Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №140/4408/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/4408/25 пров. № А/857/47432/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шевчук С.М.,

суддів Кухтей Р.В.

Нос С.П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу апеляційну скаргу Державної установи "Маневицька виправна колонія (№42)" на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року у справі № 140/4408/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Маневицька виправна колонія (№42)" про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

місце ухвалення судового рішення м. Луцьк

Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження

суддя у І інстанціїПлахтій Н.Б.

дата складання повного тексту рішенняНе зазначено

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

У квітні 2025 року ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з адміністративним позовом до Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)» (далі – відповідач, ДУ «Маневицька ВК (№42)») в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльності щодо невиплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 та сум додаткових видів грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи розміру прожиткового мінімуму плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року та множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 (далі - Постанова №704);

- зобов`язати провести перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи розміру прожиткового мінімуму плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п.4 Постанови №704 та додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких визначається виходячи з окладу за військовим званням, а виплату здійснити з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати провести перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п.4 Постанови №704 та додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких визначається виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, а виплату здійснити з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати провести перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п.4 Постанови №704 та додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких визначається виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, а виплату здійснити з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати провести перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п.4 Постанови №704 та додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких визначається виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, а виплату здійснити з урахуванням раніше виплачених сум;

визнати протиправними дій щодо неврахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 (далі – Порядок №1078) при обрахунку індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 01.08.2024;

- зобов`язати здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 01.08.2024 із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 та з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльності щодо не проведення нарахування та виплати додаткової винагороди в розмірі 30000,00 гривень щомісячно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії військового стану» (далі – Постанова №168) за період з 24.02.2022 по 01.06.2022;

- зобов`язати провести нарахування та виплату додаткової винагороди в розмірі 30000,00 гривень щомісячно відповідно до Постанови №168 за період з 24.02.2022 по 01.06.2022;

- визнати протиправною бездіяльності щодо не виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна;

- зобов`язати виплатити грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна в сумі 16624,55 грн;

- визнати протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 та 2023 роки;

- зобов`язати нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 та 2023 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі – Порядок №44);

- визнати протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати доплати за виконання обов`язків тимчасово відсутнього першого заступника начальника установи за період з 02.12.2023 по 27.02.2024;

- зобов`язати нарахувати та виплатити доплату за виконання обов`язків тимчасово відсутнього першого заступника начальника установи з 02.12.2023 по 27.02.2024.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду Волинського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року у справі № 140/4408/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи "Маневицька виправна колонія (№42)" задоволено частково.

Визнано протиправними дії Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)», які полягають у застосуванні з 29.01.2020 по 19.05.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових його видів).

Зобов`язано Державну установу «Маневицька виправна колонія (№42)» здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових його видів) за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.

Визнано протиправною бездіяльність Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)» щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна.

Зобов`язано Державну установу «Маневицька виправна колонія (№42)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до отримання предмети речового майна в сумі 16624,55 грн (шістнадцять тисяч шістсот двадцять чотири грн 55 коп).

Визнано протиправною бездіяльність Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)» щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019, 2023 роки.

Зобов`язано Державну установу «Маневицька виправна колонія (№42)» здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019, 2023 роки, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Визнано протиправною бездіяльність Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)» щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 доплати за час тимчасового виконання обов`язків першого заступника начальника установи – заступника начальника установи з нагляду і безпеки, охорони та оперативної роботи з 02.12.2023 по 27.03.2024.

Зобов`язано Державну установу «Маневицька виправна колонія (№42)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату за час тимчасового виконання обов`язків першого заступника начальника установи – заступника начальника установи з нагляду і безпеки, охорони та оперативної роботи з 02.12.2023 по 27.03.2024 відповідно до вимог розділу 19 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5.

В задоволенні решти вимог позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ДУ «Маневицька ВК (№42)» звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині, що стосується задоволених позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судове рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

На підтвердження доводів апеляційної скарги вказує, що станом на день звільнення позивачу було повністю здійснено всі нарахування та виплати, що підтверджується повідомленням від 15.01.2025, підписаним ОСОБА_1 , у вказаному повідомленні прямо зазначено, що позивач не має жодних претензій щодо нарахованих та отриманих виплат.

