Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №500/3808/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 500/3808/25 пров. № А/857/3372/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С.М.

суддів -Кухтея Р.В.

Носа С.П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року у справі № 500/3808/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій,

місце ухвалення судового рішення м. Тернопіль

Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження

суддя у І інстанціїМартиць О.І.

дата складання повного тексту рішення08.12.2025

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

У червні 2025 року до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач) у якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 «Про призначення службового розслідування» за фактом відмови солдатом ОСОБА_1 від виконання наказу начальника ГШ ЗСУ від 28.02.2025 № 452-РС;

- визнати протиправним та скасувати наказ т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 "Про результати службового розслідування" за фактом відмови солдатом ОСОБА_1 від виконання наказу начальника ГШ ЗСУ від 24.03.2025 № 51.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року у справі № 500/3808/25 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що у акті службового розслідування зроблений висновок, що дії позивача мають ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 402 КК України «Непокора вчинена в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці». Ця обставина впливає на права і обов`язки позивача, так як є підставою для відкриття кримінального провадження відносно позивача.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Про розгляд апеляційної скарги позивач в особі представника повідомлений шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Про розгляд апеляційної скарги відповідач повідомлявся шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду на поштову адресу зазначену позивачем, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази, однак рекомендоване поштове відправлення повернулося неврученим.

Відповідно до ч. 1 ст. 131 КАС України учасники судового процесу зобов`язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

За приведених обставин, відповідач вважається повідомленим по розгляд апеляційної скарги.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч. 4 ст. 229 КАС України, якщо відповідно до положень цього Кодексу, розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірні рішення відповідача не впливають на права та обов`язки позивача.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач є військовослужбовцем за контрактом з 12.07.2024 на посаді дизеліста-електрика радіолокаційного відділення Військової частини НОМЕР_1 .

02.03.2025 до Військової частини НОМЕР_1 надійшло повідомлення про прийняття кадрових рішень, а саме: наказ начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 28.02.2025 № 452-PC, у якому зазначалось, що відповідно до пунктів 82, 83 та 257 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та розпорядження Головнокомандувача Збройних Сил України від 22.02.2025 № 3632/дск мали бути звільнені з займаних посад та вибути для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 солдат ОСОБА_2 та солдат ОСОБА_3

03.03.2025 позивач відмовився виконання наказу начальника Генерального штабу Збройних Сил України 28.02.2025 № 452-РС.

У зв`язку з цим наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 03.03.2025 № 45 призначено службове розслідування стосовно факту відмови позивача від виконання наказу начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 28.02.2025 № 452-РС.

У акті службового розслідування відповідач зробив висновок, що позивач не виконав наказ начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 28.02.2025 № 452-РС, що свідчить про ознаки кримінального правопорушення передбаченого частиною 4 статті 402 КК України «Непокора вчинена в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці».

Крім цього, 19.03.2025 командир військової частини НОМЕР_3 надіслав до військової частини НОМЕР_4 клопотання про скасування пункту 33 наказу начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 28.02.2025 № 452-РС щодо переміщення позивача до військової частини НОМЕР_2 та представлено іншого військовослужбовця на заміну.

Листом від 10.07.2025 №792 у відповідь на адвокатський запит Військова частина НОМЕР_5 повідомила, що позивач виключений з наказу начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 28.02.2025 № 452-РС у зв`язку з його скасуванням.

Не погодившись із рішеннями відповідача про призначення службового розслідування та затвердження висновків службового розслідування, позивач звернувся до суду з позовом.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з частиною четвертою статті 2 Закону № 2232-ХІІ порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджено Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення №1153/2008 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 1 Положення № 1153/2008 цим Положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі.

Відповідно до пункту 112 Положення № 1153/2008, військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 цього Положення, а також якщо з урахуванням вчиненого правопорушення військовослужбовець, якому призначено покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, не може бути залишений на посаді, пов`язаній із керівництвом підлеглими особами.

Зазначене переміщення здійснюється без згоди військовослужбовця, крім таких випадків:

неможливість проходження військовослужбовцем військової служби у місцевості, до якої його переміщують, відповідно до висновку (постанови) військово-лікарської комісії;

неможливість проживання членів сім`ї військовослужбовця за станом здоров`я в місцевості, до якої його переміщують, відповідно до документів, які це підтверджують;

потреба у догляді за непрацездатними чи хворими батьками, дружиною (чоловіком) або особами, які виховували його з дитинства замість батьків і були визнані опікунами та мешкають окремо від сім`ї військовослужбовця, відповідно до документів, які це підтверджують.

Військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом, переміщується у зв`язку із службовою необхідністю та за станом здоров`я на нове місце військової служби без його згоди.

Як слідує із матеріалів справи 02.03.2025 до військової частини НОМЕР_5 надійшло повідомлення про прийняття кадрових рішень, а саме: наказ начальника генерального штабу Збройних Сил України від 28.02.2025 № 452-PC, у якому зазначалось, що відповідно до пунктів 82, 83 та 257 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та розпорядження Головнокомандувача Збройних Сил України від 22.02.2025 № 3632/дск мали бути звільнені з займаних посад та вибути для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 , зокрема, позивач.

03.03.2025 позивач написав рапорт командиру військової частини НОМЕР_5 про те, що він не взмозі виконати даний наказ у зв`язку з погіршенням стану здоров`я.

За цим фактом командир військової частини НОМЕР_1 наказом від 03.03.2025 № 45 призначив службове розслідування.

Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України 21.11.2017 № 608, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371 визначає підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі. (далі - Порядок №608)

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Порядку № 608, службове розслідування може призначатися у разі:

невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров`ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду;

невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань;

неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті;

дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця;

втрати або викрадення зброї чи боєприпасів;

порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки;

недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів;

внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення;

повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення;

скоєння військовослужбовцем під час виконання обов`язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи.

Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.

Відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Порядку № 608, рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.

Виходячи з положень розділу ІV Порядку № 608, за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини. Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.

Пунктом 1 та 6 розділу VI передбачено, що за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.

Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини (начальник) письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Апеляційний суд встановив, що відповідач не приймав за результатами службового розслідування рішень про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, а лише направив матеріали службового розслідування органу досудового розслідування.

Водночас, апеляційний суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи немає даних про те, що орган досудового розслідування порушив щодо позивача кримінальну справу за ознаками кримінального правопорушення передбаченого частиною 4 статті 402 КК України «Непокора вчинена в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці».

Крім того апеляційний суд встановив, що позивач виключений з наказу начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 28.02.2025 № 452-РС у зв`язку з його скасуванням.

Відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Гарантоване статті 55 Конституції України і конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Натомість висновок службового розслідування за своєю правовою природою є лише службовим документом, який фіксує факт проведення службового розслідування і є носієм доказової інформації про обставини, що стали підставами для його призначення. Юридичні наслідки (стягнення, звільнення) виникають лише на підставі наказу, виданого за результатами такого розслідування.

При цьому висновки службового розслідування не породжують обов`язкових юридичних наслідків. Зафіксовані в результатах службового розслідування обставини можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень суб`єкта владних повноважень, в основу яких покладені зазначені в ньому висновки.

Отже, висновок за результатами службового розслідування є лише носієм певної інформації. Водночас, обов`язковою ознакою рішення дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і мають обов`язковий характер.

Відтак оскаржуваний висновок службового розслідування не є рішенням суб`єкта владних повноважень, що безпосередньо породжує правові наслідки для позивача.

Як наслідок суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, а судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року у справі № 500/3808/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Шевчук

судді Р. В. Кухтей

С. П. Нос