Постанова від 11 березня 2026 р. у справі №395/1536/24 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 березня 2026 року м. Кропивницький

справа № 395/1536/24

провадження № 22-ц/4809/117/26

Кропивницький апеляційний суд у складі:

головуючого судді - Письменного О.А.,

суддів - Дуковського О.Л., Дьомич Л.М.,

при секретарі – Зайченко В.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 16 червня 2025 року (суддя Забуранний Р.А.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Новомиргородська міська лікарня» Новомиргородської міської ради про скасування наказів про проведення службової перевірки та дисциплінарне стягнення,-

встановив:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що він перебуває з Комунальним некомерційним підприємством «Новомиргородська міська лікарня» Новомиргородської міської ради Кіровоградської області в трудових відносинах, працюючи на посаді лікаря-хірурга 1,0 ставки та на посаді лікаря ультразвукової діагностики 0,5 ставки.

09 липня 2024 року до КНП «Новомиргородська міська лікарня» Новомиргородської міської ради Кіровоградської області надійшла заява від ОСОБА_2 , в якій він просив прийняти заходи відносно нього, як лікаря хірурга, у зв`язку з відмовою медичної допомоги. 10 липня 2024 року керівник КНП «Новомиргородська міська лікарня» Новомиргородської міської ради Кіровоградської області видав наказ №94-04-05 «Про проведення службової перевірки за заявою ОСОБА_3 ». 02 серпня 2024 року комісія лікарів замість довідки зазначеному в наказі №94-04-05 «Про проведення службової перевірки за заявою громадянина ОСОБА_3 » виготовила Акт про проведення службового розслідування, який підписаний головою комісії та членами комісії-лікарями, який 05 серпня 2024 року своїм підписом затвердив генеральний директор КНП «Новомиргородська міська лікарня» Новомиргородської міської ради Таскаєв Є.К. та засвідчив відбитком гербової печатки відповідача.

Наказом КНП «Новомиргородська міська лікарня» Новомиргородської міської ради Кіровоградської області від 05 серпня 2024 року №104- 04-05 його притягнуто до дисциплінарної відповідальності, застосувавши до нього захід дисциплінарного стягнення у вигляді догани за відмову в наданні медичної допомоги хворому, з яким його було ознайомлено 19 серпня 2024 року.

Позивач вказав, що наказ КНП «Новомиргородська міська лікарня» Новомиргородської міської ради Кіровоградської області №94-04-05 є незаконним, таким що порушує норми матеріального права, Статуту КНП «Новомиргородська міська лікарня» Новомиргородської міської ради Кіровоградської області, Контракту керівника КНП «Новомиргородська міська лікарня» Новомиргородської міської ради Кіровоградської області, виданий з порушенням процесуально-процедурного порядку.

Посилаючись на ці обставини, позивач просив визнати незаконним та скасувати Наказ КНП «Новомиргородська міська лікарня» Новомиргородської міської ради від 10 липня 2024 року № 94-04-05 «Про проведення службової перевірки за заявою громадянина ОСОБА_3 » повністю, визнати незаконним та скасувати Наказ КНП «Новомиргородська міська лікарня» Новомиргородської міської ради від 05 серпня 2024 року № 104-04-05 «Про дисциплінарне стягнення ОСОБА_1 » повністю, стягнути з КНП «Новомиргородська міська лікарня» Новомиргородської міської ради на його користь моральну шкоду в розмірі 25000,00 гривень, а також стягнути з КНП «Новомиргородська міська лікарня» Новомиргородської міської ради судові витрати.

Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 16 червня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КНП «Новомиргородська міська лікарня» Новомиргородської міської ради витрати за надання правничої допомоги у розмірі 20000 гривень 00 копійок.

В апеляційній скарзі скаржник, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що 27.06.2024 о 10.46 до нього як до лікаря-?ірурга звернувся пацієнт ОСОБА_2 зі скаргами, що його вигнали з хірургічного відділення і відмовили йому у лікуваннні. Зі слів ОСОБА_2 він дізнався, що його лікуючим лікарем в стаціонарі була завідувач Хірургічним відділенням ОСОБА_4 . Оглянувши пацієнта ОСОБА_2 , він з медичною сестрою провів перев`язку останнього та запросив завідуючого поліклінікою з метою засвідчити стан здоров`я пацієнта, де після сумісного огляду ОСОБА_5 , йому було надано лікарняний лист на один день прийому у лікаря та видано термінове направлення на госпіталізацію у відділення судинної хірургії КНП «Кіровоградська обласна лікарня КОР», за важкістю стану здоров`я, яке було особисто підписано ним та завідуючим поліклінікою мною. 09 липня 2024р. до нього на прийом, звернувся пацієнт ОСОБА_6 , який просив заповнити направлення на медико-соціально-експертну комісію (ф.088/0.) на його ім`я, який йому виписав лікуючий лікар ендокринолог, що ним і було зроблено. Оглянувши пацієнта ОСОБА_2 зробив йому перев`язку хворої кінцівки та зробив відповідний запис в Направленні на медикосоціально-експертну комісію (ф.088/0) на ім`я ОСОБА_2 , що пацієнт не пройшов відповідне обстеження та лікування з рекомендаціями - профільному відділені судинної хірургії. Сестра медична ОСОБА_7 особисто своєю рукою зробила Відповідний запис за №18 за 09.07.2024р. у Журналі реєстрації амбулаторних пацієнтів за 2024 р. (Ф.074/о наказ МОЗ України №110 від 14.02.2012р.) відносно ОСОБА_2 зазначивши його прізвище, ім`я - по-батькові, дата народження, адресу проживання, медогляд та фформлення на МСЕК. Після чого на ім`я відповідача надійшла заява від ОСОБА_2 , який просив прийняти заходи відносно нього, у зв`язку з відмовою надання медичної допомоги. У порядку функціонування електронної системи охорони здоров`я, затвердженого постановою КМУ від 25.04.2018 № 411 (в редакції від 09.07.2024) «Деякі питання електронної системи охорони здоров`я», термін електронний журнал реєстрації амбулаторних пацієнтів відсутній. Однак суд першої інстанції послався в рішенні на електронний журнал реєстрації амбулаторних пацієнтів як на доказ, що підтверджує відмову його відмову у медичному огляді ОСОБА_2 .

Також вказав, що відповідачем не було надано суду електронну медичну картку пацієнта ОСОБА_2 .

Крім того, вказав, що єдиним і належним органом, який має право розглядати та виносити рішення щодо розгляду скарг пацієнтів та медичного обслуговування є Медична рада, яка створена відповідачем. Медична рада повинна була розглянути скаргу ОСОБА_2 та відповідно до п. 8 Наказу МОЗ України від 28.09.2012р. №752, який затвердив Порядок контролю якості медичної допомоги - скласти Висновок за результатами клініко-експертної оцінки, тобто відповідачем було порушено процесуально-процедурний порядок розгляду скарги та вимоги наказів Міністерства схорони здоров`я України від 05.02.2016р. №69 та №752 від 28.09.2012p. При цьому зазначив, що лікарі які відповідно проводили службове розслідування: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не входять згідно наказу Відповідача від 27.12.2023р. №110-04-05 до складу медичної ради. Отже, акт про проведення службового розслідування є незаконним, який порушує норми матеріального права, виданий з порушенням процесуально-процедурного порядку, затверджений не компетентною особою. Суд першої інстанції в рішенні не зазначив та не дав належної оцінки наданим доказам, а саме журналу реєстрації амбулаторних пацієнтів за 2024 р. лікаря – хірурга ОСОБА_1 , на який посилається комісія в Акті проведення службового розслідування, документів МСЕК, показам свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . Також скаржник не погоджується із стягнутими з нього на користь відповідача витратами на правову допомогу в розмірі 20000 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з відповідачем та працює на посаді лікаря хірурга 1,0 ставки та на посаді лікаря ультразвукової діагностики 0,5 ставки, що підтверджується його трудовою книжкою.

09.07.2024 ОСОБА_2 після звернення до сімейного лікаря КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги «Новомиргородської міської ради Кіровоградської області ОСОБА_12 отримав електронне направлення № 8207-3484-1916-2701, послуга А67003 – консультація хірурга, що підтверджується копією вказаного направлення.

Цього ж дня ОСОБА_2 з вказаним направленням звернувся до позивача як лікаря хірурга для консультації у зв`язку з своїм станом здоров`я та продовження лікарняного. Відповідачем за наслідками прийому пацієнта ОСОБА_2 у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 не надано лікарю ОСОБА_1 висновку судинного хірурга щодо стану здоров`я ОСОБА_2 , куди раніше позивач його направляв, відмовлено в медичному огляді, що підтверджується як самим ОСОБА_2 в ході судового розгляду у справі так і електронним журналом реєстрації амбулаторних пацієнтів за 2024 рік лікаря - хірурга ОСОБА_1 за період з 26 червня 2024 року по 15 липня 2024 року.

Після відмови у консультації лікарем хірургом ОСОБА_1 ОСОБА_2 у цей же день 09.07.2024 року звернувся із письмовою заявою до генерального директора КНП «Новомиргородська міська лікарня Новомиргородської міської ради у зв`язку з відмовою в наданні медичної допомоги лікарем ОСОБА_1 , що підтверджується вказаною заявою.

Після отримання заяви ОСОБА_2 генеральний директор КНП «Новомиргородська міська лікарня Новомиргородської міської ради терміново направив ОСОБА_2 для надання медичної допомоги до іншого лікаря хірурга ОСОБА_13 та останнім у цей же день ОСОБА_2 було надано відповідну медичну допомогу, що підтверджується електронним записом N2109414725/1 лікаря хірурга ОСОБА_13 від 09.07.2024 року, наданими в судовому засіданні поясненнями самого лікаря ОСОБА_13 , медичної сестри ОСОБА_14 , якими в судовому засіданні підтверджено факт звернення до них ОСОБА_2 09.07.2024 року, його скарги на лікаря ОСОБА_1 та за станом здоров`я ОСОБА_2 у час звернення до позивача потребував медичної допомоги, яка ними була надана після звернення ОСОБА_2

09 липня 2024р. керівником відповідача за наслідками розгляду звернення ОСОБА_2 видано наказ №94-04-05 «Про проведення службової перевірки за заявою ОСОБА_3 » в якому зазначено підстави для його винесення: резолюція генерального директора відповідача; заява ОСОБА_15 та ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян».

02.08.2024 комісією лікарів складено Акт про проведення службового розслідування, який підписаний всіма членами комісії та 05 серпня 2024 р. затверджений генеральним директором КНП Новомиргородська міська лікарня» Новомиргородської міської ради Таскаєвим Є.К.

Відповідно до вказаного акту, комісією лікарів було проведено відповідну службову перевірку, проаналізовано заяву заявника ОСОБА_2 , отримано пояснення самого ОСОБА_1 , медичної сестри, яка працювала з ОСОБА_1 у день звернення ОСОБА_2 до позивача - ОСОБА_7 , яка у письмовому поясненні підтвердила факт ненадання медичної допомоги заявнику, проаналізовану всю наявну медичну документацію щодо стану здоров`я ОСОБА_2 , в тому числі відомості з електронної бази інформації про здійснення амбулаторного прийому хворого ОСОБА_2 та надання амбулаторної медичної допомоги у вигляді перев`язки члени комісії прийшли до висновку про встановлення факту підтвердження відомостей, зазначених у заяві ОСОБА_2 та ненадання лікарем хірургом ОСОБА_1 всупереч посадової інструкції лікаря хірурга поліклінічного відділення медичної допомоги пацієнту ОСОБА_2 - 09.07.2024 року. За наслідками вказаної перевірки комісією лікарів було запропоновано адміністрації підприємства застосувати міри дисциплінарного впливу та притягнути до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1

05.08.2026 т.в.о. генерального директора КНП «Новомиргородська МЛ» Новомиргородської міської ради винесено наказ № 104-04-05 «Про дисциплінарне стягнення ОСОБА_1 », на підставі результатів отриманих в ході службового розслідування, та з метою недопущення в майбутньому даних порушень зі сторони лікаря-хірурга ОСОБА_1 , у відповідності із ст..ст. 147, 147-1, 148, 149 КЗпП України, за неналежне виконання своїх посадових та трудових обов`язків. Відповідності до п.1 вказаного наказу - притягнуто до дисциплінарної відповідальності лікаря-хірурга КНП «Новомиргородська МЛ» Новомиргородської міської ради Юрія Сіранта, застосувавши до нього захід дисциплінарного стягнення у вигляді догани за відмову в наданні медичної допомоги хворому.

Встановивши дані обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, з тих підстав, що позивачем не доведено надання медичної допомоги ОСОБА_2 , а тому оскаржувані накази є правомірними та відповідають вимогам закону.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

У статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

У частині першій статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з статтею 31 КЗпП України власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.

Таким чином, працівник зобов`язаний виконувати роботу, визначену трудовим договором, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.

Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано такий захід стягнення як догана.

У частині першій статті 148 КЗпП України визначено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.

Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Саме на роботодавцеві лежить обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, з яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Отже, при розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок.

При розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з`ясовувати, у чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок. Для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності (див. постанови Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року у справі № 487/1491/21, від 24 липня 2024 року у справі № 752/10024/21).

Складовими дисциплінарного проступку є: дії (бездіяльність) працівника; невиконання або неналежне виконання покладених на нього трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинно-наслідкового зв`язку між його діями (бездіяльністю) та невиконанням або неналежним виконанням покладених на нього трудових обов`язків. Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає можливість оцінки дій працівника як дисциплінарного проступку (див. постанову Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 712/6576/17).

Відповідно до статті 142 КЗпП України трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням роботодавця і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил. Роботодавець не може ставити у вину працівникові та притягати його до дисциплінарної відповідальності за невиконання обов`язків, не обумовлених трудовим договором, і про які працівник не був поінформований належним чином (див. постанову Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі № 343/1678/19 (провадження № 61-10738св20)).

У наказі про накладення дисциплінарного стягнення обов`язково має бути зазначено, в чому полягає порушення трудової дисципліни, тобто має бути вказівка на фактичні обставини, які послужили підставою для застосування заходу дисциплінарного стягнення. Наказ про накладення дисциплінарного стягнення повинен обов`язково містити нормативне посилання, тобто роботодавець має зазначити назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно-правового акта чи акта локального нормотворення, на підставі якого працівник притягується до дисциплінарної відповідальності. Виконання всіх цих вимог є безумовною запорукою правильного та законного оформлення прийнятого роботодавцем рішення, що одночасно виступає гарантією дотримання трудових прав працівників (див. постанови Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі № 299/2637/21, від 22 липня 2020 року в справі № 554/9493/17 та ін.).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У даній справі, позивач просить скасувати накази про проведення службової перевірки та про дисциплінарне стягнення, посилаючись на те, що ним було надано відповідну медичну допомогу пацієнту ОСОБА_2 .

Разом з тим, згідно посадової інструкції лікаря хірурга поліклінічного відділення, затвердженої Генеральним директором КНП «Новомиргородська міська лікарня» Новомиргородської міської ради 08.03.2014, для виконання своїх функцій лікар хірург зобов`язаний: п. 2.1 Виконувати чинне законодавство України про охорону здоров`я та кодексу законів про працю; нормативно-правових актів, що визначають діяльність органів управління та закладів охорони здоров`я; правил внутрішнього трудового розпорядку; 2.2 Проводити амбулаторний прийом по графіку, затвердженому адміністрацією поліклініки, регулюючи потік відвідувачів шляхом раціонального розподілу повторних хворих та першочергового прийому пацієнтів, які мають на те право; 2.3 Забезпечувати раннє виявлення, кваліфіковане та своєчасне обстеження та лікування хворих хірургічного профілю; 2.4 Консультувати хворих по направленню інших спеціалістів закладу; 2.8 Забезпечувати наступність між амбулаторно-поліклінічним закладом та стаціонаром в обстеженні та лікуванні хворих; 2.35 Вести електронну медичну документацію в МІС; 4.2 Лікар-хірург несе відповідальність за свою діяльність у відповідності до чинного законодавства та нормативно-правових актів, що визначають діяльність органів управління та закладів охорони здоров`я, організацію хірургічної допомоги населенню; Лікар хірург несе відповідальність за не внесення або внесення неповної та/або недостовірної інформації до електронної медичної інформаційної системи (МІС) в межах, визначених чинним законодавством України.

Питання ведення електронного обліку врегульовано наказом Міністерства охорони здоров`я України за № 587 від 28.02.2020 року « Деякі питання ведення Реєстру медичних записів про направлення та рецептів в електронній системі охорони здоров`я» (Далі Наказ).

Пунктом 1 даного Наказу затверджено Порядок ведення Реєстру медичних записів, записів про направлення та рецептів в електронній системі охорони здоров`я (далі Порядок).

Згідно п. 4 вказаного Наказу установити, що за умови наявності відповідної технічної можливості в електронній системі охорони здоров`я внесення медичних записів, записів про направлення та рецептів на лікарські засоби і медичні вироби до Реєстру медичних записів, записів про направлення та рецептів відповідно до Порядку ведення Реєстру медичних записів, записів про направлення та рецептів в електронній системі охорони здоров`я є обов`язковим.

У відповідності до п. 2 Порядку вимоги цього Порядку є обов`язковими для всіх суб`єктів господарювання, які провадять господарську діяльність з роздрібної торгівлі лікарськими засобами (далі - аптечні заклади), а також закладів охорони здоров`я (незалежно від форми власності та підпорядкування) та фізичних осіб - підприємців, які отримали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики (далі - суб`єкти господарювання), інших користувачів.

Суб`єкти господарювання зобов`язані забезпечити внесення медичних записів, записів про направлення та рецепти під час медичного обслуговування пацієнта в день надання таких послуг ( п. 18 Порядку).

У відповідності до п. 22 Порядку персональні дані, які містяться в Реєстрі у формі посилань на записи в інших реєстрах системи, обробляються протягом строку, визначеного порядками ведення відповідних реєстрів. Після закінчення строку обробки персональних даних медичні записи, записи про направлення та рецепти зберігаються у системі в знеособленому вигляді безстроково. Система забезпечує фіксацію та збереження інформації про всі операції, пов`язані з обробкою персональних даних і доступом до них.

Зміни до медичного запису, запису про направлення або рецепту вносяться шляхом створення нового запису в Реєстрі з одночасним проставленням відмітки про відміну запису, до якого вносяться зміни. Початковий зміст інформації, що міститься у медичному записі, записі про направлення або рецепті, зберігається у центральній базі даних та не підлягає зміні чи видаленню.

Як убачається зі звіту по групам послуг від 09.07.2024, відомостей щодо надання медичної допомоги хворому ОСОБА_2 лікарем хірургом ОСОБА_1 не міститься. Посилання позивача на те, що запис міститься в журналі реєстрації амбулаторних пацієнтів про надання медичної допомоги ОСОБА_2 , спростовуються письмовими поясненнями медичної сестри ОСОБА_7 , яка підтвердила, що 09.07.2024 ОСОБА_2 не було здійснено ніяких перев`язок.

При цьому, медичну допомогу хворому ОСОБА_2 надано іншим лікарем – хірургом, що підтверджується оглядом лікаря від 09.07.2024.

Отже, позивачем не доведено факту надання відповідної медичної допомоги пацієнту, чим було порушено вимоги посадової інструкції та трудового законодавства, а тому позивача було обґрунтовано притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Посилання на те, що відповідно до наказу № 94-04-05 від 09.07.2024 року «Про проведення службової перевірки за заявою ОСОБА_3 », комісія повинна була надати за результатами службової перевірки довідку, а комісія оформила акт, є безпідставними, оскільки вказані обставини не впливають на законність цього наказу. Також вказаний наказ винесений генеральним директором відповідача відповідно до Статуту відповідача та Контракту № 53 з керівником державного, комунального закладу охорони здоров`я, що діє в організаційно-правовій формі казенного або комунального некомерційного підприємства, на період дії воєнного стану в Україні від 28 листопада 2023 року. Зокрема, у п.п. 2.5.3, 2.5.6 Керівник має право видавати у межах своїх повноважень накази, надавати доручення, вказівки обов`язкові для виконання всіма підрозділами та працівниками підприємства; встановлювати працівникам розмір премії, винагород, надбавок і доплат на передбачених колективним договором та законодавством умовах, застосовувати заходи заохочення та накладати на працівників дисциплінарні стягнення відповідно до законодавства.

Що стосується доводів апеляційної скарги в частині витрат на правову допомогу слід зазначити наступне.

Стягуючи з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 20000 грн, суд першої інстанції виходив з критеріїв складності справи, співмірності розміру витрат обсягу наданих послуг та принципів справедливості, добросовісності та розумності.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом третім частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини перша, друга статті 137 ЦПК України).

З огляду на статтю 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

У пункті 2 частини другої статті 141 ЦПК України зазначено, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

На підтвердження понесених витрат у справі, суду надано: договір про надання правової допомоги №1-79 від 16.09.2024 року, який укладений між адвокатом Дубинським В.М. та КНП «Новомиргородська міська лікарня» Новомиргородської міської ради, в особі Генерального директора Таскаєва Євгенія Костянтиновича, предметом якого є зобов`язання адвоката Дубинського В.М. надавати правничу допомогу КНП «Новомиргородська міська лікарня» Новомиргородської міської ради у вигляді ведення справи № 395/1536/24 в Новомиргородському районному суді Кіровоградської області за позовом ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства «Новомиргородська міська лікарня» Новомиргородської міської ради про скасування наказів про проведення службової перевірки та дисциплінарне стягнення; акт виконаних робіт правничої допомоги від 16 січня 2025 року та вартість виконання;копія квитанції №1-46 від 28 січня 2025 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

28.01.2025 року відповідач сплатив адвокату 50000 грн., що підтверджується копією квитанцією (т.3 а.с. 245). Посилання на те, що квитанція є неналежним доказом оплати послуг адвоката ґрунтуються на припущеннях.

Отже, врахувавши обставини справи, складність справи, надані стороною відповідача докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на праву допомогу в розмірі 20000 грн.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення та зводяться до переоцінки доказів, незгоди скаржника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду першої інстанції.

Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, надав належну правову оцінку наданим сторонами доказам як в підтвердження позовних вимог так і в їх заперечення та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 16 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 21.04.2026.

Судді:

О.А.Письменний О.Л. Дуковський Л.М. Дьомич