Крім того відповідач зазначає, що пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018 №103 до Постанови КМУ № 704 були внесені (затверджені) Зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови КМУ № 704 викладено у новій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Водночас, 29.01.2020 пункт 6 Постанови КМУ № 103 втратив чинність у зв`язку з набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, якою вказаний пункт визнано протиправним та скасовано. Проте, визнання нормативно-правового акту таким, що втратив чинність, не поновлює дію актів, які в свою чергу визнані ним такими, що втратили чинність. Крім того, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 3 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» визначено, що абзац перший пункту 4 Постанови КМУ № 704, викладається в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовим званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1 762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифних коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Щодо вимоги перерахунку інших разових виплат апелянт зазначає що такі вимоги є безпідставними, оскільки посадовий оклад та оклад за військовим званням нараховані правомірно.

Відповідач вважає, що дії ДУ «Маневицька ВК (№42)» в частині застосування розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року під час нарахування позивачці грошового забезпечення (інших його складових) є правомірними та такими, що відповідають чинному законодавству.

Щодо вимоги в частині нарахування та виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна ДУ «Маневицька ВК (№42)» зазначає, що фактичне нарахування коштів можливе лише після надходження фінансування з державного бюджету та вважає, що відсутність бюджетного фінансування є об`єктивною причиною неможливості виплати компенсації.

Щодо грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019, 2023 роки ДУ «Маневицька ВК (№42)» вважає, що така вимога є необґрунтованою оскільки така відпустка не підпадає під дію положень ст.24 Закону України «Про відпустки», тому така відпустка не підлягає грошовій компенсації при звільненні, навіть якщо така відпустка не була використана.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Про розгляд апеляційної скарги відповідач повідомлений шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Про розгляд апеляційної скарги позивач повідомлений шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду на поштову адресу позивача, про що в матеріалах справи міститься відповідні докази.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, про задоволення позовних вимог позивача в частині визнання протиправними дій ДУ «Маневицька виправна колонія (№42)», які полягають у застосуванні з 29.01.2020 по 19.05.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні та виплаті позивачу грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових його видів), та зобов`язання відповідача здійснити з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових його видів), виходячи з розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704.

Щодо позовних вимог, які стосуються нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивача за періоди з 01.07.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2024 по 31.08.2024, то суд зазаначав, що оскільки, лише у липні 2024 року індекс споживчих цін за вказаний місяць склав 104,3% (100,4% * 100,3% * 100,5% * 100,2% * 100,6% * 102,2%), право військовослужбовців на отримання індексації грошового забезпечення, з урахуванням приписів абзацу 5 пункту 1-1 Порядку №1078, виникло у серпні 2024 року тому, підстави для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 01.08.2024 відсутні.

Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати додаткової винагороди відповідно до Постанови №168 за період з 24.02.2022 по 01.06.2022, суд дійшов висновку про відсутність порушень прав позивача щодо невиплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, позаяк така винагорода виплачена пропорційно відпрацьованому часу за період з 24.02.2022 по 01.06.2022.

Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, суд зазначав що, відповідачем не забезпечено позивачу реалізацію його прав, гарантованих Законом №2713-IV та Порядком №578 відтак суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019, 2023 роки суд зазначав, що позивач ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 17.07.2015, відповідно до якого має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій тому суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не виплачену позивачу грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2019, 2023 роки, а тому в цій частині позовні вимоги підлягали задоволенню.

Що стосується позовних вимог про нарахування та виплату доплати за виконання обов`язків тимчасово відсутнього першого заступника начальника установи з 02.12.2023 по 27.02.2024, то суд вважав що в матеріалах справи відсутні докази виплати ОСОБА_1 за період виконання обов`язків першого заступника начальника установи – заступника начальника установи з нагляду і безпеки, охорони та оперативної роботи з 02.12.2023 по 27.03.2024 окладу за вказаною посадою, тому суд дійшов висновку, що в цій частині позовні вимоги є підставними та підлягають задоволенню.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що в період з 28.12.2019 по 15.01.2025 позивач проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України.

