Рішення від 08 квітня 2026 р. у справі №161/8174/25 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/8174/25

Провадження № 2/161/911/26

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі:

головуючого - судді Смоковича М.В.

при секретарі судового засідання – Хилько О.В.

за участі:

позивача за первісною позовною заявою та відповідача на зустрічною позовною заявою – ОСОБА_1 ,

представника позивача за первісною позовною заявою та відповідача на зустрічною позовною заявою – ОСОБА_2 ,

представника відповідача за первісною позовною заявою та позивача за зустрічною позовною заявою – ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за первісною позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виділ в натурі частки в спільній частковій власності та зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору – ОСОБА_4 про зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

29.04.2025 року позивач, ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовною заявою до відповідачів, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виділ в натурі частки в спільній частковій власності.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що вона є власником частки житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Іншими співвласниками по частки вказаного житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

На даний час між нею та відповідачами склався усталений порядок користування вказаним будинком з надвірними будівлями та земельною ділянкою, відповідно до розміру їхніх часток. Будинковолодіння фактично поділено на два самостійні об`єкти нерухомого майна, з окремими входами та комунікаціями, спільних приміщень в користуванні співвласників немає, земельна ділянка, на якій розташовані надвірні будівлі та споруди, поділена встановленим парканом, спору між сторонами щодо такого поділу не виникало.

В її володінні перебувають наступні приміщення: 1-1 коридор площею 6,5 кв.м., 1-2 кладова площею 4,1 кв.м., 1-3 кухня площею 11,4 кв.м., 1-4 коридор площею 3,3 кв.м., 1-5 вбиральня площею 0,9 кв.м., 1-6 ванна площею 5,5 кв.м., 1-7 коридор площею 4,3 кв.м., 1-8 кімната площею 7,1 кв.м., 1-9 кімната площею 14,4 кв.м., 1-10 кімната площею 19,6 кв.м., загальною площею 77,1 кв.м. та надвірні будівлі та споруди: ганок – (літ а2), балкон (літ. а5), сарай (літ. В-1), сарай-прибудова (літ.в), погріб з шийкою (літ. Г), вбиральня (літ. Є), огорожа (літ. № 2), огорожа (літ. № 3).

Незважаючи на встановлений порядок користування, враховуючи неприязні відносини з відповідачем ОСОБА_3 , здійснити поділ будинковолодіння в натурі, відповідно до належних їм часток є неможливим, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Також зазначає, що на її замовлення, судовим експертом Бочуляком Р.П. проведено експертизу та надано висновок експерта № 107/24 судової будівельно-технічної експертизи від 25.03.2025 року, відповідно до якого, технічно можливий виділ їй ідеальної частки житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 та запропоновано один варіант розподілу ідеальної частки, який відповідає встановленому фактичному порядку користування житловим будинком з надвірними будівлями та спорудами між співвласниками.

Враховуючи викладене, просить суд, виділити їй у власність самостійний об`єкт нерухомого майна - частки житлового будинку АДРЕСА_1 , а саме приміщення: 1-1 коридор площею 6,5 кв.м., 1-2 кладова площею 4,1 кв.м., 1-3 кухня площею 11,4 кв.м., 1-4 коридор площею 3,3 кв.м., 1-5 вбиральня площею 0,9 кв.м., 1-6 ванна площею 5,5 кв.м., 1-7 коридор площею 4,3 кв.м., 1-8 кімната площею 7,1 кв.м., 1-9 кімната площею 14,4 кв.м., 1-10 кімната площею 19,6 кв.м., загальною площею 77,1 кв.м., з надвірними будівлями та спорудами: ганок (літ. а2), балкон (літ. а5), сарай (літ. В-1), сарай-прибудова (літ. в), погріб з шийкою (літ. Г), вбиральня (літ. Є), огорожа ( літ. №2), огорожі (літ. № 3).

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06.05.2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

23.05.2025 року від відповідача, ОСОБА_1 , надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позовних вимог відмовити. В обгрунтування своїх заперечень зазначає, що земельна ділянка, на якій перебуває спірний будинок не оформлена належним чином, що унеможливлює виділення в натурі частки нерухомого майна. Крім того зазначає, що на горищі даного будинку позивач самовільно збудувала мансарду, яка наразі не введена в експлуатацію, що також унеможливлює виділення в натурі частки нерухомого майна до моменту її легалізації та реєстрації права власності. Крім цього вказує, що відповідачем було самовільно розподілено горище та розміщено на її частині будинку споруди – балкон, балконну раму, що порушує її права як співвласника та зменшує її частку у праві спільної часткової власності у даному будинку.

