Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №629/3952/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21 квітня 2026 року

м. Харків

справа № 629/3952/25

провадження № 22-ц/818/1770/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Тичкової О.Ю., Пилипчук Н.П.

за участю секретаря: Шнайдер Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої кримінальним правопорушенням,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 – адвоката Науменка Валерія Віталійовича на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 04 листопада 2025 року, постановлене суддею Ткаченко О.А.,-

в с т а н о в и в :

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 200000 грн.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 04 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, заподіяну кримінальним правопорушенням в сумі 10000 (десять тисяч) гривень. Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір в дохід держави в розмірі 60 грн. 56 коп. Судовий збір в розмірі 1800 грн., компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 – адвокат Науменка Валерій Віталійович просить рішення суду в частині задоволених вимог скасувати та постанови нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що відсутні докази наявності причинного зв`язку між неправомірними діями відповідача та настанням наслідків. ОСОБА_2 замовлене експертне дослідження, яким підтверджено, що револьвер придатний до відстрілу патронів, споряджених еластичними металевими снарядами травматичної (несмертельної) дії.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що установлені обставини справи, тяжкість та глибину душевних страждань позивача у зв`язку із ушкодженням здоров`я, періоду лікування, виходячи з міркувань розумності, співмірності та справедливості, з урахуванням того, що моральна шкода відшкодовується не з метою збагачення, а носить компенсаційних характер завданим стражданням, дійшов до висновку, про стягнення на користь позивача моральної шкоди в розмірі 10000 (десять тисяч) грн.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 01.08.2023 по справі №629/1259/18 було задоволено клопотання обвинуваченого ОСОБА_2 про закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням останнього від кримінальної відповідальності на підставі ч.1 ст.49 КК України. ОСОБА_2 , який обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України було звільнено від кримінальної відповідальності в зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42016221380000068 від 03.06.2016 – закрито.

У відповідності до обвинувального акту слідує, що 16.05.2016 близько 22-00 год., ОСОБА_2 знаходився на «Орільському» водосховищі, на човні, поруч з селом Українське Лозівського району Харківської області, де займався незаконним виловом риби з використанням риболовних сіток. В цей час він помітив, як ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на іншому човні, з метою припинення його протиправної діяльності, знімають його риболовні сітки. ОСОБА_2 підплив до них, розпочав сварку, з вимогою припинення їх законних дій. Коли ОСОБА_1 відмовився виконувати його протиправні вимоги, у ОСОБА_2 виник умисел на спричинення останньому тілесних ушкоджень з використанням знаряддя злочину револьверу «Safari 820G», серія НОМЕР_1 , калібру 9 мм спорядженим ним нестандартними патронами з металевими снарядами свинцевими картечиними діаметром 8-8,5 мм, які відносяться до елементів спорядження мисливських патронів до гладкоствольної зброї, виготовлених промисловим способом.

Перебуваючи на відстані від 3 до 7 метрів від човна, у якому знаходилися ОСОБА_1 та інші вищезазначені особи, ОСОБА_2 усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, у вигляді заподіяння фізичної шкоди потерпілому і бажаючи їх настання, з мотиву особистих неприязних відносин, з метою заподіяння тілесних ушкоджень, здійснив вказаного револьверу не менше 6 пострілів в напрямку ОСОБА_1 , в результаті чого один із пострілів влучив у праву щоку останньому. В результаті умисних, протиправних дій ОСОБА_2 потерпілому ОСОБА_1 було заподіяно вогнепальне поранення правої щоки у вигляді дрібнооскольчатого перелому гілки нижньої щелепи праворуч із забитими ранами, які відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Дії обвинуваченого ОСОБА_2 кваліфікувалися за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого за ч.1 ст.122 КК України, як такі, що виразилися у нанесені середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Згідно копії картки стаціонарного хворого №1419 КЗОЗ «Лозівське територіальне об`єднання», КЗОЗ «Лозівська центральна районна лікарня», ОСОБА_1 з 17.05.2016 по 25.05.2016 перебував на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні з діагнозом «Вогнепальне поранення правої щоки».

Відповідно до консультаційного висновку стоматологічного відділення КЗОЗ «Обласна клінічна лікарня-центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» поліклінічне відділення від 31.05.2016, у ОСОБА_5 встановлено діагноз «Травматичний дрібнооскольчатий перелом гілки нижньої щелепи праворуч. Чужорідне тіло мілкого генезу».

