Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №380/22869/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 21 квітня 2026 р.

Справа: №380/22869/24

Суддя: Шавель Руслан Миронович

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/22869/24 пров. № А/857/17979/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській обл. на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.04.2025р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Білик Романни Олегівни, діючої на підставі ордера на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській обл., Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській обл. про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в призначенні пенсії за віком, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Хома О.П., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 04.04.2025р., м.Львів; дата складання повного рішення суду І інстанції: не зазначена),-

В С Т А Н О В И В:

08.11.2024р. за допомогою системи «Електронний суд» представник адвокат Білик Р.О., діюча на підставі ордера на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому, із врахуванням поданої під час розгляду справи уточненої позовної заяви, просила:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в Кіровоградській обл. № 134350006449 від 13.09.2024р. про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , починаючи з 19.09.2024р.;

зобов`язати відповідача ГУ ПФ України у Львівській обл. призначити з 19.09.2024р. ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши при цьому до стажу роботи роки праці в Товаристві з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ «Квінтет», а саме: з 02.04.1992р. по 30.04.1996р. та період роботи у Відкритому акціонерному товаристві /ВАТ/ «Техпостач» з 03.05.1996р. по 31.12.1998р. (а.с.1-4, 44-49).

Розгляд справи здійснений судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами (а.с.32 і на звороті).

Згідно ухвали суду від 14.03.2025р. залучено до участі у справі в якості співвідповідача ГУ ПФ України в Кіровоградській обл.; прийнято уточнену позовну заяву до розгляду та продовжено розгляд справи з урахуванням уточнених вимог (а.с.54 і на звороті).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04.04.2025р. заявлений позов задоволено; визнано протиправними та скасовано рішення ГУ ПФ України в Кіровоградській обл. № 134350006449 від 13.09.2024р. про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ; зобов`язано ГУ ПФ України у Львівській обл. зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи з 02.04.1992р. по 30.04.1996р. у ТзОВ «Квінтет», з 03.05.1996р. по 31.12.1998р. у ВАТ «Техпостач» та призначити пенсію за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на користь позивача по 605 грн. 60 коп. сплаченого судового збору (а.с.60-66).

Не погодившись із винесеним рішенням суду, його оскаржив відповідач ГУ ПФ України у Львівській обл., який, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.71-76).

В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що вік позивача складає 63 років, страховий стаж становить 16 років 07 місяців 22 дні (при необхідному не менше 30 років). За результатами розгляду документів, доданих до заяви, не зараховано періоди згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , а саме: з 02.04.1992р. по 30.04.1996р., оскільки запис про роботу не засвідчено підписом відповідальної особи, якою внесено цей запис, та з 03.05.1996р. по 31.12.1998р., оскільки відсутня назва організації при прийнятті на роботу, запис про роботу не засвідчено підписом відповідальної особи, якою внесено цей запис.

Вказує, що для зарахування зазначених періодів роботи необхідно надати уточнюючі довідки, видані за місцем роботи (правонаступником, у разі ліквідації – архівним відділом) на підставі первинних документів із зазначенням реорганізації.

Окрім цього, відповідач стверджує, що уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є ПФ України, до компетенції якого входить розгляд документів, в тому числі нових.

Представник позивача – адвокат Білик Р.О. скерувала до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому остання вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та ухвалив законне і справедливе судове рішення, яке також відповідає усталеній судовій практиці по наведеній категорії справ (а.с.102-108).

Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як з`ясовано під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася 26.04.2024р. до пенсійного органу із заявою встановленого зразка про призначення пенсії за віком, до якої долучено відповідний пакет документів.

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності ГУ ПФ України в Кіровоградській обл. визначено органом, уповноваженим розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.04.2024р.

За результатами зазначеної заяви відповідачем ГУ ПФ України в Кіровоградській обл. прийнято рішення № 134350006449 від 13.09.2024р. про відмову в призначенні пенсії за віком. Підставою для такого рішення визначено відсутність необхідного страхового стажу. Зазначено, що вік заявника складає 63 роки, страховий стаж становить 16 років 07 місяців 22 дні. До страхового стажу не зараховано згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 періоди роботи: з 02.04.1992р. по 30.04.1996р., оскільки запис про роботу не засвідчено підписом відповідальної особи, якою внесено цей запис; з 03.05.1996р. по 31.12.1998р., оскільки відсутня назва організації при прийнятті на роботу, запис про роботу не засвідчено підписом відповідальної особи, якою внесено цей запис. Вказано, що для зарахування зазначених періодів роботи необхідно надати уточнюючі довідки, видані за місцем роботи (правонаступником, у разі ліквідації – архівним відділом) на підставі первинних документів із зазначенням реорганізації (а.с.21).

Не погоджуючись із відмовою пенсійного органу щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком та вважаючи достатньою тривалість страхового стажу на дату звернення з заявою про призначення пенсії, представник позивача звернулася до суду із розглядуваним позовом.

Приймаючи рішення по справі та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що відмова пенсійного органу не ґрунтується на вимогах закону, при цьому представлені позивачем документи є достатніми для призначення позивачу спірної пенсії. Законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємства, тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням такого періоду.

Зокрема, наявна у матеріалах справи трудова книжка позивача з належно оформленими записами про займані посади та спірні періоди виконуваної роботи підтверджує страховий стаж позивача за ці періоди.

Водночас, відповідач, посилаючись на виправлення в трудовій книжці позивача, не здійснив будь-яких дій, спрямованих на отримання відомостей та додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити її стаж.