Крім цього, 23.05.2025 року, ОСОБА_3 подала до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 , третя особа – ОСОБА_4 про зобов`язання вчинити дії, в якій просить суд: зобов`язати ОСОБА_1 знести самочинно збудовану мансарду (житлову кімнату) на горищі житлового будинку і розмежувати горішній поверх відповідно до розмежування земельної ділянки, цокольного і першого поверхів будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язати ОСОБА_1 знести 50% балкону «а5» та 50% балконної рами, які знаходяться на її частині фасаду будинку згідно лінії розмежування земельної ділянки та будинку в цілому за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування позовних вимог зазначає, що спірний житловий будинок знаходиться у спільній частковій власності. ОСОБА_1 , без отримання належних дозволів та погоджень, перпендикулярно до межі земельної ділянки та будинку, у її відсутність, не погодивши з нею, залишивши їй північну, холодну сторону горища, самочинно відділила собі південну, сонячну сторону горішнього поверху, перетворивши його на житлову кімнату з проведеним опаленням і електрикою, яка не прийнята в експлуатацію і фактично знаходиться над їхньою житловою кімнатою, чим унеможливила їй доступ до існуючих комунікацій, які знаходяться на горищі та перекриття будинку над її частиною домоволодіння, що давно потребує заміни і цим позбавила її можливості перекрити будинок. Також зазначає, що під час її перебування у лікарні, без погодження з нею, ОСОБА_1 розібрала цегляний причіпок фасаду на її частині будинку, встановивши при цьому велику балконну раму. Зазначає, що 50% балкону «а5» і 50 % балконної рами, що належать ОСОБА_1 розташовані на її території поза розмежувальним парканом. Дана конструкція порушує її права та інтереси, створює перешкоди у користуванні спільною земельною ділянкою та спільним майном, фундамент дав осадку, внаслідок чого утворились тріщини на несучій стіні будинку. Також зазначає, що велика кущова троянда, що знаходиться на балконі, перешкоджає потраплянню сонячного світла на стіну під балконом, що призвело до утворення грибка на їхній частині несучої стіни будинку, який швидко збільшується і непоправно руйнує її.

11.06.2025 року від позивача, ОСОБА_1 , надійшла відповідь на відзив, в якому зазначає, що обставини та доводи, на які посилається відповідач у відзиві на позовну заяву, не відповідають фактичним обставинам справи, не підтверджені належними та допустимим доказами. Зазначає, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, в даному випадку будинковолодіння, незалежно від формування та державну реєстрацію земельної ділянки. Вказує, що частина будинку, частина будинку, якою користується відповідач, має два наявні балкони «а3» та «а4», які остання використовує з призначенням. Натомість, балкон «а5» примикає до належної їй частки будинку, якою вона користується та слугує їй також входом на горище, з протилежної сторони від відповідачів. Таким чином, правильним є виділення їй у власність балкону «а5», а відповідачам - «а3», «а4». Зазначає, що жодних робіт, які б погіршували стан несучих конструкцій нею не проводилось, а лише з її частини будинку, попереднім власником, ОСОБА_5 , було облаштовано частину горища в мансардне приміщення. Зазначає, що горище не є предметом поділу між співвласниками, а й надалі залишається в спільному користуванні сторін. Вважає, що мансардне приміщення не впливає на розмір часток співвласників та можливість виділу в натурі належної їй частки.

27.06.2025 року від відповідача, ОСОБА_3 , надійшли заперечення на відповідь на відзив, які, за своєю суттю, є ідентичними запереченням, які викладені останньою у відзиві на позовну заяву.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10.07.2025 року було прийнято зустрічну позовну заяву та об`єднано її в одне провадження з первісною позовною заявою.

28.07.2025 року від відповідача за зустрічною позовною заявою, ОСОБА_1 , надійшов відзив на зустрічний позов, в якому просить у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що поділ будинку на два домоволодіння було здійснено попередніми його власниками – ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та саме ними було прийнято рішення про певний розподіл горища. Горище кожен із співвласників використовував на власний розсуд та саме на горищі з кожного боку окремо, біля димоходної труби, були розташовані розширювальні ємності (бачки), за якими потрібно слідкувати під час опалення будинку. Балкон «а5», який розташований над її частиною будинку слугує доступом до горища, а ОСОБА_3 , з протилежної сторони своєї частини будинку, має доступ до горища через балкони «а3» та «а4». Жодних будівельних робіт, які б погіршували стан несучих конструкцій вона не проводила. Попереднім власником, ОСОБА_5 , було влаштовано вхід (встановлена драбина) з його приміщення на горище, яке на той час, між співвласниками, в тому числі позивачкою, було розділене на дві частини. Жодних надбудов чи розширення горищного приміщення, нею не здійснювалось. На даний час житлової кімнати, про яку вказує позивач, немає, таке використовується, як горище для зберігання речей, а також для догляду за розширювальним бачком системи опалення. Горищне приміщення є допоміжним приміщенням загального користування, а тому не підлягає поділу в натурі між співвласниками за рішенням суду, а можливий за домовленістю всіх співвласників. Вказує, що балкон «а5» не є самовільним будівництвом, а був збудований разом з будинком та слугував для попередніх власників та для мене входом на горище з протилежної сторони від позивачки. Балкон та балконна рама розміщені та примикають до горища, тобто слугують входом до горища – приміщення спільного користування, тому їх знесення є неможливим. Крім цього зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту (щодо вимог про знесення самочинного будівництва) є неналежним, так як знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проєкту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила будівництво, відмовляється від такої перебудови.

08.08.2025 року від позивача за зустрічною позовною заявою, ОСОБА_3 , до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої вона просить позовні вимоги за зустрічною позовною заявою задовольнити в повному обсязі. Обґрунтування даної відповіді на відзив фактично збігається з обґрунтуванням, які зазначені у зустрічній позовній заяві.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.09.2025 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач за первісною позовною заявою та відповідач за зустрічною позовною заявою, ОСОБА_1 , та її представник, адвокат Ольховський М.В., просили первісну позовну заяву задовольнити з підстав, які у ній зазначені, тоді як у задоволенні позовних вимог зустрічної позовної заяви відмовити з підстав, які зазначені у відзиві за зустрічну позовну заяву.

Відповідач за первісною позовною заявою та позивач за зустрічною позовною заявою, ОСОБА_3 , в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог первісної позовної заяви заперечувала з підстав, які зазначені у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив на позовну заяву, тоді як позовні вимоги за зустрічною позовною заявою просила задовольнити в повному обсязі, з підстав, які у ній зазначені.

Відповідач за первісною позовною заявою та третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору за зустрічною позовною заявою, ОСОБА_4 , у судове засідання не з`явився, до суду подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги за первісною позовною заявою визнає повністю.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , належить на праві спільної часткової власності частки житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування від 17.10.2024 року, який посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Валянською Т.П., зареєстрований в реєстрі за № 6911, витягом з Державного реєстру речових прав № 399635496 від 17.10.2024 року.

Іншими співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які по частки, що підтверджується листом КП «Волиньпроект» Волинської обласної ради № 3387/01-04 від 17.07.2023 року, та не заперечується сторонами.

Земельна ділянка, на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_1 , розміром 600 кв.м., була виділена 28.07.1958 року ОСОБА_6 для будівництва житлового будинку, що підтверджується актом від 28.07.1958 року, який підписаний головою облвідділу по справах будівництва і архітектури та на момент розгляду справи державна реєстрації даної земельної ділянки співвласниками житлового будинку, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , проведена не була, що не заперечується сторонами.

Вирішуючи позовні вимоги за первісною позовною заявою, суд приходить до наступного.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 25.03.2025 року № 107/24 технічно можливий виділ ОСОБА_1 ідеальної частки житлового будинку та господарських споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; розроблено варіант виділу частки у житловому будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який викладений в дослідницькій частині висновку по другому питанню та у Додатку № 2 висновку.

