Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №723/299/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2026 року м. Чернівці Справа № 723/299/26

Провадження №22-ц/822/630/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Литвинюк І. М.

суддів: Лисака І. Н., Перепелюк І. Б.,

за участю секретаря судового засідання: Собчук І. Ю.,

учасники справи:

заявник – ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 30 січня 2026 року, головуючий у І-й інстанції Дедик Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису.

Заява обґрунтована тим, що вона перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 14.12.2023 року, а до цього проживала з ним однією сім`єю протягом 14 років.

Зазначала, що від шлюбу у них народилося п`ятеро дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Вказувала на те, що ОСОБА_2 протягом усього періоду спільного проживання систематично вживав алкогольні напої, після чого вчиняв щодо неї та їхніх дітей домашнє насильство, а саме: фізичне насильство проявлялося у побитті, штовханні, інших агресивних діях, чоловік неодноразово бив її до втрати свідомості, вів в сарай, де знаходиться інвентар для господарства, погрожував, що проштрикне її вилами і відрубає їй голову сокирою. Діти неодноразово отримували стусанів та моральних принижень.

Крім того, чоловік систематично вчиняв психологічне насильство: постійно погрожував, принижував її та дітей, залякував, а слова нецензурної лайки використовував частіше ніж слова повсякденного вжитку, а до неї його поведінка була особливо агресивною.

Насильство носило системний та тривалий характер, у зв`язку з чим вона неодноразово зверталася до поліції, внаслідок чого відповідач неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, Так, відповідно до постанови Сторожинецького районного суду від 03.07.2018 ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та накладено штраф у розмірі 170 грн, згідно з постановою суду від 06.08.2018 його також визнано винним у вчиненні домашнього насилля і накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу 340 грн, згідно з постановою суду від 14.10.2025 ОСОБА_2 знову було визнано винним у вчиненні вказаного правопорушення, однак провадження було закрито у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

У липні 2025 року вона разом з чотирма дітьми (старший син залишився вдома, а пізніше до нього приїхала і старша дочка) покинули свій будинок та знайшли прихисток у Благодійному фонді «Місто Добра», як особи, що потерпіли від домашнього насилля, де проходять психологічну реабілітацію та отримують повний спектр необхідної благодійної допомоги.

Крім того, зазначає, що внаслідок пережитого насилля діти перебувають у важкому психологічному стані, є емоційно нестабільними та дуже хочуть повернутися додому, але бояться повертатися через страх, що батько прийде і знову буде бити їх та її.

26 грудня 2025 року ОСОБА_2 прийшов до її будинку у селі Стара Красношора, достеменно знаючи, що там знаходяться двоє неповнолітніх дітей, та коли діти почули, що батько біля будинку - втекли до її брата. Даний факт спричинив дітям великий стрес і дочка на декілька днів приїхала до них в БФ «Місто Добра». За вказаним фактом, шляхом здійснення дзвінка на спецлінію 102, вона повідомила поліцію про інцидент і працівниками поліції телефонним дзвінком повідомили її про те, що за фактом неправомірних дій Істратова на нього був складний протокол за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 статті 173-2 КУпАП, який переданий до Сторожинецького районного суду Чернівецької області на розгляд (справа № 723/114/26).

Просила видати обмежувальний припис щодо ОСОБА_2 строком на 6 місяців та застосувати до нього наступні заходи:

- заборонити йому наближатися на відстань ближче ніж 100 м до місця її проживання та перебування строком на 6 місяців;

- заборонити особисто і через третіх осіб розшукувати її, якщо вона перебуває чи проживає у місці, яке йому не відоме строком на 6 місяців;

- заборонити вести листування, телефонні переговори з нею або контактувати через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб строком на 6 місяців.

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 30 січня 2026 року в задоволенні заяви відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не надано належних та допустимих доказів, з яких можна було б встановити наявність ризиків небезпеки для постраждалої особи, в тому числі у майбутньому, які б, у свою чергу, свідчили про необхідність застосування до ОСОБА_2 обмежувального припису.

Не погоджуючись з рішенням суду, заявниця ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву.

Посилається на те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Суд не врахував того, що факт насилля встановлювався не один раз (що підтверджується доданими до справи постановами суду про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за фактом вчинення правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП) та чоловік неодноразово застосовував насилля до мене та дітей, що не виключає, а навпаки доводить те, що це не припиниться.

Вказує, що вона я неодноразово зверталася до органів Національної поліції і чоловік неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, що якраз свідчить про системність та тривалість таких дій.

Тривалість та системність протиправної поведінки підтверджує вірогідність вчинення Заінтересованою особою психологічного та фізичного насильства щодо заявника, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

З аналізу судової практики випливає, що якщо за час спільного життя особа неодноразово вчиняла домашнє насилля, притягувалася за це до відповідальності, але після понесеного покарання все рівно продовжувала вчиняти аналогічні протиправні діє, це є підставою для застосування до неї обмежувального припису.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 14 грудня 2023 року у відділі ДРАЦС у місті Івано-Франківськ Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 3794.

Згідно зі свідоцтвами про народження серій: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 та НОМЕР_5 сторони є батьками відповідно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

З постанови Сторожинецького районного суду від 03 липня 2018 року (справа № 723/2154/18) вбачається, що ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та накладено штраф у розмірі 170 грн.

З постанови Сторожинецького районного суду від 06 серпня 2018 року (справа № 723/2710/18) вбачається, що ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП та накладено штраф у розмірі 340 грн.

Згідно з постановою Сторожинецького районного суду від 14 жовтня 2025 року (справа № 723/4627/25) ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та провадження закрито у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

В матеріалах справи міститься психологічний висновок, складений психологом БФ «Місто Добра» ОСОБА_6 щодо дітей ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , у якому описані пояснення дітей, які зазначають, що їх батько регулярно їх бив, принижував їх честь та гідність, ображаючи нецензурною лайкою, погрожуючи та залякуючи, вони є свідками побиття ним їх матері, до батька відчувають гнів, страх, напругу, спілкуватись з ним категорично не мають бажання. У дітей діагностовано високий рівень тривожності, агресії.

З довідки, виданої Благодійним фондом «Місто Добра» 19 січня 2026 року № 3, вбачається, що ОСОБА_1 разом зі своїми дітьми ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_13 проживала на території благодійного фонду з липня 2025 року, станом на сьогодні у благодійному фонді вона проживає з трьома дітьми: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_13 .

З копії талону-повідомлення єдиного обліку № 18924 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення або іншу подію від 29 грудня 2025 року вбачається, що 26 грудня 2025 року о 16-14 надійшло повідомлення служби «102» про те, що 26 грудня 2025 року о 16-13 до будинку ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , де немає нікого прийшов її чоловік, вибиває двері та розбиває вікна. Виїздом на місце події було встановлено, що факт домашнього насильства не підтверджено та порушень будь-якого характеру на території домогосподарства виявлено не було.

Згідно з відкритими даними з Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Сторожинецького районного суду Чернівецької області 26 січня 2026 року у справі 723/114/26, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 340 грн.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У статті 5 ЦПК України вказано, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У частині першій статті 15, частині першій статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана батьками та іншими законними представниками дитини, родичами дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачухою або вітчимом дитини, а також органом опіки та піклування в інтересах дитини, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», або постраждала від насильства за ознакою статі, - у випадках, визначених Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».

Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, врегульовано Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (пункт 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

У статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» зазначено, що право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають: 1) постраждала особа або її представник; 2) у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини - батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування; 3) у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи - опікун, орган опіки та піклування.

Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється на колишнє подружжя незалежно від факту спільного проживання (пункт 2 частини другої статті 3 зазначеного вище Закону України).

Визначення конкретних видів, передбачених частиною другою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», заходів тимчасового обмеження прав кривдника або обов`язків, які покладаються на нього, а також строку, на який видається обмежувальний припис, належить до компетенції суду.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18(провадження № 61-19328св18), від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 336/3551/18-ц (провадження № 61-1693св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20-ц (провадження № 61-17471св20).

Обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22.

Систематичність визначається, виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. При цьому суттєвим є саме факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про те, що застосовані заходи впливу є безрезультатними (див. постанову Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 161/16344/20).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що у кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного та психологічного насильства відповідно до Закону.

Докази, що додаються до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватися місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими.

Як докази до заяви можуть додаватися, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2025 року у справі № 569/11625/24 (провадження № 61-16935св24).

У справі, яка переглядається, на підтвердження своїх вимог заявниця надала суду, зокрема, копії постанов Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 03 липня 2018 року, 06 серпня 2018 року, 14 жовтня 2025 року та 26 січня 2026 року, якими ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП‘ з яких вбачається, що він вчиняв домашнє насильство психологічного та економічного характеру відносно свої дружини ОСОБА_1 та його діями останній могла бути завдана психологічна шкода.

Вказане є наслідком тривалого системного психологічного та економічного сімейного насильства з боку чоловіка що, разом з іншими доказами, наданими заявницею, дає підстави вважати вірогідним продовження чи повторне вчинення кривдником щодо неї психологічного та економічного насильства.

Тривалість і системність протиправної поведінки свідчить про вірогідність вчинення ОСОБА_2 психологічного та економічного насильства щодо заявниці, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Наявність тривалого конфлікту та непорозумінь між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є очевидною, тому колегія суддів вважає, що заявниця довела ризики, які можуть настати в разі незастосування щодо заінтересованої особи обмежувального припису.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що наявність тривалого конфлікту між сторонами, небажання його врегулювати, неодноразове застосування психологічного і економічного насильства та вірогідність його повторення зумовлюють необхідність часткового задоволення заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису.

Колегія суддів, аналізуючи матеріали справи вважає, що заявниця, звернувшись до суду, мала на меті вжити заходи попередження вірогідного продовження чи повторення вчинення насильства з боку ОСОБА_2 , запобігти настанню тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також шкоди для постраждалої особи, а тому видача такого припису направлена на забезпечення першочергової безпеки заявниці.

Водночас, апеляційний суд звертає увагу на те, що обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

Тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосування такого заходу суд, на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства, має оцінити пропорційність втручання у права і свободи особи, враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19 (провадження № 61-21971св19).

Відповідно до частини першої статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Саме на захист людини, її життя і здоров`я, недоторканості та безпеки спрямоване обґрунтоване застосування обмежувального припису. У свою чергу, згідно із частиною четвертою статті 13 Конституції України держава взяла на себе зобов`язання забезпечувати захист прав усіх суб`єктів права власності. Однак частина перша статті 63 Конституції України передбачає, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Відповідно, враховуючи, що найвища соціальна цінність, закріплена у статті 3 Конституції України, переважає над конституційним правом особи, передбаченим частиною четвертою статті 13 Конституції України, що відповідає загальному інтересу суспільства, допускається обмеження останнього на користь першого в межах правил, встановлених законом.

З огляду на викладене, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про недоведеність фактів домашнього насильства щодо ОСОБА_1 та відмову у видачі обмежувального припису.

Враховуючи наявність ризиків, встановлених на підставі зібраних в матеріалах справи доказів, розглянувши вимоги заяви, оцінивши їх достатність та обґрунтованість, колегія суддів приходить до висновку про їх часткове задоволення.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд, надаючи оцінку обставинам справи за своїм внутрішнім переконанням, вважає, що у цьому випадку слід видати обмежувальний припис строком на три місяці, згідно з яким: заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань ближче ніж 100 м до місця проживання (перебування) ОСОБА_1 ; заборонити ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо вона перебуває чи проживає у місці, яке йому не відоме; заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори із ОСОБА_1 або контактувати через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Оскільки суд першої інстанції не дав належної правової оцінки зібраним доказам по справі, постановив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про часткове задоволення заяви.

При цьому, колегія суддів враховує, що за заявою ОСОБА_1 на підставі оцінки ризиків обмежувальний припис може бути продовжений судом на строк не більше шести місяців після закінчення строку, встановленого судовим рішенням (частина п`ята статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Відповідно до статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 350-5 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, відносяться на рахунок держави.

Керуючись статтями 374, 376, 381- 384, ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 30 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису задовольнити частково.

Видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , яким визначити заходи тимчасового обмеження його прав та покласти на нього обов`язки, а саме:

- заборонити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , наближатися на відстань менше 100 м до місця проживання (перебування) ОСОБА_1 за адресою; АДРЕСА_1 ;

- заборонити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо вона перебуває чи проживає у місці, яке йому не відоме;

- заборонити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , вести листування, телефонні переговори із ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Обмежувальний припис видати строком на три місяця.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 22 квітня 2026 року.

Суддя- доповідач І. М. Литвинюк

Судді: І. Н. Лисак

І. Б. Перепелюк