Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №460/14826/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/14826/25 пров. № А/857/43666/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Матковської З.М.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Комшелюк Т.О.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Рівне,

дата складання повного тексту рішення – 30 вересня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність щодо не проведення індексації пенсії у спосіб послідовного збільшення середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передували року призначення пенсії за віком 2017, 2018, 2019, на коефіцієнт збільшення цього показника, що враховується для обчислення пенсії: з 01.03.2021 на 1,11; з 01.03.2022 на 1,14; з 01.03.2023 на 1,197; з 01.03.2024 на 1,0796 та з 01.03.2025 на 1,115; зобов`язати здійснити перерахунок та виплату пенсії за період з 01.03.2025 у спосіб послідовного збільшення середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передували року призначення пенсії за віком 2017, 2018, 2019, на коефіцієнт збільшення цього показника, що враховується для обчислення пенсії: з 01.03.2021 на 1,11; з 01.03.2022 на 1,14; з 01.03.2023 на 1,197; з 01.03.2024 на 1,0796 та з 01.03.2025 на 1,115, зарахувавши до загального страхового стажу період роботи з 01.01.2004 по 31.07.2024 в реанімаційному відділенні закладу охорони здоров`я у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

На обґрунтування позовних вимог стверджує, що з 01.04.2020 перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, які передують року призначення пенсії 2017-2019 роки – 7763,17 грн. В липні 2025 року ним було з`ясовано, що відповідач всупереч положенням чинного законодавства здійснює індексацію пенсії у неналежному розмірі. Відповідач листом від 30.07.2025 на заяву позивача повідомив, що позивачу призначено пенсію з урахуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2017-2019 роки – 7763,17 грн, то підстав для індексації пенсії позивача шляхом збільшення на відповідні коефіцієнти показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, яка врахована для призначення пенсії з 01.07.2021 - відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.2021 №127, з 01.03.2022 - відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №118, з 01.03.2023 – відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 №168 немає. З листа відповідача також слідує, що на виконання вимог вищевказаних постанов Уряду до пенсії позивача встановлено підвищення: з 01.07.2021, з 01.03.2022, з 01.03.2023. Окрім цього, із наданих відповідачем документів позивачем з`ясовано, що з березня 2024 року відповідач всупереч чинному законодавству змінив для розрахунку її пенсії - показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, які передують року призначення пенсії 2017-2019 роки – 7763,17 грн, що враховувався при призначенні її - на показник за 2014-2016 роки - 3764,40 грн із коефіцієнтами її підвищення. Так, з березня 2024 року Пенсійним органом враховується для розрахунку пенсії показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки 2014-2016 роки із коефіцієнтами підвищення, яка для призначення пенсії позивачу не враховувалась та не повинна була братись для розрахунку її пенсійної виплати. Водночас, на переконання позивача саме середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, які передують року призначення пенсії 2017-2019 роки – 7763,17 грн повинна була індексуватись відповідно до ст. 42 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” на відповідні затверджені Урядом коефіцієнти підвищення з 01.03.2021 на 1,11; з 01.03.2022 на 1,14; з 01.03.2023 на 1,197; з 01.03.2024 на 1,0796 та з 01.03.2025 на 1,115. Крім того, позивачем зазначено, що відповідачем протиправно не зараховано період трудової діяльності з 01.01.2004 по 31.07.2024 до його страхового стажу у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не проведення індексації пенсії ОСОБА_1 у спосіб послідовного збільшення середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передували року призначення пенсії за віком 2017, 2018, 2019, на коефіцієнт збільшення цього показника, що враховується для обчислення пенсії: з 01.03.2021 на 1,11; з 01.03.2022 на 1,14; з 01.03.2023 на 1,197; з 01.03.2024 на 1,0796 та з 01.03.2025 на 1,115 та не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 в подвійному розмірі періодів роботи з 01.01.2004 по 30.11.2021, з 01.01.2022 по 31.07.2024. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 за період з 01.03.2025 у спосіб послідовного збільшення середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передували року призначення пенсії за віком 2017, 2018, 2019, на коефіцієнт збільшення цього показника, що враховується для обчислення пенсії: з 01.03.2021 на 1,11; з 01.03.2022 на 1,14; з 01.03.2023 на 1,197; з 01.03.2024 на 1,0796 та з 01.03.2025 на 1,115, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.01.2004 по 30.11.2021, з 01.01.2022 по 31.07.2024 у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення”. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що абзац перший в сукупності з абзацом другим пункту 5 Порядку № 124 повинні застосовуватися відповідно до частини другої статті 42 Закону № 1058-ІV, тобто під час проведення індексації повинен застосовуватися показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії під час її призначення. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що при проведенні перерахунку пенсій, призначених у 2021-2025 роках згідно з Законом № 1058-ІV, у зв`язку з щорічною індексацією, збільшенню підлягає показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, як це передбачено частиною другою статті 42 Закону № 1058-ІV. Застосуванню також підлягають відповідні Постанови № 127, № 118, № 168 та № 185, №209. Порядок № 124 підлягає застосуванню виключно в частині, яка не суперечить положенням Закону № 1058-ІV. З огляду на визначення загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами застосування при проведенні індексації пенсій, починаючи з 2020 року, відповідно до частини другої статті 42 Закону № 1058-ІV положень пункту 5 Порядку № 124 є протиправним.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що постанова Кабінету міністрів України від 20.02.2019 № 124, якою затверджено Порядок проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», не втратила чинність та її не визнано неконституційною, тож вона підлягає до виконання. Збільшений відповідно до Порядку № 124 показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у тому числі пенсії позивача, з 01.03.2025 становить 7763,17 грн. Тобто з 01.03.2025 проіндексовано заробітну плату для обчислення пенсії, а не пенсійну виплату. Таким чином дії відповідача, які полягають у відмові проведення індексації пенсії позивачу шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески та який враховується для обчислення його пенсії (за 2021-2025) на коефіцієнти збільшення є правомірними. Також вказує, що позивачем пропущено строк звернення до суду.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 01.04.2020 перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, які передують року призначення пенсії 2017-2019 роки – 7763,17 грн.