Окрім цього, спірні періоди роботи позивача підтверджуються довідками, які скріплені печатками та підписами директорів підприємств.

Отже, періоди роботи позивача з 02.04.1992р. по 30.04.1996р. та з 03.05.1996р. по 31.12.1998р. підлягають зарахуванню до його страхового стажу.

Відтак, суд дійшов до висновку про необхідність скасування рішення про відмову в призначенні пенсії за віком та зобов`язання ГУ ПФ України у Львівській обл. зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 02.04.1992р. по 30.04.1996р. у ТзОВ «Квінтет» та період роботи з 03.05.1996р. по 31.12.1998р. у ВАТ «Техпостач», призначити пенсію за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Конституцією України, Законом України № 1788-XIІ від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення» /Закон № 1788-XIІ/, Законом України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» /Закон № 1058-IV/, який набрав чинності 01.01.2004р.

Частиною 1 ст.9 Закону № 1058-IV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 цього Закону. Зокрема, право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року за наявності страхового стажу не менше 31 року.

Відповідно до ст.56 Закону № 1788-XII до видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію віднесено, серед іншого: роботу, виконувану на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв; будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.

Згідно п.1 ч.1 ст.8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

У ст.1 Закону №1058-ІV наведено наступні визначення:

пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

За приписами п.1 ч.1 ст.24 Закону № 1058-ІV страховий стаж – це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 ст. 24 Закону № 1058-ІV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно з ст.62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Такий Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений постановою КМ України № 637 від 12.08.1993р., відповідно до п.1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з п.3 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затв. наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993р., чинної на час звільнення позивача з роботи, встановлено, що у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 трудової книжки «Відомості про роботу» пишеться: «прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво» із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у «Класифікаторі професій».

Відповідно до п.2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач у період з 02.04.1992р. (наказ № 3 від 02.04.1992р.) по 30.04.1996р. працювала швеєю 2 розряду у ТзОВ «Квінтет», а з 03.05.1996р. (наказ № 3-к від 03.05.1996р.) по 31.12.1998р. – швеєю 2 розряду у ВАТ «Техпостач» (а.с.12-13).

Апеляційний суд враховує, що позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться відповідні записи про спірні періоди роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.

Вказані записи у трудовій книжці скріплені та засвідчені відповідними печатками, не містять виправлень/підтирань, інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.

Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком.

Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018р. у справі №687/975/17.

Колегія суддів звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідної тривалості, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки та видачі довідок. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018р. у справі № 754/14898/15-а.

Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що згідно з ч.3 ст.44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається значний обсяг прав та обов`язків у органів ПФ України під час вирішення питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.

Органи ПФ України повинні використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об`єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.

При цьому, позивач як громадянин України наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.

Окрім цього, апеляційний суд враховує, що спірні періоди роботи позивача підтверджуються наступними довідками:

№ 7 від 23.10.2024р., якою підтверджується період роботи на посаді швачки у ТзОВ «Квінтет» з 02.04.1992р. (наказ № 3 від 02.04.1992р.), звільнена з 30.04.1996р. (наказ № 5 від 30.04.1996р.).;

№ 40 від 23.10.2024р., якою підтверджується період роботи на посаді швачки у ВАТ «Технопостач» з 03.05.1996р. (наказ № 3к від 03.05.1996р.), звільнена з 31.12.1998р. (наказ № 3 від 30.12.1998р.).

Вказані довідки скріплені печатками та підписами директорів підприємств (а.с.24-25).

З огляду на наведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ГУ ПФ України в Кіровоградській обл. безпідставно не зарахувало до страхового стажу позивача періоди роботи з 02.04.1992р. по 30.04.1996р. та з 03.05.1996р. по 31.12.1998р.

Оцінюючи викладені обставини у їх сукупності, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення ГУ ПФ України в Кіровоградській обл. № 134350006449 від 13.09.2024р. про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком є протиправним, через що правильно скасовано судом першої інстанції.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Позиція Верховного Суду щодо застосування ч.4 ст.245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 14.08.2018р. у справі № 820/5134/17, від 28.02.2020р. у справі № 806/3304/18, від 16.11.2020р. у справі № 640/5615/19, від 04.09.2021р. у справі № 320/5007/20, від 14.09.2021р. у справі № 320/5007/20 та від 23.12.2021р. у справі № 480/4737/19.

При цьому адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Верховний Суд у постанові від 23.12.2021р. у справі № 480/4737/19 та від 08.02.2022р. у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Отже, ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Пунктом 1 ч.1 ст.45 Закону України № 1058-ІV передбачено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання ГУ ПФ України у Львівській обл. зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи з 02.04.1992р. по 30.04.1996р. у ТзОВ «Квінтет» та період роботи з 03.05.1996р. по 31.12.1998р. у ВАТ «Техпостач» та призначити пенсію за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Будь-яких доводів апелянта з приводу неправильності чи помилковості визначеного судом способу захисту апеляційна скарга не містить.

Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність підстав для задоволення заявленого позову із вищевказаних мотивів, обравши при цьому правильний спосіб правового захисту порушеного права позивача.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволені у визначений спосіб.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Відповідно до правил ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на апелянта ГУ ПФ у Львівській обл.

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській обл. на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.04.2025р. в адміністративній справі № 380/22869/24 залишити без задоволення, а вказане рішення суду – без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській обл.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель

судді Н. В. Бруновська

Р. Б. Хобор

Дата складання повного судового рішення: 22.04.2026р.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua