Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №260/5135/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 21 квітня 2026 р.

Справа: №260/5135/25

Суддя: Заверуха Олег Богданович

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 260/5135/25 пров. № А/857/37121/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Матковської З.М.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Калинич Я.М.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Ужгород,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

24 червня 2025 року ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області в якому просила: визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, що полягають у невключенні періодів роботи до страхового стажу – протиправними; скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 07950006113 від 07.05.2025; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 10.10.1984 по 07.08.1995 в кількості 10 років 9 місяців 28 днів відповідно до відомостей трудової книжки НОМЕР_1 та довідки № 62 від 30.04.2025.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 30.04.2025 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області з відповідною заявою про призначення пенсії за віком. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 07.05.2025 року за № 071950006113 їй було відмовлено в призначенні пенсії за віком. Відповідно до даного рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області не було зараховано до страхового стажу позивача не було зараховано період роботи з 10.10.1984 року по 07.08.1995 року згідно трудової книжки НОМЕР_2 та довідки № 62 від 30.04.2025, оскільки ПІБ в них не відповідає паспортним даним позивача. Звертає увагу на те, що порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637. Відповідно до п.1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Передбаченими законодавством документами, а саме трудовою книжкою НОМЕР_2 та довідкою № 62 від 30.04.2025 підтверджується страховий стаж позивача за період роботи з 10.10.1984 по 07.08.1995 в кількості 10 років 9 місяців 28 днів. Відтак, виходячи з первинних документів загальний страховий стаж позивача за період з 08.12.1982 по 31.03.2023 становить 29 років 8 місяців 28 днів. Вказує, що органами Пенсійного фонду не визнається наявність страхового стажу позивачки – період 10.10.1984 по 07.08.1995 згідно трудової книжки НОМЕР_2 та довідки № 62 від 30.04.2025, оскільки ПІБ в них не відповідає паспортним даним. Таким чином на момент призначення пенсії в неї наявний страховий стаж в кількості 29 років 8 місяців 28 днів, при необхідному – 32 роки. Позивач, вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 07.05.2025 року за № 071950006113 протиправним.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 07.05.2025 року за № 071950006113 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 10.10.1984 року по 07.08.1995 року відповідно до відомостей трудової книжки НОМЕР_1 та довідки № 62 від 30.04.2025 року.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п.1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Особа не впливає на дотримання порядку заповнення трудової книжки та записів у книзі трудового стажу, а тому не може нести негативні наслідки за окремі недоліки у внесених в них записах, так як трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами облікової документації. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що рішенням від 07.05.2025 року № 071950006113 Головним управлінням відмовлено в призначенні пенсії за віком позивачу відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки відсутній належним чином підтверджений страховий стаж. Позивачем станом на 07.05.2025 підтверджено лише 18 років 11 місяців страхового стажу, що не дає право на призначення пенсії. В розрахунок страхового стажу відсутні підстави зарахувати період роботи з 10.10.1984 по 07.08.1995 згідно трудової книжки НОМЕР_1 та довідки № 62 від 30.04.2025, оскільки ПІБ в них не відповідає паспортним даним, що суперечить Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах і організаціях від 29.07.1993 № 58 та Порядку № 637. Згідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутнє нарахування та сплата внесків до Пенсійного фонду. Вказані обставини суперечать також вимогам п. 2.1. Порядку № 22-1, ст. 24, 26, 40, 41 Закону № 1058 та слугували підставою для прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії за віком. Додатково звертає увагу на те, що обов`язок в наданні достатнього пакету документів законодавець покладає виключно на позивача, а Головне управління не наділено повноваженнями у підтвердженні страхового стажу та заробітної плати, а лише у відповідності до п. 4.2 Порядку № 22-1 досліджує, аналізує та перевіряє вже надані документи та виявляє їх неточності та розбіжності. За умови надання позивачем додаткових документів, право на зарахування спірних періодів до страхового стажу буде переглянуто відповідачем.

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п.3 ч.1 ст.311 КАС України).

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, 30.04.2025 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою в якій вона просила призначити їй пенсію за віком.

До заяви про призначення пенсії за віком позивач серед іншого, долучила копію трудової книжку від 08 грудня 1982 року серії НОМЕР_1 та копію довідки № 62 від 30.04.2025 року.

Вказану заяву за принципом екстериторіальності було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.

За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 . Головним управлінням Пенсійного фонду в Одеській області було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 07.05.2025 року за № 071950006113.

Відповідно до вказаного рішення позивачу за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 10.10.1984 року по 07.08.1995 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 та довідки № 62 від 30.04.2025 року, скільки ПІБ в них, не відповідає паспортним даним.

Також, відповідно до вказаного рішення, страховий стаж позивача склав 18 років 11 місяців 00 днів.

Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення № 071950006113 від 07.05.2025 року про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України у зв`язку з відсутністю страхового стажу 32 роки.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон № 1058-ІV від 09.07.2003 року «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058).

Законом № 1058-IV передбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди цим особам пенсії призначаються органами Пенсійного фонду за нормами цього закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Суд першої інстанції досліджуючи трудову книжку позивача серії НОМЕР_1 від 08 грудня 1982 року встановив, що у спірний з 10.10.1984 року по 07.08.1975 року позивач працювала на Воловецькому заводі «Електрон».

Зазначений період роботи також підтверджується довідкою виданою Воловецькою селищною радою Закарпатської області від 30.04.2025 року № 62, з якої вбачається що у період з 10.10.1984 року по 07.08.1995 року ОСОБА_1 (мовою оригіналу) працювала на Воловецькому заводі «Електрон».

Щодо невідповідності написання в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 08 грудня 1982 та довідці № 62 від 30.04.2025 року ПІБ позивача в українському та російському варіанті паспортним даним, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно паспортних даних ПІБ позивача вказано як « ОСОБА_1 » (укр. мов.) та « ОСОБА_2 » (рос. мов.). В свою чергу, а трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 08 грудня 1982 зазначено ПІБ « ОСОБА_2 » (рос. мов.), а у довідці № 62 від 30.04.2025 року зазначено ПІБ « ОСОБА_2 » (рос. мов.) та « ОСОБА_1 .»

Разом із цим, у експертному висновку № 056/807-n від 18.06.2025 року, виданому Українським бюро лінгвістичних експертиз, копія якого наявна в матеріалах справи, вказано, що в ономастичних традиціях слов`янських народів є особові імена, які мають кілька офіційних варіантів. Варіантні ряди в різних мовах кількісно і якісно не збігаються. Іноді кожен офіційний варіант однієї мови має в іншій мові єдиний варіантний відповідник. Іноді офіційному варіанту однієї мови відповідають в іншій мові декілька офіційних варіантів. Зокрема, ономастична традиція співвідносить два українські офіційні варіанти імені ГАННА й АННА з російським особовим іменем АННА. З практики лінгвістичних експертиз відомі численні випадки фіксації в різних документах однієї особи відмінних варіантів цього імені, зокрема, внаслідок сплутування варіантних пар при міжмовному перетворенні імені в умовах українсько-російської міжмовної взаємодії. Лінгвістична ідентифікація таких записів ґрунтується на їхньому співвіднесенні з регулярними девіаціями в практиці документування власних назв, зумовленими наведеними вище причинами.

З урахуванням зазначеного записи особового імені ГАННА (паспорт громадянина України, запис ОСОБА_1 ; свідоцтво про укладення шлюбу, запис ОСОБА_3 / ОСОБА_1 ; картка платника податків, запис ОСОБА_1 ) та ОСОБА_4 (паспорт громадянина України, запис російською мовою ОСОБА_2 ; трудова книжка, запис російською мовою ОСОБА_2 ) у документах, наданих для експертизи, є ідентичними.

Також зазначено, що офіційно-документальним українським варіантом аналізованого особового імені є ОСОБА_5 , похідна жіноча форма імені по батькові ОСОБА_6 . У практиці міжмовного співвіднесення імен зазначеному українському імені та похідному по батькові відповідають російські ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . Субнормативний запис імені по батькові ИЛЬИЧНА утворений за аналогією до словотвірної моделі чоловічих форм творення патронімів (чол. рос. Ильич). Таке орфографічне розподібнення записів імені по батькові в різних документах однієї особи ілюструє регулярні динамічні явища в межах відповідної онімної парадигми та типові девіації в практиці документування в діалектному ареалі, де зроблено ці записи. З урахуванням зазначеного українські записи імені по батькові ОСОБА_6 (паспорт громадянина України, запис ОСОБА_1 ; свідоцтво про укладення шлюбу, запис ОСОБА_3 / ОСОБА_1 ; картка платника податків, запис ОСОБА_1 ) та російські записи ОСОБА_9 (паспорт громадянина України, запис російською мовою ОСОБА_2 ) й ОСОБА_10 (трудова книжка, запис російською мовою ОСОБА_2 ) у документах, наданих для експертизи, є ідентичними.

Ідентифікація таких орфографічно відмінних записів прізвищ у документах однієї особи або членів однієї родини ґрунтується на їх співвіднесенні з типовими девіаціями, зумовленими наведеними вище причинами.

Враховуючи зазначене, колегія суддів зауважує, що така обставина, як невідповідність написання ПІБ позивача в трудовій книжці НОМЕР_1 та довідці № 62 від 30.04.2025, паспортним даним, не може слугувати беззаперечною підставою для відмови у зарахуванні вказаного періоду до страхового стажу.

Крім того, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058-ІV вправі перевірити інформацію, яка зазначена в дипломі.

Однак, в спірному рішенні не зазначено, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області надсилало запит до підприємства, в якому працював позивач, та/або до архівних установ, з метою уточнення інформації про факт роботи позивача.

Колегія суддів зазначає, що наявні у документах на підтвердження трудового стажу формальні неточності, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2019 року у справі № 593/283/17.

Крім того, відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 64 Закону № 1058-IV виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право:

отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб-підприємців відомості, пов`язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цим Законом та іншими законами України;

проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати.

Водночас, жодних доводів та/або належних та допустимих доказів на їх підтвердження щодо вчинення відповідачем дій в межах наведених повноважень у законодавчо встановлений спосіб з отримання відомостей, необхідних для виконання відповідачем функцій, передбачених зазначеними Законами України, відповідачем не наведено та не надано ні суду першої інстанції, ні долучено до апеляційної скарги.

Наведена бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області свідчить про недбале ставлення пенсійного органу до вирішення такого важливого питання, як пенсійне забезпечення особи, яке гарантується статтею 46 Конституції України і визначено законодавцем як джерело існування громадянина держави.

З огляду на встановлені обставини колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 07.05.2025 року є протиправним та підлягає скасуванню.

В той же час, зі змісту позовних вимог слідує, що позивач просить визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, що полягають у невключенні періодів роботи до страхового стажу – протиправними.

Колегія суддів звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Відтак, оскільки Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області було протиправно не зараховано періоди роботи позивача з 10.10.1984 року по 07.08.1995 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 та довідки № 62 від 30.04.2025 року, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним та достатнім способом захисту для відновлення прав позивача є визнання незаконним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 07.05.2025 року та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 10.10.1984 року по 07.08.1995 року відповідно до відомостей трудової книжки НОМЕР_1 та довідки № 62 від 30.04.2025.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року у справі № 260/5135/25 – без змін.

Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха

судді О. М. Гінда

З. М. Матковська

Оригінал: reyestr.court.gov.ua