В липні 2025 року ним було з`ясовано, що відповідач всупереч положенням чинного законодавства здійснює індексацію пенсії у неналежному розмірі, у зв`язку з чим він звернувся через представника до пенсійного органу з заявою про нарахування та виплату пенсію у належному розмірі.

Листом від 30.07.2025 №1700-0202-8/56724 відповідач повідомив, що на виконання вимог постанов Уряду №127, №118, №168 до пенсії позивача встановлено підвищення: з 01.07.2021, з 01.03.2022, з 01.03.2023 у відповідних розмірах. Також в листі зазначено, що з березня 2024 року відповідач змінив для розрахунку його пенсії - показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, які передують року призначення пенсії 2017-2019 роки – 7763,17 грн, що враховувався при призначенні її пенсії - на показник за 2014-2016 роки 3764,40 грн із коефіцієнтами її підвищення (2021-2025 років). Також зауважив, що період роботи позивача з 01.01.2004 по 31.07.2024 зараховано в календарному обчисленні.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині: визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не проведення індексації пенсії ОСОБА_1 у спосіб послідовного збільшення середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передували року призначення пенсії за віком 2017, 2018, 2019, на коефіцієнт збільшення цього показника, що враховується для обчислення пенсії: з 01.03.2021 на 1,11; з 01.03.2022 на 1,14; з 01.03.2023 на 1,197; з 01.03.2024 на 1,0796 та з 01.03.2025 на 1,115 та не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 в подвійному розмірі періодів роботи з 01.01.2004 по 30.11.2021, з 01.01.2022 по 31.07.2024. Зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 за період з 01.03.2025 у спосіб послідовного збільшення середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передували року призначення пенсії за віком 2017, 2018, 2019, на коефіцієнт збільшення цього показника, що враховується для обчислення пенсії: з 01.03.2021 на 1,11; з 01.03.2022 на 1,14; з 01.03.2023 на 1,197; з 01.03.2024 на 1,0796 та з 01.03.2025 на 1,115, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.01.2004 по 30.11.2021, з 01.01.2022 по 31.07.2024 у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до частини другої статті 42 Закону 1058-ІV для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, передбачений абзацом другим цієї частини, може бути збільшений, але не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

Розмір та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини.

Відповідно до пункту 4 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону №1058-IV у разі якщо внаслідок перерахунку пенсії за нормами цього Закону її розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 року №1282-ХІІ “Про індексацію грошових доходів населення” (далі - Закон № 1282-ХІІ).

Згідно із абзацом другим частини першої статті 2 Закону № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.

Економічною підставою для проведення індексації грошових доходів населення згідно зі статтями 4, 6 Закону № 1282-ХІІ є факт, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Також ознаками, що характеризують індексацію доходів громадян, є місце отримання відповідних доходів, а також джерела їх фінансування (частина перша статті 9 Закону № 1282-XII).

Отже, індексація має спеціальний статус виплати з боку держави у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, яка має систематичний характер, а тому індексація є невід`ємною складовою сум при розрахунку пенсії.

Обов`язковий характер індексації визначається статтею 18 Закону України від 05.10.2000 року №2017-ІІІ “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” (далі - Закон № 2017-ІІІ), у якій визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (частина друга статті 19 Закону №2017-ІІІ).

У свою чергу, у зв`язку із необхідністю вдосконалення пенсійного забезпечення громадян, визначення дати щорічної індексації пенсії та кола осіб, яким пенсії індексуються, 15.02.2022 року було прийнято Закон України №2040-IX “Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення пенсійного законодавства” (далі - Закон №2040-IX), яким, зокрема, частину п`яту статті 2 Закону №1282-XII було викладено в новій редакції.

Так, частиною п`ятою статті 2 Закону №1282-XII в редакції Закону №2040-IX визначено, що індексація пенсій проводиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців 2 і 3 частини другої статті 42 Закону №1058-IV.

Отже, враховуючи положення частини п`ятої статті 2 Закону №1282-XII та абзацу 4 частини другої статті 42 Закону №1058-IV, колегія суддів констатує, що Верховна Рада України уповноважила Кабінет Міністрів України визначати порядок здійснення індексації пенсій та розмір коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, але з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим частини другої статті 42 Закону №1058-IV.

На виконання вимог статті 42 Закону №1058-IV Кабінет Міністрів України 20.02.2019 року затвердив Порядок №124, яким визначив механізм проведення перерахунку раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Відповідно до пункту 4 Порядку №124 коефіцієнт збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, визначається за такою формулою:

К= ((ЗСЦ + ЗСЗ) х 50% / 100%) + 1,

де ЗСЦ - показник зростання споживчих цін за попередній рік (у відсотках);

ЗСЗ - показник зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (у відсотках), що визначається за такою формулою:

ЗСЗ = Псзп (1) : Псзп (2) х 100% - 100%,

де Псзп (1) - показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення;

Псзп (2) - показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, за три календарні роки, що передують року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду України для фінансування виплати пенсій у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування коефіцієнт щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, може бути збільшено, але він не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, за три календарних роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

Розмір коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, визначається щороку Кабінетом Міністрів України у межах бюджету Пенсійного фонду України. При цьому в разі відсутності даних про заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка враховується для обчислення пенсії, для визначення розміру коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, враховується наявна заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка враховується для обчислення пенсії, з наступним перерахунком зазначеного коефіцієнта для підвищення пенсії відповідно до цього Порядку.

Перерахунок пенсій відповідно до цього Порядку проводиться щороку з 1 березня.

Отже, з 2019 року Порядком №124 з метою визначення механізму проведення перерахунку раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески впроваджено, зокрема, формулу обчислення коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески.

Згідно із пунктом 5 Порядку №124 у 2019 році перерахунок пенсій у зв`язку із збільшенням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, проводиться шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії, станом на 01.10.2017 року на коефіцієнт, визначений згідно із абзацом першим пункту 4 цього Порядку.

Кожен наступний перерахунок у зв`язку із збільшенням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, проводиться з урахуванням збільшеного у попередніх роках показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Пенсії, які призначені відповідно до Закону №1058-IV та розмір яких не підвищено відповідно до пункту 4 цього Порядку, абзаців першого, другого цього пункту, з урахуванням абзаців першого, третього частини першої, частини другої статті 28, абзацу другого пункту 4-1 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону №1058-IV, пункту 4 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій”, а також з урахуванням щомісячної державної адресної допомоги до пенсії, що виплачується відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 року №265 “Деякі питання пенсійного забезпечення громадян” (Офіційний вісник України, 2008 року, №25, ст.785), щороку підвищуються за рішенням Кабінету Міністрів України в межах бюджету Пенсійного фонду України. Підвищення встановлюється в межах максимального розміру пенсії, визначеного законом, і враховується під час подальших перерахунків пенсії.

Відповідно до пункту 6 Порядку №124 під час перерахунку пенсій відповідно до цього Порядку враховуються суми доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, суми індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законодавством). Якщо внаслідок перерахунку розмір пенсії зменшується, пенсія перераховується під час наступного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Тобто, запровадивши механізм щорічної індексації пенсій, зокрема, особам, пенсія яким призначена за Законом №1058-IV, для сталості пенсійного забезпечення громадян та видатків на його фінансування, держава взяла на себе зобов`язання забезпечити підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін шляхом підвищення пенсій із застосуванням нового уніфікованого механізму через збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, і який враховувався для обчислення пенсії, який не є сталим, та підвищення рівня матеріального забезпечення найбільш вразливих верств населення з числа пенсіонерів, незалежно від умов, з якими Закон № 1282-ХІІ пов`язував підстави для проведення індексації доходів, зокрема, пенсій.

Разом з тим, пунктом 5 Порядку №124 визначено базовий показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії, а саме: станом на 01.10.2017 року (3764,40 грн) до якого застосовується коефіцієнт, визначений за формулою, наведеною в абзаці першому пункту 4 цього Порядку і в цій частині положення Порядку №124 суперечать статті 42 Закону № 1058-ІV з огляду на таке.

Як вже було зазначено вище, відповідно до частини другої статті 42 Закону №1058-ІV для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Так, відповідно до статті 27 Закону України № 1058-ІУ розмір пенсії за віком визначається за формулою:

П = Зп х Кс, де:

П - розмір пенсії, у гривнях;

Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях;

Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.

При цьому, частиною другою статті 40 Закону № 1058-IV визначено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується ПФУ за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики; Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Отже, розмір пенсії за віком визначається для кожного пенсіонера індивідуально і залежить від набутого ним страхового стажу, отримуваної заробітної плати, з якої сплачувалися страхові внески та, зокрема, показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

Верховний Суд повторює, що законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення порядку здійснення індексації пенсій та розміру коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, але з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим частини другої статті 42 Закону №1058-IV.

Разом з цим, колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати базову розрахункову величину (показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії станом на 01.10.2017 року, який становить 3764,40 грн) до якої може бути застосований коефіцієнт збільшення, оскільки такий підхід нівелює основне призначення індексації грошових доходів населення - підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін та суперечить акту вищої юридичної сили Закону № 1058-IV, абзацом 1 частини другої статті 42 якого чітко визначено, що для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 року у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 року у справі №160/1088/19).

Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, колегія суддів зазначає, що під час перерахунку пенсії, який здійснюється з метою забезпечення її індексації, положення Порядку №124 підлягають застосуванню виключно в частині, яка не суперечить положенням Закону № 1058-IV, у зв`язку з чим під час такого перерахунку використовуватись має той показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення такої пенсії в момент її призначення.

Колегія суддів зазначає, що з метою забезпечення у 2021 - 2025 роках проведення індексації пенсій для підвищення рівня матеріального забезпечення найбільш вразливих верств населення з числа пенсіонерів Кабінет Міністрів України у межах бюджету Пенсійного фонду України визначив такі розміри коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, зокрема:

у 2021 році – 1,11 згідно із постановою №127;

у 2022 році - 1,14 згідно із постановою №118;

у 2023 році - 1,197 згідно із постановою №168;

у 2024 році - 1,0796 згідно з постановою №185;

у 2025 році – 1,115 згідно з постановою №209.

Таким чином, індексація пенсій у 2021-2025 роках повинна проводитись відповідно до постанови №127, постанови №118, постанови №168, постанови №185, постанови №209 Порядку №124 та з урахуванням приписів частини другої статті 42 Закону № 1058-IV шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії із застосуванням коефіцієнтів збільшення 1,11, 1,14, 1,197, 1,0796, 1,115 відповідно.

Застосовуючи наведені вище норми права, з урахуванням зазначених вище висновків Верховного Суду, колегія суддів констатує, що ГУ ПФУ, здійснюючи в 2021-2025 роках перерахунок пенсії на підставі частини другої статті 42 Закону №1058-IV, встановивши йому щомісячні доплати до пенсії, замість застосування коефіцієнтів збільшення 1,11, 1,14, 1,197, 1,0796, 1,115 до показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії позивача, діяло не у відповідності до вимог чинного законодавства.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 27 січня 2025 року у справі №200/422/24 та від 28 січня 2025 року у справі №400/4663/24, від 19 березня 2025 року у справі №380/11918/24.

Щодо зарахування до страхового стажу в подвійному розмірі періоду трудової діяльності з 01.01.2004 по 30.11.2021, з 01.01.2022 по 31.07.2024 у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пільги по обчисленню стажу за роботу в деяких медичних закладах встановлені статтею 60 Закону №1788.

Статтею 60 Закону №1788 передбачено, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Згідно преамбули Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, який набрав чинності з 01.01.2004 року, цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Частиною четвертою статті 24 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно пункту 16 Розділу XV “Прикінцеві положення” цього Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Таке правове регулювання вказує на те, що положення Закону України “Про пенсійне забезпечення”, в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах (в тому числі щодо пільг по обчисленню стажу), продовжують діяти і підлягають застосуванню після 01.01.2004 року.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909 “Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років” відносяться лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, санаторно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри.

Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я СРСР “Про подальше вдосконалення анестезіолого-реанімаційної допомоги населенню” № 841 від 11.06.1986 року, яким затверджено Положення про відділення (групу) анестезіології- реанімації лікувально-профілактичного закладу, у реанімаційній службі закладів охорони здоров`я існували: відділення (групи) анестезіології - реанімації, відділення реанімації та інтенсивної терапії, палати для реанімації та інтенсивної терапії.

При цьому згідно наказу Міністерства охорони здоров`я України від 08.10.1997 року № 303 “Про регламентацію діяльності анестезіологічної служби України” затверджено рекомендації щодо структури служби анестезіології та інтенсивної терапії в лікувально-профілактичних закладах України, згідно яких для виконання завдань, які стоять перед службою анестезіології, в лікувально-профілактичних закладах, де за штатними нормативами повинно бути не більше 3-х лікарів анестезіологів, разом з відповідною кількістю сестер-анестезисток організується анестезіологічна група.

При наявності в лікарні чи пологовому будинку 75 ліжок хірургічного профілю, а в центральній районній лікарні та онкологічного диспансеру - 50 ліжок хірургічного профілю, встановлюється не менше однієї посади лікаря-анестезіолога.

