Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №645/3813/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року

м. Харків

справа № 645/3813/25

провадження № 22-ц/818/1591/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого – Тичкової О.Ю.

Суддів колегії – Маміної О.В., Пилипчук Н.П.

за участю секретаря судового засідання Риндіч О.Б.

сторони справи:

позивач – ОСОБА_1

відповідачі – Харківська міська рада

треті особи – Приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Мізік Валерія Володимирівна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу Коряк Ігоря Юрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2025 року в складі судді Федорова О.В., -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду за позовом про визнання права власності в порядку спадкування за законом на 1/4 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що належала її чоловіку ОСОБА_2 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 та просила визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності в порядку спадкування за законом на 1/4 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що належала його батьку ОСОБА_2 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позов мотивовано тим що позивачу на підставі свідоцтва про право власності на житло видане 27.10.1999 році Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду належало право власності на частки квартири АДРЕСА_2 , в подальшому внаслідок перерозподілу права власності на вищевказане майно в результаті спадкування позивачка стала співвласницею частки квартири.

Співвласником іншої 1/2 частки квартири був ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 на підставі договору купівлі-продажу частки квартири ІНФОРМАЦІЯ_4 , посвідченого державним нотаріусом Багацькою О.М.

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть з відповідним апостилем та перекладом. Спадкоємцями за законом після померлого ОСОБА_4 є дружина померлого ОСОБА_1 (позивач) та малолітній син померлого ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Відповідно до вимог ст. 1297 ЦК України позивач діючи в інтересах малолітнього ОСОБА_2 звернулась до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на частку квартири АДРЕСА_2 , на себе та малолітнього ОСОБА_2 . Проте за результатами розгляду заяви про видачу свідоцтва про право власності на спадкове майно, приватним нотаріусом міського нотаріального округу Полтавської області Мазік В.В. 02.10.2024 року винесено постанову про відмову у вчинені нотаріальних дій у зв`язку із тим, що договір купівлі-продажу, посвідчений 15.01.2014 року державним нотаріусом Охтирської міської державної нотаріальної контори Багацькою О.М. за реєстровим №2-8, не відповідає вимогам, встановленим у статті 47 Закону України «Про нотаріат» та наявні розбіжності у серії, даті, коду витрачання спеціальних бланків нотаріальних документів в Єдиному реєстрі спеціальних бланків нотаріальних документів.

Рішенням Немишлянського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2025 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення мотивовано тим що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення такого права у нотаріальному порядку. Разом з цим, нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»). У такому разі позовні вимоги можуть бути пред`явлені безпосередньо до нотаріуса. За таких обставин позивачка не позбавлена права на звернення у встановленому законом порядку до суду з метою оскарження прийнятої приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Мізік В.В. Постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 02 жовтня 2024 року.

Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_5 який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в яків посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим що суд першої інстанції фактично підмінив функції нотаріуса судовою оцінкою бланків, не використавши регламентовані процедурні механізми, натомість суд обмежився тезами в постанові нотаріуса й власними сумнівами, що є передчасним підходом і грубо порушує процесуальні стандарти. Суд не надав можливості позивачу усунути процесуальні недоліки (якщо такі дійсно були) — не запросив уточнення, пояснення чи додаткових документів; при цьому ст. 13 ЦПК передбачає розгляд справ у межах вимог і доказів, які подані; а ст. 4 ЦПК гарантує право на звернення до суду за захистом своїх прав — тому за наявності змоги усунути формальні недоліки суд мав надати таку можливість. Сукупність перелічених упущень і формальних підходів створила процесуально несправедливі умови для позивача та унеможливила повноцінне розкриття справи — таке рішення підлягає скасуванню як ухвалене з істотним порушенням норм процесуального права. Суд першої інстанції не врахував фундаментальний принцип — право спадкоємця на спадкування виникає з моменту відкриття спадщини, а видача нотаріального свідоцтва є процедурним підтвердженням, а не джерелом права. Відтак відмова нотаріуса не автоматично позбавляє суб`єктивного спадкового права; суд повинен був розглядати позов про встановлення права власності як доступний засіб захисту (ст. 1216–1223, 1268, 1277 ЦК). Ігнорування цього підходу є помилкою в застосуванні матеріального права. Апелянт також зазначає що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні послався на «невідповідність бланків», але не дійшов висновку, про те, що це є підстава для повної відмови у визнанні права власності у судовому порядку. Законодавство і практика ВС розмежовують формальну недосконалість документа і фактичне право: навіть за відсутності свідоцтва спадкоємець може доводити право через інші докази (втрачений документ, відсутність заперечень третіх осіб тощо). Суд не проаналізував наявність таких доказів, а просто відмовив позивачці — тому норми права судом застосовано неправильно. Суд помилково вважав позов «передчасним», тоді як у наявній ситуації (відмова нотаріуса у видачі свідоцтва, причини якої стосуються технічних розбіжностей у бланках) саме судовий захист є єдиним ефективним способом захисту спадкових прав: Пленум і практика ВС прямо визнають можливість судового встановлення права власності в подібних ситуаціях. Суд мав розглянути питання по суті, а не відмовлятися, посилаючись на технічні підстави.

Відповідно до ч.1ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи позивачка ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 11 листопада 2011 року Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Охтирка Охтирського районного управління юстиції у Сумській області.(а.с.21)

Від шлюбу у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_7 народився син ОСОБА_3 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 03 липня 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції.(а.с.19 зворот)

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер у Федеративній Республіці Німеччина, що підтверджується свідоцтвом про смерть № НОМЕР_3 від 23.04.2023 року, підтвердженим апостилем від 14.08.2023 року.(а.с.12-13)

Після померлого ОСОБА_2 залишилася спадщина, до складу якої входить 1/2 частина квартири АДРЕСА_2 , яка належала йому на підставі Договору купівлі-продажу частини квартири від 15.01.2014 року, посвідченого державним нотаріусом Охтирської міської державної нотаріальної контори Багацькою О.М. (реєстровий № 2-8).(а.с.15-16)

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.01.2014 року за № 16175781, ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , є власником 1/2 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право: 42598933, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 267424763101, дата державної реєстрації: договір купівлі продажу, серія та номер 2-8, виданий 15.01.2014 державним нотаріусом Охтирської міської державної нотаріальної контори Багацькою О.М. (а.с.14)

Відповідно до змісту постанови приватного нотаріуса Мізік В.В. від 02.10.2024 року вбачається що спадкова справа щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 була заведена 08.09.2023 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Мізік В.В. за №22/2023, на підставі заяви про прийняття спадщини, поданої позивачкою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 за порядковим №71. Батьки спадкодавця ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , подали заяву про відмову від прийняття спадщини. Син спадкодавця ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є малолітньою особою, прийняв спадщину відповідно до ч. 4 ст. 1268 Цивільного кодексу України, як малолітня особа.

Судом встановлено, що за результатами розгляду заяв про видачу свідоцтва про право власності на спадкове майно, приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Мізік В.В. 02 жовтня 2024 року було винесено Постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Зі змісту вказаної Постанови вбачається, що для оформлення спадкових прав представник спадкоємців надав нотаріусу: оригінал договору купівлі-продажу 1/2 (однієї другої) частки квартири за АДРЕСА_2 , посвідченого 15.01.2014 року державним нотаріусом Охтирської міської державної нотаріальної контори Багацькою О.М. за реєстровим №2-8 (покупець ОСОБА_2 ), викладений на двох окремих аркушах, які (аркуші) не з`єднані у спосіб, що унеможливлює їх роз`єднання, не зазначено кількості прошитих, прошнуровананих, пронумерованих і скріплених аркушів та не проставлено підпису та печатки нотаріуса. Вищевказаний договір купівлі-продажу, викладений на спеціальних бланках нотаріальних документів ВТР 271363, ВТР 271360.

При перевірці справжності кожного аркуша даного документу, викладеного на спеціальних бланках нотаріальних документів, нотаріусом встановлено, що бланк ВТР 271363 витрачено Багацькою О.М. державним нотаріусом Охтирської міської державної нотаріальної контори 16.01.2014, код витрачання бланка - заява; а бланк ВТР 271360 витрачено ОСОБА_8 державним нотаріусом Охтирської міської державної нотаріальної контори 15.01.2014, код витрачання бланка - договір про відчуження нерухомого майна, крім земельних ділянок.

Відповідно до відповіді Сумського обласного державного нотаріального архіву від 23.08.2024 року №1210/01-17, наданої на запит нотаріуса, повідомлено, що згідно з реєстром для реєстрації нотаріальних дій та наряду договорів відчуження квартир Охтирської міської державної нотаріальної контори за 2014 рік, 15.01.2014 року за р. 2-8 на бланках серії ВТІ №271359, ВТІ 271360 посвідчений договір купівлі-продажу частини квартири, сторонами якого є: ОСОБА_9 та ОСОБА_2 .

Також у Постанові нотаріуса зазначено, що згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав не нерухоме майно, сформованої нотаріусом 20.08.2024 року № інформаційної довідки: 391713666, за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстровано право власності на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , номер відомостей про речове право: 4259833, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 267424763101. Документи, подані для державної реєстрації: договір купівлі-продажу, серія та номер 2-8, виданий 15.01.2014, видавник державний нотаріус Охтирської міської державної нотаріальної контори О.М. Багацька.

Враховуючи той факт, що договір купівлі-продажу, посвідчений 15.01.2014 року державним нотаріусом Охтирської міської державної нотаріальної контори Багацькою О.М. за реєстровим №2-8, не відповідає вимогам, встановленим у статті 47 Закону України «Про нотаріат» та наявні розбіжності у серії, даті, коду витрачання спеціальних бланків нотаріальних документів в Єдиному реєстрі спеціальних бланків нотаріальних документів, нотаріусом не прийнято вищевказаний договір купівлі-продажу та відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заявою ОСОБА_1 , яка також діяла та як законний представник малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловіка та батька дитини ОСОБА_2 .

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частин першої та другої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Положеннями статті 46 ЦПК України передбачено, що здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).

Отже, неповнолітній син позивачки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності за яким на 1/4 спірної квартири просить визнати позивачка у позовній заяві, в силу свого віку не має процесуальної дієздатності.

У частинах першій та другій статті 59 ЦПК України визначено, що права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом. Права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі в таких справах неповнолітню особу чи особу, цивільна дієздатність якої обмежена.

Виходячи з викладеного, інтереси малолітніх (неповнолітніх) осіб у суді захищають їх батьки.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (ч.1 ст. 1269 ЦК України).

Частиною першою статті 1296 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

У відповідності до статті 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до приписів ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, який відповідно до вимог ст. 68 Закону України «Про нотаріат» при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва та склад спадкового майна.

Згідно роз`яснень п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Отже, діючим законодавством України чітко визначений порядок отримання спадкоємцем документа, який посвідчує його право на успадковане майно - Свідоцтва про право на спадщину, видачу якого, відповідно до норм цивільного законодавства та Закону України «Про нотаріат», покладено на нотаріальний орган. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розгляду у позовному провадженні. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Крім того, при вирішення спорів про поділ спадщини та визнання права власності на спадкове майно суди встановлюють належне спадкодавцю на час його смерті майно, яке входить до складу спадщини, а також з`ясовують чи не порушуються права та інтереси всіх спадкоємців, які мають право на спадщину.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.01.2014 року за № 16175781, ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 за життя став власником 1/2 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право: 42598933, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 267424763101, дата державної реєстрації: договір купівлі продажу, серія та номер 2-8, виданий 15.01.2014 державним нотаріусом Охтирської міської державної нотаріальної контори Багацькою О.М. (а.с.14)

Даними інформації № 2545757 від 01.04.2026 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зазначена інформація підтверджується.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно – це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно.

З державною реєстрацією не пов`язаний момент виникнення в особи права власності.

Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

Під час дослідження судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама собою державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 12 березня 2019 року в справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), та Верховного Суду, викладеними в постановах від 24 січня 2020 року в справі № 910/10987/18, від 17 січня 2024 року в справі № 522/3999/23.

Позивачем надані належні докази, що на підставі договору купівлі-продажу частини квартири від 15.01.2014 серія та номер 2-8 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , який було посвідчено державним нотаріусом Охтирської міської державної нотаріальної контори Багацькою О.М. було зареєстровано у державному реєстрі прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 , що вказує на те що дане майно увійшло до спадкової маси після його смерті.

Колегія суддів зазначає що в матеріалах справи відсутні докази того що вищезазначений договір визнавався нечинним або скасовувався за рішенням суду, дії державного нотаріуса Багацької О.М. протиправними не визнавались.

Отже на момент відкриття спадщини 1/2 частина квартири за адресою: АДРЕСА_1 входила до спадкової маси, оскільки за життя спадкодавця належала йому на праві власності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2024 року в справі № 990/150/23, в постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року в справі № 912/1856/16, від 14 травня 2019 року в справі № 910/11511/18, які зазначає заявник, указано, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення – гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Встановивши, що позивач не має можливості отримати свідоцтво про право на спадщину з незалежних від нього підстав, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 та за її малолітнім сином ОСОБА_3 в інтересах якого вона діє права власності на 1/4 квартиру АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_3 який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачами (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Враховуючи викладене колегія суддів вважає що суд дійшов помилкового висновку про те, що обраний спосіб захисту свого порушеного права позивачем обрано не вірно та їй потрібно оскаржувати дії приватного нотаріуса.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п.1,4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.367, 368, ст.ст. 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Коряк Ігоря Юрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 – задовольнити.

Рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2025 року – скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Харківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Мізік Валерія Володимирівна про визнання права власності – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 РНОКПП НОМЕР_6 ) право власності на 1/4 (одну четверту) частини квартири АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за законом.

Визнати за ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП НОМЕР_7 ) право власності на 1/4 (одну четверту) частини квартири АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за законом.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук