Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №380/12155/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/12155/24 пров. № А/857/30179/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській обл. на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.06.2025р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській обл. та Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській обл. про визнання протиправним та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії за віком, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Москаль Р.М., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 20.06.2025р., м.Львів; дата складання повного рішення суду І інстанції: не зазначена),-

В С Т А Н О В И В:

03.05.2024р. (згідно з відбитком календарного штемпеля на поштовому відправленні) позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України у Миколаївській обл. № 135050015125 від 01.03.2024р. про відмову в призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

зобов`язати Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України у Львівській обл. зарахувати до загального страхового стажу та врахувати при призначенні пенсії наступні періоди роботи у російській федерації /рф/: з 01.01.1992р. по 20.01.1993р. (період роботи у AT «Корсаківська база океанічного рибальства»), з 21.01.1993р. по 12.05.1996р. (період роботи у ІКК «Корінвест ЛТД»), з 13.05.1996р. по 09.12.1996р. (період роботи у ЗАТ «Корпорація «Час»), з 09.01.1997р. по 01.08.1997р. (період роботи в ТзОВ «Супутник»), з 29.08.1997р. по 07.11.1998р. (період роботи в ТзОВ «Садко»);

зобов`язати ГУ ПФ України у Львівській обл. зарахувати як учаснику бойових дій до загального страхового стажу та врахувати при призначенні пенсії період проходження військової служби за мобілізацією у Збройних Силах України та участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України з 26.02.2022р. до 16.05.2023р. у пільговому обчисленні, із розрахунку один місяць служби за три місяці;

зобов`язати ГУ ПФ України у Львівській обл. призначити та виплачувати дострокову пенсію за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 22.02.2024р. (а.с.1-9, 29).

Розгляд справи здійснений судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами (а.с.38 і на звороті).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.06.2025р. заявлений позов задоволено частково; зобов`язано ГУ ПФ України в Миколаївській обл. зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи на території рф з 01.01.1992р. по 20.01.1993р., з 21.01.1993р. по 12.05.1996р., з 13.05.1996р. по 09.12.1996р., з 09.01.1997р. по 01.08.1997р., з 29.08.1997р. по 07.11.1998р. (згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 21.10.1987р.); у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто з ГУ ПФ України в Миколаївській обл. на користь ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору в сумі 1211,20 грн. (а.с.164-173).

Не погодившись із винесеним рішенням суду, його оскаржив відповідач ГУ ПФ України в Миколаївській обл., який, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити у повному обсязі (а.с.176-178).

В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що з 01.01.2023р. рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, тому з 01.01.2023р. Угода залишається чинною та обов`язковою до виконання між іншими її підписантами, окрім рф. Україна, в свою чергу, постановою КМ України № 1328 від 29.11.2022р., яка набрала чинності 02.12.2022р., вийшла з Угоди.

Таким чином, висновок суду про зобов`язання пенсійного органу зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи на території рф з 01.01.1992р. по 20.01.1993р., з 21.01.1993р. по 12.05.1996р., з 13.05.1996р. по 09.12.1996р., з 09.01.1997р. по 01.08.1997р., з 29.08.1997р. по 07.11.1998р. є хибним.

Відтак, оскільки у позивача на дату звернення за призначенням пенсії відсутній необхідний страховий стаж, тому для призначення пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України № 1058-ІV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відсутні підстави.

Інші учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як з`ясовано під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 27.04.2023р. (а.с.13).

22.02.2024р. ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою встановленого зразка про призначення пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України № 1058-ІV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», до якої долучив відповідний пакет документів.

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності ГУ ПФ України в Миколаївській обл. визначено органом, уповноваженим розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.02.2024р.

За результатами розгляду зазначеної заяви відповідачем ГУ ПФ України в Миколаївській обл. прийнято рішення № 135050015125 від 01.03.2024р. про відмову в призначенні пенсії за віком. Підставою для такого рішення визначено відсутність необхідного страхового стажу 25 років, встановленого п.4 ч.1 ст.115 Закону України № 1058-ІV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Зазначено, зокрема, що вік заявника складає 55 років 04 дні, страховий стаж – 17 років 06 місяців 15 днів. До страхового стажу не зараховано наступні періоди роботи на території рф: з 01.01.1992р. по 20.01.1993р., з 21.01.1993р. по 12.05.1996р., з 13.05.1996р. по 09.12.1996р., з 09.01.1997р. по 01.08.1997р., з 29.08.1997р. по 07.11.1998р. згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 21.10.1987р., оскільки з 01.01.2023р. рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав /СНД/ у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р.; до страхового стажу зараховано періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991р. (а.с.14 і на звороті).