В лікарнях, які надають екстрену цілодобову медичну допомогу з числом ліжок хірургічного профілю не менше 200, в дитячих лікарнях - не менше 150, додатково встановлюється 3,75 посади лікарів-анестезіологів.

Таким чином робота лікарем анестезіологом-реаніматологом у відділеннях лікарень також прирівняна до роботи в реанімаційних відділеннях.

Слід відмітити, що у відповідності до спеціального листа Міністерства охорони здоров`я України на адресу Пенсійного фонду України від 08.12.2006 року № 10.01.09/2209 щодо віднесення окремих структурних підрозділів охорони здоров`я до відділень реанімації, робота в яких відповідно до ст. 60 Закону №1788-ХІІ зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі, вказано що у реанімаційній службі закладів охорони здоров`я існували такі відділення: відділення (групи) анестезіології реанімації створювалися в лікарнях, які мали до 80% ліжок хірургічного профілю. В закладках, де кількість хірургічних ліжок менша і таке відділення не може бути створено за встановленими нормативами (пологові будинки з числом ліжок хірургічного профілю 75 і т.д.), організовувалися палати для реанімації і інтенсивної терапії з введенням посад лікарів анестезіологів реаніматологів та медичних сестер анестезіологів (наказ МОЗ СРСР від 19.08.1969 року № 605 “Про поліпшення анестезіолого-реанімаційної служби в державі”) та відділення реанімації і інтенсивної терапії.

Крім іншого, відповідно до листа-роз`яснення Пенсійного фонду України № 3544-03 (копія додається), у якому зазначено: “При вирішенні питання зарахування у подвійному розмірі періодів роботи у реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я необхідно керуватися спільним листом Міністерства праці і соціальної політики України, Пенсійного фонду України та Міністерства охорони здоров`я України від 30.07.2002 р”.

Відповідно до цього листа до стажу роботи у подвійному розмірі зараховується час роботи у відділеннях (групах) анестезіології та інтенсивної терапії та відділеннях інтенсивної терапії лікувальних закладів, оскільки наказом Міністерства охорони здоров`я від 08.10.1997 № 303 “Про регламентацію діяльності анестезіологічної служби України” відділення реанімації, які існували до його введення, перейменовані у відділення” (групи) анестезіології та інтенсивної терапії і відділення інтенсивної терапії відповідно до переліку медичних спеціальностей, зареєстрованих ВООЗ, із збереженням функціональних повноважень відділень реанімації.

Керуючись вищезазначеним до стажу роботи у подвійному розмірі за нормами статті 60 Закону №1788-ХІІ зараховуються періоди роботи у реанімаційних відділеннях; після перейменування відділень реанімацій, відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України від 08.10.1997 року № 303: у відділеннях анестезіології та інтенсивної терапії; групах анестезіології та інтенсивної терапії; відділеннях інтенсивної терапії.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до записів трудових книжок позивача:

Запис №13 від 07.08.1989 – прийнятий на посаду лікаря-анестезіолога реаніматолога реанімаційного відділення в Рівненську обласну лікарню імені 50-ти річчя СРСР (наказ від 01.08.1989 №177-л);

Запис №14 – відділення реанімації перейменовано на відділення анестезіології та інтенсивної терапії (наказ від 18.11.1992 №204);

Запис №15 – назву посади лікаря-анестезіолога-реаніматолога змінено на посаду лікаря-анестезіолога (наказ від 31.01.2007 №26-ос);

Запис №16 – назву Рівненська обласна клінічна лікарня змінено на комунальний заклад “Рівненська обласна клінічна лікарня” Рівненської обласної ради (наказ від 29.12.2012 №149-од/1);

Запис №17 – назву закладу змінено з 14.09.2018 на комунальне підприємство “Рівненська обласна клінічна лікарня” Рівненської обласної ради (наказ від 14.09.2018 №88-ОД);

Запис №18 – з 15.06.2021 назву підприємства змінено на комунальне підприємство “Рівненська обласна клінічна лікарня імені Юрія Семенюка” Рівненської обласної ради (наказ від 07.06.2021 №64-ОД/2);

Запис №19 від 01.12.2021 – переміщено за ч. 2 ст. 32 КЗпП України на посаду лікаря-анестезіолога чергового відділення пульмонології (наказ від 29.11.2021 №210-ос/6);

Запис №20 від 01.01.2022 – переміщено за ч. 2 ст. 32 КЗпП України на посаду лікаря-анестезіолога відділення анестезіології та інтенсивної терапії (наказ від 28.12.2021 №227-ос/4).

Запис про звільнення відсутній.

Таким чином, підсумовуючи наведене та зважаючи на встановлені обставини справи і наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, суд приходить до висновку, що відповідачем не виконано вимогу статті 60 Закону №1788-ХІІ, оскільки період трудової діяльності позивача з 01.01.2004 по 30.11.2021, з 01.01.2022 по 31.07.2024 не зараховано до страхового стажу останнього у подвійному розмірі.

Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом щодо застосування вказаних вище норм матеріального права, викладеним в постановах від 22.12.2021 року в справі №688/2916/17, від 20.04.2022 року в справі № 214/3705/17, від 08.06.2022 року в справі № 510/1593/16-а, від 27.04.2023 року в справі № 160/14078/22.

З огляду на викладене, суд зазначає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача буде визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не проведення індексації пенсії ОСОБА_1 у спосіб послідовного збільшення середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передували року призначення пенсії за віком 2017, 2018, 2019, на коефіцієнт збільшення цього показника, що враховується для обчислення пенсії: з 01.03.2021 на 1,11; з 01.03.2022 на 1,14; з 01.03.2023 на 1,197; з 01.03.2024 на 1,0796 та з 01.03.2025 на 1,115 та не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 в подвійному розмірі періодів роботи з 01.01.2004 по 30.11.2021, з 01.01.2022 по 31.07.2024; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 за період з 01.03.2025 у спосіб послідовного збільшення середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передували року призначення пенсії за віком 2017, 2018, 2019, на коефіцієнт збільшення цього показника, що враховується для обчислення пенсії: з 01.03.2021 на 1,11; з 01.03.2022 на 1,14; з 01.03.2023 на 1,197; з 01.03.2024 на 1,0796 та з 01.03.2025 на 1,115, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.01.2004 по 30.11.2021, з 01.01.2022 по 31.07.2024 у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

Щодо доводів скаржника про пропуск позивачем строку звернення до суду, то Верховний Суд у постанові від 13 січня 2025 року у справі № 160/28752/23 також наголосив на тому, що право громадян, пенсія яким призначена у 2020 - 2023 роках, на індексацію пенсії не є абсолютним і його захист може бути обмеженим строком звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.

Це, насамперед, зумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними, оскільки реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.

Згідно з частинами першою-третьою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Колегія суддів зазначає, що пенсійний орган, здійснюючи перерахунок пенсії позивачу на підставі частини другої статті 42 Закону № 1058, встановивши щомісячну доплату до пенсії в розмірі 100,00 / 135,00 грн, замість застосування коефіцієнтів збільшення 1,11, 1,14, 1,197, 1,0796, 1,115 відповідно до показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії позивача, діяв не у відповідності до вимог чинного законодавства.

При цьому, звернувшись до суду з цим позовом 20 серпня 2025 року позивач заявив вимоги про зобов`язання відповідача здійснити з 01 березня 2025 року індексацію пенсії із застосуванням відповідних коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі, відтак, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем не пропущено строк звернення з цим позовом до суду першої інстанції.

Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають задоволенню частково.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року у справі № 460/14826/25 – без змін.

Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха

судді О. М. Гінда

З. М. Матковська