Відповідно до наказу ДУ «Маневицька ВК (№42)» від 13.01.2025 №4/ОС-25 «По особовому складу» ОСОБА_1 , майор внутрішньої служби, перший заступник начальника установи – заступника начальника установи з нагляду і безпеки, охорони та оперативної роботи ДУ «Маневицька виправна колонія (№42)», звільнений зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України з 15.01.2025 відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) (а.с.81).

На звернення позивача щодо надання інформації про грошове забезпечення за час проходження служби ДУ «Маневицька ВК (№42)» у листі від 12.03.2025 №4/1591-25/К-11 зазначила, зокрема, що на виконання пункту 16 розділу І Порядку №1078 індексація грошового забезпечення здійснювалася в порядку та розмірах, установлених законодавством. З 1 грудня 2015 року пункт 5 передбачає, що базовим місяцем має бути місяць підвищення посадового окладу. З 28.12.2019 року по 31.12 2022 базовий місяць був березень 2018 року, у зв`язку із збільшенням посадового окладу в березні 2018 року. Індексація грошового забезпечення проводилась із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» передбачено на 2023 рік зупинення дії Закону про індексацію доходів населення. Відповідно нарахування індексації грошового забезпечення у 2023 році не проводилось.

Що стосується нарахування сум індексації у 2024 році, згідно із Законом України від 09.11.2023 №3460-ІХ «Про Державний бюджет України на 2024 рік», обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 1 січня 2024 року…..

В період з 24.02.2022 року по 01.06.2022 Постановою №168 було передбачено виплату особам рядового і начальницького складу додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн… Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793, яка застосовується з 24.02.2022, у пункт 1 Постанови №168 внесено зміни, відповідно до яких в абзаці першому слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінити словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць». Таким чином, пропорційно в розрахунку на місяць за умови, що вони несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка». Відповідно позивачу було нараховано та виплачено пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць, а саме: з 24.02.2022 по 28.02.2022 - 5120,54 грн (відпрацьовано 114,7 годин); з 01.03.2022 по 31.03.2022 - 30000,00 грн (відпрацьовано 744 години); з 01.04.2022 по 30.04.2022 - 30000,00 грн (відпрацьовано 720 годин); з 01.05.2022 по 31.05.2022 - 8064,52 грн (відпрацьовано 200 годин).

Грошова компенсація вартості неотриманого речового майна нарахована згідно Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 14.08.2013 №578 та буде виплачена при надходженні фінансування для виплати даної компенсації.

Також повідомила, що на день звільнення позивача були використані всі належні йому дні щорічної основної відпустки згідно Закону України «Про відпустки» та Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»

Вважаючи протиправними дії відповідача, позивач звернувся до суду.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 № 2011-XII «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі також Закон № 2011-XII), у статті 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-XII).

Частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №704) затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, додаткові види грошового забезпечення та розміри надбавки за вислугу років, у тому числі військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу.

Пунктом 4 Постанови № 704 (у первинній редакції) було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Постанова № 704 набрала чинності з 01 березня 2018 року.

Разом з тим, 24 лютого 2018 року набрала чинності Постанова №103, п. 6 якої у первинній редакції внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, п. 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, з 24 лютого 2018 року змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови № 103 і з цієї дати фактично відновлено дію п. 4 Постанови № 740 у первісній редакції, тобто розрахунковою величиною є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).

З огляду на вказане, підлягає застосуванню до спірних правовідносин з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18) положення п. 4 Постанови №704 в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою № 103.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що на момент набрання чинності Постановою № 704 (01 березня 2018 року) п. 4 вже був викладений в редакції змін, викладених згідно указаного вище п. 6 Постанови № 103.

Водночас текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови № 704, у зв`язку з прийняттям Постанови № 103 не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями п. 4 Постанови № 704 в редакції, викладеній згідно п. 6 Постанови № 103.

Кабінет Міністрів України Постановою від 28 жовтня 2020 року № 1038 "Про внесення змін до Постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. № 1644 і від 30 серпня 2017 р. № 704" виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови № 704 у новій редакції: " 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень. ". В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови № 704.

При цьому, як вже було встановлено раніше, ще до прийняття зазначеної Постанови Кабінетом Міністрів України 28 жовтня 2020 року Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнав протиправним і нечинним п. 6 Постанови № 103.

Відтак, з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 відновилася первинна редакція п. 4 Постанови № 704, тобто та, яка була до внесення змін згідно п. 6 Постанови № 103. Текст примітки до додатку 1 до Постанови № 704 в цьому контексті суттєвого значення вже не має, адже акцентується головним чином на тексті п. 4 Постанови № 704, а надто на розмірі розрахункової величини - прожитковому мінімумі для працездатних осіб.

Аналогічна позиція щодо застосування указаних норм права у поєднанні з правовими наслідками, пов`язаними з прийняттям судом рішення у справі №826/6453/18, висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 15 березня 2023 року у справі № 420/6572/22.

Суд апеляційної інстанції також підкреслює, що Верховний Суд у постанові від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21 сформулював наступні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:

(1) з 01 січня 2020 року положення п. 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

(2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", в осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування п. 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік);

(3) встановлене положеннями п. 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Такий самий підхід Верховний Суд застосував також у справах № 120/8603/21-а (постанова від 31 серпня 2022 року), № 120/648/22-а (постанова від 16 листопада 2022 року), № 640/17686/21 (постанова від 04 січня 2023 року), № 440/1185/21 (постанова від 10 січня 2023 року), №380/5158/22 (постанова від 09 травня 2023 року), № 420/14380/21 (постанова від 12 липня 2023 року).

З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку про те, що при нарахуванні та виплаті позивачу грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових його видів) з 29 січня 2020 року по 19.05.2023 року повинен був визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020, 01 січня 2021, 01 січня 2022, 01 січня 2023 років (а не на 01 січня 2018 року).

Щодо вимоги в частині нарахування та виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 №2713-IV (далі – Закон №2713-IV) держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України (частина 1).

Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати (частина 2).

На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України (частина 5).

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 №578 «Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби», затверджений Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - Порядок № 578), який визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.

Пунктом 2 Порядку №578 визначено, що речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.

Пунктом 3 Порядку №578 визначено, що речове майно за цільовим призначенням є речовим майном поточного забезпечення, а за використанням поділяється на майно особистого користування та інвентарне майно.

Пунктом 23 Порядку №578 визначено, що грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін`юстом за пропозицією державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» відповідно до їх закупівельної вартості.

За приписами пункту 27 Порядку №578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.

Розмір грошової компенсації за неотримане речове майно визначається пропорційно часу, що минув з моменту виникнення права на отримання речового майна, до дати звільнення із служби (не враховуючи місяць звільнення).

Відповідно до пункту 60 Порядку №578 для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи, підприємства для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.

Таким чином, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби під час звільнення на підставі їх заяви виплачується грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, у зв`язку з чим оформляється відповідна довідка.

З довідки відповідача №2 від 12.03.2025 року про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна слідує, що загальна сума виплати за належні до видачі предмети речового майна становить 16624,55 грн (а.с.14).

Відповідачем не заперечується обов`язок щодо відшкодування у грошовій формі за належні до видачі предмети речового майна, оскільки у своєму листі від 12.03.2025 №4/1591-25/К-11 відповідач зазначає, що така компенсація буде виплачена за умови надходження відповідного фінансування, проте як видно на момент звернення з позовом така виплата відповідачем не була проведена.

Таким чином, відповідачем не забезпечено позивачу реалізацію його прав, гарантованих Законом №2713-IV та Порядком №578.

Колегія суддів апеляційної інстанції наголошує, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах «Кечко проти України», «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України»), органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Реалізація особою права, яке прямо передбачене законом, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань або їх відсутності.

Таким чином, невиплата компенсації з посиланням на відсутність фінансування є порушенням вимог ст. 116 КЗпП України щодо обов`язку повного розрахунку з працівником у день звільнення.

З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача та погоджується з висновком суду першої інстанції, що проведене позивачу нарахування та виплата грошової компенсації за неотримане ним речове майно не відповідає Порядку №578, при нарахуванні грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна.

Щодо грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019, 2023 роки, то колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року №3551-XII (далі – Закон №3551-XII), відповідно до статті 4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, учасники бойових дій.

Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (стаття 5 Закону №3551-XII).

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку №260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Враховуючи наведене, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.

До аналогічних висновків прийшла Велика Палата Верховного Суду, в постанові від 21.08.2019 у зразковій справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Крім того колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що право на додаткову відпустку, передбачену статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ, мають лише військовослужбовці, яким встановлено статус учасника бойових дій.

В силу вимог Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413, статус учасника бойових дій надається, зокрема, на підставі рішень комісій з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, утвореними в Міноборони, МВС, Мін`юсті, Національній поліції, Національній гвардії, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, Офісі Генерального прокурора, Управлінні державної охорони, Адміністрації Держспецзв`язку, ДСНС, ДФС (пункт 6).

Водночас рішення відповідної комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій є підставою для видачі посвідчення учасника бойових дій, що передбачено Інструкцією про порядок видачі в Міністерстві оборони України посвідчень учасника бойових дій, нагрудних знаків «Ветеран війни - учасник бойових дій» та листів талонів на право одержання проїзних квитків з 50-відсотковою знижкою їх вартості, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 07.05.2015 №200 (чинна на момент виникнення спірних правовідносин.

Як видно з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 17.07.2015, відповідно до якого має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій.

Таким чином, позивач набув право на додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ, незалежно від написання рапорту на таку відпустку, а відтак і право на грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за вказаний період.

У довідці відповідача від 05.03.2025 №42/1255/5 слідує, що на підставі п.12 ст.12 Закону №3551-ХІІ позивачу надавалась додаткова відпустка тривалістю 14 календарних днів у наступних роках: 2020, 2021, 2022 та 2024.

Також колегія суддів в матеріалах справи не знайшла доказів, якими підтверджується використання позивачем додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019, 2023 роки або виплати відповідної компенсації, наказ від 13.01.2025 №4/ОС-25 начальника ДУ «Маневицька ВК (№42)», яким позивача з 15.01.2025 звільнено з військової служби, а також повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні, не містять вказівки про виплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за 2019, 2023 роки.

З огляду на викладене колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що відповідачем протиправно не виплачену позивачу грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2019, 2023 роки, а тому в цій частині колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що дані позовні вимоги підлягають задоволенню.

За змістом пункту 1 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 (далі – Порядок №44), ним передбачено умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби.

Грошова компенсація виплачується, зокрема, громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу, у тому числі Державної кримінально-виконавчої служби, про що вказано у пункті 2 Порядку№44.

За приписами пунктів 4, 5 Порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Відповідно, колегія суддів вважає, що нарахування та виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку слід проводити з врахуванням пункту 2 Порядку №44.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, суд не бачив необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

Щодо позовних вимог, які стосуються нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивача за періоди з 01.07.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2024 по 31.08.2024, позовних вимог в частині нарахування та виплати додаткової винагороди відповідно до Постанови №168 за період з 24.02.2022 по 01.06.2022, та позовних вимог про нарахування та виплату доплати за виконання обов`язків тимчасово відсутнього першого заступника начальника установи з 02.12.2023 по 27.02.2024, то колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що оскільки сторони не оскаржують рішення суду першої інстанції в цій частині позовних вимог, то в силу приписів статті 308 КАС України, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної установи "Маневицька виправна колонія (№42)" залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року у справі № 140/4408/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Шевчук

судді Р. В. Кухтей

С. П. Нос