Згідно висновку експерта судово медичної експертизи №343-ЛЗ/17 від 20.10.2017, в якому експерт зазначає, що на підставі даних додаткової судово-медичної експертизи громадянина ОСОБА_1 , 1971 року народження, за матеріалами справи за фактом заподіяння тілесних ушкоджень, враховуючи дані додатково наданої медичної документації, наданого консультативного висновку лікаря рентгенолога ХОБСМЕ, приходжу до висновків, що у нього мало місце перелом гілки нижньої щелепи праворуч із забитими ранами і яке утворилося в результаті дії тупого предмета яким могла бути і куля випущена з якоїсь вогнепальної зброї можливо в строк і за обставин на які вказує потерпілий. За ступенем тяжкості вищевказане вогнепальне поранення з переломом кісток нижньої щелепи це середнього ступеня тяжкості тілесне ушкодження за критерієм тривалості розладу здоров`я, так як для консолідації перелому необхідний термін понад 21 день.

Звертаючись до суду з позовом, позивач наголошував, що ОСОБА_2 здійснив з револьверу не менше 6 пострілів в його напрямку, заподіявши останньому вогнепальне поранення правої щоки, у вигляді дрібнооскольчатого перелому гілки нижньої щелепи праворуч із забитими ранами, які відносяться до категорії середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Вказаними неправомірними діями ОСОБА_2 , позивачу було завдано моральну шкоду, оскільки він зазнав фізичного болю, було завдано тілесних ушкоджень з порушенням нормального способу життя, який виразився у постійному негативному емоційному стані, психічними стражданнями, тривалого головного болю , підвищенням артеріального тиску, порушенням сну, а також він був змушений докладати додаткові зусилля для захисту своїх прав і для лікування.

Відповідно до ч.1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно вимог статті 1177 ЦК України, шкода, завдана особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Отже, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, і саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини в завданні шкоди, а позивач доказує наявність шкоди та її розмір.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач перебуваючи на відстані від 3 до 7 метрів від човна, у якому знаходилися, зокрема і позивач, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, у вигляді заподіяння фізичної шкоди потерпілому і бажаючи їх настання, з мотиву особистих неприязних відносин, з метою заподіяння тілесних ушкоджень, здійснив з револьверу не менше 6 пострілів в напрямку позивача, влучивши одним із пострілів у праву щоку.

В результаті умисних, протиправних дій відповідача, потерпілому заподіяно вогнепальне поранення правої щоки у вигляді дрібнооскольчатого перелому гілки нижньої щелепи зправа із забитими ранами, які відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Отже, що тілесні ушкодження, яких зазнав позивач від пострілу, були отримані з вини відповідача, що виразилась у умисному пострілі з револьверу.

Дії ОСОБА_2 органами досудового розслідування кваліфіковані ч. 1 ст. 122 КК України, тобто умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 Кримінального Кодексу України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я.

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. Водночас причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди (див. висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц).

Верховний Суд у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 зробив висновок про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідкового зв`язку такої поведінки із завданою шкодою.

Позивачем доведено, що протиправними діями відповідача, а саме в наслідок пострілу в обличчя з револьверу, спричинили шкоду здоров`ю позивача, та потягли наслідки у вигляді розладу здоров`я середньої тяжкості.

Доказів на спростування зазначених обставин відповідачем не надано.

Відповідно до ч.1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з ч.ч. 1-2 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, тощо. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно з ч.1 ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного страждання. Діюче законодавство не містить визначення способів обчислення її розміру. Зважаючи на це будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч.3 ст.23 ЦК України).

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіяювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт завдання позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони завдані, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначає, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення від 12 липня 2007 року у справі «Stankov v. Bulgaria» (Станков проти Болгарії), заява № 68490/01)

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування . Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).

Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Порушення прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine).

Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у виді погіршення здоров`я, можуть підтверджувати завдання моральної шкоди.

З огляду на загальні засади доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є розмір її відшкодування.

Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що враховуючи обставини справи, тяжкість та глибину душевних страждань позивача у зв`язку із ушкодженням здоров`я, періоду лікування, виходячи з міркувань розумності, співрозмірності стягненню в рахунок моральної шкоди підлягає 10000 грн.

Посилання в апеляційній скарзі на висновок експерта, не спростовують факту умисного спричинення шкоди здоров`ю позивача та завдання у зв`язку з цим моральної шкоди потерпілому.

Крім того кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 було закрито не з причин відсутності події або складу злочину, а саме у зв`язку із закінченням строків давності, які є нереабілітуючими обставинами. Тому звільнення від кримінальної відповідальності за статтею 49 КК України не звільняє особу від обов`язку відшкодувати заподіяну кримінальним правопорушенням шкоду.

Виходячи з вищевикладеного та наявних матеріалів справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Підстав для зменшення визначеного судом розміру шкоди колегія суддів не вбачає.

Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам законом та фактичним обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно дост.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст.367,368,369,375,381,382,383,384ЦПКУкраїни суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – адвоката Науменка Валерія Віталійовича - залишити без задоволення.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 04 листопада 2025 року в оскаржувані частині - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбаченихст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: О.Ю. Тичкова

Н.П. Пилипчук