачено як надання будь-якій державі, групі осіб або окремим особам права займатися будь-якою діяльністю або вчиняти дії, спрямовані на знищення прав і свобод, викладених у цій Декларації.

Силові дії російської федерації, що тривають з 20.02.2014 є актами збройної агресії відповідно до пунктів «a», «b», «с», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14.12.1974.

За змістом частини третьої статті 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року (ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР

№2148-VIII(2148-08) від 19.10.1973) кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов`язується: а) забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні; b) забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовою, адміністративною чи законодавчою владою або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту;

с) забезпечити застосування компетентними властями засобів правового захисту, коли вони надаються.

Таким чином, російська федерація є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме російська федерація є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків.

Суд також враховує, що російська федерація, здійснивши збройну агресію щодо України, окупувавши частину території України, порушила чисельну кількість міжнародних норм та правил, в тому числі норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією.

Таким чином, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.

Загальновідомо (обставина, що не потребує доказування - частина третя статті 82 ЦПК України), що Російська Федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до російської федерації та ПАТ «Газпром», ТОВ «Газпром Капітал», МК ТОВ «Газпром Інтернешнл Лімітед»про відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок збройної агресії російської федерації на території України, яку оцінює у розмірі 40 мільйонів гривень.

Відповідно до статті 41 Конституції України, пункту 2 частини першої статті 3,

статті 321 ЦК України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права (частина друга статті 2 ЦК України).

Завдання моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, що передбачено пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України.

Пунктом 9 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.

Згідно частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Частиною другою статті 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Згідно статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Отже для відшкодування шкоди за правилами статті 1167 ЦК необхідно довести такі факти: протиправність діяння її заподіювача; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Водночас, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 5 своєї постанови № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов`язковому з`ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду ті з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. За загальними правилами відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії певних осіб чи органів завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до пункту 9 вищезазначеної постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

В пункті 10 зазначеної постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України вказано, що при заподіянні особі моральної шкоди, обов`язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.

Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов`язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту частини третьої статті 12 та статті 81 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.12.2020 в справі №752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12.07.2007).

Також, Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» зазначив, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом. Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19.03.2020 у справі №686/13212/19.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01.09.2020 у справі № 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Проте, це не позбавляє особу, яка звернулась до суду із позовом про відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації обов`язку обґрунтувати та довести у суді належними доказами, а суд - обов`язку встановити на підставі наданих доказів елементи правопорушення, що призвело до завдання моральної шкоди (не тільки наявність шкоди, але й те, що вона є наслідком саме діяння держави-відповідача (причинно-наслідковий зв`язок). У випадку завдання громадянинові шкоди внаслідок незаконних рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб шкода відшкодовується у повному обсязі незалежно від вини цих органів та осіб. Право на відшкодування моральної шкоди виникає у особи, у тому числі внаслідок неправомірних дій щодо неї або членів її сім`ї, якщо це призвело до фізичних і душевних страждань потерпілого.

У справі встановлено, що ОСОБА_1 брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України

Позивач ОСОБА_1 під час несення служби отримав тяжку травму, внаслідок чого має ІІІ групу інвалідності.

Також, ОСОБА_1 , допитаний як свідок, пояснив, що у війну пережив цілий спектр негативних емоцій, відчуває величезну психологічну втому, почувається психотравмованим, стан часто буває депресивним, його сім`я і він продовжують страждати.

Висновком спеціаліста-психолога за результатами психологічного дослідження ОСОБА_1 , складеного спеціалістом-психологом ОСОБА_8 , підтверджено, що ситуація, пов`язана зі впливом на життя і здоров`я ОСОБА_1 збройної агресії російської федерації на Україну, є безумовно психотравмуючою для нього, глибина інтенсивності, протяжність психотравмуючого впливу на його особистість є надзвичайними, гіпертрофованими і потенційно небезпечними для його фізичного і психологічного здоров`я, чим ОСОБА_1 завдано моральної шкоди.

Наявність душевних та фізичних страждань у позивача, внаслідок збройної агресії російської федерації, підтверджуються і показаннями свідка ОСОБА_9 .

Таким чином, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, суд вважає, що позивачем доведено завдання йому моральної шкоди внаслідок протиправних дій російської федерації.

Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачу моральну шкоду, суд бере до уваги, що в національному та міжнародному законодавстві відсутні чітко визначені критерії для обчислення розміру компенсації моральної шкоди у грошову еквіваленті. Натомість спори зі схожими правовідносинами були предметом розгляду ЄСПЛ.

Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v. TURKEY (Article 50), (40/1993/435/514), 28 July 1998), Турецька Республіка має сплатити позивачу компенсацію у розмірі 20000 кіпрських фунтів (станом на 01 січня 1998 Європейський Союз при підготовці до запровадження єдиної валюти ЄС - Євро, виходив із співвідношення 0,585274 кіпрських фунтів за 1 Євро, і таке відношення було актуальним на момент розгляду спору в Європейському суді з прав людини).

Рішенням ЄСПЛ у справі «Грузія проти Росії (ІІ)» ((заява № 38263/08, рішення Великої Палати від 28.04.2023), Суд зобов`язав Росію сплатити Грузії багатомільйонні компенсації за порушення прав грузин внаслідок російської збройної агресії у 2008 році, зокрема, ЄСПЛ присудив 8 240 000 євро в якості компенсації моральної шкоди щонайменше 412 особам, постраждалим від відсутності адекватного розслідування російською стороною загибелі цивільних під час активної фази бойових дій, що умовно складає по 20000 євро на одну особу.

З урахуванням вказаних позивачем і встановлених судом обставин, характеру спричиненої йому моральної шкоди, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку, що визначений позивачем розмір грошової компенсації моральної шкоди є непропорційним засадам справедливості та розумності.

Так, вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачу моральну шкоду, суд враховує характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, множинний характер порушення його конституційних прав, характер немайнових втрат, зокрема, що позивач брав безпосередню участь у бойових діях, у результаті чого отримав поранення, що спричинило необхідність довготривалого лікування, погіршення стану його здоров`я, якість життя, час та зусилля, необхідні для можливості відновлення попереднього стану, а тому, здійснюючи свою оцінку на основі справедливості, вважає розумним присудити позивачу в якості відшкодування моральної шкоди кошти в сумі 7 (сім) мільйонів гривень.

При цьому висновок спеціаліста-психолога від 12.05.2025 в частині завдання йому моральної шкоди в розмірі 40 мільйонів гривень суд вважає завищеним, що не може вважатися співмірним із змістом порушених прав та їх обсягів, виходячи з підстав обґрунтованих у позові та показань, наданих у судовому засіданні.

Таким чином, з урахуванням викладеного, суд, оцінивши кожний доказ з точки зору їх належності, достовірності та допустимості, а в сукупності доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшов висновку, про часткове задоволення позову. На переконання суду, відшкодування російською федерацією позивачу ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 7 (сім) мільйонів гривень, відповідатиме заподіяним йому моральним стражданням і буде достатнім та необхідним для відшкодування спричиненої шкоди та відновлення душевного стану. Вказаний розмір моральної шкоди суд вважає достатніми та справедливими.

Відповідно до курсу провідних валют, що були встановлені Нацбанком України на 25.06.2025 (день подання позову), склали: Долар США (USD) - 41,7924 грн. з 1 долар; Євро (EUR) - 48,5084 грн. за 1 євро.

Щодо солідарного з російською федерацією обов`язку інших відповідачів - ПАТ «ГАЗПРОМ», ТОВ «ГАЗПРОМ Капітал», МК ТОВ «ГАЗПРОМ ІНТЕРНЕШНЛ ЛІМІТЕД», залучених до участі у справі позивачем, з відшкодування моральної шкоди, слід зазначити, що, у даному випадку, позивачем не доведено, що ці компанії фінансували бойові дії, були виконавцями чи бенефіціарами наказів, через які позивач отримав поранення, надавали озброєння та були сторонами, що заподіяли конкретну шкоду саме позивачу.

Так, до позовної заяви долучено російською мовою «Устав Публичного акціонерного общества «Газпром автоматизація», «Устав общества с ограниченной ответственностью «Газпром капитал» та рішення суду першої інстанції - господарського суду Запорізької області від 27.08.2024 у справі №908/1955/22 (908/1654/24).

Однак, наданих матеріалів не достатньо і судом не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між діяльністю зазначених відповідачів - юридичних осіб та шкодою немайнового характеру, яку зазнавав позивач, а також, у даному випадку, суд не бере до уваги посилання позивача на постанову Верховного Суду від 22.07.2022 у справі №910/4210/20 (справа «Промінвестбанку»), враховуючи відмінність застосування норм права до правовідносин, що вирішуються у цій справі та вирішувалися у господарській справі на стадії виконання судового рішення.

Зважаючи на ті обставини, що цивільне право вимагає, щоб відповідальність несла та особа, яка вчинила неправомірні дії, а в даному випадку російська федерація є джерелом загрози, яка призвела до шкоди (війна, артобстріли, поранення), а тому суд покладає відповідальність саме на державу агресора.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Згідно пункту 22 статті 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до положень статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог в рівних частках.

Таким чином, враховуючи, що позивача звільнено від сплати судового збору, з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір в розмірі 13 420,00 гривень.

Керуючись статтями 41, 55 Конституції України, статтями 2, 11, 15, 16, 22, 23, 1167 ЦК України, статтями 2-5, 12, 13, 76-89, 133, 141, 174, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

позов ОСОБА_1 до російської федерації в особі уряду російської федерації, Публічного акціонерного товариство «ГАЗПРОМ», Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗПРОМ Капітал», міжнародної компанія товариство з обмеженою відповідальністю «ГАЗПРОМ ІНТЕРНЕШНЛ ЛІМІТЕД» про стягнення моральної шкоди, спричиненої через військову збройну агресію проти України - задовольнити частково.

Стягнути з російської федерації (за рахунок її коштів, майна і активів) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, спричинену через збройну агресію російської федерації проти України, у розмірі 7 000 000 (сім мільйонів) гривень, що на дату подання позову до суду (25.06.2025) складає в еквіваленті 167 494 (сто шістдесят сім тисяч чотириста дев`яносто чотири) доларів США 57 центи або 144 304 (сто сорок чотири тисячі триста чотири) Євро 90 центів.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з російської федерації у дохід держави судовий збір у розмірі 13 420 (тринадцять тисяч чотириста двадцять) гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст судового рішення складено 22.04.2026.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації:

АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ;

Відповідачі:

російської федерації в особі уряду російської федерації, адреса: м.москва,

вул. краснопресненська набережна, 2;

Публічне акціонерне товариство «ГАЗПРОМ», адреса: 197229, російська федерація, м.cанкт-петербург, пр-т лахтинський, буд.2 коп.3, код 1027700070518;

Товариство з обмеженою відповідальністю «ГАЗПРОМ Капітал», адреса: 195277, російська федерація, м.санкт-петербург, внутрішньо міська територія, муніципальний округ міста сампсонієвське, пр-т большой сампсонієвський, буд.28/2, літ. «Д», приміщення 43-н, приміщення 58, код 1087746212388;

міжнародної компанія товариство з обмеженою відповідальністю «ГАЗПРОМ ІНТЕРНЕШНЛ ЛІМІТЕД», адреса: 236006, російська федерація, Калінінградська область, міський округ міста калінінград, м. калінінград, б-р сонячний, буд.3, оф.4, код 1223900013952.

Суддя О.П. Лукач