Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №630/54/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21 квітня 2026 року

м. Харків

справа № 630/54/26

провадження № 22-ц/818/2914/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Тичкової О.Ю., Пилипчук Н.П.

за участю секретаря: Шнайдер Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Третього відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Першої Харківської міської державної нотаріальної контори про визнання шлюбу недійсним, -

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 адвоката Репетун Катерини Володимирівни на ухвалу Люботинського міського суду Харківської області від 21 січня 2026 року, постановлене суддею Сухоруковим І.М.

в с т а н о в и в :

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати шлюб, укладений між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 24.12.2024 року Третім відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 1506, недійсним від дня його реєстрації, тобто з 24.12.2024 року.

Ухвалою Люботинського міського суду Харківської області від 21 січня 2026 року клопотання представника позивача про забезпечення позову – задоволено. Вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони Першій Харківській міській державній нотаріальній конторі видавати будь-якій особі свідоцтво про право на спадщину за законом або заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (спадкова справа №44/2025). Допущено негайне виконання вжитих заходів забезпечення позову.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 адвокат Репетун Катерина Володимирівна просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні заяви.

Посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що відсутні докази наявності підстав для забезпечення позову. Суд не направив копії позовної заяви, а також не перевірив чи існують реальні, а не гіпотетичні ризики. Також забезпечення позову не відповідає співмірності.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову шляхом заборони видавати свідоцтва про право на спадщину - є співмірними із заявленими позовними вимогами. Наведений захід забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та запобігти спричинення шкоди інтересам позивача.

Такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_1 .

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, що складається з нерухомого майна.

Звертаюсь до суду з позовом, що з 2024 році ОСОБА_3 тяжко хворів, переніс інсульт та мав онкологічне захворювання головного мозку, в силу чого фактично був недієздатний, страждав на галюцинації і гострі психози, був дезорієнтований, мав провали у пам`яті та нетримання сечі і випорожнень, тому вважає, що шлюб, укладений між ОСОБА_2 та його батьком, є недійсним.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 150 цього Кодексу заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Відповідно до статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Системний аналіз наведених норм права дає можливість зробити висновок, що від заявника вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений статтею 150 ЦПК України, та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19).

Обов`язок доведення обставин, які б указували на необхідність вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача для забезпечення реального та ефективного виконання судового рішення, покладено на позивача відповідно до статті 81 ЦПК України, а оцінка доказів, наданих позивачем, є компетенцією суду.

Обґрунтовуючи підстави для забезпечення позову, ОСОБА_1 посилався на те, що отримавши свідоцтво про право на спадщину, за умови визнання шлюбу недійсним, відповідачка може розпорядиться цим майном, що в майбутньому позбавить його права на частку спадкового майна.

Проте, оскільки позивач у своєму позові просить визнати лише шлюб недійсним, то у разі задоволення позову відповідачка не буде мати права на спадкування за законом як дружина, отже співмірним заходом забезпечення позову є заборона видачі свідоцтва на право на спадщину за законом.

Отже, з огляду на викладене, установивши, що між сторонами виник спір з приводу належності спадкового майна шляхом оспорення шлюбу, надавши належну правову оцінку доказам позивача, на які він посилається як на підставу для забезпечення позову, врахувавши фактичні обставини справи, суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про доцільність вжиття заходів забезпечення позову.

Разом з тим заборона на видачу свідоцтва на право на спадщину за заповітом є необґрунтованою та неспівмірною із заявленими позовними вимогами.

Забезпечення позову шляхом заборони на видачу свідоцтва на право на спадщину за законом співмірним заявленим вимогам, відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Підстав для забезпечення позову шляхом заборони видачі свідоцтва на право на спадщину за заповітом не вбачається.

Доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду.

Тому ухвала суду першої інстанції підлягає зміні, шляхом виключення з резолютивної частини посилання на заборону видачі свідоцтва на право на спадщину за заповітом.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до пункту 2 частини 1статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно із положеннями статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права.

Керуючись ст.ст.367,368, п. 2 ч. І ст.374, п.п.1,3,4ч. 1 ст.376,381,382-384,389,390 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Репетун Катерини Володимирівни задовольнити частково.

Ухвалу Люботинського міського суду Харківської області від 21 січня 2026 року змінити, виключивши з резолютивної частини посилання на заборону видачі свідоцтва на право на спадщину за заповітом.

В іншій частині ухвалу суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Н.П. Пилипчук

О.Ю. Тичкова