Не погоджуючись із відмовою пенсійного органу щодо призначення дострокової пенсії за віком та вважаючи достатньою тривалість страхового стажу на дату звернення з заявою про призначення пенсії, позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом.

Приймаючи рішення по справі та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що період проходження особою військової служби у 2022-2023 роках на підставі Закону України № 1058-ІV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» зараховується до страхового стажу цієї особи в ординарному розмірі. Закон України № 1058-ІV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інші законодавчі акти не передбачають кратного зарахування періоду проходження військової служби до страхового стажу для цілей застосування ст.115 цього Закону.

Водночас обставини припинення з 01.01.2023р. участі рф в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р. (для України зазначений міжнародний договір припинив свою дію 24.06.2023р.) не стосуються періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в період дії вказаної Угоди.

Матеріалами справи підтверджено період роботи позивача з 01.01.1992р. по 20.01.1993р., з 21.01.1993р. по 12.05.1996р., з 13.05.1996р. по 09.12.1996р., з 09.01.1997р. по 01.08.1997р., з 29.08.1997р. по 07.11.1998р. на підприємствах, що знаходяться на території рф.

Отже, дії відповідача щодо відмови позивачу в зарахуванні до страхового стажу періодів роботи на підприємствах, що знаходяться на території рф, є протиправними.

При цьому, станом на дату звернення позивача про призначення дострокової пенсії за віком його страховий стаж був недостатнім для призначення пенсії на підставі п.4 ч.1 ст.115 Закону України № 1058-ІV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Таким чином, ГУ ПФ України в Миколаївській обл. прийняло правильне по суті рішення № 135050015125 від 01.03.2024р. про відмову в призначенні дострокової пенсії за віком на підставі п.4 ч.1 ст.115 Закону України № 1058-ІV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, хоча і безпідставно відмовило позивачу в зарахуванні до страхового стажу періодів його роботи в 1992-1997 роках на території рф (6 років 8 місяців 8 днів).

З врахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов до висновку, що належним та ефективним способом відновлення порушених прав позивача буде зобов`язання ГУ ПФ України в Миколаївській обл. зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи на території рф з 01.01.1992р. по 20.01.1993р., з 21.01.1993р. по 12.05.1996р., з 13.05.1996р. по 09.12.1996р., з 09.01.1997р. по 01.08.1997р., з 29.08.1997р. по 07.11.1998р. (згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 21.10.1987р.).

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із роз`ясненнями, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.

Стосовно решти позовних вимог колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне.

Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України № 1788-XII від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення» /Закон № 1788-XII/ та Законом України № 1058-ІV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» /Закон № 1058-ІV/.

Статтею 2 Закону № 1788-XII визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

Відповідно до ст.56 Закону № 1788-XII до видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію віднесено, серед іншого: роботу, виконувану на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв; будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.

Згідно п.1 ч.1 ст.8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

У ст.1 Закону № 1058-ІV наведено наступні визначення:

пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

За приписами п.1 ч.1 ст.24 Закону № 1058-ІV страховий стаж – це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 ст.24 Закону № 1058-ІV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Поряд з цим, за змістом ст.1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р., пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 вказаної Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Відповідно до абз. 2, 3 ст.6 Угоди між Урядом України і Урядом рф «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993р. трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Згідно зі ст.12 Угоди вона набуває чинності з моменту її підписання сторонами (з 14.01.1993р.).

Статтею 7 Угоди від 14.01.1993р. визначено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р. (далі - Угода про гарантії) та двосторонніми угодами в цій галузі.

Зі змісту наведених норм вбачається, що пенсія особі, що звернулась за її призначенням, призначається за нормами законодавства країни, де відбувалась трудова діяльність цієї особи, а пільговий стаж, набутий на території однієї з визначених Угодою держав, визнається іншою державою.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 14.11.2019р. у справі № 676/6166/16-а, від 16.04.2020р. у справі № 555/2250/16-а від 17.06.2020р. у справі № 646/1911/17, від 21.02.2020р. у справі № 291/99/17 та від 06.07.2020р. у справі № 345/9/17.

Отже, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховується при встановленні права на пенсію. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.

Наведене також підтверджує, що діюче в Україні пенсійне законодавство визначає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території рф або на підприємстві зареєстрованому на території рф після 13.03.1992р., то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в рф. Тобто існує гарантія врахування страхового (трудового) стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.

Згідно з ст.2 федерального закону рф № 173-фз від 17.12.2001р. «Про трудові пенсії в російській федерації» страховий стаж - врахована при визначенні права на трудову пенсію сумарна тривалість періодів роботи і (або) іншої діяльності, протягом яких сплачувалися страхові внески до пенсійного фонду рф, а також інших періодів, які зараховуються до страхового стажу.

Відповідно до ч.1 ст.10 цього федерального закону до страхового стажу включаються періоди роботи та (або) іншої діяльності, які виконувались на території російської федерації особами, вказаними в частині першій статті 3 даного федерального закону, за умови, що за ці періоди сплачувались страхові внески до пенсійного фонду російської федерації.

З вищезазначеного слідує, що законодавством України, так і законодавством рф передбачено зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу при умові сплати страхових внесків до ПФ тієї країни, на території якої здійснювалась така діяльність.

Статтею 62 Закону № 1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затв. постановою КМ України № 637 від 12.08.1993р. /Порядок № 637/, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Записами трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 підтверджуються наступні періоди роботи:

з 01.01.1992р. по 20.01.1993р. працював матросом 2 класу у АТ «Корсакіська база океанічного рибальства» (наказ № 1244-к від 05.11.1991р. та наказ № 17-к від 22.01.1993р.);

з 21.01.1993р. по 12.05.1996р. працював у ІКК «Корінвест ЛТД» (наказ № 1а від 20.01.1993р. та наказ № 46к від 12.05.1996р.);

з 13.05.1996р. по 09.12.1996р. працював матросом у ЗАТ «Корпорація «Час» (наказ № 53 від 16.05.1996р. та наказ № 122 від 09.12.1996р.);

з 09.01.1997р. по 01.08.1997р. працював матросом у ТзОВ «Супутник» (наказ № 1-к від 10.01.1997р. та наказ № 28-к від 01.08.1997р.);

29.08.1997р. по 07.11.1998р. працював матросом у ТзОВ «Садко» (наказ № 39-к від 30.08.1997р. та наказ № 51-к від 07.11.1998р.) (а.с.79-81).

Представлена трудова книжка містить записи про періоди роботи позивача із зазначенням професій, номеру та дати наказів про прийняття, переведення та звільнення з роботи, підписи уповноважених осіб та печатки підприємств.

Колегія суддів звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідної тривалості, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки та видачі довідок. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018р. у справі № 754/14898/15-а.

При цьому, підставою для неврахування до страхового стажу ОСОБА_1 спірних періодів роботи на території рф з 01.01.1992р. по 20.01.1993р., з 21.01.1993р. по 12.05.1996р., з 13.05.1996р. по 09.12.1996р., з 09.01.1997р. по 01.08.1997р., з 29.08.1997р. по 07.11.1998р. пенсійний орган вказує припинення участі рф в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р.

Однак, покликання апелянта на те, що з 01.01.2023р. рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р., а для України зазначений міжнародний договір припинив свою дію 24.06.2023р., не впливають на правомірність дій пенсійного органу, та не стосуються періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в період дії вказаної Угоди.

Таким чином, спірні періоди роботи позивача на території рф з 01.01.1992р. по 20.01.1993р., з 21.01.1993р. по 12.05.1996р., з 13.05.1996р. по 09.12.1996р., з 09.01.1997р. по 01.08.1997р., з 29.08.1997р. по 07.11.1998р. підлягають зарахуванню до його страхового стажу.

Також колегія суддів вважає, що обраний спосіб захисту прав позивача повністю відповідає вимогам діючого законодавства.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Позиція Верховного Суду щодо застосування ч.4 ст.245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 14.08.2018р. у справі № 820/5134/17, від 28.02.2020р. у справі № 806/3304/18, від 16.11.2020р. у справі № 640/5615/19, від 04.09.2021р. у справі № 320/5007/20, від 14.09.2021р. у справі № 320/5007/20 та від 23.12.2021р. у справі № 480/4737/19.

При цьому адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Верховний Суд у постанові від 23.12.2021р. у справі № 480/4737/19 та від 08.02.2022р. у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Отже, ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення заявленого позову шляхом зобов`язання ГУ ПФ України в Миколаївській обл. зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи на території рф з 01.01.1992р. по 20.01.1993р., з 21.01.1993р. по 12.05.1996р., з 13.05.1996р. по 09.12.1996р., з 09.01.1997р. по 01.08.1997р., з 29.08.1997р. по 07.11.1998р. (згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 21.10.1987р.).

Отже, апелянт в апеляційній скарзі не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволено частково у визначений спосіб.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Відповідно до правил ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на апелянта ГУ ПФ України у Миколаївській обл.

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській обл. на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.06.2025р. в адміністративній справі № 380/12155/25 залишити без задоволення, а вказане рішення суду – без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України у Миколаївській обл.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель

судді Н. В. Бруновська

Р. Б. Хобор

Дата складання повного судового рішення: 22.04.2026р.