Частинами 1, 2 статті 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Таким чином, з моменту набуття позивачем та відповідачами права спільної часткової власності на житловий будинок, сторони мають право лише за взаємною згодою володіти та користуються спільним майном, і за жодних правових підстав не мають права вчиняти дій, які б не були узгоджені обома співвласниками.

В силу статті 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Однією із правових форм розпорядження власником своєю часткою у праві спільної часткової власності є право співвласника на виділ у натурі частки із майна, яке є у спільній часткової власності, що встановлено у статті 364 Цивільного кодексу України. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у своїх постановах від 11 листопада 2019 року (справа № 369/5164/15-ц), 12 лютого 2020 року (справа 161/16460/16-ц), зазначає, що системний аналіз положень статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави дійти висновку, що у спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено його відокремлену частину, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.

Враховуючи, що після виділу частки зі спільного нерухомого майна відповідно до статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, при виділі частки із спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 6, п. 7 Постанови № 7 від 4 жовтня 1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на житловий будинок» при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що, виходячи зі змісту ст. 115 ЦК, це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири. В спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Якщо виділ технічно можливий, але з відхиленням від розміру часток кожного власника, суд з врахуванням конкретних обставин може провести його зі зміною у зв`язку з цим стосовно до ст. 119 ЦК ідеальних часток і присудженням грошової компенсації учаснику спільної власності, частка якого зменшилась. При поділі жилого будинку суд зобов`язаний зазначити в рішенні, яка відокремлена ізольована після переобладнання частина будинку конкретно виділяється і яку частку в будинку вона складає, а також, які підсобні будівлі передаються власнику.

У Постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 року міститься правовий висновок по справі № 6-1443цс16. Так, поняття спільної часткової власності визначено в частині першій статті 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні.

Згідно зі статтею 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Відповідно до статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

Виходячи з аналізу змісту норм статей 183, 358, 364 ЦК України можна дійти висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна.

Викладене повністю узгоджується із правовим висновком, викладеному Верховним Судом України при розгляді справи № 6-1443цс16від 16.11.2016 р.

Частинами 1, 4 статті 120 ЗК України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 25.03.2025 року № 107/24 технічно можливий виділ ОСОБА_1 ідеальної частки житлового будинку та господарських споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Запропонований експертом варіант виділу ідеальної частки житлового будинку домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , не потребує перепланування або реконструкції житлового будинку.

Вивчивши зазначений варіант виділу ідеальної частки житлового будинку домоволодіння, суд приймає до уваги вказаний висновок експерта № 107/24 та вважає, що запропонований експертом варіант виділу ідеальної частки житлового будинку домоволодіння відповідає якнайкращим інтересам сторін, є наближеним до ідеальних часток кожного із співвласників, забезпечує можливість експлуатації будинку і господарських будівель, як окремих об`єктів нерухомості, не потребує переобладнань, тому суд вважає доцільним виділити у власність ОСОБА_1 самостійний об`єкт нерухомого майна - частки житлового будинку АДРЕСА_1 , а саме приміщення: 1-1 коридор площею 6,5 кв.м., 1-2 кладова площею 4,1 кв.м., 1-3 кухня площею 11,4 кв.м., 1-4 коридор площею 3,3 кв.м., 1-5 вбиральня площею 0,9 кв.м., 1-6 ванна площею 5,5 кв.м., 1-7 коридор площею 4,3 кв.м., 1-8 кімната площею 7,1 кв.м., 1-9 кімната площею 14,4 кв.м., 1-10 кімната площею 19,6 кв.м., загальною площею 77,1 кв.м., з надвірними будівлями та спорудами: ганок (літ. а2), балкон (літ. а5), сарай (літ. В-1), сарай-прибудова (літ. в), погріб з шийкою (літ. Г), вбиральня (літ. Є), огорожа ( літ. №2), огорожі (літ. № 3).

Судом не приймається до уваги твердження відповідача, ОСОБА_3 , щодо неможливості виділу частки житлового будинку позивачу, ОСОБА_1 , у зв`язку з тим, що не оформлена належним чином земельна ділянка, на якій розташований спірний житловий будинок, так як ані ст.ст. 358, 364 ЦК України, які регулюють спірні правовідносини, ані ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України, на які посилається відповідач, ОСОБА_3 , у своїх запереченнях, не містить такої заборони, а лише констатує факт переходу права власності на земельну ділянку, у разі купівлі об`єкта нерухомого майна, який розташований на даній ділянці.

Посилання відповідача, ОСОБА_3 , на те, що виділ частки житлового будинку позивачу, ОСОБА_1 , є неможливим через те, що на горищі даного будинку мається самочинно збудована мансарда, яка на даний момент не введена в експлуатацію, судом до уваги не приймається, так як ані мансарда, ані горище не є предметом поділу, що прямо зазначено експертом у висновку. Викладене повністю узгоджується із правовим висновком, викладеним ОП КЦС у складі Верховного Суду при розгляді справи № 707/2516/18, постанова від 06.11.2023 року.

Аналізуючи приведені докази та даючи їм оцінку в їх сукупності, з урахуванням вищевказаних обставин, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні наявних у матеріалах справи доказів, з урахуванням принципів розумності, пропорційності та справедливості, вирішуючи справу в межах заявлених вимог, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог за первісною позовною заявою. При цьому суд враховує ще й той порядок користування, який склався між сторонами протягом тривалого часу.

Вирішуючи позовні вимоги за зустрічною позовною заявою, суд приходить до наступного.

Відповідно до принципів статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Держави-учасниці Конвенції зобов`язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення в Україні закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (стаття 41 Конституції України)

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Рішенням Конституційного Суду України №4-рп/2004 від 02 березня 2004 року допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладочки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.

Частинами першою та другою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною другою статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння.

Відповідно до висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року №4-рп/2004, та згідно із Конституцією України всі суб`єкти права власності рівні перед законом. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями, у тому числі з питань улаштування мансард, надбудови поверхів та іншого.

За змістом зазначеного висновку, будь-який власник або інша особа, яка на відповідній правовій підставі користується житловим чи нежитловим приміщенням, не наділяється абсолютним правом вирішувати порядок використання (переобладнання, перепланування тощо) місць загального користування чи на власний розсуд обмежувати інших співвласників у цьому.

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

За змістом ч.1 та ч.4 ст.355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно з ч. 1 ст.356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності (ч. 3 ст.357 ЦК України).

Відповідно до положень частини 1, 2 ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Згідно із Законом України «Про житлово-комунальні послуги» допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, поза квартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Будь-який власник або інша особа, яка на відповідній правовій підставі користується житловим чи нежитловим приміщенням, не наділяється абсолютним правом вирішувати порядок використання (переобладнання, перепланування тощо) місць загального користування чи на власний розсуд обмежувати інших співвласників у цьому.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 725/349/15-ц (провадження № 61-31424вс18), від 27 листопада 2019 року у справі № 463/3792/16-ц (провадження № 61-13342св18).

Як вбачається з долучених позивачем, ОСОБА_3 , та відповідачем, ОСОБА_1 , фотознімків, зафіксовано облаштоване на горищі житлового будинку АДРЕСА_1 жиле приміщення, мансарду, та стіну.

Більш того, наявність мансарди на горищі житлового будинку АДРЕСА_1 підтверджується наданими сторонами доказами, а саме: технічним паспортом на будинок садибного типу від 28.07.2022 року, реєстраційний номер ТІ01:1619-7308-8649-3900, висновком експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 25.03.2025 року № 107/24. Більш того, даний факт не заперечується й самими сторонами.

В той же час суд не приймає до уваги заперечення сторони відповідача за зустрічною позовною заявою щодо того, що попередніми співвласниками було прийнято рішення про певний розподіл горища та горище кожен із співвласників використовував на власний розсуд, так як суду не було надано жодних доказів з даного приводу.

Більш того, суд зазначає, що, у відповідності до технічного паспорту на будинок садибного типу від 28.07.2022 року, реєстраційний номер ТІ01:1619-7308-8649-3900, мансарда була збудована у 2000 році, тобто вже після того, які відповідачі, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , стали співвласниками спірного будинку, і саме вони б мали надавати дозвіл на таке будівництво, однак відповідачем доказів цього суду надано не було, тоді як позивач факт надання такої згоди заперечує.

Аналізуючи вище наведені норми, оскільки горище є допоміжним приміщенням, призначене для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку та повинне перебувати в загальному користуванні, позовна вимога зустрічної позовної заяви щодо зобов`язання ОСОБА_1 знести самочинно збудовану мансарду на горищі житлового будинку АДРЕСА_1 підлягає задоволенню, тоді як саме горище слід залишити у спільному користуванні ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 463/4858/14-ц.

В задоволенні позовних вимог зустрічної позовної заяви в частині зобов`язання ОСОБА_1 знести 50% балкону «а5» та 50% балконної рами, слід відмовити, так як позивачем, ОСОБА_3 , жодними належними та допустимими доказами не доведено факт самовільного будівництва даного балкону. Крім цього, те що балкон не є самовільним будівництвом підтверджується й витягом з Державного реєстру речових прав № 399635496 від 17.10.2024 року. Крім того, відповідно до технічного паспорту на будинок садибного типу від 28.07.2022 року, реєстраційний номер ТІ01:1619-7308-8649-3900, балкони «а3», «а4», «а5» були збудовані у 1961 році, тобто разом з будівництвом самого будинку, і позивачем не доведено, що відповідачем, ОСОБА_1 , або попередніми власниками, проводились будь-які роботи по переобладнанню даного балкону, після яких була б збільшена його площа. Більш того, балкон «а5» значиться і у технічному паспорті на жилий будинок індивідуального житлового фонду від 23.08.1996 року, який був наданий позивачкою, ОСОБА_3 . Не було також доведено суду жодними належними та допустимими доказами те, що балконна рама була встановлена всупереч вимогам будівельних норм, що призвело до руйнації несучої стіни та позивачем не заявлялося клопотання (та судом не вирішувалося) про призначення експертизи з даного питання.

Таким чином, суд приходить до висновку, що зустрічна позовна заява підлягає частковому задоволенню, а саме в частині зобов`язання ОСОБА_1 знести самочинно збудовану мансарду на горищі житлового будинку АДРЕСА_1 (залишивши горище у спільному користуванні ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ), тоді як в іншій частині позовних вимог зустрічної позовної заяви слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд приходить до наступних висновків.

Так, в первісній позовній заяві позивач, ОСОБА_1 , судові витрати просить залишити за нею, а тому суд, враховуючи принцип дизпозитивності, питання щодо розподілу судових витрат за первісною позовною заявою не вирішує та залишає витрати за позивачем.

Враховуючи результат вирішення спору за зустрічною позовною заявою, керуючись ст. 141 ЦПК України, з відповідача за зустрічною позовною заявою на користь позивача за зустрічною позовною заявою підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 1211,20 грн.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 76-81, 141, 263-265, 273, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Первісну позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виділ в натурі частки в спільній частковій власності – задовольнити.

Виділити у власність ОСОБА_1 самостійний об`єкт нерухомого майна - частки житлового будинку АДРЕСА_1 , а саме приміщення: 1-1 коридор площею 6,5 кв.м., 1-2 кладова площею 4,1 кв.м., 1-3 кухня площею 11,4 кв.м., 1-4 коридор площею 3,3 кв.м., 1-5 вбиральня площею 0,9 кв.м., 1-6 ванна площею 5,5 кв.м., 1-7 коридор площею 4,3 кв.м., 1-8 кімната площею 7,1 кв.м., 1-9 кімната площею 14,4 кв.м., 1-10 кімната площею 19,6 кв.м., загальною площею 77,1 кв.м., з надвірними будівлями та спорудами: ганок (літ. а2), балкон (літ. а5), сарай (літ. В-1), сарай-прибудова (літ. в), погріб з шийкою (літ. Г), вбиральня (літ. Є), огорожа ( літ. №2), огорожі (літ. № 3).

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору – ОСОБА_4 про зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_1 знести самочинно збудовану мансарду на горищі житлового будинку АДРЕСА_1 , залишивши горище у спільному користуванні ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

В іншій частині позовних вимог зустрічної позовної заяви – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач за первісною позовною заявою та відповідач за зустрічною позовною заявою: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Відповідач за первісною позовною заявою та позивач за зустрічною позовною заявою: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .

Відповідач за первісною позовною заявою та третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_4 , РНОКПП не відомий, останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_3 .

Повний текст рішення складений 21.04.2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області М.В. Смокович